Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №349/1678/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 349/1678/25

Провадження № 22-ц/4808/1370/26

Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач): Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В.М., Максюти І. О.,

секретаря Петріва Д.Б.

за участю представника апелянта Гарагуц І.Ф.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» – Іванчук Галини Іванівни на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Рибія М. Г. в м. Рогатині, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» до ОСОБА_2 , Фермерського господарства «Романа Матусяка» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного судового рішення

У листопаді 2025 року керівник ТзОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» - Іванчук Г. І. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ФГ «Романа Матусяка», в якому просила: визнати в певній редакції укладеною додаткову угоду від 02 травня 2025 року до договору оренди землі від 23 липня 2015 року між ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» та ОСОБА_2 ; визнати відсутнім у відповідача ФГ «Романа Матусяка» права оренди земельної ділянки площею 0,7594 га, кадастровий номер: 2624485400:02:004:0058, яка розташована за адресою: Івано-Франківська область, Рогатинський район, Пуківська сільська рада, номер запису про інше речове право: 60865905; скасувати запис щодо державної реєстрації права оренди вказаної земельної ділянки, номер запису про інше речове право 60865905.

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» до ОСОБА_2 , ФГ «Романа Матусяка» про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, визнання відсутнім права оренди земельної ділянки та скасування запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Стягнуто з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь ФГ «Романа Матусяка» витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 4000,00 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Керівник ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» –Іванчук Г. І. на рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу подала апеляційну скаргу, в якій посилається на невідповідність обставин, які мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не врахував малозначність справи, а також те, що правнича допомога фактично надавалася в межах єдиного предмета спору, з урахуванням єдиних фактичних обставин справи та єдиної правової позиції, оскільки представник відповідача здійснював представництво його інтересів у понад 70 аналогічних справах. За таких обставин, на думку представника апелянта, стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн не відповідає критерію співмірності таких витрат зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання правничої допомоги, та обсягом наданих послуг.

Також представник апелянта зазначає, що у цій справі представник ФГ «Романа Матусяка» не надав належних доказів на підтвердження того, що позивач допустив зловживання процесуальними правами, вчинив необґрунтовані дії або що спір виник унаслідок неправомірних дій позивача, а тому у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи наведене, представник товариства просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн та ухвалити нове, яким відмовити у стягненні таких витрат.

Позиція інших учасників справи

Учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні представник апелянта вимоги скарги підтримав, просив її задоволити.

Представник відповідача скаргу не визнала, вважає її безпідставною та просила відмовити в її задоволенні.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ураховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний суд здійснює перегляд рішення суду лише в частині стягнення з ТОВ «Агрокомпанія Прикарпаття» на користь ФГ «Романа Матусяка» витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 4000,00 грн; в іншій частині рішення суду першої інстанції не є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 № 686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 № 755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

В спірному випадку, стороною відповідача ФГ «Романа Матусяка» на підставі Акту виконаних робіт № 33/30/25 від 03.01.2026 було заявлено до стягнення витрати по оплаті правової допомоги адвоката Падучак І. І. в сумі 7000 грн за надані послуги з вивчення позову та підготовки відзиву.

В свою чергу, сторона позивача подала заперечення щодо стягнення таких витрат, зазначивши про неспівмірність та необґрунтованість заявленої до стягнення суми, та просила відмовити у задоволенні відповідної вимоги.

Судом у порядку, визначеному ЦПК України, надано оцінку запереченням відповідача та частково їх враховано, у зв`язку з чим розмір витрат зменшено до 4 000 грн.

Сторона апелянта в скарзі не навела доказів, які спростовують такий висновок суду. Скарга містить загальні доводи щодо необґрунтованості визначеного розміру, малозначність спору, врахування того, що справа є однією з 70 аналогічних справ, що на думку апелянта, вказує на незначну складність адвокатської роботи і виключає підстави для стягнення правової допомоги. Разом з тим, на думку колегії суддів, суд дав правильну оцінку співмірності понесених витрат наданим послугам та врахував складність та необхідність виконаної роботи.

Доводи скарги щодо відсутності встановлених судом необґрунтованих дій позивача чи зловживання своїми процесуальними правами позивачем не заслуговують на увагу, оскільки підставою для задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу не були зазначені обставини, що вбачається зі змісту рішення суду.

Інших доводів, які б давали суду підстави для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, апеляційна скарга не містить, тому в її задоволенні слід відмовити.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині – без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія Прикарпаття» – Іванчук Галини Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12 травня 2026 рокув оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

І. О. Максюта