Рішення від 18 серпня 2026 р. у справі №205/6153/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/6153/25

Номер провадження2/205/69/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Пєтіної К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ужва Тетяна Миколаївна, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2025 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява, в якій позивач просила встановити факт прийняття ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнати за позивачем право власності на спадкове мано (домоволодіння) після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке складається з житлового будинку літ. А1, загальною площею 98,8 кв.м., житловою площею 57,0 кв.м., прибудови під літ. а2, ганку з козирком під літ. а3, гаражу під літ. Б1, навісу під літ. В1, входу у підвал літ. Г1, споруд № 1-4, І, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача – ОСОБА_3 . Після його смерті залишилось домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке він успадкував після смерті батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 09 січня 2023 року позивач звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ужва Т.М. із заявою про прийняття спадщини. Також до нотаріуса звернувся дядько померлого та позивача – ОСОБА_2 , який був спадкоємцем третьої черги. Оскільки позивач є спадкоємцем другої черги після померлого ОСОБА_3 , відповідач був визнаний таким, що не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 . Відповідач, скориставшись відсутністю позивача в Україні, проник до спірного домоволодіння й викрав усі документи на нього. 13 квітня 2023 року представник позивача – ОСОБА_6 повторно звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ужва Т.М. з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки неможливо встановити коло спадкоємців, які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Також неможливо встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, що відкрилась після смерті брата, позивач не має змоги у зв`язку з відсутністю документів, які б підтверджували прийняття спадкодавцем спадщини після смерті батьків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та неможливістю встановити коло спадкоємців. Батько спадкодавця ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а мати ОСОБА_5 – ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заяву про прийняття спадщини після смерті батьків брат позивача не подавав, але він фактично прийняв спадщину, оскільки постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпропетровська від 05 травня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпропетровська від 21 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явилась, натомість її представник – адвокат Самсонова Н.В. письмово просила розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Правом на подання відзиву не скористався.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ужва Т.М. в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином. Письмово просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 належало у рівних частках, по частині кожному, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 20 березня 1989 року, виданого відділом комунального господарства виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів, записаного в реєстрову книгу № 513 за реєстровим № 10 (а.с. 230-231).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (а.с. 48).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 (а.с. 218-219).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 (а.с. 45).

Згідно з відповіддю відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03 березня 2023 року за № 14/5-2383, надати інформацію про реєстрацію померлого ОСОБА_3 та про склад зареєстрованих осіб в домоволодінні АДРЕСА_1 , не вбачається можливим у зв`язку з відсутністю картотеки з питань реєстрації фізичних осіб за цією адресою в розпорядженні Департаменту станом на 03 березня 2023 року (а.с. 10).

03 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ужви Т.М. з заявою про прийняття спадщини після смерті її брата ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 58).

Також із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся його дядько ОСОБА_2 (а.с. 59).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ужви Т.М. від 11 лютого 2023 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом як спадкоємцю третьої черги (а.с. 60).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ужви Т.М. від 13 квітня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 після смерті її брата ОСОБА_3 . При цьому, зазначено, що нотаріусу не надано домову книгу або довідку органу реєстрації місця проживання померлих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ; неможливо встановити коло спадкоємців, які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Також неможливо встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті батьків ОСОБА_4 (а.с. 63).

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього ж Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У відповідності з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

На підставі ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Разом з тим, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження родинних відносин зі спадкодавцем ОСОБА_3 , зокрема, не надано свідоцтво про шлюб позивача.

Також позивачем у порушення ст. ст. 12, 81 ЦПК України не було надано доказів на підтвердження кола спадкоємців, які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , клопотання про витребування відповідних доказів (зокрема спадкової справи після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) позивачем також заявлено не було, при цьому суд відповідно до ст. 81 ЦПК України не може витребовувати докази з власної ініціативи.

Зважаючи на викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані, недоведені та безпідставні, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16, 1216-1218, 1261, 1268-1270 ЦК України, ст. ст. 4, 12-13, 76-77, 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ужва Тетяна Миколаївна (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Юрія Кондратюка, буд. 11, прим. 1), про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за законом – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Басова