Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №752/2656/25 — Київський апеляційний суд

справа № 752/2656/25

головуючий у суді І інстанції Слободянюк А.В.

провадження № 22-ц/824/1425/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У січні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» (надалі - позивач, кредитодавець) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 (надалі - відповідач, позичальник), у якій просило суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3924379 від 16 травня 2021 року у розмірі 22 125 грн, витрати на правничу допомогу - 6 000 грн та витрати по сплаті судового збору - 2 422 грн 40 коп.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до анкети-заяви на кредит № 3924379, створеної 16 травня 2021 року на сайті miloan.ua, відповідач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» для оформлення кредиту. 16 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3924379 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За умовами кредитного договору відповідачу надано кредитні кошти у розмірі 5 000 грн, які було перераховано на підставі платіжного доручення на картковий рахунок відповідача.

10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір відступлення прав вимоги № 06Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні ТОВ «Мілоан» права вимоги за кредитними договорами, зокрема і за договором, укладеним із відповідачем, в обмін на оплату.

Відповідач свої зобов`язання не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість, загальний розмір якої становить 22 125 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту - 5 000 грн, заборгованість за відсотками - 16 125 грн, заборгованість за комісійними винагородами - 1 000 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року задоволено позов ТОВ «Діджи Фінанс».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3924379 від 16 травня 2021 року у сумі 22 125 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір у сумі 2 422 грн 40 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконав всі умови договору належним чином, надавши відповідачу кредитні кошти, натомість відповідач ухиляється від виконання взятих на себе договором зобов`язань, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов вказаного договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на початку травня 2021 року відповідач ОСОБА_1 став жертвою незаконного заволодіння його майном, серед якого були й особисті речі: телефон, мобільний ПК, банківські картки, паспорт, ідентифікаційний код, про що відповідачем було подано відповідне звернення до Дарницького управління поліції ГУНП в місті Києві. Вказує, що кредит було видано на викрадений паспорт, відповідач не робив заявку на отримання кредиту і не підписував договір про споживчий кредит № 3924379 від 16 травня 2021 року, та не отримував грошові кошти згідно з платіжним дорученням 46388597 від 16 травня 2021 року.

З висновків суду першої інстанції випливає, що надання доказів звернення відповідача до правоохоронних органів спростувало б факт, що саме відповідач укладав кредитний договір.

Однак, суд першої інстанції не вважав за потрібне перевірити інформацію щодо звернення відповідача до правоохоронних органів.

Апелянт вважає, що відсутність документальних доказів звернення відповідача до Дарницького управління поліції ГУНП в місті Києві жодним чином не впливає на факт того, що на момент укладення кредитного договору паспорт відповідача не був дійсним. А ні в матеріалах справи, а ні в рішення немає прямих доказів того, що саме відповідач укладав кредитний договір та є особою, яка погодилася укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Судом першої інстанції не враховано, що форма платіжного доручення 46388597 від 16 травня 2021 року не відповідає формі платіжного доручення, затвердженого постановою НБУ від 21 січня 2004 року №22, не містить інформацію куди саме були перераховані кошти, не містить жодної інформації про факт проведення платежу банком - ні дати та часу проведення платежу, а ні відмітки банку про здійснення платежу, жодної виписки по рахунку не надано. Номер картки Mastercard НОМЕР_1 , який зазначено в платіжному дорученні, не містить обов`язкових 16 цифр.

Судом першої інстанції не було вжито заходів для встановлення справжності платіжного доручення та факту перерахування грошових коштів на картку Mastercard НОМЕР_1 .

Судом першої інстанції не враховано, що копія платіжного доручення, копії відомостей про щоденні нарахування та погашення без дати, копії витягу з додатку до договору факторингу зроблені не з оригіналів документів, оскільки і підпис і печатка є абсолютно ідентичні.

Рішення суду першої інстанції про стягнення відсотків повністю суперечить існуючий судовій практиці та є безпідставним.

Судом першої інстанції не встановлено факт того, що позивачем однозначно набуто права вимоги за кредитним договором. Відповідача не було повідомлено про відступлення вимоги за кредитним договором.

Від ТОВ «Діджи Фінанс» надійшли письмові пояснення, у яких позивач просить:

залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрати на правничу допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн.

У письмових поясненнях позивач посилається на те, що відповідно до умов договору, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та ОСОБА_1 , його підписання здійснювалось шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладанні договору.

ТОВ «Мілоан» на виконання умов договору про споживчий кредит № 3924379 від 16 травня 2021 року перерахувало відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок № НОМЕР_2 у сумі 5 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 46388597 від 16 травня 2021 року, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Картковий рахунок: НОМЕР_2 ; BIN: 537541; Платіжна система: MASTERCARD; Видана банком: JSC UNIVERSAL BANK; тип карти: DEBIT; категорія карти: WORLD; країна: UKRAINE.

Позивачу невідомий номер картки, як і первісному кредитору. Повний номер картки вводиться позичальником та автоматично зашифровується і зберігається у самій платіжній системі LiqPay через яку здійснюються платежі.

Вказує, що платіжне доручення № 46388597 від 16 травня 2021 року, враховуючи вимоги Інструкції, яка була чинною на момент перерахування кредитних коштів, відповідає вимогам та зразку, наведеному у додатку до Інструкції, містить усі обов`язкові реквізити, тобто є належним доказом по справі,

Зазначає, що апелянтом до апеляційної скарги не долучено належних та допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок не належить відповідачу.

Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, апелянт не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів щодо неотримання кредитних коштів, з урахуванням того, що відповідач має при цьому безперешкодний та повний доступ до таких даних чи/або інформації як клієнт, в той час як позивачем долучено копію платіжного доручення № 46388597 від 16 травня 2021 року, яка була отримана ТОВ «Діджи Фінанс» від ТОВ «Мілоан» в межах виконання умов договору відступлення прав вимоги № 06Т ВІД 10 серпня 2021 року.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, ця справа є справою незначної складності, а тому справа розглядається судом апеляційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшла таких висновків.

З матеріалів справи встановлено, що 16 травня 2021 року на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» (miloan.ua) відповідач ОСОБА_1 подав анкету-заяву на кредит № 3924379, замовлена сума якого - 20 000 грн, погоджена сума кредиту - 5 000 грн, строк дії - 15 днів, комісія за надання кредиту - 1 000 грн (20 % від суми кредиту одноразово), процентна ставка - 1 125 грн (нараховуються за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом). В анкеті-заяві вказано дату народження відповідача, його адресу реєстрації, номер телефону, паспортні дані, РНОКПП, електронну пошту (а.с. 15).

У той же день - 16 травня 2021 року відповідач ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 3924379.

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику фінансовий кредит у сумі 5 000 грн строком на 15 днів: з 16 травня 2021 року по 31 травня 2021 року.

У договорі сторони обумовили розмір відсотків за користування кредитними коштами - 1 125 грн, які нараховуються за ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартною (базовою) процентною ставкою за користування кредитом - 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту встановлена у розмірі 1 000 грн, яка нараховується одноразово за ставкою 20 % від суми кредиту; термін повернення кредиту - 31 травня 2021 року; орієнтовна реальна річна ставка - 100 %, орієнтовна загальна вартість кредиту - 7 125 грн (а.с. 16-19).

Дані відомості наведено і в паспорті споживчого кредиту № 3924379, який є додатком до договору про споживчий кредит (а.с. 20,21).

Зокрема, відповідно до п.1.1 договору, кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п.1.2. договору (надалі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (надалі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Згідно із п.1.5 договору, загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають 2 125 грн у грошовому виразі та 100 % річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 7 125 грн. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі, зокрема позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов`язань. Комісія за надання кредиту: 1 000 грн, яка нараховується за ставкою 20 % від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом: 1 125 грн, які нараховуються за ставкою 1,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Пункт 1.6. договору визначає, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Також пунктом 6.1. договору визначено, що кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладання цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який генерується та надсилається товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність - комбінацію цифр і літер або тільки цифр, або тільки літер) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту). Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток, месенджери або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277 (вартість відправки SMS-повідомлення для позичальника визначено у Правилах). На договір накладається електронний підпис уповноваженого працівника кредитодавця з кваліфікованою електронною позначкою часу, що визначає дату та час укладення договору. Після укладення цей кредитний договір надається (надсилається) позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником товариству.

Приймаючи пропозицію товариства про укладання цього кредитного договору позичальник розуміє і зобов`язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору, також погоджується з усіма додатками та невід`ємними частинами (в тому числі правилами, паспортом споживачого кредиту та графіком платежів) (п.6.2., п.6.3.).

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 3924379 від 16 травня 2021 року є графік платежів, відповідно до якого дата платежу: 16 травня 2021 року, кредит: 5 000 грн, комісія за надання кредиту: 1 000 грн, проценти: 1 125 грн, разом - 7 125 грн.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пунктів 5, 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10.06.2021 року у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що договір про надання споживчого кредиту не підписаний відповідачем, то апеляційний суд відхиляє вказані доводи з огляду на таке.

Згідно з правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.».

Отже, апеляційний суд встановив, що без здійснення входу на веб-сайт товариства, реєстрації та створення особистого кабінету, входу за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, отримання на фінансовий номер otp-пароля, надісланого товариством на такий телефону, власноручне введення відповідачем одноразового паролю-ідентифікатора для електронного підпису, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

З наведених обставин справи вбачається, що кредитний договір, на підставі якого позивачем заявлено про стягнення заборгованості був укладений в електронній формі із застосуванням верифікації та наданням персональних даних відповідача.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечуючи проти укладення договору у спосіб визначений п.п.6.1 та 6.3, відповідачем не надано жодних доказів, що йому не належить номер мобільного телефону та ІР адреса, з якої подано заяву.

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

А відтак, доводи апеляційної скарги на те, що позивачем не доведено виникнення між ним та відповідачем зобов`язальних правовідносин на відповідних договірних умовах, які б були прийняті відповідачем, спростовуються матеріалами справи.

Також відповідач посилається в апеляційній скарзі на те, що на початку травня 2021 року він став жертвою незаконного заволодіння його майном, серед якого були й особисті речі: телефон, мобільний ПК, банківські картки, паспорт, ідентифікаційний код, про що відповідачем було подано відповідне звернення до Дарницького управління поліції ГУНП в місті Києві.

Однак ОСОБА_1 не наданого жодного доказу на підтвердження обставин, на які він посилається: ані доказів звернення до правоохоронних органів щодо викрадення у нього речей, ані щодо отримання нового паспорту замість того, що за доводами відповідача у нього викрадено.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Як встановлено судом, згідно з платіжним доручення №46388597 від 16 травня 2021 року платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 5 000 грн для отримувача ОСОБА_1 , банк отримувача: MASTERCARD кредитний рах. № НОМЕР_1 , призначення платежу: згідно з договору 3924379 (а.с. 22).

Відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Разом з тим, заперечуючи отримання кредитних коштів у сумі 5 000 грн, відповідач не надав жодних доказів про те, що кредитний рахунок (платіжна карта) № НОМЕР_1 йому не належить.

Крім того, у вищевказаному платіжному дорученні №46388597 від 16 травня 2021 року також вказано ідентифікаційний код останнього.

Доказів на спростування відповідності анкетних даних ОСОБА_1 в зазначених анкеті заяві та договорі - матеріали справи не містять.

З огляду на надання відповідачу грошових коштів, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що договір про надання споживчого кредиту не укладений відповідачем, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його часткового виконання сторонами (постанова Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі справа №926/2308/19).

З огляду на норми частини 1 статті 1054 ЦК України, колегія апеляційного суду вважає, що у спірних правовідносинах позичальник має довести відсутність заборгованості у зв`язку з належним виконанням зобов`язання щодо повернення грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за кредитним договором у розмірі більшому ніж це зазначено позивачем у розрахунках заборгованості.

Розрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем, - відповідачем також не наданий не наданий.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів перерахування ТОВ «Мілоан» грошових коштів відповідачу, апеляційний суд враховує таке.

Так, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постанова Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами, що підтверджують наявність/ відсутність факту отримання кредитних грошових коштів, наявність/ відсутність заборгованості за кредитним договором.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.

Заперечуючи проти отримання кредитних грошових коштів у розмірі 5 000 грн, відповідачем не було надано в якості доказів виписку про рух коштів, яка б могла підтвердити відсутність заборгованість відповідача, а саме відсутність факту отримання кредитних коштів та їх використання.

Відтак, жодних належних доказів тих обставин, про які заявляє відповідач в апеляційній скарзі, матеріали справи не містять.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

10 серпня 2021 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Мілоан» укладений договір відступлення прав вимоги № 06Т, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» передало ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, визначеними у реєстрі прав вимоги (п.1.1 а.с.24-28).

Пунктом 7 договору відступлення прав вимоги визначено розмір оплати за придбання (відступлення) прав вимоги, оплату позивачем ТОВ «Мілоан» здійснено відповідно до платіжних інструкцій (а.с.33-37).

Згідно з витягом з додатку до договору факторингу № 06Т від 10 серпня 2021 року, ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 3924379 від 16 травня 2021 року у сумі 22 125 грн, з яких 5 000 грн - сума боргу за кредитом, 16 125 грн - сума боргу за відсотками, 1 000 грн - заборгованість за комісією. Витяг сформовано сторонами договору факторингу станом на 09 грудня 2024 року (а.с.32).

Така ж сама сума заборгованості визначена і у відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 3924379, заборгованість ТОВ «Мілоан» нарахована станом на 30 липня 2021 року (а.с.23).

27 вересня 2024 року за вих. № 2860510597-АВ ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до ОСОБА_1 з вимогою про погашення заборгованості за кредитним договором № 3924379 від 16 травня 2021 року та повідомленням про укладення договору відступлення прав вимоги №06Т від 10 серпня 2021 року (а.с.45).

Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 22 125 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5 000 грн; заборгованість за процентами становить 16 125 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 1000 грн; заборгованість за пенею становить 0 грн.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказу повідомлення відповідача про зміну кредитора/фактора, то апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВСУ від 23 вересня 2015 року №6-979цс15 вбачається, що відсутність повідомлення боржника про заміну кредитора (банк) не звільняє його від виконання його кредитного зобов`язань, як перед первинним, так і перед новим кредитором, а є лише підставою для визнання виконання зобов`язання перед первинним кредитором належним його виконанням.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого в останнього утворилася заборгованість у розмірі 5 000 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Разом з тим, апеляційний суд частково не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення відсотків у сумі 16 125 грн за договором про споживчий кредит №3924379 від 16 травня 2021 року, з огляду на таке.

Стягуючи відсотки у сумі 16 125 грн за договором про споживчий кредит №3924379 від 16 травня 2021 року, суд першої інстанції погодився із заявленим у позовній заяві розміром заборгованості, який кредитодавець обчислив на день відступлення ним права вимоги за кредитним договором, що є помилковим з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Пунктом 2.2.1 договору визначено, що у випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування вказаний у п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, у сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору.

Як було зазначено вище, доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту та у зв`язку з цим сплачував комісії, визначені п. 2.2.1 договору, матеріали справи не містять.

В іншому випадку, у разі не повернення кредитних коштів у визначений договором 15-ти денний термін, договір передбачає збільшену процентну ставку за подальше користування кредитними коштами.

Не дивлячись на те, що підвищені проценти за користування кредитними коштами, у договорі визначається як стандартна процентна ставка (п. 1.6 договору), очевидним є факт, що її нарахування передбачене у разі не виконання відповідачем умов кредитного договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.3 договору строк кредитування) 15-ти денний термін, тобто фактично є санкцією.

Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника (п. 2.2.1 договору) за змістом укладеного договору, пов`язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений п. 1.3 договору строк, що не узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що не повернення позичальником кредитних коштів у визначений п.1.4 договору строк, за відсутності активних дій відповідача, визначених п. 2.2.1 договору (сплати комісій за продовження дії договору) є неправомірною поведінкою, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 15-денного періоду кредитування проценти, визначені за користування кредитними коштами у розмірі встановленому договором.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів.

У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

В цьому випадку права позивача можуть бути захищені шляхом застосування механізму, визначеного статтею 625 ЦК України, вимог про що останній не заявляв.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору про споживчий кредит становить 1 125 грн за період з 16 травня 2021 року по 31 травня 2021 року, виходячи з умов договору (5 000 грн*1,5%*15 днів).

З огляду на це, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту слід залишити без змін, а рішення суду в частині стягнення відсотків за користування підлягає зміні шляхом зменшення розміру відсотків з 16 125 грн до 1 125 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення відсотків слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до частин 1,2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав договір про надання правової допомоги № 42649746 від 01 листопада 2024 року, акт про підтвердження факту надання (правової) допомоги адвокатом від 12 листопада 2025 року на суму 6 000 грн, детальний опис робіт від 12 листопада 2025 року до договору про надання правової допомоги.

Відповідачем не надано доказів невідповідності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги, необхідності та підстав їх зменшення.

Оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених ним на правову допомогу під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, а відповідач не заявляв про їх неспівмірність складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог (32 %), а саме у розмірі 1932 грн 20 коп (6 000 грн*32%).

При подачі позовної заяви ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (32%), а саме у розмірі 775 грн 16 коп. (2 422 грн 40 коп.*32%).

При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3 633 грн 60 коп. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (68%), а саме у розмірі 2 470 грн 84 коп. (3 633 грн 60 коп *68%).

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи зазначене, з ТОВ «Діджи Фінанс» слід стягнути на користь ОСОБА_1 різницю між сумою судового збору у розмірі 1695 грн 67 коп. (470 грн 84 коп. -775 грн 16 коп.).

Керуючись статтями 367, 369, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3924379 від 16 травня 2021 року у розмірі 7 125 грн, яка складається з 5 000 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), заборгованості за процентами за період з 16 травня 2021 року по 31 травня 2021 року у розмірі 1 125 грн, заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 1 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 695 грн 67 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції у розмірі 1 932 грн 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська