Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №302/1125/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1125/26 Провадження № 3/302/350/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року селище Міжгір`я

Суддя Міжгірського районного суду Закарапатської області Повідайчик О.І., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки російської федерації, зі слів працюючої на підприємстві «Міран», постійно проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

на розгляд судді надійшов разом з доданими до нього матеріалами протокол про адміністративне правопорушення від 18 серпня 2026 року, з якого слідує, що 11 серпня 2026 року біля 08 год. 00 хв громадянка ОСОБА_2 , вчинила домашнє насильство стосовно свого колишнього чоловіка гр. ОСОБА_3 , а саме виганяє та не впускає його до спільного будинку чим заподіяла психологічної шкоди потерпілому, постійно вчиняє сварки, внаслідок чого було заподіяно шкоду психічному здоров`ю потерпілого, подія відбулася за адресою: АДРЕСА_1 .

До протоколу про адміністративне правопорушення додано протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 11.08.2026, пояснення ОСОБА_3 від 11.08.2026, пояснення ОСОБА_1 від 18.08.2026, пояснення ОСОБА_4 від 11.08.2026 та копія посвідки на постійне проживання в Україні.

ОСОБА_1 під час розгляду справи пояснила, що 11 серпня 2026 року зранку вона поїхала в с. Репинне в гості до своєї доньки ОСОБА_5 , яка проживає там з чоловіком ОСОБА_6 і його батьками. Впродовж того дня вона ОСОБА_3 не бачила і не спілкувалась з ним, а тому не вчиняла щодо нього будь-яких дій. Ствердила, що не вчиняла будь-якого правопорушення відносно ОСОБА_3 .

Потерпілий ОСОБА_3 повторно на розгляд справи не з`явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП (в редакції, чинній на дату події) передбачено відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто за умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію насильству в сім`ї» (далі – Закон № 2229-VIII) домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII). Зазначений акт розмежовує чотири форми домашнього насильства, зокрема: економічне, психологічне, сексуальне та фізичне насильство. Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

В протоколі зазначено, що ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство, яке виразилось у тому, що вона не впускала колишнього чоловіка ОСОБА_3 до спільного будинку, а також постійно вчиняє сварки. Водночас протокол не містить відомостей в чому виразилась і чим підтверджується заподіяння шкоди психічному здоров`ю потерпілого.

Відповідно до ст. 252 КУпАП суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно з положеннями ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП суддя оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

ОСОБА_1 під час розгляду справи ствердила, що вона проживала з потерпілим ОСОБА_3 однією сім`єю в зареєстрованому шлюбі до 2024 року. Після спільного проживання більше 20-ти років, у 2024 році шлюб між ними було розірвано, проте вони продовжили проживати в одному дворогосподарстві: ОСОБА_1 проживає в житловому будинку, а ОСОБА_3 – в літній кухні. Пояснила, що вона доглядає за будинком, проводить його поточний ремонт, замінила деякі з дверей. Натомість ОСОБА_3 вчиняв дії спрямовані на його пошкодження. Підтвердила, що іноді між ними дійсно виникають сварки, а ОСОБА_3 намагався виселити її з будинку в судовому порядку, проте суд відмовив йому в задоволенні позову. Ствердила, що 11 серпня 2026 року вона взагалі не бачила потерпілого й не вчиняла щодо нього будь-яких дій, зокрема насильницьких.

Суд дослідив додані до протоколу докази.

З протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення слідує, що ОСОБА_3 повідомив, що ОСОБА_1 біля трьох місяців не дає доступу до спільного майна та будинку заявнику.

В поясненні ОСОБА_3 від 11.08.2026 зазначено, зокрема, що ОСОБА_3 проживає за одною адресою з ОСОБА_1 . Він проживає в літній кухні, а ОСОБА_1 проживає в будинку в якому ОСОБА_3 також має частку й має право там проживати, однак ОСОБА_1 не пускає його до будинку, де перебувають його речі.

З пояснення ОСОБА_1 слідує, що ОСОБА_3 звертався до неї 15.08.2026 з проханням надати документи, на яке вона надала йому свідоцтво про народження. Місцезнаходження інших документів їй не відомо.

З пояснення ОСОБА_4 від 11.08.2026 слідує, що ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 в літній кухні, а ОСОБА_1 в будинку, до якого вона не впускає потерпілого.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Принцип презумпції невинуватості відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики її застосування Європейським судом з прав людини поширюється також на справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності з огляду на суворість застосованої до неї санкції (рішення у справах «Lutz v. Germany», § 182; «Schmautzer v. Austria»; «Malige v. France» «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; ухвала щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року).

Частиною 3 ст. 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи зазначені принципи слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з`ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Відповідно до судової практики ЄСПЛ «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).

За висновками ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суддя, дослідивши протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали констатує, що вони не містять достатніх доказів для доведення наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення.

Матеріали справи не містять доказів, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення ОСОБА_1 11 серпня 2026 року дій, що мають ознаки правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення установлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Враховуючи відсутність об`єктивних доказів, на підставі яких можна було б зробити висновок про існування події правопорушення, беручи до уваги невизнання ОСОБА_1 своєї вини, суддя доходить висновку про недоведеність самого факту події правопорушення та недоведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення. З врахуванням статті 62 Конституції України недоведеність вини особи в учиненні правопорушення прирівнюється до доведення її невинуватості.

На підставі наведеного суддя доходить висновку про відсутність події правопорушення та відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП відсутність події та складу адміністративного правопорушення має наслідком закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення.

З наведених міркувань та керуючись ст. 7, 9, 247, 266, 283-285 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення – закрити на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення

Постанову може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом 10 днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя О. І. Повідайчик