Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №520/3535/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.09.2026 р. справа №520/3535/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)

до Височанського селищного голови - Мороза Олександра Васильовича (далі за текстом - відповідач, суб`єкт владних повноважень, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації, Селищний голова)

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання неправомірною бездіяльності Височанського селищного голови О.Мороза щодо відсутності громадського туалету на території місць поховань які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст де знаходиться місце поховання сина ОСОБА_1 ; 2) визнання бездіяльності Височанського селищного голови - О.Мороза, щодо відсутності громадського туалету на території місць поховань які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст такою що порушує права ОСОБА_1 гарантовані ст.3 Європейської конвенції про права людини при відвідуванні місця поховання ОСОБА_1 сина; 3) зобов`язання Височанського селищного голову - О.Мороза, вирішити питання щодо встановлення громадського туалету на території місць поховань, які розташовані по АДРЕСА_1 та дорогою на базу ФК Металіст; 4) стягнути з Височанського селищного голови О. Мороза на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 333 000 гривен, завдану порушенням прав ОСОБА_1 , що гарантовані ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що відповідно до п.п.7 п.1.5 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань територія місць поховань повинна бути упорядкована каналізованими громадськими туалетами або туалетами з водонепроникним вигрібом. Місце поховання померлих, розташоване на території Височанської селищної громади Харківського району Харківської області по вул.Ощепкова у селищі Високий між вул.Софіївська та дорогою на спортивну базу Футбольного клубу «Металіст» (де похована дитина заявника) цим вимогам не відповідає. Заявник твердить про те, що персональну відповідальність за це несе Височанський селищний голова. Заявник наполягає, що кожне відвідування місця поховання рідної дитини в умовах неупорядкованого відповідно до національного закону цвинтаря спричиняє моральні страждання в аспекті ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що заявник не має жодних обмежень у відвідуванні поховання; обов”язок упорядкування цвинтарів не належить до виключної компетенції селищного голови; цвинтар обладнаний туалетом.

Позову було отримано судом – 20.02.2026р.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026р. у справі №520/3535/26 позов заявника було повернуто у зв”язку із невиконанням вимог суду про оплату судового збору.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2026р. у справі №520/3535/26 було скасовано ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2026р. у справі №520/3535/26.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026р. у справі №520/3535/26 позов заявника було прийнято до провадження.

Відзив на позов було отримано судом – 25.06.2026р.

Процесуальний документ сторони позивача у вигляді заяви був отриманий судом – 03.07.2026р.

27.07.2026р. за наслідками повторного автоматизованого розподілу справа №520/3535/26 була передана у провадження судді Харківського окружного адміністративного суду - Сліденка А.В.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026р. у справі №520/3535/26 ця справа була прийнята до провадження.

Враховуючи: обсяг здобутих доказів, котрі із достатньою повнотою висвітлюють обставини спірних правовідносин; вичерпання процесуальних можливостей отримання інших об`єктивних даних про справжні обставини фактичної дійсності; реалізацію учасниками справи прав на подачу відповідних процесуальних документів та незмінність завдання адміністративного судочинства у будь-якому спорі, суд вважає, що справа підлягає вирішенню на підставі наявних доказів.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі процесуальних документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

З приєднаних до справи доказів судом установлено, що зі змісту ухвали Харківського районного суду Харківської області від 14.08.2013р. у справі №635/7056/13-к, копії договору про розподіл сімейних обов”язків від 15.10.2025р. між ОСОБА_2 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ) заявник має інтерес у належному упорядкуванні цвинтаря, розташованого на території Височанської селищної громади Харківського району Харківської області по вул.Ощепкова у селищі Високий між вул.Софіївська у селищі Високий та дорогою на спортивну базу Футбольного клубу «Металіст» (далі за текстом - Цвинтар).

За твердженням сторони позивача Цвинтар не обладнаний туалетом.

За твердженням сторони відповідача Цвинтар обладнаний туалетом.

Стверджуючи про вчинення суб”єктом владних повноважень – Височанським селищним головою Харківського району Харківської області у межах спірних правовідносин протиправної бездіяльності з приводу невиконання власних владних обов`язків за компетенцією посадової особи місцевого самоврядування стосовно упорядування Цвинтаря туалетом, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд зазначає, що ст.ст.140-146 Конституції України визначені конституційні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні, котрі деталізовані у приписах Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".

Так, відповідно до ст.1, ст.5, ч.1 ст.10, ч.1 ст.11, ст.ст.12, 51, 53, 541 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" органами місцевого самоврядування є, зокрема: 1) сільські, селищні, міські ради; 2) виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи; 3) міський, селищний сільський голова як головна посадова особа територіальної громади; 4) староста.

Звідси слідує, що орган місцевого самоврядування - рада, виконавчий комітет ради та виконавчі органи ради і міський, селищний, сільський голова є різними окремими та незалежними один від одного суб`єктами владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України.

При цьому, у розумінні ч.1 ст.10 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

За правилом ч.2 ст.11 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

У силу спеціального застереження ч.4 ст.11 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" у сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпорядження земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.

Як то указано у ч.1 ст.12 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Згідно з ч.1 ст.51 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Відповідно до ч.3 ст.51 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.

Рішенням Височаської селищної ради Харківського району Харківської області від 08.12.2020р. було утворено виконавчий комітет Височанської селищної ради Харківського району Харківської області.

Суд відзначає, що повноваження рад визначені законодавцем у ст.25-26 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", повноваження виконавчих органів рад визначені законодавцем у ст.27-40 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", а повноваження сільського, селищного, міського голови визначені ч.4 ст.42 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", де указано, що сільський, селищний, міський голова: 1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету; 4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; 5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; 6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України; 7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, керівників юридичних осіб, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, якщо призначення керівників юридичних осіб віднесено законом до компетенції наглядових рад таких юридичних осіб, а також крім випадку, передбаченого частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру"; 11-1) вносить на розгляд ради пропозиції про утворення спеціалізованої установи з надання безоплатної первинної правничої допомоги; 11-2) вносить на розгляд ради пропозиції щодо кандидатури на посаду керівника спеціалізованої установи з надання безоплатної первинної правничої допомоги; 12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; 13) є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; 14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; 15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; 16) укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; 17) веде особистий прийом громадян; 18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань; 18-1) бере участь у здійсненні державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в межах та у спосіб, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; 19) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів; 20) видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Згідно з ч.6 ст.42 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" при здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Сільський, селищний, міський голова щорічно звітує відповідно сільській, селищній, міській раді про здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності виконавчими органами відповідної ради.

Пунктом 11 п. «а» ч.1 ст.30 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження з приводу забезпечення утримання в належному стані кладовищ, інших місць поховання та їх охорони, крім випадків, передбачених статтею 23-1 Закону України "Про поховання та похоронну справу".

Тож, у межах спірних правовідносин Височанський селищний голова Харківського району Харківської області та Виконавчий комітет Височанської селищної ради Харківського району Харківської області є окремими учасниками суспільних відносин із правовим статусом суб”єктів владних повноважень.

Згідно з п.2 ч.5 ст.8 Закону України від 10.07.2003р. №1102-IV "Про поховання та похоронну справу" органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи в межах своєї компетенції: забезпечують будівництво, утримання в належному стані та охорону місць поховання, крім випадків, передбачених статтею 231 цього Закону.

Отже, обов”язок за п.2 ч.5 ст.8 Закону України від 10.07.2003р. №1102-IV "Про поховання та похоронну справу" у межах спірних правовідносин покладений на Височанську селищну раду Харківського району Харківської області та на Виконавчий комітет Височанської селищної ради Харківського району Харківської області у залежності від рішення про розмежування їх повноважень, але не на Височанського селищного голову Харківського району Харківської області.

Суспільні відносини з упорядкування цвинтарів регламентовані, зокрема, приписами Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань (затверджений наказом Держжитлокомунгоспу України від 19.11.2003р. №193, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 08.09.2004р. за №1113/9712; далі за текстом - Порядок №193).

Згідно з п.п.1.1 Порядку №193 для розміщення місця поховання спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування відповідно до вимог земельного законодавства та гігієнічних вимог щодо облаштування і утримання кладовищ у населених пунктах України (ДСанПіН 2.2.2.028.99) надається земельна ділянка. Наявність місця поховання передбачається проектом планування та забудови населеного пункту з урахуванням подальшого розширення його території.

Згідно з п.п.1.5 Порядку на території місць поховань розміщують, зокрема, каналізовані громадські туалети з радіусом обслуговування 0,5 км; при відсутності каналізації - туалети з водонепроникним вигрібом, до якого забезпечено вільний під`їзд асенізаційного транспорту.

Згідно з ст.23 Закону України від 10.07.2003р. №1102-IV "Про поховання та похоронну справу" для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповідному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, організації в постійне користування надається земельна ділянка.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування території місць поховання згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов`язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог.

Рішенням виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у місцях поховання можуть бути відведені сектори для почесних поховань, поховання померлих (загиблих) військовослужбовців (сектори військових поховань), а також сектори для поховання померлих за національною чи релігійною ознакою.

У силу спеціального застереження ч.1 ст.30 Закону України від 10.07.2003р. №1102-IV "Про поховання та похоронну справу" утримання кладовищ, військових кладовищ, історичних військових кладовищ, секторів військових поховань на кладовищах, військових братських та одиночних могил, земельних ділянок для почесних поховань, братських могил, а також могил померлих одиноких громадян, померлих осіб без певного місця проживання, померлих, від поховання яких відмовилися рідні, місць поховання знайдених невпізнаних трупів забезпечується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради за рахунок коштів місцевого бюджету, крім випадків, передбачених статтею 23-1 цього Закону.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що обов`язок з упорядкування Цвинтаря туалетом не належить до обсягу компетенції Височанського селищного голови Харківського району Харківської області.

Тож, у межах спірних правовідносин Височанський селищний голова Харківського району Харківської області не допускав та об”єктивно не міг допустити жодних порушень прав (інтересів) заявника за п.2 ч.5 ст.8 Закону України від 10.07.2003р. №1102-IV "Про поховання та похоронну справу" (у тому числі і за ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року).

З огляду на зміст вимог позову та характер підстав позову суд з огляду на ст.48 КАС України не знаходить підстав для залучення до участі у справі будь-яких інших учасників суспільних відносин із правовим статусом суб`єкта владних повноважень.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов”язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем – суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Суд зазначає, що у межах спірних правовідносин суб”єкт владних повноважень – відповідач не обтяжений публічним обов`язком забезпечити належне утримання Цвинтаря.

Відтак, у межах спірних правовідносин відповідач не вчиняв ані бездіяльності взагалі, ані протиправної бездіяльності зокрема.

Тому обставини фізичного знаходження на Цвинтарі туалету, умов розміщення туалету у вимірі обставин спірних правовідносин не входять до предмету доказування у спорі згідно з ч.2 ст.73 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень - Селищний голова не вдавався до порушення прав (інтересів) заявника в аспекті виконання публічних обов`язків за п.2 ч.5 ст.8 Закону України від 10.07.2003р. №1102-IV "Про поховання та похоронну справу".

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для залишення позову без задоволення в частині оскарження управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень у формі бездіяльності.

Вирішуючи спір за епізодом стягнення моральної шкоди, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 ст.23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як то указано у ч.ч. 1 і 2 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167); моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (ч.2 ст.1167).

У відповідності до ч.1 ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Окремо за даним епізодом позову суд зважає, що згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, ч.1 ст.77 КАС України установлено загальне правило доказування сторонами адміністративної справи обставин у спорі.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, ч.2 ст.77 КАС України установлено спеціальне правило доказування сторонами адміністративної справи обставин у спорі, котра може бути застосовано виключно до окресленого у цій же нормі випадку – оскарження рішення суб”єкта владних повноважень, оскарження дії суб”єкта владних повноважень, оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

За такого правового регламентування відсутні правові підстави для беззастережного поширення приписів ч.2 ст.77 КАС України на вимоги приватних осіб про стягнення моральної шкоди, завданої (на думку позивачів) реально вчиненими управлінськими волевиявленнями суб”єкта владних повноважень.

Факт існування моральної шкоди не може бути визнаний доведеним виключно через неподання відповідачем – суб”єктом владних повноважень тих об”єктивних даних, на яких може наполягати позивач, позаяк обставини непогіршення стану здоров`я, обставини відсутності дискримінації, обставини відсутності утисків чи переслідувань, обставини відсутності помсти, обставини відсутності неприязнених стосунків доводяться саме відсутністю відповідних подій, емоцій та негативних явищ.

Саме такі стандарти доказування є релевантними правовій позиції, сформульованій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Тож, суд не знаходить підстав для застосування у межах спірних правовідносин концепції "негативного доказу".

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 17.03.2020р. по справі №815/5826/16: 1) згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору; 2) під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі; 3) п.5 цієї постанови визначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, з`ясувати наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. З`ясувати чим підтверджується факт заподіяння шкоди, чи фізичних страждань, якими обставинами чи діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій формі позивач оцінює заподіяну шкоду, з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору; 4) аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 року у справі №826/23650/15.

Утім, обсяг здобутих судом у порядку ч.4 ст.9 КАС України доказів не містить об”єктивних даних про існування факту спричинення суб`єктом владних повноважень заявнику моральної шкоди у межах спірних правовідносин.

Тому позов у цій частині вимог також належить залишити без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко