Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №638/9883/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 638/9883/26

провадження № 22-ц/818/4439/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

заявниця – ОСОБА_1 ,

особа, яка може отримати статус учасника справи – ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 07 травня 2026 року в складі судді Семіряд І.В.

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року ОСОБА_1 , особа, яка може отримати статус учасника справи ОСОБА_2 , звернулася до суду з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Заява мотивована тим, що вона має намір звернутись до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання права спільної сумісної власності на майно набуте під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, розподіл спільного сумісного майна набутого під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Зазначила, що вона з ОСОБА_2 познайомились у 2003 році, проводили спільно час, розпочали ведення спільного бізнесу та з 2004 року почали проживати разом, однією сім`єю, маючи спільний бюджет та господарство. Також мають двох дітей: неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з нею та перебувають на повному її утриманні. На даний час вона разом з дітьми тимчасово проживають на території Німеччини.

Вказала, що за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, спільного проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства, сторонами набуто у власність наступне майно (речові права):

- ТОВ «ПРАЙД-ЕНЕРГО», код ЄДРПОУ 40853382 (100 % статутного капіталу);

- ТОВ «КОМПАНІЯ «ПРАЙД», код ЄДРПОУ 33411320 (100 % статутного капіталу);

- твердопаливна котельня 174,5 кв. м., нежитлове приміщення під літ. “А1” за адресою: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок, загальною площеню 71,8 кв. м. з господарсько-побутовими будівлями та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка, загальною площею 0,1109 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля під літ. “А”, сарай під літ. “Б”, загальна площа 118,1 кв. м., розташована за адресою, АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка 0,4706 га, кадастровий номер: 6321055100:04:004:0268, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка 44995 кв. м., розташована за адресою: с. Богуславка, Борівська територіальна громада, Ізюмський район, залізничний під`їзд;

- земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0333;

- земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0334;

- земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0335;

- земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0336;

- земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0337;

- земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0342;

- бетонний завод;

- автомобіль марки BMW 3, 2015 року випуску, днз НОМЕР_1 ;

- автомобіль марки LEXUS ES 330, 2004 року випуску, днз НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 ;

- автомобіль КАМАЗ, днз НОМЕР_4 , VIN: НОМЕР_5 ;

- автомобіль КАМАЗ, днз НОМЕР_6 , VIN: НОМЕР_7 ;

- автомобіль ВАЗ 21093, 2000 року випуску.

Вказала, що вжиття заходів забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.

Посилалася на те, що заява про забезпечення позову, подання якої спрямоване на уникнення у подальшому перешкод у виконанні рішення суду, розумно й адекватно співвідноситься з предметом позову, відповідає його мотивам та має своїм спрямуванням породження певних заходів захисту для позивача з огляду на фактичні обставини спірних правовідносин та не спричинятиме збитків учасникам провадження, не обмежуватиме права та/або інтереси відповідача, а становитиме додатковий захід, спрямований на дотримання законності для всіх учасників провадження.

Просила застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно (нерухоме та рухоме, грошові кошти), належне ОСОБА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 07 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви – відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення, якою задовольнити вимоги заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що якщо майно відсутнє, то у ході реалізації ухвали про накладення арешту з метою забезпечення позову її реальне виконання не відбудеться, при цьому, за наявності майна, буде накладено арешт саме на те майно, яке зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 . Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що відповідач вже здійснив дії спрямовані на відчуження майна набутого під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, зокрема, відповідно до витягу з ЄДРПОУ вбачається, що ОСОБА_2 переоформив 100 % статутного капіталу ТОВ «КОМПАНІЯ «ПРАЙД», код ЄДРПОУ 33411320 на користь іншої особи, а отже, вжив заходів направлених на позбавлення заявниці права власності на належне їй майно. Сам факт реєстрації майна за відповідачем свідчить про достатній рівень ризику щодо можливості відповідачем вільно розпорядитись майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, ухвалу суду – змінити.

Матеріали справи свідчать про те, що в провадженні суду першої інстанції перебувала заява ОСОБА_1 , особа, яка може отримати статус учасника справи: ОСОБА_2 , про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій зазначила, що вона має намір звернутись до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах про визнання права спільної сумісної власності на майно набуте під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, про розподіл спільного сумісного майна набутого під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Зазначала, що за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, спільного проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства, сторонами придбано майно, у зв`язку з чим вважала, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду.

До заяви ОСОБА_1 надала:

свідоцтва про народження, відповідно до яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14,15);

довідку про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 (а.с.16);

позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів (а.с.17-20).

Відповідно до відповіді № 3161570 від 11.08.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) юридичної особи та кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Прайд-Енерго», ідентифікаційний код юридичної особи 40853382, є ОСОБА_2 (50%) та ОСОБА_6 (50%), дата державної реєстрації 26.09.2016.

Відповідно до відповіді № 3161600 від 11.08.2026 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником (учасником) юридичної особи та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «ФрешАгро Груп», ідентифікаційний код юридичної особи 33411320, є ОСОБА_7 (100%), дата державної реєстрації 22.02.2005.

З відповіді № 3161626 від 11.08.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано право власності на наступне майно: земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0333; земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0334; земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0335; земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0336; земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0337; земельна ділянка, загальною площею, 0,02 га, кадастровий номер: 6321083000:04:002:0342.

Згідно з відповіддю № 3161830 від 11.08.2026 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано право власності, зокрема, на наступні автомобілі:

марка та модель ТЗ ВАЗ 21093, номерний знак НОМЕР_8 , 2000 року виготовлення, номер кузова НОМЕР_9 , дата операції 19.02.2013;

марка та модель BMW I3, номерний знак НОМЕР_1 , 2015 року виготовлення, номер кузова НОМЕР_10 , дата операції 11.07.2017.

Згідно з відповіддю № 3161823 від 11.08.2026 з Єдиного державного реєстру транспортних засобів щодо наявності ТЗ за параметрами власника або ТЗ на ім`я ОСОБА_1 зареєстровано право власності, зокрема, на наступні автомобілі:

марка та модель Камаз 5511, номерний знак НОМЕР_6 , 1985 року виготовлення, номер шасі НОМЕР_7 , дата операції 07.02.2014;

марка та модель Камаз 53229, номерний знак НОМЕР_4 , 2006 року виготовлення, номер шасі НОМЕР_11 , дата операції 18.02.2014.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині першій, четвертій статті 152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів, якщо інші строки не встановлено законом, а у разі подання заяви про арешт морського судна - тридцяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно (нерухоме та рухоме, грошові кошти), належне ОСОБА_2 . Також у заяві наводить перелік рухомого та нерухомого майна, яке вважає спільно набутим.

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не надано доказів наявності майна у відповідача.

Між тим, колегія суддів зазначає, що ненадання заявницею доказів належності нерухомого майна відповідачу не може слугувати підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки заходи забезпечення позову будуть поширюватися виключно на те майно, яке зареєстроване за відповідачем у державних реєстрах на момент виконання ухвали. Крім того, суд першої інстанції не був позбавлений можливості здійснити запит до відповідних реєстрів задля з`ясування зареєстрованого за відповідачем майна.

Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про накладення арешту на грошові кошти, належні ОСОБА_2 суд виходив з того, що заявницею не надано доказів відкриття ОСОБА_2 рахунків, не зазначено конкретні банківські установи, у яких вони відкриті та не вказано їх валюту.

Між тим, сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 11 грудня 2023 року в cправі № 904/1934/23, виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року в справі №905/448/22).

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року в справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволення цієї вимоги з підстав того, що у заяві ОСОБА_1 про забезпечення позову до пред`явлення позову не посилалася на наявність у ОСОБА_2 відкритого банківського рахунку, на який були покладені саме спільні з нею кошти, не зазначала про їх розмір та не вказувала, що у позові, який вона має намір подати, будуть вимоги щодо поділу цих коштів.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що подання заяви про забезпечення позову до пред`явлення самого позову має особливості правового механізму регулювання.

Так, зокрема, частиною четвертою статті 152 ЦПК України передбачено, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом десяти днів.

Указане зумовлене тим, що у разі подання заяви про забезпечення позову до відкриття провадження у справі у суду немає жодних відомостей про характер правовідносин, які можуть стати в майбутньому предметом судового розгляду, та й справа як така відсутня.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона має намір пред`явити позов до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, визнання права спільної сумісної власності на майно набуте під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, розподіл спільного сумісного майна набутого під час перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Однак, до теперішнього часу ОСОБА_1 так і не звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Разом з тим, не з`ясування предмету позовних вимог ОСОБА_1 унеможливлює можливість проведення оцінки співмірності вимог заяви про забезпечення позову із пред`явленими вимогами позову і відповідності характеру порушеного права позивачки.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначила, що метою звернення до суду з даною заявою є спонукання майбутнього відповідача до вирішення спору мирним шляхом не звертаючись до суду з позовними вимогами.

Між тим, колегія суддів зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 в передбачений ст.152 ЦПК України строк не зверталась до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що на цей час відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви саме з цих підстав.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні заяви, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст. ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 ,– задовольнити частково.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 07 травня 2026 року – змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова