Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №520/14726/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 р. №520/14726/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом № 98 від 19.05.2026 року в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаному ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 у відповідності до п. 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що що має достатні підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), так як факт самостійного виховання, утримання позивачем своєї малолітньої дитини, а також їх спільного проживання встановлено постановою Верховного суду від 07.08.2019 у справі №635/382/17-ц, натомість, оскаржуваним рішенням Комісії, оформленим протоколом № 98 від 19.05.2026 року протиправно відмовлено у наданні позивачу відстрочки від призову під час мобілізації.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 вказаній адміністративній справі відкрито спрощене провадження.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідач відзив на позов разом з доказами на спростування доводів позивача до суду не надав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.

Згідно з ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Судом з матеріалів справи встановлено, що постановою Верховного суду від 07.08.2019 у справі №635/382/17 рішення Харківського районного суду Харківської області від 05 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 11 квітня 2019 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом із матір?ю, відібрання дитини, відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 .

В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про стягнення аліментів справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Харківський районного суду Харківської області від 02.03.2020 року Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , у розмірі2000 (дві тисячі) гривень щомісячно, починаючи з 15 березня 2017 року до досягнення дитиною повноліття.

15.05.2026 року Позивач звернувся до центру надання адміністративних послуг м. Харкова із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (реєстраційний номер 20260515-806279), надавши свідоцтво про народження дитини та постанову Верховного суду по справі №635/38 від 07.08.2019 року.

Рішенням комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом № 98 від 19.05.2026 року відмовлено в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаному ОСОБА_1 , у зв?язку із тим, що непідтверджений самостійного виховання дитини.

Не погоджуючись з відмовою в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).

Статтею 23 Закону №3543-XII, передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

У відповідності до пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Згідно пункту 56 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 58 Порядку № 560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_4 або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно додатку 5 до Порядку № 560, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації додають свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є сукупність двох обов`язкових вимог, а саме:

- наявність у військовозобов`язаного дитини віком до 18 років;

- позбавлення батьківських прав другого з батьків такої дитини.

Позивач вважає, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаному є помилковою, оскільки факт самостійного виховання, утримання позивачем своєї малолітньої доньки, а також їх спільного проживання не потребує додаткового доказування, оскільки вже встановлений постановою Верховного суду від 07.08.2019 у справі №635/382/17.

Натомість, суд не погоджується із такими доводами позмвача та звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації було додано, зокрема, свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 16) та постанову Верховного суду від 07.08.2019 у справі №635/382/17, яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 (а.с. 18-26).

При цьому, питання обов`язків щодо самостійного виховання та утримання дитини, позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" (далі - Закон №2402-III), батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом ч. 1-2 ст. 15 Закону №2402-III, дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ч.1-2 ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України), мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої третьої статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов`язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.

У постанові від 13.06.2018 за результатами розгляду справи №822/2446/17 Верховний Суд вказав на те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків не доводить факт відсутності участі іншої особи (матері/батька) у вихованні дитини.

Питання щодо можливості розгляду справ про встановлення факту самостійного виховання дитини одним із батьків, що пов`язаний, в тому числі, з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, було предметом розгляду Верховного Суду у справі №201/5972/22.

Так, Верховний Суд у постанові від 11.09.2024 у справі №201/5972/22 зазначив, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Тобто, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо, визначення місця проживання дитини із батьком, не можуть розцінюватися судом як самостійне виховання батьком дитини та бути підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за п.4 ч.1 ст.23 Закону №3543-ХІІ.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Суд зазначає, що постанова суду про визначення проживання дитини, яке позивач долучив до заяву про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не є належними доказом того, що позивач самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, оскільки не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.

Між тим, доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків або позбавлена батьківських прав, що свідчило б про самостійне виховання позивачем малолітньої дитини, позивачем не надано до суду.

З урахуванням вищевикладеного, рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом № 98 від 19.05.2026 року про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаному ОСОБА_1 , прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, яке врегульовує спірні правовідносини.

Отже, беручи до уваги наведене, а також те, що позивачем не подано жодного належного та допустимого доказу, який надає йому право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Анатолій Бідонько