Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №200/2458/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року справа №200/2458/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року (головуючий суддя І інстанції Аканов О.О. ) у справі № 200/2458/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, щодо невиплати пенсії позивачу, за період з 05.07.2024 по 31.03.2026 в розмірі 499783,55 грн., -

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач), в якому просив:

-визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 05.07.2024 по 31.03.2026 в розмірі 499783,55 грн.;

-стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованості по пенсії за період з 05.07.2024 по 31.03.2026 в розмірі 499783,55 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не виплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період з липня 2024 по травень 2026 складає 443909,65 грн.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат за період з липня 2024 по травень 2026 складає 443 909,65 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначав, що заборгованість по пенсії позивача, облікована Головним управлінням в переліку одержувачів виплат на виконання рішення суду, буде проводитись в межах виділених бюджетних призначень відповідно до Порядку № 821.

Вважає, що заборгованість по пенсії охоплює виконання судового рішення по справі № 200/2320/24.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, однак листом суд першої інстанції повідомив про відсутність справи в паперовому вигляді у зв`язку з тим, що справа зареєстрована через підсистему «Електронний суд».

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області Мирноград та отримує пенсію за віком.

Рішенням Донецького окружного адміністративного від 25 листопада 2024 року у справі №200/6519/24, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.07.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до пільгового стажу роботи періоди роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи з 03.09.2001 по 18.01.2005, з 07.02.2005 по 11.02.2005, з 28.05.2005 по 20.04.2006, з 04.07.2006 по 11.07.2006, за Списком робіт затвердженим Постановою КМУ від 31.03.1994 №202, з 01.03.2022 по 31.12.2023 – на провідних посадах передбачений ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до страхового та пільгового стажу роботи періоди з 01.01.2024 по 05.07.2024 – на провідних посадах передбачений ч. 3 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатом звернення позивачу листом від 23.03.2026 №5187/02-16 повідомлено, що станом на дату надання відповіді Головним управлінням облікована сума боргу в розмірі 499783,55 грн. за період з 05.07.2024 по 31.03.2026. Відповідно до Порядку №821 позивачу здійснено виплату боргу, нарахованого на виконання рішення суду, в межах виділених бюджетних призначень на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк» у загальній сумі 90156,90 грн., а саме: у листопаді 2025 - 70322,13 грн., у грудні 2025 - 7648,77 грн., у лютому 2026 - 1103 грн., у березні 2026 - 11083 грн. На теперішній час залишок суми боргу складає 409626,65 грн.

Згідно витягу ІКІС ПФУ Підсистема "Призначення та виплати пенсії" сума внесена до Переліку складає 499783,55 грн., сума залишку боргу за період з липня 2024 по березень 2026 - 409626,65 грн.

Спірним питанням даної справи є невиплата позивачу нарахованої суми заборгованості з пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що право позивача має бути відновленим шляхом стягнення з управління заборгованості по пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд погоджує висновки суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Стаття 46 Закону № 1058-IV регламентує правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі - Порядок № 821).

З довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на виконання вимог ухвали суду заборгованість з пенсії за період з 05 липня 2024 року по 31 травня 2026 року складає 443 909,65 грн.

Відповідачем відповідно до Порядку №821 здійснено виплату заборгованості позивачу, нарахованої на виконання рішення суду, в межах виділених бюджетних призначень у загальній сумі 90 156,90 грн на поточний рахунок, відкритий в банківській установі АТ КБ «Приватбанк».

Залишок недоотриманої пенсії за період 05 липня 2024 року – 31 травня 2026 року складає 443 909,65 грн.

Відповідно до довідки від 27.04.2026 №8609/05-16, наданої відповідачем на виконання вимог ухвали суду першої інстанції заборгованість з пенсії за період з 05.07.2024 по 31.05.2026 складає 443909,65 грн.

Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов`язань, через що суд дійшов висновку про безпідставність невиплати нарахованої позивачу пенсії з 05 липня 2024 року по 31 травня 2026 року у сумі 443 909,65 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10) і таку правову позицію підтримав Верховний Суд у постановах від 15.02.2018 у справі № 820/6514/17, від 12.02.2019 у справі № 820/1410/18, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17.

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплата пенсії позивачу заборгованості з пенсії за період з липня 2024 року по травень 2026 року у розмірі 443 909,65 грн., з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручанням у право власності позивача, і таке втручання не є законним.

Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо посилань відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, оскільки Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Так, відповідно до рішень ЄСПЛ "Кечко проти України" (заява № 63134/00, п. п. 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява №67534/01, п. 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

У справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23). У п. 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

При цьому, є неприйнятними доводи відповідача, що даний спір виник у зв`язку із невиконанням судового рішення у справі № 200/6519/24.

В межах справи № 200/6519/24 позивач оскаржував протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 052530004174 від 12.07.2024, про відмову в призначенні пенсії позивачу.

Предметом оскарження у справі № 200/2458/26 є протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсійних виплат позивачу за період з 05.07.2024 по 31.05.2026 у сумі 443 909,65 грн, яка обліковується у відповідача - ГУ ПФУ в Донецькій області.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі № 200/2458/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко

І.В. Пивовар