Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №480/9377/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 р. Справа № 480/9377/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2025, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/9377/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Сумській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі – ГУ НП в Сумській області, відповідач), в якій просив суд:

- визнати протиправними дії щодо відмови ГУ НП в Сумській області у зарахуванні пільгової вислуги років ОСОБА_1 до його календарної вислуги років до стажу служби в поліції, викладену в листі від 18.10.2024;

- зобов`язати ГУ НП в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, та надбавки за вислугу років, вислугу років у пільговому обчисленні, сформовану за період служби в органах внутрішніх справ з 03.02.2002 по 27.07.2011 рік, з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року по справі № 480/9377/24 у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 – відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на не правильне застосування судом норм матеріального права та не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 у справі № 480/9377/25 та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин редакцію Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, чинну після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119. Вказує, що при вирішенні питання щодо зарахування до вислуги років періоду проходження ним служби в підрозділах карного розшуку з 03.02.2002 по 27.07.2011 належить застосовувати законодавство, чинне на час проходження такої служби, яким було передбачено її зарахування на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця. Посилаючись на статтю 58 Конституції України, рішення Конституційного Суду України та правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а та від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, апелянт стверджує, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України №119, не можуть поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання нею чинності, та погіршувати вже набуті особою права. На переконання позивача, пільгове обчислення спірного періоду служби підлягає врахуванню при визначенні його вислуги років, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України №2262-ХІІ, а тому відмова відповідача у зарахуванні такого стажу є протиправною.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заперечуючи проти вимог апелянта, відповідач зазначив, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції, а станом на день звільнення його календарна вислуга становила 24 роки 24 дні, що є недостатнім для набуття права на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України №2262-ХІІ. Вказує, що чинна на момент звільнення позивача та його звернення із заявою редакція Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119, передбачає врахування пільгової вислуги років виключно для визначення розміру пенсії, а не для набуття права на її призначення. У зв`язку з цим відсутні правові підстави для зарахування спірного періоду служби в карному розшуку на пільгових умовах до календарної вислуги років позивача.

Відповідач також зазначає, що наведена позивачем практика Верховного Суду сформована до внесення змін до Постанови №393 та ґрунтувалася на іншому правовому регулюванні, тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 31.08.2023 у справі №200/4951/22, відповідач стверджує, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №119 пільгове обчислення вислуги років може враховуватися лише для визначення розміру пенсії. Крім того, ГУНП наголошує, що правовідносини щодо призначення пенсії виникають на момент звернення особи за її призначенням, а тому підлягає застосуванню законодавство, чинне на час такого звернення, а не на час проходження служби.

Заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу вважає таким, що не відповідає критеріям реальності, необхідності та співмірності, визначеним статтями 134, 139 КАС України.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 27.08.2001 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 05.09.2024 в Національній поліції.

Наказом ГУНП в Сумській області від 05.09.2024 №405 о/с, майора поліції ОСОБА_1 , на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Стаж служби в поліції при звільненні у календарному обчисленні становить 24 роки 00 місяців 24 дні.

07.10.2024 представником позивача – адвокатом Корж В.А. подано до ГУ НП в Сумській області адвокатський запит, в якому, зокрема, останній просив зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період його служби з 03.02.2002 по 26.07.2011 з розрахунку 1,5 місяця служби за кожен місяць служби.

У відповідь на вказаний запит, відповідач, листом від 18.10.2024 № 12/К-62аз повідомив, що станом на день звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 не мав 25 календарних роки і більше, як це передбачено Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у зв`язку з цим для оформлення документів та направлення їх до органів Пенсійного фонду для призначення пенсії за вислугу років немає законних підстав.

Позивач, вважаючи протиправною вказану відмову відповідача, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що хоча позивач проходив службу на посадах, які надавали право на пільгове обчислення вислуги років, на час його звільнення та звернення до відповідача діяла редакція Постанови КМУ №393 зі змінами, внесеними Постановою КМУ №119 від 16.02.2022, відповідно до якої пільгова вислуга враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для набуття права на її призначення. Суд дійшов висновку, що право на пенсію за вислугу років після внесення зазначених змін пов`язується виключно з наявністю необхідної календарної вислуги років, а правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а та від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, на які посилався позивач, були сформовані за іншого правового регулювання та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У зв`язку з цим суд визнав дії відповідача правомірними та не встановив підстав для задоволення позову.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно до статті 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Відповідно до статті 171 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог Закону № 2262-XII затверджено постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Згідно із підпунктом «в» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції до внесення змін постановою КМУ № 119 від 16.02.2022) до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: один місяць служби за півтора місяця - у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Водночас редакцію пункту 3 Постанови № 393 було змінено постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119, яка набрала чинності 19.02.2022. Вказаною постановою також змінено і назву Порядку №393.

Порівнюючи попередню назву постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» та назву в редакції після 19.02.2022 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», суд доходить висновку, що змінами уточнено предмет регулювання Порядку, а саме застосування його для обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ, тобто мають 25 років календарної вислуги.

Також постановою Кабінетом Міністрів України № 119 внесено зміни до постанови Уряду № 393, зокрема, пункт 3 абзац перший викладено в такій редакції: « 3. До вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: ».

Отже, підпунктом «в» пункту 3 Постанови № 393 (у редакції Постанови КМУ № 119 від 16.02.2022) встановлено, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за півтора місяця - у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд в постанові від 31.08.2023 у справі №200/4951/22, правовідносини у якій є подібними, вже сформулював наступний правовий висновок:

«- підпунктом «а» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року) було передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;

- водночас, відповідно до підпункту «а» пункту 3 Порядку № 393 (у редакції, чинній на дату звільнення, 27 червня 2022 року, та дату звернення позивача із заявою до ГУ НП в Донецькій області щодо оформлення та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області для призначення пенсії, 1 листопада 2022 року) до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах (пункт 3 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року): один місяць служби за три місяці: час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;

- тому, для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16 лютого 2022 року.».

Зазначену правову позицію щодо застосування норм Порядку № 393 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119) також підтримав Верховний Суд у постановах від 31.01.2024 у справі №120/7300/22, від 17.07.2024 у справі № 420/13796/22, від 29.07.2024 у справі №480/4196/23, від 23.12.2024 у справі № 200/107/23 та інших під час розгляду подібних правовідносин.

З аналізу наведених норм та правових висновків Верховного Суду вбачається, що на момент виникнення у особи права на пенсійне забезпечення за вислугу років законодавець розмежовує календарну вислугу років, яка враховується для набуття права на призначення пенсії, та пільгову вислугу років, що враховується виключно для визначення її розміру.

Відтак для вирішення питання щодо наявності у особи права на пенсію за вислугу років підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на момент звільнення особи зі служби та звернення за реалізацією такого права.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, наказом ГУНП в Сумській області від 05.09.2024 №405 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Станом на день звільнення календарна вислуга років позивача становила 24 роки 00 місяців 24 дні, що є меншим від встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ необхідної вислуги у 25 календарних років.

Відтак, оскільки спірні правовідносини виникли після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119, до них підлягають застосуванню положення Закону №2262-ХІІ та Порядку №393 у редакції, чинній на момент звільнення позивача та його звернення до відповідача із заявою щодо оформлення документів для призначення пенсії за вислугу років.

Колегія суддів зазначає, що оспорювана відмова ГУНП в Сумській області, викладена у листі від 18.10.2024 №12/К-62аз, зумовлена саме відсутністю у позивача необхідної календарної вислуги років для набуття права на пенсію за вислугу років відповідно до вимог чинного законодавства.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пільгове обчислення періодів служби, передбачене пунктом 3 Порядку №393, може враховуватися лише для визначення розміру пенсії та не може бути підставою для збільшення календарної вислуги років, необхідної для набуття права на її призначення.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі № 280/6943/22 та від 23.04.2025 у справі №200/4394/24.

Крім того, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.11.2023 у справі №600/3836/22-а дійшла висновку, що призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ особам, які звільнені зі служби в поліції та звернулися до органів Національної поліції після 19.02.2022, здійснюється виходячи з календарної вислуги років.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у зарахуванні пільгової вислуги років до календарної вислуги та оформленні документів для призначення пенсії за вислугу років, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Законом №2262-ХІІ та Порядком №393, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а та від 14.04.2021 у справі №480/4241/18, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі висновки сформовані за іншого правового регулювання, чинного до внесення змін до Порядку №393 постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №119.

На час ухвалення вказаних постанов Верховного Суду пункт 3 Порядку №393 передбачав можливість зарахування окремих періодів служби на пільгових умовах саме до вислуги років для призначення пенсії. Натомість після набрання чинності постановою №119 зазначена норма визначає пільгове обчислення таких періодів виключно для визначення розміру пенсії, тоді як право на її призначення пов`язується з наявністю необхідної календарної вислуги років відповідно до статті 12 Закону №2262-ХІІ та пунктів 1, 2-1 Порядку №393.

Оскільки спірні правовідносини виникли після набрання чинності постановою №119, наведені апелянтом правові висновки Верховного Суду не є релевантними до цієї справи та не можуть бути підставою для висновку про протиправність дій відповідача.

Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Посилання апелянта на те, що зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України №119, не можуть поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання нею чинності, та погіршувати вже набуті особою права позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки часом виникнення спірних відносин є момент звернення позивача з вимогою до відповідача про зарахування до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії та надбавки за вислугу років, вислугу років у пільговому обчисленні з розрахунку один місяць служби за півтора місяця та, відповідно, підлягають застосуванню норми Порядку № 393 в редакції змін, внесених постановою № 119, які були чинними.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року по справі № 480/9377/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко