Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №200/7985/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року справа №200/7985/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Гаврищук Т.Г., суддів Казначеєв Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 200/7985/25 (головуючий І інстанції Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (частини одноразової грошової допомоги у сумі 45 299,22 грн) за період 15.08.2020 по 18.07.2025 у сумі не менше 36 381,86 грн;

- зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (частини одноразової грошової допомоги у сумі 45 299,22 грн) за період 15.08.2020 по 18.07.2025 у сумі не менше 36 381,86 грн..

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач наголошує на тому, що судом першої інстанції помилково віднесено грошову допомогу при звільненні до одноразового додаткового виду грошового забезпечення, не входить до складу місячного грошового забезпечення та має разовий характер. Такий висновок ґрунтується на помилковому трактуванні ст.2 Закону №2050, п.3 Порядку №159 та не відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеного у п.67 рішення Верховного суду від 11.04.2025 у справі №280/8933/24.

Позивач вважає, що виходячи зі змісту та логіки наведених положень Закону № 2011-XII, Постанови № 704 та Порядку № 260 одноразова грошова допомога, як вид виплат військовослужбовцям, є частиною їх грошового забезпечення та належить до групи одноразових додаткових видів. Аналіз цієї виплати та дослідження її правової природи показує, що вона невід`ємно пов`язана з проходженням військової служби військовослужбовцем, випливає із його статусу, є гарантованою складовою загальної системи грошового забезпечення військовослужбовців, передбаченої законом. Отже, одноразова грошова допомога є частиною грошового забезпечення в широкому сенсі, як його одноразовий елемент, на відміну від щомісячних виплат.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач з 29.12.2000 по 14.08.2020 проходив службу на різних посадах в органах прокуратури України.

Наказом в.о. військового прокурора об`єднаних сил від 07.08.2020 №489-к позивача звільнено з військової служби у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а з 14.08.2020 звільнено з посади заступника начальника відділу військової прокуратури об`єднаних сил та з органів прокуратури, що встановлено судом у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №200/10374/21.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №200/10374/21 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та, крім іншого, визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об`єднаних сил в частині неврахування грошової винагороди за участь в АТО/ ООС при звільненні з військової служби та зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 26 календарних років служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням грошової винагороди за участь в АТО/ООС.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 у справі №200/10374/21 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.09.2021 в частині задоволення зазначених вимог залишено без змін:

18.07.2025 Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 45 299,22 грн, у тому числі і компенсацію податку на доходи фізичних осіб в сумі 8278,03 грн., що підтверджується розрахунком та платіжними інструкціями від 17.07.2025 №1029, №1030, № 1031, копії яких наявні в матеріалах справи. В платіжній інструкції від 17.07.2025 № 1031 на перерахування позивачу 45 299,22 грн призначенням платежу визначено : «0901010; 2800, стягнення зг. ВП 78561192 від 08.07.2025, в/л 200/10374/21 вид. 24.02.2022, одноразова грошова допомога при звільненні за 26 календарних років з урахуванням винагороди АТО».

Компенсація втрати частини грошових доходів не виплачена.

Наведені обставини не сторонами не оспорюються.

Спірним у цій справі є наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі – Порядок № 159).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

– пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); – соціальні виплати; – стипендії;– заробітна плата (грошове забезпечення); – сума індексації грошових доходів громадян; – суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; – суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з нормою пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

– пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

– соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

– стипендії;

– заробітна плата (грошове забезпечення);

– сума індексації грошових доходів громадян;

– суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

– суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні військовослужбовцям у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів встановлено пунктом 2 частини 1 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон України № 2011-XII).

Відповідно до частин першої – четвертої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам визначає Порядок, що затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Відповідно до пунктів 2, 5 Розділу І Порядку № 260 у разі звільнення з військової служби у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше. Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород).

З системного аналізу норм, що регулюють спірні правовідносини вбачається, що грошова допомога при звільненні є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, не входить до складу місячного грошового забезпечення та має разовий характер, з огляду на що не є доходом, що не має разового характеру у розумінні Закону України №2050-III та Порядку №159.

Водночас, норми Закону № 2050-ІІІ пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову.

Доводи позивача про те, що одноразова грошова допомога є складовою (видом) грошового забезпечення, через що її несвоєчасна виплата обумовлює виникнення права на отримання компенсації втрати частину доходів, колегією суддів не прийнято доуваги, оскільки зазначена допомога є видом грошового забезпечення, що не включається до щомісячних основних та/або додаткових видів грошового забезпечення та має разовий характер, пов`язана з фактом звільнення зі служби, через що не відповідає ознакам доходу у розумінні Закону № 2050, несвоєчасна в плата якого обумовлює виникнення права на отримання компенсації втрати частини доходу.

Посилання позивача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.04.2025 у справі №280/8933/24, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки це рішення було скасовано постановою Великої Палати Верховного Суду 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24.

Колегія суддів також враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24 викладені наступні правові висновки: «п.40 Велика Палата Верховного Суду висновує, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий;

п.54. Важливо зазначити, що в розумінні норми частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ як дохід у цьому Законі слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Отже, норми Закону № 2050-ІІІ пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.»

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Згідно статті 139 КАС України у зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати позивачеві відшкодуванню не підлягають.

Керуючись 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі № 200/7985/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі №200/7985/25- залишити без змін.

Повне судове рішення складено 03 вересня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: Е.Г. Казначеєв

І.В. Сіваченко