Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №160/8208/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/8208/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 ( суддя Букіна Л.Є.) в адміністративній справі №160/8208/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, в якому позивач просить:

визнати протиправною відмову Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції в наданні публічної інформації за запитом позивача від 03.03.2026 (вих. № КАЛАП-010, зареєстрованим відповідачем за № 373і від 03.03.2026), викладену в листі відповідача від 03.03.2026 (отриманому позивачем 04.03.2026).

зобов`язати Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції повторно розглянути запит позивача від 03.03.2026 (вих. № КАЛАП-010) та надати позивачу належну відповідь по суті, а саме: надати сканкопії сторінок 11- 20 наявних матеріалів перевірки дій працівників УПП в Дніпропетровській області ДПП під час подій 11.02.2026, у строк, встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації», виключно в електронній формі на адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність поведінки відповідача щодо розгляду запиту позивача. Позивач зазначає, що відповідач протиправно не надав відповідь на запит позивача, чим порушив його права в сфері доступу до публічної інформації.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Позивачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами адміністративного позову.

У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Позивач у відповіді на відзив заперечив проти його доводів.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача з попереднім інформаційним запитом (вих. № КАЛАП-009 від 26.02.2026) про надання сканкопій наявних матеріалів перевірки дій працівників УПП під час подій за участю позивача 11.02.2026. Зазначений запит зареєстровано відповідачем 27.02.2026 за № 32зі.

Листом відповідача від 03.03.2026 за вих. № 32зі/41/19/01-2026 позивачу повідомлено про необхідність попередньої оплати послуг з копіювання документів у зв`язку з тим, що загальний обсяг запитуваних матеріалів перевищує 10 сторінок (становить 18 сторінок). До листа додано рахунок-фактуру на суму 71,93 грн за копіювання всіх 18 сторінок. Копії перших 10 сторінок долучено до відповіді на запит.

03.03.2026 позивачем направлено новий інформаційний запит (вих. № КАЛАП-010) на адресу відповідача. У цьому запиті позивач, з огляду на те, що перші 10 аркушів матеріалів йому вже були надані (хоча і без правової підстави вимагали оплати за повний обсяг), просив надати сканкопії сторінок 11- 20 наявних матеріалів перевірки, тобто наступні 10 аркушів, які є у розпорядженні відповідача згідно з його ж листом від 26.02.2026.

Листом відповідача від 03.03.2026 повідомлено, що «запит з аналогічними питаннями вже надходив» 27.02.2026 за № 32зі, і що позивачу вже надано вичерпну відповідь.

Вважаючи протиправною відмову у наданні відповіді на запит, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Статтею 5 Закону Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною другою статті 7 Закону № 2657-ХІІ установлено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Таким чином, системний аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону № 2657-XII свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Частиною першою статті 3 Закону № 2939-VI установлено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет», на єдиному державному вебпорталі відкритих даних, на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно із частинами першою, другою статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідач є органом державної влади, який здійснює у визначених Конституцією України сферах владні управлінські функції та рішення якого є обов`язковими для виконання, а відтак він є розпорядником інформації у розумінні пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI.

Згідно з положеннями статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною першою статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною другою цієї статті встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Відповідно до приписів частини першої статті 16 Закону № 2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.

Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.

Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.

Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з попереднім інформаційним запитом (вих. № КАЛАП-009 від 26.02.2026) про надання сканкопій наявних матеріалів перевірки дій працівників УПП під час подій за участю позивача 11.02.2026.

Зазначений запит зареєстровано відповідачем 27.02.2026 за № 32зі.

Листом відповідача від 03.03.2026 за вих. № 32зі/41/19/01-2026 позивачу повідомлено про необхідність попередньої оплати послуг з копіювання документів у зв`язку з тим, що загальний обсяг запитуваних матеріалів перевищує 10 сторінок (становить 18 сторінок). До листа додано рахунок-фактуру на суму 71,93 грн за копіювання всіх 18 сторінок. Копії перших 10 сторінок долучено до відповіді на запит.

03.03.2026 позивачем направлено новий інформаційний запит (вих. № КАЛАП-010) на адресу відповідача. У цьому запиті позивач, з огляду на те, що перші 10 аркушів матеріалів йому вже були надані (хоча і без правової підстави вимагали оплати за повний обсяг), просив надати сканкопії сторінок 11- 20 наявних матеріалів перевірки, тобто наступні 10 аркушів, які є у розпорядженні відповідача згідно з його ж листом від 26.02.2026.

Листом відповідача від 03.03.2026 повідомлено, що «запит з аналогічними питаннями вже надходив» 27.02.2026 за № 32зі, і що позивачу вже надано вичерпну відповідь.

Відтак, ураховуючи зібрані у справі докази відповідач у справі фактично не відмовляв позивачу в отриманні запитуваної ним публічної інформації, розпорядником якої є відповідач, а лише обумовив можливість її отримання фактом оплати витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом про інформацію, понад 10 сторінок . Поряд з тим, 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації відповідачем надано позивачу безкоштовно.

Приписами частин першої - четвертої статті 21 Закону № 2939-VI установлено, що інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, установлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.

Частиною третьою статті 21 Закону № 2939-VI Кабінету Міністрів України делеговані повноваження для встановлення граничних норм розміру витрат на копіювання та друк документів, що узгоджується з приписами статей 19, 113, 116, 117 Конституції України.

Кабінет Міністрів України відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 2939-VI видав постанову № 740, якою затвердив граничні норми витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію.

Пунктом 2 розділу І Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5, установлено, що копія документа - це документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі № 9901/496/21 дійшла висновку, що положення статті 21 Закону № 2939-VI, особливо частина перша та кореспондуюча їй частина друга цієї статті, фокусують увагу на праві отримати інформацію безкоштовно в дозволеному законом обсязі чи поза цим обсягом, якщо вона існує в запитуваному вигляді і її можна надати без витрат на виготовлення копій або коли розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк. Закон не обмежує в доступі до інформації в більшому обсязі, ніж визначений законом, але покладає на запитувача інформації обов`язок відшкодувати саме фактичні витрати розпорядника інформації за надання інформації обсягом більше 10 сторінок. Тобто умовою відшкодування зазначених витрат є не те, на якому носії відображена / збережена інформація (папір), а саме необхідність понесення витрат на задоволення запиту на інформацію.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані, серед іншого, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Закон України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Пункт 3 частини першої статті 1 цього Закону визначає, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя (стаття 2 Закону № 2657-XII).

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає про те, що аналіз змісту положень ч.2 ст.21 Закону №2939-VI дає підстави для висновку, що у разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний оплатити витрати, пов`язані з копіюванням документів понад встановлений обсяг. Тобто копії десяти сторінок документу надаються безкоштовно.

Аналогічна позиція викладена у постанові ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 та у постанові Верховного Суду від 17.01.2020 року у справі №818/40/17.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що в діях відповідача відсутня протиправність щодо зазначення про вимоги ст. 21 Закону №2939-VI стосовно необхідності оплати витрат на копіювання витребовуваних матеріалів.

Щодо запиту від 03.03.2026, суд зазначає, що зміна кількості запитуваних сторінок матеріалів перевірки не змінює суті запиту, а тому можна вважати його повторним, і відмова у наданні безоплатно другої половини матеріалів перевірки мотивована тим, що позивачем не виконано вимоги закону в частині оплати витрат на копіювання.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2026 в адміністративній справі №160/8208/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 27 серпня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова