Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №761/6707/22 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи 761/6707/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12575/2026Головуючий у суді першої інстанції - Саадулаєв А.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Оніщук М.І.,

судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,

секретар Цалко Д.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк", згідно з яким просив:

- визнати неправомірність здійснення будь-яких нарахувань відповідачем після судового рішення від 23.04.15 на користь банку;

- скасувати незаконно нараховану суму у 42659,67 грн.;

- зобов`язати відповідача видалити з реєстрів Українського бюро кредитних історій його дані, як боржника, та видати довідку про відсутність боргів перед відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовао тим, що Шевченківським районним судом м. Києва по справі № 761/539/15-ц за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 23.04.15 ухвалено заочне рішення, яким повністю задоволені вимоги Приватбанку.

На підставі постанови державного виконавця Шевченківського РВ ВДВС ГТУЮ у м. Києві в межах виконавчого провадження № 52109756 від 01.11.17 про примусове виконання рішення Шевченківського суду м. Києва з пенсії позивача утримувались щомісяця певні суми в рахунок погашення боргу.

При цьому, згідно з банківською довідкою від 09.07.21 вбачається, що борг виник повторно у сумі 42659,67 грн, що є більшим за вже стягнутий борг.

За вказаних обставин, на думку позивача, подальше нарахування боргу відповідачем є таким, що порушує його права як споживача фінансових послуг.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28.04.2026 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 135-141).

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що замість здійснення належного правового аналізу умов договору з АТ "Приватбанк", суд першої інстанції, усупереч вимог ст.ст. 89, 263, 265 ЦПК України, вдався до аналізу його сторонніх правовідносин з іншою юридичною особою, що призвело до неправильного визначення обставин справи та ухвалення незаконного рішення.

Також, зазначає, що судом не надано оцінки бездіяльності відповідача стосовно надання позивачу пояснень про природу виникнення боргу у сумі 42659,67 грн. і надання копій документів, згаданих у довідці про борг від 09.07.2021 (а.с. 146-161).

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. В апеляційній скарзі позивач просив розгляд справи проводити за його відсутністю. Представник відповідача у своїх поясненнях просив розгляд справи проводити за його відсутністю.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/539/15-ц від 23 квітня 2015 року, 05.04.2007 між позивачем та відповідачем був укладено договір б/н, відповідно до якого відповідачу був наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмір 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Станом на 30.11.2014 року у відповідача виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 16805,84 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 7614,24 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 6358,30 грн., заборгованості з комісії за користування кредитом - 1556,84 грн., штрафу (фіксована сума) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 776,47 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Встановивши вказані обставини, Шевченківський районний суд ухвалив рішення про стягнення з відповідача на корить банку заборгованості по кредитному договору б/н від 05.04.2007 в сумі 16805,85 грн та судовий збір в сумі 243,60 грн, а всього підлягає стягненню 17049,45 грн, та відповідно дана заборгованість утворилась станом на 30.11.2014.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що вказане судове рішення ним виконано, однак згідно з банківською довідкою від 09.07.21 вбачається, що борг виник повторно у сумі 42659,67 грн, що є більшим за вже стягнутий борг.

При цьому, на підтвердження обставин виконання ним рішення у повному обсязі позивачем було додано до позовної заяви постанову про закінчення виконавчого провадження № 52109756 від 11.06.2020.

Так, відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження №52109756 від 11.06.2020: "1. Виконавче провадження з примусового виконання: назва документу: виконавчий напис № 4673 виданий 02.06.2016, видав документ: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про: стягнення боргу у сумі 26914,11 грн.".

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, виконавче провадження №52109756 було відкрито на підставі виконавчого напису № 4673 виданого 02.06.2016, а не виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду. Тобто, закриття даного виконавчого провадження не свідчить про виконання рішення суду.

Також, матеріали справи не містять виконавчого листа, виданого на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/539/15-ц, що також унеможливлює дослідити виконання даного рішення.

Крім цього, як встановлено судом першої інстанції із програмного забезпечення автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» по справі № 761/539/15-ц, виконавчий лист не видавався.

При цьому, як вбачається із відповіді Пенсійного фонду України від 14.04.2021, згідно постанови приватного виконавця Клітченко О.А. проводяться стягнення боргу на користь ТОВ «ФК «АЛАНД» за ВП № НОМЕР_1 від 09.10.2020 у розмірі 14687,69 грн.

Жодних доказів на підтвердження того, що дане ВП відкрите на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/539/15-ц, матеріали справи не містять.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень позивача про виконання ним у повному обсязі рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/539/15-ц за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 30.11.2014 за договором від 05.04.2007 у розмірі 16805,85 грн, виконано у повному обсязі, адже ВП № 52109756 від 11.06.2020 стосувалося заборгованості за виконавчим написом № 4673, виданим 02.06.2016, у розмірі 26914,11 грн, а ВП № НОМЕР_1 від 09.10.2020 стосується стягнення боргу на користь ТОВ «ФК «АЛАНД» у розмірі 14687,69 грн.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги позивача про визнання неправомірним здійснення будь-яких нарахувань відповідачем після судового рішення від 23.04.2015 через недоведеність такої вимоги.

Крім цього, оскільки вимога позивача про скасування незаконно нарахованої суми у розмірі 42659,67 грн є похідною від основної вимоги про визнання неправомірним здійснення будь-яких нарахувань відповідачем після судового рішення від 23.04.2015 на користь банку, суд першої інстанції також обгрунтовано відмовив у її задоволенні.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача видалити з реєстрів Українського бюро кредитних історій його дані як боржника, та видачі довідки про відсутність боргів перед відповідачем, слід зазначити наступне.

Так, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач є в реєстрах Українського бюро кредитних історій.

При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що в межах даної справи неможливо встановити відсутність/наявність боргів позивача перед відповідачем, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, між сторонами було укладено декілька договорів (згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» - 4 договори), а в межах даної справи суд не досліджує обставини всіх укладених договорів.

За вказаних обставин, а також враховуючи те, що вимоги позивача прозобов`язання відповідача видалити з реєстрів Українського бюро кредитних історій його дані як боржника, та видачі довідки про відсутність боргів перед відповідачем не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Так, частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до положень статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, при цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Як правило, особа, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та з забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

Згідно зі статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 947/7686/20, провадження № 61-6423св23).

Отже, суд в кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу позивача та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/ інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, провадження № 61- 12101св23).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 № 725/3821/23 /61-15366св23/).

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з боржника коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора. Такий правовий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 03.02.2022 у справі № 758/10335/16 (провадження 61-17055св21).

Постановою Великої Палати Верховного суду від 25 травня 2021 року у справі №200/14342/18 визначено «Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи)». Звернення до суду з вимогою про визнання зобов`язання припиненим можливе лише в разі наявності правової невизначеності між Сторонами.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження №61-4393сво18) зроблено висновок, що «критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги».

Таким чином, оскільки нарахування платежів здійснюється банком на виконання вимог закону щодо обліку банківських операцій і жодним чином не впливає на права позивача, задоволення таких позовних вимог жодним чином не захищає/не відновлює право позивача.

З урахуванням зазначеного, та беручи до уваги, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав та інтересів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У свою чергу, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає безпідставними, адже за своїм змістом вони зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин. При цьому, належних та допустимих доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Також, слід зазначити, що з урахуванням положень п. 3 ч. 6 ст. 19 та п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" про захист прав споживачів - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 03 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач М.І. Оніщук

Судді В.А. Шебуєва

О.В. Кафідова