Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №376/3028/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 376/3028/25

Провадження: № 22-ц/824/9313/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С.М., Нежури В. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Попова Євгена Васильовича в інтересах Акціонерного товариства «Таскомбанк»

на рішення Сквирського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Ловінської С. С.,

у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року АТ «Таксомбанк» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 20 жовтня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено заяву-договір № 2406810-020 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якої банк надав відповідачці споживчий кредит, а остання зобов`язалася повернути отримані кредитні кошти, сплачувати проценти за користування ними та інші передбачені договором платежі у строки та порядку, визначені умовами договору.

Зазначено, що відповідно до умов заяви-договору загальна сума кредиту становила 47 205 грн, у тому числі сума кредиту без комісії за його надання - 45 000 грн, а комісія за надання кредиту - 2 205 грн. Кредит було надано строком на 60 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 0,01 % річних та щомісячної комісії за обслуговування кредиту у розмірі 4,9 %.

АТ «Таскомбанк» свої зобов`язання за договором виконало та надало відповідачці кредитні кошти у передбачений договором спосіб. Водночас ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконувала, платежі на погашення кредитної заборгованості у встановлені договором строки та розмірі не здійснювала, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

За розрахунком банку станом на 01 травня 2025 року розмір заборгованості за заявою-договором № 2406810-020 становив 86 385,99 грн, з яких: 44 745,02 грн - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі прострочена; 6,02 грн - заборгованість за процентами, у тому числі прострочена; 41 634,95 грн - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту, у тому числі прострочена.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою умов кредитного договору, АТ «Таскомбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за заявою-договором № 2406810-020 від 20 жовтня 2021 року у загальному розмірі 86 385,99 грн, а також понесені судові витрати

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року позов АТ «Таскомбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за заявою-договором № 2406810-020 про надання споживчого кредиту від 20.10.2021 у розмірі 44 751,04 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 254, 80 грн

Не погодившись із таким судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, адвокат Попов Є. В. в інтересах АТ «Таскомбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про нікчемність відповідної умови кредитного договору.

Наголошує, що укладений між сторонами кредитний договір містить чітко визначені умови кредитування, зокрема щодо розміру кредиту, строку його повернення, процентної ставки та комісії за обслуговування кредиту. Відповідачка, підписавши заяву-договір, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, була належним чином ознайомлена з усіма істотними умовами кредитування, у тому числі з обов`язком щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту у розмірі 4,9 %, погодилася з такими умовами та прийняла їх до виконання.

На переконання банку, суд першої інстанції не врахував, що чинне на момент укладення договору законодавство не містило заборони на встановлення кредитодавцем комісії за обслуговування споживчого кредиту. Навпаки, положення Закону України «Про споживче кредитування» передбачають можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій та інших обов`язкових платежів за додаткові й супутні послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. Відтак саме по собі встановлення у договорі комісії за обслуговування кредиту, на думку апелянта, не суперечить вимогам закону та не може бути підставою для висновку про нікчемність відповідної договірної умови.

Крім того, посилається на принцип свободи договору та обов`язковості договору для його сторін, закріплений положеннями ЦК України, та зазначає, що укладений сторонами правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Відповідачка не зверталася з вимогами про визнання недійсним пункту договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії, та не оспорювала відповідну умову договору.

Окремо в апеляційній скарзі банк не погоджується із застосованою судом першої інстанції практикою Верховного Суду та вказує на існування інших, у тому числі новіших, правових висновків касаційного суду, відповідно до яких встановлення комісійної винагороди за передбачені договором банківські послуги саме по собі не свідчить про несправедливість чи нікчемність такої умови за умови, що позичальник був належним чином поінформований про відповідний платіж та погодив його під час укладення договору.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року оскаржується в частині незадоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20 жовтня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено заяву-договір № 2406810-020 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого сторони погодили істотні умови кредитування, порядок надання та повернення кредитних коштів, розмір процентів за користування кредитом, а також права та обов`язки сторін.

Відповідно до умов заяви-договору загальна сума кредиту становила 47 205 грн, при цьому сума кредиту без комісії за його надання визначалася у розмірі 45 000 грн, а комісія за надання кредиту - 2 205 грн. Строк кредитування становив 60 місяців, процентна ставка за користування кредитом - 0,01 % річних.

Згідно з пунктом 1.4 заяви-договору сторонами передбачено сплату комісії за обслуговування кредиту у розмірі 4,9 %, щомісячно. Відповідно до детального розпису складових загальної вартості кредиту та графіка платежів погашення кредитної заборгованості здійснювалося за ануїтетною схемою, при цьому до складу щомісячного платежу включалися сума кредиту, проценти та комісія за обслуговування кредиту.

Заяву-договір № 2406810-020 від 20 жовтня 2021 року та паспорт споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка максимум» підписано відповідачкою, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про належне погодження сторонами істотних умов кредитного договору.

На виконання умов укладеного договору АТ «Таскомбанк» свої зобов`язання виконало та надало відповідачці кредитні кошти у передбаченому договором порядку, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по особових рахунках за кредитним договором. Факт отримання відповідачкою кредитних коштів та користування ними судом першої інстанції визнано доведеним.

Водночас ОСОБА_1 належним чином взяті на себе за договором зобов`язання не виконувала, у зв`язку з чим допустила прострочення виконання грошового зобов`язання та утворення кредитної заборгованості.

Відповідно до наданого банком розрахунку станом на 01 травня 2025 року заборгованість за заявою-договором № 2406810-020 від 20 жовтня 2021 року становила 86 385 грн 99 коп., з яких: 44 745 грн 02 коп. - заборгованість за тілом кредиту, у тому числі прострочена; 6 грн 02 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, у тому числі прострочена; 41 634 грн 95 коп. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту, у тому числі прострочена.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою договірних зобов`язань, АТ «Таскомбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 86 385 грн 99 коп., а також понесені судові витрати.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідачки заборгованості за комісією за обслуговування кредиту у розмірі 41 634 грн 95 коп., суд першої інстанції виходив із того, що, не зважаючи на те, що Законом України «Про споживче кредитування» передбачено можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, саме по собі встановлення у договорі щомісячної комісії не свідчить про наявність безумовних підстав для її стягнення.

Суд установив, що пунктом 1.4 заяви-договору лише визначено розмір щомісячної комісії за обслуговування кредиту - 4,9 %, однак у самому кредитному договорі не наведено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які фактично надаються позичальниці та за які встановлено таку комісію.

При цьому банк не зазначив і не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, які саме додаткові чи супутні послуги надавалися ОСОБА_1 за сплату щомісячної комісії, у чому полягав зміст таких послуг, їх обсяг та фактичне надання протягом відповідних розрахункових періодів.

Ураховуючи наведене, а також положення частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд першої інстанції дійшов висновку про нікчемність умови договору в частині покладення на відповідачку обов`язку щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту за відсутності визначення конкретного переліку платних додаткових та супутніх послуг банку.

З огляду на викладене суд першої інстанції визнав обґрунтованими позовні вимоги АТ «Таскомбанк» лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом та стягнув з ОСОБА_1 44 751 грн 04 коп., відмовивши у задоволенні позовних вимог у частині стягнення 41 634 грн 95 коп. заборгованості за комісією за обслуговування кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії заяви-договору № 2406810-020 про надання споживчого кредиту від 20 жовтня 2021 року, паспорта споживчого кредиту за продуктом «Зручна готівка максимум», детального розпису складових загальної вартості кредиту та графіка платежів, розрахунку заборгованості, а також виписок по особових рахунках за кредитним договором.

Отже, АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 погодили істотні умови кредитного договору, зокрема щодо загальної суми кредиту у розмірі 47 205 грн, строку кредитування 60 місяців, процентної ставки за користування кредитними коштами у розмірі 0,01 % річних, порядку та строків погашення кредитної заборгованості, а також умову про сплату комісії за обслуговування кредиту у розмірі 4,9 % щомісячно, яка включалася до складу ануїтетного платежу відповідно до графіка платежів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (комісія за обслуговування кредиту) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Судом встановлено, що умовами заяви-договору № 2406810-020 про надання споживчого кредиту від 20 жовтня 2021 року передбачено обов`язок позичальниці сплачувати комісію за обслуговування кредиту у розмірі 4,9 % щомісячно, а відповідний платіж включено до складу щомісячного ануїтетного платежу згідно з графіком погашення кредитної заборгованості.

Відповідно до наданого АТ «Таскомбанк» розрахунку заборгованості станом на 01 травня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за комісією за обслуговування кредиту становить 41 634 грн 95 коп.

Разом з тим, як правильно встановлено судом першої інстанції, сама по собі наявність у кредитному договорі умови про сплату щомісячної комісії та визначення її розміру не є достатньою підставою для висновку про правомірність її нарахування та стягнення. Вирішальне значення у такому випадку має встановлення того, за які саме додаткові чи супутні банківські послуги кредитодавцем передбачено відповідну плату та чи були такі послуги погоджені зі споживачем під час укладення договору.

Як убачається зі змісту заяви-договору № 2406810-020 від 20 жовтня 2021 року, пунктом 1.4 договору визначено лише розмір комісії за обслуговування кредиту - 4,9 % щомісячно, однак конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються ОСОБА_1 та за які встановлено зазначену комісію, умовами договору не передбачено.

Не містять такого переліку й інші надані банком документи, зокрема графік платежів, який лише відображає структуру та розмір належних до сплати щомісячних платежів, однак не розкриває зміст конкретних банківських послуг, вартість яких становить спірна комісія.

Матеріали справи також не містять належних та допустимих доказів того, які саме додаткові чи супутні послуги фактично надавалися відповідачці протягом строку кредитування за рахунок сплати щомісячної комісії, у чому полягав зміст таких послуг та в якому обсязі вони надавалися. Так само банком не доведено погодження з позичальницею конкретного переліку платних послуг, за які встановлено таку комісію.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що АТ «Таскомбанк» не довело існування та змісту додаткових чи супутніх банківських послуг, за надання яких із відповідачки щомісячно стягувалася комісія у розмірі 4,9 %, а тому сама лише вказівка у договорі на обов`язок її сплати не спростовує висновку про нікчемність відповідної умови договору.

Ураховуючи наведене та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19 і Верховного Суду у справі № 202/5330/19, положення заяви-договору № 2406810-020 від 20 жовтня 2021 року в частині покладення на позичальницю обов`язку щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту за відсутності визначеного переліку відповідних платних послуг є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» 41 634 грн 95 коп. заборгованості за комісією за обслуговування кредиту є правильним та відповідає встановленим обставинам справи і вимогам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення Закону України «Про споживче кредитування» та дійшов помилкового висновку щодо нікчемності умови договору про сплату комісії за обслуговування кредиту, колегія суддів відхиляє, оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірного платежу та не спростовують установленої судом обставини щодо відсутності у кредитному договорі конкретного переліку послуг, за які така комісія встановлена.

Колегія суддів враховує, що положення пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» дійсно передбачають можливість включення до загальних витрат за споживчим кредитом комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Отже, законодавством не встановлено абсолютної заборони на стягнення кредитодавцем будь-яких комісій у правовідносинах споживчого кредитування. Разом з тим, наведені положення закону не можуть тлумачитися як такі, що надають кредитодавцю безумовне право встановлювати будь-яку щомісячну плату, формально назвавши її «комісією за обслуговування кредиту», без визначення конкретних додаткових чи супутніх послуг, у зв`язку з наданням яких у споживача виникає обов`язок здійснювати відповідний платіж.

Саме тому посилання АТ «Таскомбанк» на те, що можливість установлення комісії прямо передбачена Законом України «Про споживче кредитування», не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки останній не виходив із загальної заборони встановлення комісій за обслуговування кредиту, а встановив відсутність у конкретному договорі визначеного переліку платних послуг, за які банком нарахована спірна комісія у розмірі 41 634 грн 95 коп.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , підписавши заяву-договір, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, була ознайомлена з розміром щомісячної комісії у розмірі 4,9 %, добровільно погодилася з такою умовою та прийняла її до виконання.

Безумовно, підписання відповідачкою відповідних документів свідчить про її ознайомлення з визначеними банком умовами кредитування, зокрема із самим фактом установлення комісії, її розміром та порядком включення до щомісячних платежів. Однак погодження споживачем розміру платежу не є тотожним погодженню конкретного переліку платних банківських послуг, якщо такого переліку кредитна документація взагалі не містить.

Графік платежів у цьому випадку визначає розмір та строки сплати відповідних сум, однак сам по собі не розкриває змісту послуги, за яку встановлена щомісячна комісія, та не підтверджує фактичного надання позичальниці додаткових чи супутніх банківських послуг на суму нарахованої комісії.

Колегія суддів також відхиляє посилання позивача на положення статей 627, 628, 629 ЦК України щодо свободи договору та обов`язковості договору для його сторін.

Принцип свободи договору не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними у визначенні умов договору саме з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відтак, свобода договору не надає його сторонам можливості відступати від імперативних гарантій, установлених законом для захисту споживача як слабшої сторони договірних правовідносин.

З цих же підстав колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що умова пункту 1.4 заяви-договору підлягає застосуванню з огляду на те, що кредитний договір або відповідне його положення не були оспорені відповідачкою та не визнавалися судом недійсними.

За змістом частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемність правочину або його окремої умови встановлюється безпосередньо законом і, на відміну від оспорюваного правочину, не потребує попереднього визнання такої умови недійсною судом. Тому відсутність з боку ОСОБА_1 окремого позову чи зустрічного позову про визнання недійсним пункту 1.4 заяви-договору не перешкоджала суду першої інстанції надати цій умові належну правову оцінку та застосувати наслідки її нікчемності.

Так само не можуть бути підставою для скасування рішення доводи АТ «Таскомбанк» про те, що відповідачка після укладення договору фактично виконувала його умови та здійснювала платежі, до складу яких входила комісія за обслуговування кредиту. Адже, фактичне виконання споживачем умови договору, нікчемність якої встановлена законом, не змінює правової природи такої умови та не надає їй юридичної сили. Сам по собі факт здійснення відповідачкою окремих платежів не підтверджує ані існування конкретних додаткових чи супутніх послуг, за які нараховувалася комісія, ані фактичного надання таких послуг банком.

Посилання в апеляційній скарзі на відповідну практику Верховного Суду також не свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів відмічає, що висновки Верховного Суду підлягають урахуванню з огляду на конкретні обставини справи та зміст спірних правовідносин, а не лише залежно від дати ухвалення відповідної постанови.

Як убачається зі змісту наведених представником позивача правових позицій, в яких Верховний Суд надавав оцінку правомірності встановлення комісійної винагороди за здійснення відповідної банківської операції та виходив із конкретного змісту погодженої сторонами послуги. Натомість у справі, яка переглядається, предметом оцінки є щомісячна комісія у розмірі 4,9 % за узагальнено визначене «обслуговування кредиту», при цьому ані заявою-договором, ані іншими матеріалами справи не конкретизовано перелік платних додаткових чи супутніх послуг, за які така комісія встановлена.

Отже, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до посилань на факт підписання відповідачкою кредитної документації, погодження нею розміру комісії, принцип свободи договору та передбачену законом можливість установлення комісій у правовідносинах споживчого кредитування. Однак, такі доводи не спростовують визначальної для вирішення спору обставини, відсутності у договорі конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг, за надання яких установлено щомісячну комісію у розмірі 4,9 %, та відсутності доказів фактичного надання таких послуг відповідачці.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином дослідив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Попова Є. В. в інтересах АТ «Таскомбанк» підлягає залишенню без задоволення, а рішення Сквирського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року, залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Попова Євгена Васильовича в інтересах Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура