Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №755/12901/24 — Київський апеляційний суд

справа № 755/12901/24

головуючий у суді І інстанції Гаврилова О.В.

провадження № 22-ц/824/535/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року

у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» (надалі по тексту - позивач, банк, кредитодавець) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі по тексту - відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості та просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 червня 2020 року у розмірі 87 692 грн 17 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 03 червня 2020 року. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитну картку, кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 23 червня 2024 року має заборгованість у розмірі 87 692 грн 17 коп., з яких 71 864 грн 52 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 15 827 грн 65 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.

12 вересня 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю. У відзиві зазначено, що 09 березня 2023 року о 05 год. 03 хв. на її телефон в додаток «Приват 24» надійшло 5 смс-повідомлень АТ КБ «ПриватБанк» про підтвердження списання з її основної (зарплатної) картки грошових коштів на загальну суму 27 460 грн 67 коп. та з кредитної картки грошових коштів на загальну суму 71 557 грн. Всі транзакції були здійснені у період з 05 год. 03 хв. до 05 год. 06 хв. за київським часом. Відповідачу одразу зв`язатись із службою підтримки клієнтів банку за номером 3700 не вдалось. При переписці із банком через чат-бот стало відомо, що грошові кошти з її карток (основної та кредитної) на загальну суму 99 018 грн 64 коп. були перераховані (списані) на користь сервісу в Казахстані. Проте ніяких покупок на цьому сайті відповідачем ніколи не здійснювалось. Цього ж дня відповідач повідомив банк про вчинення невстановленими особами шахрайських дій, кошти у сумі 99 018 грн 64 коп. були списані з рахунків відповідача, не зважаючи на те, що вони мали статус «Заблоковано». При цьому, відповідач зазначав, що картки нею не були втрачені, інформація щодо доступу до них відповідачем третім особам не передавалась. Цього ж дня відповідачем було подано заяву до кіберполіції про вчинення невстановленими особами шахрайських дій та було порушено кримінальне провадження. Крім того, 21 квітня 2023 року відповідачем було направлено на адресу банку заяву з вимогою провести службове розслідування, а 19 травня 2023 року заяву з повідомленням про звернення до кіберполіції, в якій вона просила скасувати нараховані відсотки, штрафи та пені та повернути списані з карток кошти. На ці заяви були надані формальні відповіді, які не містять жодної інформації щодо результатів проведеного службового розслідування. Крім того, відповідач посилається безпідставність нарахування заборгованості за простроченими відсотками, оскільки вона є дружиною військовослужбовця, який добровільно вступив до лав ЗСУ.

08 жовтня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просив задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі та зазначав, що 09 березня 2023 року авторизація була проведена із введенням всіх даних картки, згідно з правил МПС банк не має права відмовити у списанні за фактом авторизації та запиту на списання зі сторони МПС. Клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, а чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу. Також у відповіді зазначено, що розмір відсотків та порядок їх нарахування та сплати встановлені умовами укладеного між сторонами договору. Крім того, у відповіді наведено загальне обґрунтування щодо порядку погашення заборгованості, формули нарахування відсотків, а також зазначено, що відповідач, як дружина військовослужбовця, не зверталась до банку із заявою про звільнення від сплати штрафних санкцій, пені і процентів по кредиту, а надані відповідачем докази не дозволяють встановити факт проходження військової служби чоловіком відповідача. При цьому, прострочені відсотки нараховуються виключно на підставі умов, з якими відповідач була ознайомлена.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від її імені, а у разі недоведеності вказаної обставин необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів, приймаючи до уваги, що відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила про це відповідача та правоохоронні органи.

Судом першої інстанції також зазначено, що позивач не заперечує того, що платежі не були санкціоновані клієнтом банку, ним лише стверджується, що авторизація була проведена із введенням всіх даних картки. При цьому позивачем не надано доказів проведення повноцінного службового розслідування для встановлення обставин списання коштів з картки клієнта, яким є відповідач.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції не дослідив, якими доказами відповідач підтверджує, що картки не втрачала, інформацію щодо доступу до паролю, логіну не передавала, будь-які купівлі на сервісі АІО-TRADE.KZ не здійснювала, а також що пристрій SM-G970N|SamsungAndroid7.1.2 належить не їй. Суд першої інстанції надав перевагу словам відповідача, відхиляючи матеріали службової перевірки позивача, яка містить відомості щодо дійсних обставин здійснення спірних транзакцій.

Крім того, судом першої інстанції залишились поза увагою доводи позивача про те, що платежі проведені з автентифікацією платіжного засобу та користувача з підтвердженням 3D-Secure. Тобто, без розголошення з боку відповідача індивідуальної облікової інформації, особа не змогла б ні зайти до системи «Приват24», ні здійснити переказ коштів, ні оплати товар на сайті.

Зазначав, що саме на відповідача покладено обов`язок нерозголошення (не розкриття) інформації за рахунок, паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження списання грошових коштів у результаті шахрайських дій, а також, що вказані списання відбулись поза волею відповідача та не з її вини.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач також зазначав, що на час здійснення спірних транзакцій у банка були відсутні будь-які заяви від клієнта про блокування карток, платіжні операції здійснені з автентифікацією платіжного засобу та користувача, відповідно у банку не існувало підстав для відмови у здійсненні спірних платіжних операцій та не було вчинено жодних порушень норм чинного законодавства.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався на Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням затвердженого постановою Правління НБУ «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів» від 05 листопада 2014 року № 705, яке не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у зв`язку з втратою чинності 29 липня 2022 року.

Щодо правової позиції відповідача.

Станом на день ухвалення постанови апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції в порядку частини 6 статті 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до інформації від 29 липня 2024 року № 116471639 відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 18 листопада 2008 року по теперішній час (а.с. 71).

Відповідач кореспонденцію суду не отримала, надіслана апеляційним судом кореспонденція повернулася до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з тим, що адресат «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки (такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23).

Таким чином, апеляційний суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, апеляційний суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи, незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, апеляційний суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо апеляційної скарги.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України.

За змістом частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 03 червня 2020 року відповідач підписала заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодила наступні умови:

Тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювальна кредитна лінія до 50 000 грн (п. 1.2. договору);

Тип кредитної карти: Картка «Універсальна»;

Строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п. 1.2 договору);

Процентна ставка, відсотків річних: 43,2% для картки «Універсальна», 42% - для картки Універсальна Gold (п. 1.3 договору);

Кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п. 1.4. договору).

На підставі укладеного договору відповідач отримала платіжний інструмент - кредитну картку № НОМЕР_1 , строк дії - 10/23, тип - «Універсальна». В подальшому відповідач додатково отримала кредитну картку № НОМЕР_2 , строк дії - 01/27, тип - картка «Універсальна», що підтверджується випискою по рахунку та довідкою про видані картки (а.с. 44-45, 36).

Згідно з довідкою про зміни умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на відповідача, кредитний ліміт за кредитною карткою змінювався, складав станом на 03 червня 2020 року - 500 грн, 24 липня 2020 року - 6 000 грн, 23 жовтня 2020 року - 16 000 грн, 04 листопада 2020 року - 50 000 грн, 14 листопада 2022 року - 75 000 грн, 10 липня 2023 року - 75 000 грн, 24 липня 2023 року - 75 000 грн, 01 серпня 2023 року -0,00 грн (а.с. 37).

Позивачем надано до позовної заяви копію виписки за договором № б/н за період 08 грудня 2021 року по 09 квітня 2024 року, в якій відображено рух коштів за вказаним договором та з якої вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами у повному обсязі та частково погашав заборгованість (а.с. 44-45).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № б/н від 03 червня 2020 року, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 23 червня 2024 року становить 87 692 грн 17 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 71 864 грн 52 коп., заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 15 827 грн 65 коп. (а.с. 38-43).

Водночас, відповідач стверджує, що жодного боргу перед банком не має, оскільки мають місце шахрайські дії, вчинені третьою особою.

Відповідач посилається на те, що 09 березня 2023 року, у період з 05 год. 03 хв. до 05 год. 06 хв. за київським часом, невстановленими особами були вчинені шахрайські дії, які виразились у списанні з її карток коштів у загальній сумі 99 018 грн 64 коп.: з основної (зарплатної) картки 27 460 грн 67 коп. та з кредитної картки 71 557 грн. Відповідачем було повідомлено про дані обставини позивача і кіберполіцію, та було порушено кримінальне провадження.

Як вбачається зі змісту долученого до відзиву Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 04 травня 2023 року у вказаному реєстрі зареєстровано кримінальне провадження №12023100040001642 за частиною 3 статті 190 КК України, за заявою ОСОБА_1 про те, що 09 березня 2023 року з її банківських карток АТ КБ «ПриватБанк» відбулось неправомірне списання грошових коштів на загальну суму 98 910 грн 49 коп.

21 квітня 2023 року та 19 травня 2023 року відповідачем на адресу позивача були подані заяви, в яких докладно описувались події списання коштів, не зважаючи на статус «заблоковано», спілкування з цього приводу з працівниками банку 09 березня 2023 року (невідкладно після надходження відповідачу смс-повідомлень), а також було викладено прохання провести службове розслідування та скасувати нарахування відсотків.

На ці заяви банком були надані відповіді від 05 травня 2023 року та від 15 червня 2023 року, в яких зокрема банком зазначено про те, що чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу, тому банк не може повернути переказані кошти (а.с. 88-89, 90-91).

Для встановлення обставин, викладених відповідачем стосовно заволодіння кредитними коштами третіми особами, позивачем було проведено службову перевірку за результатами якої було встановлено наступні обставини.

09 березня 2023 року зафіксовано вхід в Приват24 з пристрою SM-G970N|SamsungAndroid 7.1.2 під логіном відповідача без зміни паролю в Приват24:

44572852 НОМЕР_7 НОМЕР_10 2023-03-09 01:12:19. PHONE SM-G970N|SAMSUNG ANDROID 7.1.2 MOBILE 4951667E0EB37055 P24AOS2 6.54.00;

44572852+ НОМЕР_8 НОМЕР_10 2023-03-0904:57:17.PHONESM-G970N|SAMSUNG ANDROID 7.1.2 MOBILE 4951667E0EB37055 P24AOS2 6.54.00;

44572852 НОМЕР_9 НОМЕР_10 2023-03-0905:08:27.PHONESM-G970N|SAMSUNG ANDROID 7.1.2 MOBILE 4951667E0EB37055 P24AOS2 6.54.00.

Вхід в Приват24 з пристрою SM-G970N|SAMSUNG ANDROID 7.1.2 під логіном та паролем відповідача здійснювався також 17 лютого 2023 року та 27 лютого 2023 року, що говорить про те, що відповідач використовує два пристрої для входу до Приват24 або нею надано доступ третій особі до свого акаунту Приват24.

09 березня 2023 року списання коштів з карткового рахунку відповідача здійснено шляхом ручного введення номера, терміну дії картки та СVС2-коду, для інтернет-платежів через термінал 20311302 (АІО-ТЕАОЕ.К2,Інтернет-магазини, платформа Маркетплейс) з використанням 3D-Security (країна оплати - Казахстан) на невстановлений рахунок (витяг з ПК Пошук авторизацій додається, де код в графі POSCONDITION -- 82 з використанням 3D-Security, а код в графі POSENTRYMODE - 10 ручне введення, 12 ручне введення без пін-коду). Наведене свідчить, що платежі були санкціоновані саме відповідачем або з дозволу відповідача.

Крім того, перевіривши ір-адреси НОМЕР_10 та НОМЕР_11 входу до Приват24 за 09 березня 2023 року у мережі інтернет, геолокація обох ір-адрес - м. Київ, індекс 03027. Таким чином, це підтверджує перебування відповідача та «третьої особи» за однією геолокацією у момент здійснення спірних транзакцій.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Держатель платіжного інструменту є фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції з відповідного рахунку для виконання платіжних операцій або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного платіжного інструменту. Неналежна платіжна операція - це платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі. Неналежним платником є особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно), а неналежним отримувачем - особа, на рахунок якої без законних підстав зарахована сума платіжної операції або яка отримала суму платіжної операції в готівковій формі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 (в редакції на час спірних правовідносин), користувач платіжної послуги зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень;

Пунктом 143 цього Положення передбачено, що надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Пунктом 146 Положення встановлено, що власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

У постанові Верховного суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/22780/15 вказано, що саме на клієнта банку покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, CVV-кодів, як і обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення.

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/17744/21 вказано, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом (користувачем) про втрату фінансового номеру телефону, при підозрі доступу третіх осіб до фінансового номеру телефону та інших неправомірних дій таких осіб, має вирішальне значення при визначені того, за проведення яких операцій несе відповідальність клієнт, оскільки до моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

У постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18), від 24 липня 2019 року у справі № 753/16954/16-ц (провадження № 61-24323св18), від 01 липня 2020 року у справі № 712/9107/18 (провадження № 61-9877св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 (провадження № 61-18544св19), від 07 липня 2021 року у справі № 370/476/16 (провадження № 61-10242св20), від 17 грудня 2021 року у справі № 263/3704/19 (провадження № 61-1799св21) від 13 червня 2022 року у справі № 587/586/21 (провадження № 61-19319св21), від 24 січня 2024 року у справі № 758/14517/18 (провадження № 61-12347св23) викладені правові висновки про те, що сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні операції супроводжувались авторизацією (вхід до Приват24 шляхом використання паролю, який клієнт не повинен розголошувати), операції були виконані до моменту звернення відповідача до банку та блокування платіжної картки, проведення спірних платіжних операцій стало можливим, оскільки або сам відповідач здійснив спірні транзакції або саме відповідачем повідомлено третім особам індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції: пароль до Приват24, ОТП-коди для підтвердження входу до Приват24.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував наведені в матеріалах цієї справи доказів, а саме те, що 09 березня 2023 року вхід в Приват24 відбувався з двох різних пристроїв, без зміни логіну та паролю, за однією геолокацією, один з пристроїв - особистий телефон відповідача. Дані факти свідчать про здійснення транзакцій саме відповідачем або ж розголошення третім особам даних щодо свого паролю.

Таким чином, відповідальність за здійснення банківських операцій з переказу коштів, які заперечуються відповідачем, повністю покладається на самого відповідача.

Що стосується долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, суд апеляційної інстанції зазначає, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не є судовим рішенням, яке набрало законної сили, а обставини встановлені в ньому становлять преюдицію. Звернення відповідача не є свідченням того, що дійсно мало місце несанкціоноване списання коштів шахрайським шляхом третіми особами, оскільки така інформація вноситься в Реєстр досудових розслідувань лише зі слів самого заявника та є не підтвердженою.

Водночас відповідач не позбавлена права заявити вимоги про відшкодування завданої їй шкоди до осіб, які вчинили щодо неї можливі шахрайські дії.

Наведеному вище суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 71 864 грн 52 коп., з мотивів, наведених в оскаржуваному рішенні суду.

Вирішуючи питання щодо заявлених позовних вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, колегія суддів виходить із такого.

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що відповідач є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 з 17 листопада 2007 року, вказане підтверджуються свідоцтвом про шлюб (а.с. 92).

Відповідачем до відзиву на позовну заяву долучені наступні документи:

копію довідки військової частини НОМЕР_4 від 02 вересня 2023 року №4920, з якої вбачається, що ОСОБА_2 перебував на військовій службі в військовій частині НОМЕР_4 з 25 лютого 2022 року по 07 лютого 2023 року по мобілізації (а.с. 93);

копію довідки військової частини НОМЕР_5 від 30 серпня 2024 року №1/96/2186, з якої вбачається, що ОСОБА_2 дійсно в період з 14 лютого 2023 року по 21 квітня 2023 року, з 14 червня 2023 року по 01 серпня 2023 року, з 11 серпня 2023 року по 18 грудня 2023 року, з 28 грудня 2023 року по 08 січня 2024 року, з 13 січня 2024 року по 19 лютого 2024 року, з 24 лютого 2024 року по 25 березня 2024 року, з 30 березня 2024 року по 19 серпня 2024 року, з 29 серпня 2024 року по 30 серпня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області (а.с. 94);

копію довідки військової частини НОМЕР_5 від 12 вересня 2024 року № 2986, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_5 з 06 червня 2023 року по теперішній час (а.с. 95).

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що з 25 лютого 2022 року чоловік відповідача ОСОБА_2 є військовослужбовцем, та який наразі проходить службу у військової частини НОМЕР_5 .

Відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, чинному на момент подання позову, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України.від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/1999).

Підсумовуючи вищевказане, колегія апеляційного суду враховує, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX набрав чинності 18 травня 2024 року та у ньому відсутня пряма вказівка про надання зворотної дії закону в часі.

Крім цього, відносини щодо сплати процентів за користування грошовими коштами врегульовані законодавством, а саме: частиною 1 статті 1048 ЦК України, відповідно до якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, та не є відносинами щодо юридичної відповідальність особи за вчинене правопорушення, яка може бути пом`якшена або скасована внаслідок зворотної дії закону в часі.

Таким чином, колегія апеляційного суду встановила, що пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» поширюються на відповідача як на дружину військовослужбовця саме з 18 травня 2024 року з дня набрання чинності змін до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, з розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за простроченими відсотками нарахована банком за період з 09 березня 2023 року по 30 листопада 2023 року, тобто до внесення змін у пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та набрання ними чинності 18 травня 2024 року.

Відповідно до частини 1 статі 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статі 1048 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статі 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виписка по рахунку відповідача свідчить, що відповідач користувався кредитними коштами, здійснював погашення заборгованості, однак не в повному обсязі.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач порушив умови укладеного кредитного договору, у встановленому порядку та строки не погашав заборгованість, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість станом на 23 червня 2024 року у розмірі 87 692 грн 17 коп., з яких 71 864 грн 52 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 15 827 грн 65 коп. - заборгованість за простроченими відсотками за період з 09 березня 2023 року по 30 листопада 2023 року.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення. Підставами для скасування судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Зважаючи, що апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі на задоволення вимог апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 422 грн 40 коп. судового збору за подання позовної заяви, а також 3 633 грн 60 коп. судового збору за подання позивачем апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, ¬

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 03 червня 2020 року у розмірі 87 692 грн 17 коп., з яких 71 864 грн 52 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 15 827 грн 65 коп. - заборгованість за простроченими відсотками за період з 09 березня 2023 року по 30 листопада 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. судового збору за подання позовної заяви та судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп. за подання апеляційної скарги.

Реквізити сторін:

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська