Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №761/51548/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/12870/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 761/51548/25

03 вересня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Осаулова А.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Басараб Н.В. звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 01 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва, про що зроблено актовий запис № 71. Сторони мають одну спільну дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує на те, що спільне життя з відповідачем не склалось, з причини того, що вони мають різні погляди на сімейне життя, на взаємні права та обов'язки, на розпорядження спільним бюджетом.

На даний час сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні стосунки і позивач категорично заперечує проти примирення, вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам як одного, так і другого з подружжя.

З огляду на вище викладене просив суд розірвати шлюб, укладений між сторонами.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу- задоволено повністю.

Шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 01.02.2008 р. у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції в м. Києві, актовий запис №71 - розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 968,96 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 28 травня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить повністю скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28.04.2026 у справі № 761/51548/25, постановити нове рішення, яим повністю відмовити у задоволенні позову, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача викладені у відзиві, зокрема про те, що наведене в позовній заяві нічим не підтверджується та є необґрунтованим.

Вказує, що дійсно зараз вона з позиваче не мешкає разом виключно внаслідок того, що позивач є військовозобов'язаним та підлягає мобілізації, а інших причин для такого тимчасового положення стану міцної родини між сторонами не існувало та і досі не існує.

Зазначає, що сторони кохають один одного та кожен з них проявляє до іншого необхідну увагу та духовну турботу, суд першої інстанції безпідставно, без наявності для цього доказів вказав у своєму рішенні про те, що збереження шлюбу між сторонами суперечить інтересам їх дитини. Будь яких підстав та доказів для такого його висновку суд не навів та відповідно їх ніколи не існувало та не існує і зараз, сторона позивача не надала суду таких доказів. Суд без наявності підстав і доказів сам вирішив за неповнолітню дитину, що йому не потрібна родина з батьками.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами було зареєстровано 01 лютого 2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва , про що зроблено актовий запис № 71.

Сторони мають спільну дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу,суд першої інстанції посилався на те, що шлюб між сторонами існує формально, вони не підтримують сімейні стосунки, сім`я сторін розпалась остаточно і подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їх інтересам та інтересам дитини, наданий судом строк до примирення не призвів, а доводи відповідача щодо можливості збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, волевиявленню позивача, оскільки останній наполягав на розірванні шлюбу, що підтверджує його стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачкою, а тому позовну заяву можливо задовольнити і шлюб потрібно розірвати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 3 Сімейного кодексу України проголошує, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч.1 ст.24 СК України).

Ч. 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.

За змістом ч. 3 ст. 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Отже, встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу.

Разом із тим незгода одного з подружжя з розірванням шлюбу сама по собі не є правовою підставою для відмови іншому з подружжя у реалізації права на припинення шлюбних відносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами зберігаються почуття, що вони підтримують стосунки, проводили разом відпочинок та що відповідач бажає зберегти сім`ю, не можуть самі по собі бути достатньою підставою для відмови в позові, якщо інший із подружжя наполягає на припиненні шлюбних відносин.

Такий підхід узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду. Так, у постанові від 25 березня 2026 року у справі № 444/4951/24, провадження № 61-15767св25, Верховний Суд указав, що суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а оцінювання почуттів та емоційного стану одного з подружжя під час розгляду справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. Верховний Суд визнав помилковою відмову в розірванні шлюбу з мотивів того, що один із подружжя нібито зберігає почуття до іншого, оскільки збереження шлюбу всупереч волі особи становить фактичне примушування її до перебування у шлюбі.

Враховуючи принцип рівноправності жінки та чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Однак, принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінки» у частині першій підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання».

Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

За таких обставин, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання права особи вимагати розірвання шлюбу.

Посилання апелянта на те, що збереження повної сім`ї, на її переконання, відповідає інтересам неповнолітнього сина, не може бути підставою для примусового збереження шлюбу всупереч волі одного з подружжя.

Разом із тим частиною другою статті 141 СК України прямо передбачено, що розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх батьківських прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, припинення шлюбу між батьками саме по собі не припиняє сімейних правовідносин між кожним із них та дитиною, не звільняє їх від обов`язку щодо її виховання, утримання та забезпечення належного розвитку.

Інші доводи скарги висновків суду про неможливість збереження сім`ї та відсутність волевиявлення позивача перебувати у шлюбі з відповідачем, не спростовують.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: