Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №345/2243/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/2243/26

Провадження № 22-ц/4808/1521/26

Головуючий у 1 інстанції Кулаєць Б. О.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів: Девляшевського В.А., Василишин Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Головатюка Івана Миколайовича на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Кулаєць Б.О. у м.Калуш, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей,

у с т а н о в и в:

07 квітня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 6000,00 грн., на кожного з дітей, щомісячно, але не менше 50 відсотків та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення кожним із дітей повноліття. Судові витрати та витрати за надання правничої допомоги покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивувала тим, що 19 серпня 2013 року вона уклала шлюб з відповідачем. Під час спільного проживання в шлюбі в них народилися троє дітей: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідач після народження третьої дитини фактично покинув сім?ю, самоусунувся від утримання та забезпечення дітей взагалі. Вже більше трьох років вони жодних сімейних та подружніх відносин не підтримують та проживають окремо.

В неї склалося складне матеріальне становище. На її неодноразові прохання та нагадування про допомогу на утримання дітей відповідач не реагує та жодних коштів не надає. Їй одній важко утримувати дітей. Відповідач є фізично здоровою особою, інших утриманців та непрацездатних осіб на своєму утриманні не має, тривалий час працює в країнах Західної Європи, де отримує постійний та високий заробіток (дохід), що в перерахунку на українську національну валюту гривню становить від 60 до 100 тисяч гривень щомісячно, про що він їй неодноразово заявляв особисто.

Враховуючи вищезазначене, відповідач має можливість і, відповідно до закону, обов?язок сплачувати аліменти на утримання дітей.

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 26 травня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 3 500,00 грн на кожну дитину щомісячно.

Стягнення аліментів розпочати з 07.04.2026 і проводити до досягнення дітьми повноліття.

В решті позовних вимог відмовив.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає обов`язковому негайному виконанню.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 916 гривень 67 копійок витрат за надання професійної правничої допомоги.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1311 (одну тисячу триста одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Головатюк І.М. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою. Вважає, що оскаржене рішення є незаконним та необґрунтованим у частині визначення розміру аліментів понад 2 000,00 грн на кожну дитину, а також у частині розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що сторона відповідача не заперечує обов`язку брати участь в утриманні трьох дітей та не оспорює сам факт необхідності стягнення аліментів. Оскаржує саме розмір аліментів, визначений судом першої інстанції, оскільки стягнення по 3 500,00 грн на кожну дитину щомісячно, тобто загалом 10 500,00 грн щомісячно, що не відповідає фактичним обставинам справи, не підтверджується доказами щодо реального доходу відповідача, ґрунтується на припущенні про його матеріальний стан та не відповідає критеріям розумності, справедливості і співмірності. Також оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, оскільки суд формально підійшов до питання розподілу судових витрат, не врахував заперечення сторони відповідача, типовий характер справи, часткове задоволення позову та відсутність належного обґрунтування заявленої до компенсації суми.

Суд першої інстанції помилково визнав доведеним факт матеріального забезпечення відповідача лише з підстав його перебування за кордоном. Позивачка у позовній заяві посилалась на те, що ОСОБА_1 нібито тривалий час працює в країнах Західної Європи та отримує постійний високий дохід у розмірі від 60 000,00 грн до 100 000,00 грн щомісячно. Водночас жодного належного, допустимого та достатнього доказу на підтвердження такого доходу позивачкою до матеріалів справи не було надано. У матеріалах справи відсутні відомості про офіційне працевлаштування ОСОБА_1 за кордоном; трудовий договір або контракт; довідка про доходи; банківські виписки щодо систематичного отримання доходу; відомості про майно, активи, корпоративні права чи грошові кошти відповідача; докази витрат відповідача, які могли б свідчити про рівень доходу, вищий від заявленого стороною відповідача; докази того, що відповідач має стабільний щомісячний дохід, достатній для сплати 10 500,00 грн аліментів щомісяця. Єдиною обставиною, яку суд фактично поклав в основу висновку про матеріальне забезпечення відповідача є інформація Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України про те, що ОСОБА_1 12.11.2023 року виїхав за межі України та станом на 10.04.2026 року назад не повертався. Однак, така інформація підтверджує виключно факт перетину державного кордону та подальше перебування особи за межами України, не підтверджує факту працевлаштування, розміру доходу, стабільності доходу, наявності майна чи реальної можливості щомісячно сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Вказує, що суд першої інстанції, визнавши відсутність доказів можливості відповідача сплачувати по 6 000,00 грн на кожну дитину, фактично самостійно, без належного доказового підґрунтя, визначив інший розмір аліментів — по 3 500,00 грн на кожну дитину, не навівши при цьому жодного розрахунку та не пославшись на докази, які підтверджують реальну можливість відповідача сплачувати саме 10 500,00 грн щомісячно.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо платоспроможності відповідача є необґрунтованим, а рішення у цій частині ухвалене з порушенням ст. 12, 81, 263 ЦПК України.

По-друге, суд першої інстанції не врахував, що мінімальний рекомендований розмір аліментів може бути присуджений лише за умови достатності доходу платника. З відзиву на позовну заяву вбачається, що сторона відповідача не заперечувала проти стягнення аліментів у твердій грошовій сумі у розмірі по 2 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але заперечувала проти розміру, заявленого позивачкою, оскільки він не підтверджений доказами та не відповідає реальним фінансовим можливостям відповідача.

Висновок суду про достатнє матеріальне забезпечення відповідача зроблено виключно з факту тривалого перебування за межами України, що не є доказом наявності стабільного доходу, адже факт перебування особи за кордоном не дорівнює факту отримання стабільного доходу, а тим більше не підтверджує його розмір.

Суд першої інстанції також не врахував, що відповідач у відзиві зазначав про відсутність офіційного працевлаштування, нестабільність доходу та пошук сезонних підробітків. Вказані обставини позивачкою не були спростовані належними доказами.

За таких обставин стягнення аліментів у розмірі по 3 500,00 грн на кожну дитину не відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 182 СК України, оскільки суд не встановив реальної платоспроможності відповідача для сплати саме такого розміру аліментів.

По-третє, суд першої інстанції не врахував принцип рівності обов`язків матері та батька щодо утримання дітей.

Позивачка просила стягнути по 6 000,00 грн на кожну дитину, тобто 18 000,00 грн щомісячно. Для обґрунтування такого розміру вона мала надати докази реальних витрат на кожну дитину та довести, що саме такий обсяг витрат є необхідним і достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей. Таких доказів позивачкою не було надано. Суд першої інстанції, визначаючи розмір аліментів по 3 500,00 грн на кожну дитину, також не встановив реальний обсяг витрат на кожну дитину та не оцінив співвідношення участі обох батьків у забезпеченні дітей.

Таким чином, суд першої інстанції фактично поклав на відповідача фінансовий обов`язок у розмірі 10 500,00 грн щомісячно без встановлення реального доходу відповідача та без перевірки реального обсягу потреб дітей, що не відповідає принципу рівності прав та обов`язків батьків.

Вказує, що розмір аліментів по 2 000,00 грн на кожну дитину є обґрунтованим, реальним та відповідає обставинам справи.

Також зазначає, що справа є типовою, належить до категорії справ про стягнення аліментів, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, не містила складних фактичних чи правових питань, а також враховуючи фінансовий стан відповідача та часткове задоволення позову, підстави для стягнення з відповідача 2 916,67 грн витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Крім того стверджує, що суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави 1 311,20 грн судового збору. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати пропорційно до задоволеної частини вимог. Таким чином, оскільки позовні вимоги були задоволені частково - у розмірі 10 500,00 грн із заявлених 18 000,00 грн щомісячно, тобто на 58,33 %, судовий збір мав бути стягнутий з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Відповідно, із суми судового збору 1 311,20 грн на відповідача могло бути покладено лише 764,87 грн. Натомість суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача повну суму судового збору, чим неправильно застосував положення ч. 1 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України.

Просить апеляційну скаргу на рішення Калуського міськрайонного суду Івано- Франківської області від 26 травня 2026 року задовольнити, рішення змінити в частині визначення розміру аліментів. Стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі у розмірі по 2 000,00 грн на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 відсотків та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 07.04.2026 року і до досягнення кожною дитиною повноліття. Відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Змінити оскаржене рішення в частині стягнення судового збору та вирішити питання судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з урахуванням результатів апеляційного перегляду.

Позивач не скористалася своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Пунктом 1 частини 4 статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах , що виникають з сімейних відносин, крім, зокрема, спорів про стягнення аліментів.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд прийшов до такого висновку.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд встановив, що сторони по справі перебувають у шлюбі з 19 серпня 2013 року, що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 18.09.2018 (а.с. 12).

Від шлюбу у сторін по справі народилися троє дітей, а саме: син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2 від 18.09.2018, № НОМЕР_3 від 26.02.2019 та № 476214 від 27.04.2023 відповідно (а.с. 13, 15, 17).

Відповідно до витягів з реєстру Калуської міської територіальної громади позивачка разом з дітьми: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 9, 14, 16, 18).

Частково задовольняючи позов, суд дійшов переконання про необхідність стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі по 3500,00 гривень на кожну дитину щомісяця, з часу звернення до суду з даним позовом і до досягнення дітьми повноліття. При визначенні розміру аліментів суд врахував обставини, зазначені в ч. 1 ст. 182 СК України, і вважає, що аліменти у вказаному розмірі є гарантованими, справедливими, розумними та необхідними для забезпечення гармонійного розвитку дітей.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов такого висновку.

Відповідно до положень ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Як було встановлено, діти сторін - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають разом з матір`ю та перебувають на її утриманні.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей.

Судом першої інстанції було враховано, що стягнення аліментів має ціль найбільш повно захищати інтереси дитини, забезпечити їй не тільки необхідні кошти для існування, але і зберегти по можливості той рівень життя, який дитина мала при сумісному проживанні з обома батьками.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, представник відповідача посилався на те, що розмір аліментів визначений судом першої інстанції є необґрунтованим, надмірним та таким, що не відповідає дійсним фінансовим можливостям платника, а також не підтверджений жодними належними та допустимими доказами.

Водночас, порушуючи питання про визначення меншого розміру аліментів, апелянт не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру його заробітку (доходу) або майнового стану, відсутності у нього рухомого та нерухомого майна, що мало б бути враховане при оцінці його майнового стану, у зв`язку з чим у суду відсутня реальна можливість надати оцінку відповідності визначеного судом розміру аліментів, а також на підтвердження того, що стягнуті судом аліменти на утримання дитини перевищують максимальний розмір можливих відрахувань по відношенню до його доходів.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідач є працездатним та зобов`язаний забезпечувати необхідні потреби дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України).

Колегія суддів не вбачає достатніх підстав для зменшення розміру аліментів на утримання дітей до 2 000,00 грн на кожну дитину щомісячно.

Запропонований відповідачем розмір аліментів у сумі 2 000,00 грн на кожну дитину є близьким до мінімального гарантованого розміру аліментів (50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) та не забезпечує базових потреб дітей у харчуванні, одязі, розвитку та медичному обслуговуванні за теперішніх економічних умов.

Посилання відповідача на прожитковий мінімум для дитини є необґрунтованим, оскільки встановлений законом прожитковий мінімум для дитини відповідного віку не є безумовною підставою для визначення судом саме такого розміру аліментів з огляду на те, що розмір матеріального утримання дітей визначається відповідно до вимог статей 182, 183, 184 СК України, у тому числі з урахуванням доходу відповідача таінших обставин, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів.

Тобто, закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує.

Суд першої інстанції, виходячи з засад розумності й справедливості критично оцінив первинну вимогу позивачки про стягнення по 6 000 грн аліментів на кожну дитину і правомірно визначив баланс інтересів сторін, встановивши поміркований розмір аліментів у розмірі 3 500,00 грн щомісячно на кожну дитину, що відповідає критеріям співмірності та достатності.

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (стаття 192 СК України).

З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні стороною відповідача спірних правовідносин та положень чинного сімейного законодавства, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій щодо розміру стягнутих з відповідача аліментів і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Доводи скарги про безпідставність стягнення витрат на правничу допомогу та порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розподілі судового збору підлягають відхиленню.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, компенсації підлягають дійсно понесені та співмірні витрати на правничу допомогу.

Розмір заявленої у справі до відшкодування суми за надання правничої допомоги є обґрунтованим, поміркованим, розрахований пропорційно задоволеним вимогам та відповідає обсягу виконаної адвокатом позивачки роботи. Типовий характер справи не позбавляє позивачку права на компенсацію фактично понесених витрат на захист прав та інтересів неповнолітніх дітей.

Також колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» встановлено, що позивачка була звільнена від сплати судового збору при поданні даного позову до суду.

За загальним правилом Закону України «Про судовий збір», ставка за подання такої позовної заяви є фіксованою і становить мінімальний граничний розмір (0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1331,10 грн у даній справі). Законодавство не передбачає можливості стягнення судового збору в розмірі, меншому за мінімальну ставку.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, то судові витрати, у відповідності до вимог ст.ст.141, 382 ЦПК України не розподіляються.

Керуючись статтями 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Головатюка Івана Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 26 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст.389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

Л.В.Василишин