Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №346/6019/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/6019/25

Провадження № 33/4808/397/26

Категорія ч.1 ст.130 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В.

Суддя-доповідач Кукурудз

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Кукурудз Б.І., розглянувши адміністративну справу за апеляційною скаргою захисника Попп А.М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Коломийського міськрайонного суду від 07 травня 2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

З матеріалів справи, слідує, що 12.11.2025 року о 15 год. 55 хв. по вул. Українська, в с. Верхній Вербіж, Коломийського району, Івано-Франківської області, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом "KIA OPTIMA" НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовилася, чим порушила вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Постановою Коломийського міськрайонного суду ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і на накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 665 грн. 60 коп.

Оскаржуючи вказану постанову захисник Попп А.М. в інтересах ОСОБА_1 вважає вказану постанову незаконною, необгрунтованою, винесеною з порушеннями норм процесуального права, стверджує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення не є вмотивованим та обгрунтованим, винесене за відсутності будь-яких доказів вини ОСОБА_1 а тому підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закриттю.

Зазначає, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 був безпідставно зупинений працівниками поліції, не представившись, не пояснивши причину зупинки, не роз`яснили процесуальні права, заставили їй надати посвідчення водія та реєстраційні документи. Тому на думку сторони захисту, зупинка транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 працівниками поліції булла безпідставною, а отже всі їхні подальші дії та вимоги були незаконними, а зібрані докази є недопустимими.

Свою вину у вчиненному ОСОБА_1 не визнає, зазначає, що працівники поліції всіма способами спонукали її відмовитись від проходження огляду на стан сп`яніння, незважаючи на те, що у встановленому законом порядку не пропонували їй пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу.

Стверджує, що відомості зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

В матеріалах даної адміністративної справи не має жодного, допустимого доказу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

Просить постанову суду щодо ОСОБА_1 за ст. 130 ч.1 КУпАП скасувати, провадження у справі закрити у звязку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В судове засідання призначене на 02.09.2026 року ОСОБА_1 та її захисник Попп А.М. не з`явились.

Захисник Попп А.М. черговий раз подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Слід зазначити, що справа відносно ОСОБА_1 відкладалась п`ять разів.

Суд зауважує, що ст. 129 Конституції України передбачає засади судочинства, серед яких рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумні строки розгляду справи судом, при чому визначений цією статтею перелік засад є невичерпним та може бути розширений законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.06.2006 суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує особі право на доступ до суду з метою захисту своїх прав та свобод, при цьому визначаючи, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, і Конституція, і Конвенція встановлюють гарантію розгляду справи судом в розумні строки.

Водночас, суд зауважує, що ст. 17 Конвенції встановлює заборону зловживання правами, відповідно до якої жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Так, у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» ЄСПЛ зробив висновок про те, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Виходячи з наведеного, суд констатує, що учасники судового процесу зобов`язані добросовісно користуватися своїми правами задля досягнення мети правосуддя та уникати прояву поведінки, яка характеризується зловживанням, наприклад, використовувати існуючий процесуальний механізм з метою затягування розгляду справи з різних причин, приховувати необхідну інформацію, яка має суттєве значення для справи тощо.

ЄСПЛ наголошує, що процес має бути не лише формально можливим, а й ефективним та своєчасним: держава повинна забезпечити такий перебіг провадження, який уможливлює встановлення обставин і притягнення винних до відповідальності, а не створює ситуацію фактичної безкарності через затягування.

Крім того, розумність тривалості провадження має оцінюватись в світлі обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних державних органів, а також важливість спору для заявника (рішення ЄСПЛ у справі Frydlender v. France).

Також у справі «Цихановський проти України» ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Суд констатує, що виходячи з практики ЄСПЛ заявник зобов`язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.

Апеляційна скарга на постанову у справі про адміністративне правопорушення за статтею 294 КУпАП розглядається апеляційним судом протягом 20 днів з дня надходження справи. Згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.

Крім того, недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а не понесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.

Водночас, суд зауважує, що справа про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП знаходиться в провадженні суду тривалий час з 28.05.2026 по 02.09.2026.

При цьому, ОСОБА_1 та її захисник під час розгляду належним чином були забезпечені повним обсягом процесуальних прав, про що вказує подання клопотань про відкладення.

Неодноразове відкладення розгляду справи (5 разів), які були судом задоволені.

Крім того ОСОБА_1 не була позбавлена можливості у звязку із зайнятістю її захисника забезпечити іншого захисника для участі в даній справі.

ОСОБА_1 безпосередньо мала право на звернення за правовою допомогою до іншого адвоката та те, що участь останнього у розгляді даної справи не є обов`язковою. Таким чином, їй об`єктивно надавалась можливість особисто реалізувати право на захист, скориставшись правовою допомогою іншого захисника, чим вона не скористалась включно до 02.09.2026 року, що в сукупності з часом розгляду даної справи, кількістю засідань та кількістю задоволених клопотань її, та сторони захисту про відкладення, вказує про зловживання процесуальними правами шляхом використання існуючого процесуального механізму з метою затягування розгляду справи з різних причин та неналежне виконання процесуальних обов`язків, що очевидно спрямовані на затягування розгляду справи та уникнення відповідальності особою.

Суд зазначає, що право на вибір конкретного захисника не є абсолютним і не може перетворюватися на інструмент зловживання правом, затягування судового процесу або перешкоджання правосуддю. Ця правова позиція відображена, як в українській судовій практиці, так і в практиці Європейського суду з прав людини. Конвенція про захист прав людини гарантує право захищати себе за допомогою обраного захисника. Проте ЄСПЛ у своїх рішеннях (наприклад, «Круассан проти Німеччини», «Майзит проти росії») зазначає, що держава може обмежити цей вибір, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. Об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 285/1242/17 зазначила, що неявка захисника, у тому числі з причин відпустки чи інших обставин, не завжди є безумовною підставою для відкладення судового розгляду. Під час вирішення такого питання суд повинен оцінювати всі обставини конкретної справи, зокрема її складність, наявність раніше висловленої позиції сторони захисту, участь інших адвокатів, поведінку учасників процесу та необхідність дотримання розумних строків судового розгляду. Об`єднана палата ККС ВС наголосила, що право на захист є однією з фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, однак воно не може використовуватися як механізм перешкоджання здійсненню правосуддя або створення умов для уникнення відповідальності через сплив строків давності.

Як слідує з матеріалів справи (а.с.1) ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 Правил дорожнього руху України за, що передбачена відповідальність згідно ч.1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

П. 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР України), передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п. 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

П. 2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за порушення зазначеної вимоги ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідно до п. 12 розділу ІІ Інструкції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за встановлених та викладених у постанові обставин, підтверджується зібраними в справі доказами, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№511026 від 12.11.2025, який за своєю суттю є основоположним документом, на підставі якого особу можна притягнути до адміністративної відповідальності, в якому зазначено відомості про посадову особу, яка склала даний протокол та особу, відносно якої він складений, суть адміністративного правопорушення та стаття, якою воно регламентоване. Зокрема зазначено, що водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом "KIA OPTIMA" НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови та порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку водій відмовилася, чим порушила вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до якого огляд у медичному закладі відносно ОСОБА_1 не проводився.

- актом огляду,

-рапортом поліцейського,

-зобов`язанням до протоколу про адміністративне правопорушення,

- відеоматеріалами, що містяться на оптичному диску.

Матеріали провадження не містять жодних відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції та складанні протоколу про адміністративне правопорушення, щодо оскарження цих дій, як і не містять результатів такого оскарження. Навпаки, суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що останні в ході спілкування з ОСОБА_1 виявивши в останньої ознаки алкогольного сп`яніння, відповідно до законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», запропонували водію проходження огляду щодо визначення стану алкогольного сп`яніння, однак ОСОБА_1 відмовилась.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в особи яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з тим, що вона дійсно мала ознаки алкогольного сп`яніння, відмовилась від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Ці обставини адміністративної справи давали суду підстави дійти висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Доводи апелянта не заслуговують на увагу і не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Судом першої інстанції при дослідженні матеріалів детально вивчено обставини які мали значення для правильного вирішення справи.

Стягнення на ОСОБА_1 накладено відповідно до вимог ст. 33 КУпАП у межах, установлених КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, даних про особу порушника, які зазначені у адміністративному протоколі, ступеня вини, відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

З урахуванням вищевикладеного, під час розгляду апеляційної скарги захисника апеляційним судом не встановлено неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Інші підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказані й під час перевірки справи в апеляційному суді не встановлені, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події.

Доводи щодо відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду в суді першої інстанції та перевірені у судовому засіданні апеляційного суду, який визнає їх такими, що відповідають зібраним у справі доказам та не спростовують висновки суду щодо доведеності її вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що суд першої інстанції, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, безпосередньо дослідивши усі надані докази, надав належну правову оцінку кожному доказу з точки зору їх достатності та допустимості для прийняття рішення про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом при розгляді адміністративної справи були порушені вимоги закону, які б призвели до неправильного її вирішення.

В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.

Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Отже, посилання апелянта на незаконність постанови судді є непереконливими.

Зважаючи на викладене, постанова суду щодо доведеності вини, кваліфікації дій, накладеного стягнення є законною та обґрунтованою, і підстав для її скасування не має, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника Попп А.М. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.05.2026 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП - без змін.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду Б.І. Кукурудз