Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №520/9001/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

03 вересня 2026 р. справа № 520/9001/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , з військового обліку з 22.05.2015 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.05.2015 позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме 26.04.2015), яким передбачено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. У військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 від 22.05.1991 наявний запис про виключення позивача з військового обліку. Таким чином, позивач не є військовозобов`язаним громадянином України у розумінні дійсного закону, а отже не має статусу військовозобов`язаного. Поновлення цього статусу не передбачено Законом. Однак, відповідний запис не внесено в систему до Єдиного електронного реєстру військовозобов`язаних, призовників та резервістів, а також відмовлено відповідачем вчинити дії щодо відповідного внесення до реєстру, що стало підставою для звернення до суду.

ІНФОРМАЦІЯ_3 подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_4 мав повноваження для взяття на військовий облік громадян, які були засуджені за вчинення злочинів та раніше вже з 18.05.2024.

У відповіді на відзив представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд задовольнити їх, наголошуючи на тому, що наведені у відзиві відповідача аргументи є безпідставними, такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та прямо порушують Конституцію України. ОСОБА_1 був виключений з військового обліку 22.05.2015 на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на той момент. Процедура виключення була завершена, що підтверджується записом у військовому квитку серії НОМЕР_3 . Відповідно до принципу правової визначеності юридичний факт виключення з обліку, який відбувся у 2015 році, не може бути анульований зміною закону у 2024 році. Нова редакція закону регулює відносини, що виникли після її прийняття, і не може відновлювати статус військовозобов`язаного для особи, яка його законно втратила 11 років тому.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 22.05.1991, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключений з військового обліку 22.05.2015 за досягненням граничного віку перебування у запасі (пункт 34 розділу ІХ "Відмітки про звільнення від військового обов`язку", стор. 33). Запис засвідчений підписом військового комісара та печаткою.

Як вбачається з витягу з військово-облікового документа Резерв+ станом на 05.02.2026, ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_6 , постановою ВЛК від 30.06.2025 визнаний придатним для військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

13.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою, в якій просив внести відомості в систему "Оберіг" щодо його виключення з військового обліку з 22.05.2015.

Листом від 27.02.2026 №1999 ІНФОРМАЦІЯ_4 надав відповідь на заяву позивача від 13.02.2026, в якій повідомив, що не має законних підстав для внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомостей щодо виключення військовозобов`язаного ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з військового обліку з 22.05.2015.

У вищевказаному листі зазначено, що з огляду на положення Закону №2232-ХІІ (в редакції Закону №3633-ІХ) та Порядку №560, незважаючи на те, що позивач був виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024), у зв`язку зі зміною законодавства з 18.05.2024 позивач підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою його виключено з військового обліку, та може бути призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Також, у листі від 27.02.2026 №1999 зазначено про те, що положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін. Статтею 32 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на момент досягнення заявником сорокарічного віку) було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку. Законом України від 27.03.2014 №1169-VII внесено зміни до ст. 28 Закону №2232-ХІІ та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 №1604-УІІ до 60 років. При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності змін до Закону №2232-ХІІ позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду. Отже, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі ОСОБА_1 було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував ви на військовому обліку, оскільки він не досяг 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Таким чином, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, які не досягай граничного віку перебування у запасі.

На адвокатський запит представника позивача ІНФОРМАЦІЯ_4 надано відповідь від 04.03.2026 за №2192 аналогічного змісту.

Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно із частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 5 ст. 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок №1487, в редакції від 18.05.2024, чинний на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку №1487).

Відповідно до п. 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Військово-обліковими документами для військовозобов`язаних є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

Згідно п. 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону №2232-ХІІ.

Абзацом третім пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття та виключення військовозобов`язаних з військового обліку.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Абзацом п`ятим частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військовозобов`язані це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній з 18.05.2024) взяттю на військовий облік військовозобов`язаних підлягають особи:

які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;

призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;

які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних;

військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;

які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних;

зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;

які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;

які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;

які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;

які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;

які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Закон №2232-ХІІ не містить обмежень щодо кількості раз, взяття на військовий облік у випадку, якщо особа раніше перебувала на військовому обліку.

Тобто громадянин України, який раніше перебував на військовому обліку призовників, і був виключений з військового обліку військовозобов`язаних, підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у разі, якщо підстави, за якими він був виключений, відпали.

В позовній заяві позивач покликається на те, що 22.05.2015 був виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ, як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суд зазначає, що дійсно, статтею 37 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент виключення позивача з військового обліку, було визначено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Проте, 18.05.2024 внесено зміни в Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», та нова редакція статті 37 вже не містить такої підстави для виключення з військової служби, як виключення громадян України раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину:

«Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі».

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Отже, за наявності факту виключення ОСОБА_1 у 2015 році з військового обліку на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону №2232-ХІІ, як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, з 18.05.2024 він підлягав взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки нова редакція статті 37 вже не містить такої підстави для виключення з військової служби.

В той же час, судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, що позивача виключено з військового обліку за п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину).

Жодних документів (рішення уповноваженого органу про виключення з військового обліку, відповідної відмітки у військовому квитку серії НОМЕР_3 або інших облікових документів), які б підтверджували оформлення виключення ОСОБА_1 у 2015 році з військового обліку саме на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» матеріали справи не містять.

Натомість, у військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 , виданому ІНФОРМАЦІЯ_5 22.05.1991, у пункті 34 розділу ІХ "Відмітки про звільнення від військового обов`язку", стор. 33, міститься запис, засвідчений підписом військового комісара та печаткою, про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку 22.05.2015 за досягненням граничного віку перебування у запасі (у 45 років).

Іншої підстави виключення позивача у 2015 році з військового обліку судовим розглядом не встановлено.

Щодо граничного віку перебування особи в запасі суд зазначає наступне.

Частина шоста статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом на час виключення позивача з військового обліку) встановлювала, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які, зокрема, досягли граничного віку перебування в запасі.

Суд зазначає, що у 2014 році законодавцем було змінено правове регулювання відносин щодо перебування громадян у запасі. Так, Законом України від 27.03.2014 №1169-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації" та Законом України від 22.07.2014 №1604-VII "Про внесення змін до статті 28 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" граничний вік перебування в запасі для військовозобов`язаних відповідної категорії було послідовно збільшено з 40 до 50 років, а в подальшому до 60 років.

При цьому положення частини четвертої статті 28 Закону №2232-XII, відповідно до якої граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

Отже, після набрання чинності зазначеними змінами позивач, як особа, яка не досягла нового граничного віку перебування в запасі, визначеного законом, знову підпав під правове регулювання Закону №2232-XII щодо військовозобов`язаних.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що сам по собі факт виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням тоді встановленого граничного віку перебування в запасі не виключав поширення на нього подальших змін законодавства, якими такий граничний вік було збільшено.

У постанові від 09.04.2026 у справі №280/6524/24 Верховний Суд відхилив доводи про те, що застосування збільшеного граничного віку до особи, раніше виключеної з військового обліку, становить зворотну дію закону в часі.

Верховний Суд указав, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави, а з часу набрання чинності змінами до Закону №2232-XII вони поширюються на всіх осіб, які не досягли чинного граничного віку перебування в запасі.

При цьому за обставинами справи №280/6524/24 попереднє виключення особи з військового обліку було належно оформлене та підтверджувалося військово-обліковими документами. Проте навіть за таких обставин Верховний Суд не встановив підстав для збереження за особою статусу виключеної з військового обліку після збільшення граничного віку перебування в запасі.

У справі, що розглядається, спірною виявилась також і підстава, на якій уповноваженим органом виключено ОСОБА_1 з військового обліку у 2015 році.

Однак, суд зазначає, що у сукупності з відомостями військового квитка наявні у матеріалах справи докази підтверджують виключення позивача з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі

Проте, навіть за умови того, що 22.05.2015 позивач досяг установленого на той час граничного віку перебування в запасі та підлягав виключенню з військового обліку, ця обставина не створює у нього права вимагати у 2026 році збереження статусу особи, виключеної з військового обліку, оскільки за чинною статтею 28 Закону №2232-XII він не досяг 60-річного граничного віку.

Таким чином, судовим розглядом встановлено фактичне подальше перебування позивача у правовідносинах військового обліку.

Посилання позивача на принцип правової визначеності та принцип належного урядування не змінюють наведених висновків суду. Зазначені принципи не можуть бути підставою для покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку діяти всупереч прямим приписам чинного закону та внести до державного Реєстру відомості про виключення особи з військового обліку за відсутності встановленої законом підстави.

З огляду на викладене суд висновує, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_6 , викладена у листі від 27.02.2026 №1999, ґрунтується на положеннях статей 28, 37 Закону №2232-XII, чинних на час розгляду заяви позивача.

Оскільки на день звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_7 граничний вік перебування у запасі становить 60 років, а позивач зазначеного віку не досяг (1970 року народження), у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про виключення позивача з військового обліку та внесення відомостей про таке виключення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, підстави для визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , з військового обліку відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Біленський О.О.