Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №520/23181/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 р. Справа № 520/23181/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В.) від 06.08.2026 по справі № 520/23181/26

за позовом ОСОБА_1

до Кабінету Міністрів України , Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), засобами системи "Електронний суд" звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1), Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України(далі - відповідач-2), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо незабезпечення в повному обсязі виконання вимог статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII стосовно гарантованого, своєчасного та безумовного відшкодування шкоди і пенсійного забезпечення осіб з інвалідністю внаслідок ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України щодо ненадання роз`яснень по суті та невжиття заходів реагування за зверненням від 16.06.2026 стосовно усунення системних обмежень прав військовослужбовців-ліквідаторів аварії на ЧАЕС;

зобов`язати Кабінет Міністрів України привести Порядок призначення і виплати пенсій та інші підзаконні акти, що регулюють пенсійне забезпечення чорнобильців, у повну відповідність до статей 13, 54, 67, 71 Закону України № 796-XII та рішень Конституційного Суду України № 3-р/2020, № 2-р(ІІ)/2024 і № 4-р(ІІ)/2024, ШЛЯХОМ:

виключення/скасування будь-яких положень, які встановлюють обмеження максимального розміру пенсії («стелі») для осіб з інвалідністю внаслідок ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

встановлення заборони застосовувати норми законів про Державний бюджет та Бюджетного кодексу України для звуження або відтермінування виплат, передбачених Законом № 796-XII;

забезпечення автоматичного нарахування та виплати пенсій таким особам безпосередньо за нормами Закону № 796-XII в повному обсязі із загальних видатків Державного бюджету України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 адміністративну справу № 520/23181/26 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, передано для вирішення питання про відкриття провадження у справі до Київського окружного адміністративного суду.

Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 у справі № 520/23181/26 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет спору та безпідставно застосував положення частини першої статті 27 КАС України, оскільки позов спрямований насамперед на визнання протиправною бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо забезпечення належної реалізації права позивача на гарантоване законом відшкодування, а посилання на окремі положення постанови Кабінету Міністрів України № 947 не свідчить про самостійне оскарження нормативно-правового акта. Відтак, суд помилково дійшов висновку про виключну підсудність справи та необхідність її передачі до Київського окружного адміністративного суду, не врахувавши положення статті 25 КАС України щодо права позивача на вибір суду. Таким чином, оскаржувана ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а справа - поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично оскаржує нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, повноваження якого поширюються на всю територію України, у зв`язку з чим спір підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, визначеними частиною першою статті 27 КАС України, а саме окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Враховуючи, що Київський міський окружний адміністративний суд наразі не розпочав свою роботу, суд дійшов висновку про необхідність передачі справи до Київського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За приписами статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у справах «Верітас проти України» та «Сокуренко та Стригун проти України», суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції у разі перевищення ним своїх повноважень, визначених процесуальним законодавством. Зокрема, повноваження суду на розгляд конкретної справи, заяви або скарги визначається правилами підвідомчості та підсудності.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

З позовної заяви судом встановлено, що позивач просить, зокрема, зобов`язати Кабінет Міністрів України привести Порядок призначення і виплати пенсій та інші підзаконні акти, що регулюють пенсійне забезпечення чорнобильців, у повну відповідність до статей 13, 54, 67, 71 Закону України № 796-XII та рішень Конституційного Суду України № 3-р/2020, № 2-р(ІІ)/2024 і № 4-р(ІІ)/2024, ШЛЯХОМ:

виключення/скасування будь-яких положень, які встановлюють обмеження максимального розміру пенсії («стелі») для осіб з інвалідністю внаслідок ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

встановлення заборони застосовувати норми законів про Державний бюджет та Бюджетного кодексу України для звуження або відтермінування виплат, передбачених Законом № 796-XII;

забезпечення автоматичного нарахування та виплати пенсій таким особам безпосередньо за нормами Закону № 796-XII в повному обсязі із загальних видатків Державного бюджету України.

Колегія суддів зазначає, що позивачем одночасно оскаржується протиправна бездіяльність Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, та це не спростовує висновків суду першої інстанції щодо підсудності справи, оскільки визначальним для встановлення предметної та територіальної юрисдикції є не формальне формулювання окремих позовних вимог, а їхній зміст та безпосередній зв`язок із предметом спору. Вимога про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо незабезпечення реалізації положень статті 13 Закону № 796-XII фактично спрямована на оцінку належності нормативного регулювання пенсійного забезпечення, тоді як вимога про зобов`язання Кабінету Міністрів України привести Порядок призначення і виплати пенсій та інші підзаконні нормативно-правові акти у відповідність до положень законодавства та рішень Конституційного Суду України безпосередньо передбачає зміну змісту нормативного регулювання, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Що стосується вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України щодо розгляду звернення позивача, то така вимога є похідною від основного спору та сама по собі не змінює його характеру і не усуває необхідності застосування правил виключної підсудності, встановлених частиною першою статті 27 КАС України.

Отже, наявність у позові вимог про визнання протиправною бездіяльності суб`єктів владних повноважень не виключає того, що за своїм основним змістом спір стосується оскарження нормативно-правового регулювання, прийнятого Кабінетом Міністрів України, а тому підлягає розгляду за правилами виключної підсудності, визначеними частиною першою статті 27 КАС України.

Таким чином, позивач фактично оскаржує нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими врегульовано порядок призначення, нарахування та виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також ставить питання про зобов`язання Кабінету Міністрів України змінити їх зміст шляхом виключення положень, які, на думку позивача, обмежують обсяг передбачених законом пенсійних виплат, що свідчить про наявність спору щодо законності нормативно-правового регулювання, встановленого суб`єктом владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України. Відтак, з огляду на положення частини першої статті 27 КАС України, цей спір належить до справ, що розглядаються за правилами виключної підсудності окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне вирішити питання щодо юрисдикції для розгляду даного спору, з огляду таке.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX), Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб`єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, визначених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель та рішень у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи за позовом Антимонопольного комітету України у сфері державної допомоги суб`єктам господарювання, адміністративні справи, відповідачем у яких є дипломатичне представництво чи консульська установа України, їх посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про оскарження актів, дій чи бездіяльності органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та про скасування реєстрації політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Згідно із статтею 3 Закону № 2825-IX територіальна юрисдикція Київського міського окружного адміністративного суду поширюється на місто Київ.

Отже, дана справа має бути розглянута саме тим судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Таким судом є Київський міський окружний адміністративний суд згідно із ст. 3 Закону № 2825-IX, утворений згідно із статтею 2 цього ж закону. Проте, даний суд наразі не розпочав свою роботу.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на предмет оскарження та статус відповідача-1 цей спір належить розглядати за правилами виключної підсудності відповідно до частини 1 статті 27 КАС України окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, яким тимчасово є Київський окружний адміністративний суд.

Колегія суддів наголошує, що розгляд і вирішення адміністративної справи із недотримання судом правил територіальної підсудності є порушенням як норм вітчизняного законодавства, так і приписів «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04 листопада 1950 року ETS № 005, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року, в частині гарантування позивачу права на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин, належним чином застосував положення статті 27 КАС України та пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм процесуального права - неправильним.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі № 520/23181/26 слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2026 по справі № 520/23181/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко