Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №758/16854/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА[1]

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Сітайло О.М., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши апеляційну скаргу захисника Пальчика Максима Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 17.10.2025 року о 00 год. 35 хв. в м. Києві по вул. Верхній Вал, 40А, керував транспортним засобом електросамокат з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою газоаналізатора «Драгер» та у лікаря-нарколога відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із постановою Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року, захисник Пальчик М.О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року скасувати та призначити адміністративне стягнення, у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Апелянт обґрунтовує свої доводи тим, що законодавець розрізняє дві категорії осіб, до яких застосовується адміністративна відповідальність: водіїв, до яких застосовується штраф із позбавленням права керування транспортними засобами, та інших осіб, до яких застосовується лише штраф. Враховуючи зазначене, зокрема те, що керування електросамокатом не потребує наявності спеціального права (посвідчення водія), особа, яка керує таким транспортним засобом, повинна нести відповідальність як «інша особа», тобто у вигляді накладення штрафу без застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши докази, зібрані в адміністративних матеріалах, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга з наведених у ній підстав задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 за №485522 від 17.10.2025 року, ОСОБА_1 17.10.2025 року о 00 год. 35 хв. в м. Києві по вул. Верхній Вал, 40А, керував транспортним засобом електросамокат з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою газоаналізатора «Драгер» та у лікаря-нарколога відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України, тим самим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Вказаний протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП і порушень при його складанні, що стали би підставою для скасування постанови суду, не встановлено.

Обставини, викладені у протоколі, узгоджуються із обставинами, зафіксованими на відеозаписі з бодікамери, з якого вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я, при цьому процесуальні права і наслідки відмови працівниками поліції роз`ясненні. Відмова ОСОБА_1 прийнята поліцейським та зафіксована на бодікамеру.

Доводи апеляційної скарги про те, що керування електросамокатом не потребує наявності спеціального права (посвідчення водія), особа, яка керує таким транспортним засобом, повинна нести відповідальність як «інша особа», тобто у вигляді накладення штрафу без застосування адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Чинне законодавство не містить вказівки на те, що пристрій визнається транспортним засобом лише в разі присвоєння пристрою номерного знаку чи за наявності посвідчення водія в особи, яка ним керує.

Згідно з ч.2 ст.19 Закону України «Про правотворчу діяльність», закони України (в т.ч. Закон №2956-IX від 24 лютого 2023 року із змінами) в ієрархії нормативних актів мають вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України (в т.ч. ПДР), а тому при визначенні поняття «транспортний засіб» у даному випадку необхідно враховувати вимоги Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» від 24 лютого 2023 року №2956-IX (із змінами, внесеними згідно із Законом №3220-IX від 30 червня 2023 року).

У даному випадку не береться до уваги поняття «транспортного засобу», яке визначене у примітці до ст. 121 КУпАП, оскільки у цій нормі чітко визначено перелік правопорушень, яких стосується таке поняття (121-126, 127-1 - 128-1, ч. 1 та 2 ст.129, ст.ст.132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 КУпАП) і серед цих правопорушень відсутня ст.130 КУпАП.

Апеляційний суд також бере до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 рок у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за якими використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст.1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Відтак на противагу доводам захисника Пальчика М.О. слід зазначити, що технічні характеристики електросамокату, яким керував ОСОБА_1 , не мають значення та не впливають на кваліфікацію дій за ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом особою в стані сп`яніння. Отже, суб`єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом в стані сп`яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.

З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов`язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп`яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов`язок, передбачений п. 2.5 ПДР щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п.2.9 а) ПДР щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов`язок закріплений в розділі ІІ ПДР, який регулює права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

Інших доводів на спростування висновків суду першої інстанції у цій частині адміністративні матеріали не містять і апелянтом не вказано.

Досліджені апеляційним судом докази є належними доказами у розумінні ст. 252 КУпАП та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

На відеозаписі зафіксовано достатній обсяг інформації щодо фактичних обставин, які дають підстави дійти висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні ч. 1 ст. 130 КУпАП України за критерієм «поза розумним сумнівом».

Отже, суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП, повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі обставини справи в їх сукупності, дав оцінку кожному доказу із наведенням відповідних мотивів та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме: керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Обґрунтованих доводів, які стали би безумовними підставами для закриття провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Також апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення у межах апеляційної скарги не встановлено таких порушень, що унеможливили би прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, тому її необхідно залишити без зміни, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника Пальчика Максима Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Подільського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду О. М. Сітайло

Справа № 33/824/2402/2026 Головуючий суддя у 1-й інстанції: Денисов О.О.

Суддя в апеляційній інстанції: Сітайло О.М.