Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №360/548/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року справа №360/548/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Філіппова Олександра Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 360/548/26 (головуючий суддя І інстанції Басова Н.М.) за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної Адміністрації) м. Київ в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Юр`євої Олександри Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Представник позивача в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Юр`євої Олександри Олександрівни від 18.02.2026 № 83368607;

- зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Юр`єву Олександру Олександрівну здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власницею двокімнатної квартири в м. Луганськ на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.1999. У зв`язку з відсутністю відомостей про нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав, 30.12.2025 позивач звернулася із заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ щодо проведення державної реєстрації права на нерухоме майно. Проте рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Юр`євою Олександрою Олександрівною від 18.02.2026 № 83368607 у реєстрації було відмовлено з мотивів перебування архівних справ (інвентаризаційних справ Міського комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Луганська) на тимчасово окупованій території та відповідно неможливості підтвердження таких відомостей. Вважаючи це рішення протиправним, оскільки воно порушує її права та перешкоджає подачі документів на отримання компенсації за пошкоджене майно через застосунок «Дія», позивач через свого адвоката звернулася до суду з вимогою про його скасування.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій прийнято державним реєстратором у межах повноважень та у відповідності до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку № 1127.

Суд першої інстанції зазначив, що у зв`язку з відсутністю відомостей у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, розгляд заяви позивача було правомірно залишено без руху та направлено запит до Луганської ОДА. Оскільки за отриманою відповіддю БТІ м. Луганськ не відновило діяльності на підконтрольній території, а всі архівні матеріали залишилися на тимчасово окупованій території, надати необхідну інформацію виявилося неможливим. За таких обставин, у зв`язку з неотриманням на запит документів та відомостей протягом встановленого строку, обставини, що стали підставою для залишення заяви без руху, усунені не були, що згідно з пунктом 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV є прямою підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Крім того, суд першої інстанції підкреслив, що позивачем з метою підтвердження власної правової позиції було подано до суду ті ж документи, що й відповідачу, які за відсутності архівної інформації фактично не є підставою для проведення реєстраційної дії. Також суд наголосив, що проведення реєстраційної дії є результатом дотримання законодавчо визначеного порядку, а відтак зобов`язання відповідача провести таку реєстрацію за відсутності необхідних даних становитиме порушення вказаного порядку та втручання у дискреційні повноваження відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції оскільки воно порушує норми матеріального та процесуального права, не відповідає обставинам справи, суперечить загальним вимогам адміністративного судочинства та звернувся з апеляційною скаргою.

В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не дослідив того, що реєстрація права власності позивача на квартиру була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації. Доводів про протилежне відповідачем суду не наводилося. У позивача не існувало обов`язку щодо реєстрації права власності на квартиру у відповідному реєстрі речових прав до початку повномасштабної війни, а отже відсутні підстави стверджувати на наявність її вини, щодо не проведення такої реєстрації.

Суд першої інстанції не взяв до уваги, що відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями статті 10 Закону № 1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації

Апелянт покликається, на те що суд першої інстанції жодним чином не навів, яким чином може бути відновлено порушене право позивача в частині реєстрації її нерухомого майна.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 638/13304/17). Водночас згідно з частиною 5 статті 24 Закону № 1952-IV встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена. Разом з тим, така підстава для відмови як відсутність можливості через окупацію територіальної громади надавати інформацію за запитами про зареєстровані права власності до 01.01.2013, не зазначена серед підстав, визначених частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV.

Крім того, скаржник звернув увагу на те, що, посилаючись на п.п. 4, 5 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, державний реєстратор не надав оцінку тим документам, які були подані безпосередньо позивачами; не зазначив, які саме існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; не зазначив, чому подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Короткий зміст відзиву (відповіді на відзив).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим. Відповідач зазначає, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію нерухомого майна, зареєстрованого до 2013 року, на виконання вимог пункту 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV направив запит до компетентного органу. Проте отримана відповідь не містила документів та/або інформацію, необхідну для державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна та не мала даних про реєстрацію його до 2013 року за заявником. Вважає, що за таких обставин проведення державної реєстрації означало б внесення запису до Державного реєстру речових прав без виконання передбаченої законом процедури перевірки та без встановлення всіх юридично значущих обставин. Проведення державної реєстрації без виконання перевірки, передбаченої статтею 10 Закону № 1952-IV, створювало б ризик внесення до Державного реєстру недостовірних відомостей, подвійної державної реєстрації одного й того самого права та порушення принципу достовірності Державного реєстру речових прав. Відтак, відсутність доступу до архівних матеріалів БТІ не була самостійною підставою для прийняття оскаржуваного рішення. Вона лише унеможливила виконання державним реєстратором обов`язку, встановленого пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, щодо перевірки відомостей про державну реєстрацію права власності.

Крім того, у відзиві підкреслено, що апелянтом лише повторено свою позовну заяву, не наведено жодних підстав щодо порушення державним реєстратором його прав, крім того, апелянт: майже дослівно повторює позов; не спростовує мотивів рішення суду; не доводить неправильність висновків суду першої інстанції; лише висловлює незгоду з рішенням.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026 справу передано судді-доповідачу – Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 03.08.2026.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31.07.1999 АВВ № 683098, зареєстрованого в реєстрі за № 1107, посвідченого 13.10.1999 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Чумачовою Г.О., ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_3 (чотири - а), яка складає з: 1 - коридор пл. 8,8кв.м., 2 - ванна, пл. 2,7 кв.м, 3 – туалет, пл. 1,3 кв.м., 4 - кухня, пл. 8,9 кв.м., 5 - кімната пл. 17,2 кв.м., 6 - кімната, пл. 11,6 кв.м., 7 - комора, 0,6 кв.м., І- лоджія, пр.пл. 1,7 кв.м. житловою площею 28,8 кв.м., загальною площею 52,8кв.м.

30.12.2025 позивач звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ щодо проведення державної реєстрації права на нерухоме майно.

Під час розгляду заяви відповідачем було здійснено консолідований пошук інформації в Державному реєстрі речових прав та реєстрах до 2013 року, в результаті якого встановлено, що інформація про реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у Реєстрі прав власності на нерухоме майно - відсутня.

05.01.2025 розгляд заяви ОСОБА_1 від 30.12.2025 за № 70847317 державним реєстратором Департаменту було залишено без руху до отримання відповіді на запит.

Державним реєстратором направлено запит від 05.01.2026 № 70847317 до Луганської обласної державної адміністрації, в якому просив надати інформацію стосовно реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Луганською обласною державною адміністрацією надано відповідь № 5/01.01-22-115 від 08.01.2026, в якій вказано, що до 01.01.2013 державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані у місті Луганськ та зберігання інвентаризаційних справ здійснювалось Міським комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації». Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» з 07 квітня 2014 року населені пункти Луганської міської територіальної громади Луганського району Луганської області, у тому числі місто Луганськ, є тимчасово окупованими. Міське комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» не відновило своєї діяльності на підконтрольній органам державної влади України території, архівні матеріали залишились на тимчасово окупованій території. Таким чином надати відомості щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на даний час неможливо.

Рішенням державного реєстратора від 18.02.2026 № 83368607 «Про відмову в проведенні реєстраційних дій», розглянувши заяву від 30.12.2025 за реєстраційним номером 70847317 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, а саме: згідно пунктів 1, 2 частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Відповідно до пункту 3 ч. 3 ст. 10 Закону - під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Не погодившись із рішенням державного реєстратора позивач звернулася до суду.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов наступних висновків з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Спірні правовідносини у справі виникли у зв`язку з прийняттям державним реєстратором рішення про відмову у проведенні державної реєстрації права власності на майно, набуте до 1 січня 2013 року та розташоване на тимчасово окупованій території, за поданими правовстановлюючими документами через відсутність записів у Державному реєстрі речових прав і неможливість отримання відомостей з архівів БТІ, які залишилися на тимчасово окупованій території.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі Порядок № 1127) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягають право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Пунктом 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Частиною першою статті 18 Закону № 1952-ІV визначено порядок державної реєстрації прав.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (частина восьма статті 18 Закону № 1952-IV).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

За змістом наведеної норми державний реєстратор вправі запитувати лише ту інформацію, яка необхідна для реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, державний реєстратор звернулася до Луганської обласної державної адміністрації за інформацією щодо реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Жодна інша інформація, необхідна для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру, державним реєстратором ОСОБА_3 не запитувалась.

Крім того, обов`язок державного реєстратора запитувати від органів влади, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, не є безумовним.

За змістом пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV такий обов`язок у державного реєстратора виникає лише в разі, якщо заявником не було подано документів, які місять інформацію, необхідну для державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, для проведення державної реєстрації позивач надала державному реєстратору ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири від 31.07.1999 АВВ № 683098, зареєстрований в реєстрі за № 1107, посвідчений 13.10.1999 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Чумачовою Г.О. та технічний паспорт на неї.

Однак, в порушення вимог пункту 3 частини третьої статті 10 та частини першої статті 24 Закону № 1952-IV державний реєстратор не надав оцінку поданим позивачем документам; не з`ясував чи містять вони інформацію, необхідну для державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, чи відповідають вони встановленим вимогам, чи існують суперечності між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження; чи дають змогу подані позивачем документи встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Також висновку дійшов Верховний Суд в подібних правовідносинах у постанові від 29.06.2026 у справі № 200/5158/25.

Натомість державний реєстратор Юр`єва О.О. прийняла рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій, не зазначивши при цьому підстав для такої відмови, вичерпний перелік яких передбачено частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правомірності оскаржуваного рішення та постановив рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Водночас, невиконання державним реєстратором вимог щодо перевірки поданих позивачем на державну реєстрацію документів означає що він зобов`язаний провести таку перевірку, належним чином розглянути подані позивачем документи та прийняти рішення з дотриманням вимог Закону № 1952-IV.

15 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі Закон № 2073-ІХ), який регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Законом № 2073-ІХ визначено, що його дія поширюється на відносини суб`єктів владних повноважень з фізичними та юридичними особами у сфері публічного управління, які виникають у зв`язку з розглядом і вирішенням адміністративних справ шляхом видання адміністративних актів, крім випадків, прямо передбачених частиною другою статті 1 цього Закону.

Спірні правовідносини, що виникли у цій справі, підпадають під дію Закону № 2073-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2073-ІХ принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, а також враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, колегія суддів вважає, що Рішення державного реєстратора від 18 лютого 2026 року № 83368607 «Про відмову в проведенні реєстраційних дій» не відповідає критеріям, закріпленим у статті 2 КАС України, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Додатково суд вважає за необхідне вказати, що зазначене рішення прийнято відповідачем у суперечності із засадами Закону № 2073-ІХ, що є додатковою підставою для визнання його протиправним.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній нормі.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивач звернувся до суду із вимогами щодо визнання протиправним рішення відповідача та зобов`язання вчинити певні дії щодо здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на об`єкт нерухомості, розташований на тимчасово окупованій території, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Проте слід врахувати, що оскільки державним реєстратором за заявою позивача ще не було проведено належної перевірки поданих документів по суті та не з`ясовано їх відповідність вимогам Закону № 1952-IV, первинне прийняття рішення за результатами такої перевірки належить до повноважень суб`єкта державної реєстрації, у зв`язку з чим суд на даному етапі не має підстав перебирати на себе компетенцію вказаного органу щодо безпосереднього проведення реєстраційних дій.

Отже, враховуючи те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, за відсутності доказів належної перевірки відповідачем на момент розгляду заяви позивача усіх поданих документів та обставин, визначених Законом № 1952-IV, а також з огляду на те, що встановлення відповідності документів вимогам законодавства має здійснюватися суб`єктом державної реєстрації у визначеному законом порядку, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2025 про державну реєстрацію права власності на квартиру з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції на викладені обставини уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про правомірність оскаржуваного рішення та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 360/548/26 скасуванню із прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Філіппова Олександра Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 360/548/26 – задовольнити частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі № 360/548/26 – скасувати.

Ухвалити у справі № 360/548/26 нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної Адміністрації) м. Київ в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Юр`євої Олександри Олександрівни про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ Юр`євої Олександри Олександрівни від 18.02.2026 № 83368607 «Про відмову в проведенні реєстраційних дій».

Зобов`язати Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної Адміністрації) м. Київ в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно Юр`євої Олександри Олександрівни повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 30.12.2025 № 70847317 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 03 вересня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді А.В. Гайдар

І.В. Геращенко