Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №756/12238/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 756/12238/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10669/2026Головуючий у суді першої інстанції - Шевчук А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

за участю:

представника позивача Рябка Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Леусом Іваном Петровичем, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , згідно з яким просив: стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму боргу у розмірі 150000,00 доларів США, 3 % річних у розмірі 7647 грн. 07 коп. та неустойку у розмірі 465750,00 доларів США, а всього 623397,07 доларів США.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 14.01.2022 між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , як позичальниками, було укладено договір позики, за яким позикодавець передає позичальникові у власність 150000,00 доларів США на визначений умовами цього договору строк, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму в обумовлений строк та сплатити проценти від суми позики (п, 1 Договору позики).

Згідно з п. 2 договору позики позика надається позичальнику на строк до 14.01.2023.

На підтвердження укладання Договору позики та виконання його умов про передачу позивачем на користь ОСОБА_1 в позику 150000,00 доларів США останнім була видана розписка від 14.01.2022. Розписка була складена в присутності двох свідків - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про що свідчать виконані ними написи на зворотній стороні розписки.

Пунктом 4 Договору позики сторони передбачили сплату процентів за користування позикою, яка становить 22 % річних та складає суму 33000 доларів США. Зазначені проценти за користування сумою позики сплачувалися відповідачем ОСОБА_1 , що підтверджується письмовими актами та розписками за підписами ОСОБА_1 та позивача (його представника) від 31.08.2022, від 18.01.2023 та від 15.03.2023.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 письмово поручився перед позивачем за повернення ОСОБА_1 суми позики у розмірі 150000,00 доларів США згідно з Договором позики. Зазначена обставина підтверджується письмовою заявою (договором) ОСОБА_3 .

Однак, у встановлений п. 2 Договору позики строк, а саме 14.01.2023, ОСОБА_1 не повернув позивачеві суму позики.

24.09.2024 позивач направив письмову вимогу на адресу ОСОБА_3 , як поручителю, про сплату боргує. Зазначена вимога була залишена без відповіді з боку ОСОБА_3 .

За вказаних обставин, позивач вказував, що відповідачі мають повернути позивач суму позики у розмірі 150000,00 доларів США, а також сплатити передбачені договором позики та законом неустойку та 3 % річних від простроченої суми позики.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17.03.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у солідарному порядку на користь ОСОБА_2 суму позики за договором у розмірі 150000,00 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок часткової компенсації сплаченого судового збору 1816 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок часткової компенсації сплаченого судового збору 1816 грн. 00 коп. В задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено (а.с. 133-138).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що на виконання умов договору позики ОСОБА_1 сплачувалися кошти частинами, а саме: 31.08.2022 - 16500 доларів США, 18.01.2023 - 4500 доларів США, 15.02.2023 - 4000 доларів США, 15.03.2023 - 8000 доларів США.

Отже, вважає, що твердження позивача про ухилення відповідача від сплати позики є необгрунтованими, а судом першої інстанції вказану обставину не взято до уваги, а також не надано належної оцінки доказам відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістив.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав до суду заяву, в якій просив відкласти розгляд справи у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому процесі. Доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві, представником відповідача не надано.

Разом з тим, враховуючи повторність неявки представника апелянта з аналогічних підстав, а також оложення ч.2 ст. 372 ЦПК України, суд визнає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідачів та/або їх представників, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржено лише відповідачем ОСОБА_1 і фактично лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення суми позики за договором. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.01.2022 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено письмовий Договір позики, за яким ОСОБА_2 передає позичальникові 150 000 доларів США терміном до 14.01.2023, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму в обумовлений строк та сплатити проценти від суми позики. Відсотки виплачуються кожні пів року: 14 числа липня у розмірі 12 500 доларів США та 14 числа січня у розмірі 12 500 доларів США. Розмір процентів за цим договором складає 1,83% від суми позики в місяць - сума 2700 доларів США, або 22% річних - сума 33000 доларів США.

Цим договором також передбачено неустойка у разі прострочення сплати грошових коштів розмірі 0,5 % від суми заборгованості, яка залишилася за кожен день прострочення.

Згідно розписки від 14.01.2022 за особистим підписом ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та посвідченої свідками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 за договором позики у борг суму в розмірі 150000 доларів США, а ОСОБА_3 поручився за вказану суму, що отримана за договором позики.

При цьому, представником ОСОБА_1 до суду надано копії Актів передачі грошових коштів: від 31.08.2022 на суму 16 500 доларів США; від 18.01.2023 на суму 4 500 доларів США; від 15.03.2023 на суму 4 000 доларів США; від 15.02.2023 року на суму 4 000 доларів США, а також від 1 березня 2023 року на суму 4 000 доларів США.

У вказаних Актах зазначено, що ОСОБА_2 отримує від ОСОБА_1 кошти у зарахування частини відсотків, яка визначена у договорі позики як 22% річних, і загалом сплачено 33 000 доларів США.

Наявний в матеріалах справи договір позики є дійсним і не оспорювався в судовому порядку.

Доказів, які б підтверджували повернення відповідачами суми боргу за договором у розмірі 150000,00 доларів США, матеріали справи не містять.

Так, відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджуються укладення договору, його умови, а також вони засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою, кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах встановлених законом.

При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц висловлена позиція, згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження повернення коштів тіла позики у розмірі 150000,00 доларів США, або ж на спростування факту оформлення договору та розписки, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 суми позики за договором позики у розмірі 150000,00 доларів США.

Посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції того, що ним поверталися кошти за договором позики, про що свідчать відповідні акти, колегія суддів відхиляє, адже відповідачами визнавався і чітко зазначався розмір відсотків в цих актах, а загальна сума коштів, сплачена за вказаними Актами у повному обсязі, відповідає розміру процентів за договором позики, визначеному у п. 4 договору як 22% річних від суми позики.

При цьому, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції враховано, що позивач не ініціює вимог про стягнення із відповідачів процентів за користування позикою у розмірі 22% річних загальною сумою 33 000 доларів США, вказуючи про їх повне отримання позикодавцем та відсутність претензій з цього приводу.

З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності рішення в оскаржуваній частині не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення про задоволення позовних вимог.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені та в його інтересах адвокатом Леусом Іваном Петровичем, - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2026 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 03 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова