Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №747/596/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 747/596/24

Головуючий у першій інстанції – Тіщенко Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1806/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Луговця О.А., Супруна О.П.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ПІВНІЧ»,

відповідачі ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Логвиненка М.М.»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ПІВНІЧ» на заочне рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ПІВНІЧ» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» про визнання недійсним договору найму (оренди).

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ФГ «Логвиненка М.М.», в якому просило: визнати недійсним договір оренди землі від 22 серпня 2024 року, укладений між відповідачами, згідно з яким зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057; витребувати у ФГ «Логвиненка М.М.» земельну ділянку площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057, розташовану в адміністративних межах Української сільської ради Прилуцького р-ну Чернігівської обл.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначав, що 19 серпня 2024 року між товариством та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі, за яким відповідачка передала в оренду належну їй земельну ділянку площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057. Сторони визначили, що договір укладено строком на 7 років 4 місяці 12 днів, тобто до 31 грудня 2031 року. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права, водночас сам договір набуває чинності з дати його укладання. 23 серпня 2024 року позивач подав заяву про державну реєстрацію права оренди за укладеним правочином, але 29 серпня 2024 року державним реєстратором винесено рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що 23 серпня 2024 року вже зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057 на підставі договору оренди землі від 22 серпня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненка М.М.», строком дії 10 років. Отже позивачу стало відомо про наявність іншого договору оренди щодо тієї самої земельної ділянки. Наразі у товариства відсутня можливість реєстрації свого права оренди за укладеним договором через наявність зареєстрованого права оренди за ФГ «Логвиненка М.М.».

ОСОБА_1 , діючи недобросовісно, порушила право позивача на використання спірної земельної ділянки за укладеним договором оренди, уклавши аналогічний правочин з ФГ «Логвиненка М.М.», відтак договір оренди від 22 серпня 2024 року, укладений між відповідачами, має бути визнаний недійсним в частині, яка суперечить правам позивача, і заявлені вимоги спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Зважаючи на викладене, позивач зазначив про наявність підстав для витребування у ФГ «Логвиненка М.М.» спірної земельної ділянки.

Заочним рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» до ОСОБА_1 , ФГ «Логвиненка М.М.» про визнання недійсним договору найму (оренди) відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ», вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не наведено передбачених ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання договору оренди від 22 серпня 2024 року недійсним.

Указує, що відповідно до укладеного 19 серпня 2024 року з ОСОБА_1 договору оренди у товариства виникло право оренди земельної ділянки, яке позивач не може зареєструвати через наявність вже зареєстрованого за ФГ «Логвиненка М.М.» права оренди щодо тієї ж земельної ділянки. За усталеною практикою Верховного Суду орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою. Укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первісному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою. Таким чином, ОСОБА_1 порушила право позивача на використання земельної ділянки, уклавши договір оренди щодо неї з ФГ «Логвиненка М.М.»

ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» уклало договір оренди 19 серпня 2024 року, тобто до того, як його уклали відповідачі. Через те, що земельна ділянка вважаться переданою з моменту державної реєстрації, яку позивач не може здійснити, отже укладений 22 серпня 2024 року договір оренди має бути визнаний недійсним. За позицією Верховного Суду крім сторін договору позивачем у справі про визнання правочину недійсним може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме ці сторони мали до вчинення правочину. З метою відновлення порушених прав та інтересів ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» належними вимогами є не лише визнання укладеного між відповідачами договору оренди недійсним, а й витребування у ФГ «Логвиненка М.М.» земельної ділянки із незаконного володіння.

Попередній розрахунок суми судових витрат, який товариство очікує понести в суді апеляційної інстанції, до якого входить судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, становить 10 000 грн.

У наданому відзиві ФГ «Логвиненка М.М.» через представника Фесика І.А., не погодившись із доводами апеляційної скарги, просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відповідач, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, зазначає, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками.

Вважає, що визнання недійсним договору оренди землі, який порушує переважне право, не є ефективним способом захисту, адже задоволення цієї вимоги не поновить майнові права позивача, отже не відповідає ефективному способу захисту. Належним способом захисту прав первинного орендаря відповідають дві позовні вимоги – про спонукання до укладення додаткової угоди (тобто про визнання такої угоди укладеною) та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідачкою ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подавався.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16 липня 2026 року розгляд справи призначено на 28 серпня 2026 року о 09 год. (а.с. 236)

Порядок направлення судових повісток та повідомлень визначено ст. 128 ЦПК України. Судова повістка на ім`я ОСОБА_1 повернулася не врученою (а.с. 240). Відповідно до трекінгу АТ «Укрпошта» причиною невручення поштового відправлення є відсутність одержувача за вказаною адресою (а.с. 241).

Судова повістка на адресу ФГ «Логвиненка М.М.» доставлена до електронного кабінету відповідача 17 липня 2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 239 зворот)

У судове засідання сторони не з`явилися, про причини неявки не повідомили і відповідно до положень п. 2, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та наведених вище обставин вважаються належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду – скасувати, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» про визнання недійсним договору оренди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено, на якій саме встановленій ст. 215 ЦК України підставі договір оренди землі від 22 серпня 2024 року має бути визнаний недійсним, та які вимоги ст. 203 ЦК України в момент його укладення сторонами не додержано.

Районний суд, пославшись на положення ст. 387, 391 ЦК України, виснував, що витребування майна з чужого незаконного володіння можливе шляхом звернення з віндикаційним або негаторним позовом. Відправним моментом, який надає право витребовувати майно, є наявність у того, хто витребовує, будь-якого права на те майно, яке він просить витребувати. У цій справі позивачем не набуто права оренди на спірну земельну ділянку, оскільки зазначене право не зареєстроване належним чином. Оскільки ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» не набуло у встановленому законом порядку права на земельну ділянку, воно не є стороною договору оренди, відтак у спірних правовідносинах права та інтереси позивача не порушені і товариство не має права витребовувати земельну ділянку у відповідача. Отже, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги про витребовування земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з наведеним висновком, зважаючи на таке.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору про поділ спільного майна від 17 червня 2024 року є власником земельної ділянки площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057.

19 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» укладено договір оренди землі (а.с. 9-12), за умовами якого орендодавець передала в оренду земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057, розташовану в адміністративних межах Української сільської ради Прилуцького р-ну Чернігівської обл.

Відповідно до п. 3.1. договору його укладено на 7 років 4 місяці 12 днів (до 31 грудня 2031 року). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права, однак сам договір набирає чинності з дати його укладення. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 16 480, 54 грн за один повний календарний рік користування земельною ділянкою. Орендна плата нараховується з дати передачі земельної ділянки в оренду, але не раніше дати укладання договору (п. 4.1 договору).

23 серпня 2024 року ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» звернулося до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057 на підставі договору оренди землі від 19 серпня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та товариством (а.с. 13). Заява зареєстрована за № 62614227.

29 серпня 2024 року державним реєстратором Талалаївської селищної ради Прилуцького р-ну Чернігівської обл. прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційної дії на підставі заяви від 23 серпня 2024 року за реєстраційним № 62614227 у зв`язку з наявністю суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а саме 23 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненка М.М.» зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 3, 4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057 на підставі договору оренди землі від 22 серпня 2024 року (а.с. 19).

Копію договору оренди землі від 22 серпня 2024 року (з додатками, змінами та доповненнями), укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненка М.М.», на виконання ухвали Талалаївського районного суду від 25 лютого 2025 року ФГ «Логвиненка М.М.» не надало.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 вересня 2024 року на земельну ділянку площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057 23 серпня 2024 року зареєстроване інше речове право – право оренди на підставі договору оренди від 22 серпня 2024 року, орендодавцем є ОСОБА_1 , а орендарем – ФГ «Логвиненка М.М.». Дата укладення договору – 22 серпня 2024 року, строк – 10 років (а.с. 16-17).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За змістом ст. 2 ЗУ «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються цим Законом, ЗК України, ЦК України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються, зокрема, ЗУ «Про оренду землі», яким визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 ЗУ «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 16 Закону укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Частиною 1 ст. 14 ЗУ «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (ст. 17 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України)

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч. 1, 5 ст. 6 ЗУ «Про оренду землі»).

Частиною 1 ст. 19 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Аналогічні підстави виникнення прав у орендарів закріплені й ЗК України, зокрема, ст. 125, 126 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» про визнання договору оренди недійсним не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057.

19 серпня 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передала в оренду земельну ділянку площею 3, 4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057, розташовану в адміністративних межах Української сільської ради Прилуцького р-ну Чернігівської обл.

Умовами п. 3.1 договору визначено, що договір укладено на 7 років 4 місяці 12 днів (до 31 грудня 2031 року). Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права, однак договір набирає чинності з дати його укладення. Отже, на момент укладення договору оренди між ОСОБА_1 та ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» як умовами цього договору, так і на законодавчому рівні були закріплені вимоги про державну реєстрації речового права – права оренди.

23 серпня 2024 року ТОВ «ТАСАГРО ПІВНІЧ» звернулося до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі укладеного з ОСОБА_1 договору оренди землі від 19 серпня 2024 року. 29 серпня 2024 року державним реєстратором прийнято рішення про відмову в проведенні державної реєстрації, зважаючи на вже зареєстроване речове право, зокрема 23 серпня 2024 року зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057 на підставі договору оренди землі від 22 серпня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Логвиненка М.М.».

ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» наголошує на тому, що наявність вже зареєстрованого права оренди щодо належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057 на підставі договору оренди землі від 22 серпня 2024 року позбавляє позивача можливості зареєструвати своє право оренди указаної земельної ділянки за договором оренди від 19 серпня 2024 року, укладеним з ОСОБА_1 . Оскільки відповідачка, уклавши оспорюваний договір, діяла недобросовісно і порушила право позивача на використання земельної ділянки слід визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди землі від 22 серпня 2024 року.

Колегія суддів виходить з того, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікти порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним (тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19).

Статтями 125 та 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом з тим, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та рішенням ЄСПЛ від 24 червня 2003 року «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch vs. The United Kingdom, заява № 44277/98) встановлено, що «правомірні очікування» мають статус майна і позбавлення сторони правовідносин її правомірних очікувань є неприпустимим.

У цій справі сторона договору оренди землі від 19 серпня 2024 року – ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» після його укладення першою отримала легітимні сподівання та правомірні очікування на законне завершення такої процедури, а також реалізацію права користування земельною ділянкою протягом усього погодженого строку за умови належного виконання сторонами договору його умов.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до ст. 15 ЗУ «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди від 19 серпня 2024 року) були: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За змістом п. 8.2 договору оренди від 19 серпня 2024 року орендодавець запевняє орендаря, що з дня укладання (підписання) цього договору орендодавець зобов`язується не вчиняти дій, направлених на передачу земельної ділянки чи прав на неї в користування будь-яким іншим третім особам; не вчиняти дій, направлених на передачу земельної ділянки чи прав на неї у заставу та як внесок до статутного капіталу (фонду) юридичних осіб; не вчиняти будь-яких дій, направлених на відчуження або на встановлення будь-яких обмежень (обтяжень) відносно земельної ділянки. Пунктом 9.2.1.6 договору встановлено, що до обов`язків орендодавця відноситься те, що після підписання даного договору оренди не вчиняти дій, направлених на односторонню відмову від виконання положень цього договору оренди, в тому числі, але не виключно, не вчиняти дій, направлених на перешкоджання орендарю у підготовці та здійсненні ним дій, направлених на проведення державної реєстрації речового права (права оренди земельної ділянки) за цим договором в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; не вчиняти дій, направлених на передачу земельної ділянки (на підставі будь-яких документів, угод, правочинів) у користування будь-яким іншим третім особам; не вчиняти будь-яких інших дій, внаслідок здійснення яких реєстрація речового права (права оренди) за цим договором за орендарем стане неможливою.

Водночас, порушивши наведені вище умови правочину, ОСОБА_1 після укладення 19 серпня 2024 року договору оренди землі з ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» 22 серпня 2024 року уклала інший договір оренди щодо тієї ж самої земельної ділянки з іншою юридичною особою – ФГ «Логвиненка Г.М.». 23 серпня 2024 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію права оренди землі за ФГ «Логвиненка М.М.».

Таким чином, ОСОБА_1 вчинила дії, направлені на передачу земельної ділянки (прав на неї) в користування іншій третій особі, чим перешкодила первинному орендарю у здійсненні ним дій, направлених на проведення державної реєстрації речового права (права оренди земельної ділянки) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також на подальше користування орендованою земельною ділянкою. Така поведінка відповідачки не може розцінюватися, як добросовісна.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, залишив поза увагою те, що договір оренди є консенсуальним, і слід розмежовувати момент укладення договору оренди землі (момент досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов), з якого у сторін виникають права і обов`язки зобов`язального характеру, і момент виникнення на підставі вказаного правочину речового права, який пов`язаний з моментом державної реєстрації такого права. Отже, на підставі укладеного 19 серпня 2022 року договору оренди у позивача виникли права та обов`язки щодо спірної земельної ділянки, означені у цьому правочині. Відтак висновок районного суду про відсутність порушеного права ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» та не набуття ним прав щодо земельної ділянки суперечать встановленим обставинам справи та нормам, що регулюють спірні правовідносини.

Укладення 22 серпня 2024 року відповідачами договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди від 19 серпня 2024 року щодо цього ж об`єкта перешкодило первинному орендареві (позивачу у справі) реалізувати його право користування спірною ділянкою, що свідчить про незаконність укладення 22 серпня 2024 року ОСОБА_1 з ФГ «Логвиненка М.М.» договору оренди під час дії раніше укладеного з позивачем іншого договору оренди цієї ж земельної ділянки від 19 серпня 2024 року, який у встановленому законом порядку недійсним, нечинним або неукладеним не визнавався.

У пунктах 3.1, 3.3 договору оренди від 19 серпня 2024 року, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» сторони погодили, що договір укладено на 7 років 4 місяця 12 днів, тобто до 31 грудня 2031 року. Орендар має переважне перед іншими особами право на укладення договору оренди землі на новий строк. Для реалізації цього права орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії цього договору письмово повідомити орендодавця про свій намір укласти такий новий договір оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем, і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.

Зважаючи на відсутність державної реєстрації права оренди первинного орендаря (ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ») у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та беручи до уваги те, що на час ухвалення оскаржуваного рішення суду позивач мав чинне право оренди, яке не зміг зареєструвати через недобросовісні дії ОСОБА_1 щодо укладення договору оренди спірної ділянки з ФГ «Логвиненка М.М.», апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди від 22 серпня 2024 року, укладеного у період дії первинного договору, підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимогу про витребування земельної ділянки, колегія суддів виходить з наступного.

За змістом ст. 27 ЗУ «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Тобто, саме орендар має абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої ним земельної ділянки з тимчасового володіння іншої третьої особи у своє тимчасове (строкове) володіння.

Тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна та його користувачем протягом строку дії договору оренди.

У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено ст. 27 ЗУ «Про оренду землі», на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

Водночас вимогу про витребування земельної ділянки у третьої особи первісний орендар може заявити у тому разі, якщо він (первісний орендар) зареєстрував своє право оренди. Проте «витребування земельної ділянки» не є наслідком визнання недійсним договору оренди, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права оренди наступним орендарем. Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19.

Пунктом 6.2 договору оренди землі, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 19 серпня 2024 року, визначено, що земельна ділянка вважається переданою з моменту державної реєстрації права за ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ». Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства.

Виходячи з наведеного, за обставинами цієї справи ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» не отримало спірну земельну ділянку за договором оренди, оскільки не здійснило державну реєстрацію речового права (і відповідне право тимчасового володіння у позивача не виникло), відтак правові підстави для задоволення вимоги про витребування у третьої особи – відповідача ФГ «Логвиненка М.М.» земельної ділянки наразі відсутні. Визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами, відновить порушене право ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ», оскільки надасть позивачу можливість зареєструвати право оренди за укладеним з ОСОБА_1 правочином, що підтвердить його тимчасове володіння землею.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову повністю, у зв`язку з чим апеляційну скаргу ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» належить задовольнити частково, скасувати рішення суду та задовольнити позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 22 серпня 2024 року, укладеного між відповідачами.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

ТОВ «ТАС АГРОПІВНІЧ» звернулося з позовом про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у жовтні 2024 року, за який, враховуючи приписи ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», сплатило 3 028 грн судового збору (а.с. 1). За подачу апеляційної та касаційної скарг ТОВ «ТАС «АГРОПІВНІЧ» сплачено судовий збір відповідно у розмірі 3 633,60 грн та 4 844,80 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій від 25 червня 2025 року (а.с. 84 зворот) та від 01 грудня 2025 року (а.с. 186).

Тобто, позивачем сплачено до судів різних інстанцій судовий збір на загальну суму 11 506,40 грн.

Верховний Суд у постанові від 17 травня 2023 року у справі № 522/5582/16-ц виснував, що при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення суду першої інстанції та частково задовольняє позовні вимоги про визнання договору оренди недійсним, з кожного з відповідачів на користь ТОВ «ТАС АГРОПІВНІЧ» слід стягнути судовий збір у розмірі 2 876,60 грн (11 506,40 : 2 : 2) за розгляд справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Вирішуючи заявлене ФГ «Логвиненка М.М.» клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 19 500 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 141 ЦПК України визначений порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі частково задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 навів правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Аналогічні висновки викладені й в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 456/456/20, від 01 листопада 2022 року у справі № 757/24445/21-ц, від 17 листопада 2022 року у справі № 687/35/21, від 11 січня 2023 року у справі № 479/475/21.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Втім, незалежно від того, яким є порядок обчислення гонорару, форма та строки його сплати, важливо, щоб його розмір відповідав визначеним процесуальним кодексом критеріям співмірності. А саме: складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціні позову та/або значенню справи для сторони, в тому числі впливу вирішення справи на репутацію сторони або публічного інтересу до справи.

Представництво інтересів відповідача ФГ «Логвиненка М.М.» у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Фесик І.А. на підставі договору про надання правничої допомоги від 02 травня 2025 року (а.с. 134 зворот-135) та довіреності від 02 травня 2025 року (а.с. 98).

За змістом договору про надання правничої допомоги адвокат взяв на себе зобов`язання надати клієнту ФГ «Логвиненка М.М. правничу допомогу по справі за позовом ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» до ОСОБА_1 , ФГ «Логвиненка М.М.» про визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки (п. 1.1. договору), до якої входить, у тому числі: у разі незгоди з рішенням суду першої інстанції подати апеляційну скаргу; у разі подання апеляційної скарги ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» ознайомитися з апеляційною скаргою, підготувати відзив на апеляційну скаргу та представляти інтереси замовника в суді апеляційної інстанції (п. 2.1. договору).

Розділом 5 договору встановлено порядок оплати послуг виконавця. Вартість правничої допомоги визначається з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області, зх. Урахуванням складності справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та значенням справи для замовника (п. 5.1 договору).

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3, 5.5, 5.6 договору факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг. Підставою для сплати гонорару є акт наданих послуг. За надання правничої допомоги адвокатом замовник сплачує кошти в наступному розмірі: вартість послуг адвоката, пов`язаних з ознайомленням з матеріалами справи, надання усної консультації,складання заяв по справі становить 1 500 грн за год. праці адвоката; представництво інтересів замовника в суді першої інстанції – 10 000 грн; представництво інтересів замовника в суді апеляційної інстанції – 12 000 грн. Оплата правничої допомоги адвоката здійснюється замовником на протязі 10 днів після набрання рішення законної сили.

Згідно з актом наданих послуг від 01 жовтня 2025 року (а.с. 134) адвокат Фесик І.А. надав, а замовник прийняв наступні послуги з професійної правничої допомоги за договором від 02 травня 2025 року: ознайомлення з апеляційною скаргою ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» - 1 500 грн; складання відзиву на апеляційну скаргу, оформлення відзиву в системі «Електронний суд», складання клопотання про проведення судового засідання в режимі ВКЗ – 6 000 грн; представництво інтересів в суді апеляційної інстанції у справі № 747/596/24 – 12 000 грн.

Матеріали цивільної справи свідчать про те, що адвокатом Фесиком І.А. через систему «Електронний суд» подано відзив на апеляційну скаргу (а.с. 98а-98в), заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а.с. 99). Адвокат брав участь у судовому засіданні 01 жовтня 2025 року в режимі відеоконференції. Участі у судовому засіданні 28 серпня 2026 року представник відповідача не брав.

У поданому ТОВ «ТАС АГРО ПІВНІЧ» клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги представник позивача наголошував на необґрунтованості заявленого розміру витрат на правничу допомогу та необхідності його зменшення до 3 000 грн.

Беручи до уваги специфіку правовідносин між сторонами, об`єм і зміст складеного адвокатом відзиву на апеляційну скаргу, співмірність наданих адвокатом послуг зі складністю справи, участь представника відповідача у одному судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення відповідних розрахунків щодо розміру наданих правничих послуг, суд доходить висновку про обґрунтованість понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу на суму 8 000 грн. Саме такий розмір буде відповідати критеріям реальності витрат на правові послуги та розумності їхнього розміру. Ураховуючи часткове задоволення позову, з позивача на користь ФГ «Логвиненка М.М.» пропорційно задоволеним вимогам слід стягнути 4 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ПІВНІЧ» задовольнити частково.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 23 квітня 2025 року – скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ПІВНІЧ» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» про визнання недійсним договору найму (оренди) – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди землі від 22 серпня 2024 року, укладений між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Логвиненка М.М.», на підставі якого зареєстровано право оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 56397791) площею 3,4575 га з кадастровим номером 7425384500:05:001:3057.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» з кожного на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ПІВНІЧ» по 2 876,60 грн у відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАС АГРО ПІВНІЧ» на користь Фермерського господарства «Логвиненка М.М.» 4 000 грн у відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 вересня 2026 року.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді О.А. Луговець

О.П. Супрун