Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №592/3144/23 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/3144/23

Номер провадження 22-ц/816/2440/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Черних О.М. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Худика А.М.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Буланов Олексій Михайлович, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 квітня 2023 року, під головуванням судді Фоменко І.М., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позову

В березні 2023 року представник позивача звернувся до місцевого суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та вимоги мотивував тим, що 26.11.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір № 5129711 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти в сумі 20 000,00 грн., на умовах повернення, стоком на 30 днів (дата повернення 26.12.2021), зі сплатою відсоткової ставки 1,90% в день. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем виконало у повному обсязі, надавши в користування кредит, шляхом зарахування грошових коштів в сумі 20 000,00 грн. на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 . На підставі п. 4.3 Кредитного договору, строк користування кредитом в порядку автопролонгування було продовжено на 90 календарних днів.

01.12.2022 між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено Договір факторингу № 01.12/2022-Ф, згідно умов якого право грошової вимоги до позичальника за зобов`язаннями, передбаченими кредитним договором № 5129711 від 26.11.2021, перейшло до нового кредитора ТОВ «ФК «Фінтраст Україна». Про відступлення права вимоги ОСОБА_1 була сповіщена шляхом направлення відповідного повідомлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену при укладенні кредитного договору. ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло статусу нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Авентус Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5129711 від 26.11.2021.

Відповідачка свої зобов`язання за договором не виконала в результаті чого утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 54 200,00 грн, що включає заборгованість за тілом кредиту - 20 000,00 грн, нараховані відсотки - 34 200,00 грн. До розгляду справи по суті представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, де просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 65 613,18 грн., з урахуванням штрафних санкцій, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також вирішити питання розподілу судових витрат, включаючи сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 квітня 2023 року, у складі головуючого судді - Фоменко І.М., було задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» та стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача суму боргу за кредитним договором № 5129711 від 26.11.2021 в розмірі 65 613 грн. 18 коп., що включає: тіло кредиту 20 000 грн. 00 коп., відсотки за користування кредитом - 34 200 грн 00 коп., нараховані на суму заборгованості, в порядку ст. 625 ЦК України, 3% річних - 1 657 грн 18 коп. та інфляційні втрати - 9 756 грн. 00 коп. Стягнуто судовий збір в розмірі 2 684 грн 00 коп., а також 8 000 грн 00 коп. в рахунок відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» надало до суду підтвердження укладення договірних відносин кредитування та підтвердження отримання відповідачкою кредиту в зазначеній сумі. Сторони досягли згоди з усіх істотних його умов, зокрема, й щодо розміру процентів за користування позикою, їх волевиявлення було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Позика надана відповідно до вимог чинного законодавства України, відповідач погодилась на запропонований розмір процентів за користування позикою та зобов`язався їх сплатити. Позивач довів право вимоги до відповідачки в зв`язку з укладенням договору факторингу з первісним кредитором.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Представник скаржника, вважає, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 квітня 2023 року не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Вказав, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив докази порушуючи норми матеріального та процесуального права. Зазначив, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Наголосив, що Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Отже, вважає, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від відповідачки сплати заборгованості за кредитним договором, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження оплати за договором факторингу.

Вказав, що відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Посилаючись на норми Закону, практику Верховного Суду, просив скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 18.06.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 29.06.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.04.2023 залишити без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 перед банком підтверджуються договором та паспортом споживчого кредиту, які підписані шляхом обміну електронними повідомленнями у порядку ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» та погоджено істотні умови договору. Позивач виконав умови договору, надав відповідачці кошти відповідно до укладених договірних відносин кредитування, проте остання свої зобов`язання не виконує. Зазначила, що позивачем надані всі відповідні розрахунки заборгованості. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими. Просить стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу у апеляційній інстанції в сумі 8000,00 грн.

Позиція апеляційного суду

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає в повній мірі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи

26.11.2021 між ТОВ «Авентус Україна» і ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем Товариства, доступ до якої забезпечується через веб-сайт або мобільний додаток, було укладено Договір № 5129711, за умовами якого Товариство надає Споживачу кредит у гривні в сумі 20 000,00 грн., а Споживач зобов`язалася одержати та повернути кошти, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Відповідно до п. 1.4 та п. 1.5 Договору, кредит надається строком на 30 днів, зі сплатою фіксованої процентної ставки 1,90% в день.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі, шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 (а.с. 9-11).

ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 5129711 від 26.11.2021, ідентифікований ТОВ «Авентус Україна» одноразовим ідентифікатором М195023. Договір підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідачка підписала Додаток № 1 до Договору та паспорт споживчого кредиту (а.с. 11 зв.б., 12-13).

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало у повному обсязі, надавши в користування кредит на суму 20 000,00 грн., шляхом зарахування 26.11.2021 грошових коштів на платіжну картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується Довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» (а.с.14).

Між сторонами склалися цивільно-правові відносини, що витікають з кредитного договору.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №5129711 від 26.11.2021 відповідачка має непогашену заборгованість в загальному розмірі 54200 грн, з яких - заборгованість за тілом кредиту - 20000,00 грн, заборгованість по процентам - 34200 грн (а.с.18-20).

01.12.2022 між ТОВ «Авентус Україна» і ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 01.12/22-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с.15-16).

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до вказаного договору факторингу ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №5129711 від 26.11.2021 в сумі 54200,00 грн. (а.с.17).

Про відступлення права вимоги ОСОБА_1 була сповіщена шляхом направлення відповідного повідомлення на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначену при укладенні кредитного договору (а.с.21).

10.04.2023 представником позивача заявлено клопотання про збільшення позовних вимог, надано розрахунок розміру штрафних санкцій за період з квітня 2022 по лютий 2023 за яким ОСОБА_1 , у зв`язку з простроченням виконання боргових зобов`язань, станом на 03.04.2023, нараховано: 3% річних - 1 657,18 грн. та інфляційні втрати - 9 756,00 грн (а.с.40-41).

Застосовані норми права

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 26.11.2021 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір № 5129711 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти в сумі 20 000,00 грн., на умовах повернення, стоком на 30 днів (дата повернення 26.12.2021), зі сплатою відсоткової ставки 1,90% в день строком на 30 днів з умовами пролонгації до 90 днів. Вказаний договір був підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором M195023.

Відповідачка факт укладення договору, за яким отримала кошти в сумі 20000,00 грн не оспорює, а тому апеляційним судом в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається, колегія суддів доходить висновку, що подані позивачем докази в їх сукупності є достатніми та переконливими для встановлення наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним договором № 5129711 від 26.11.2021.

Предметом апеляційного перегляду є рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17.04.2023 в частині доведеності факту відступлення права вимоги. Скаржник посилається, що відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Щодо доводів апелянта про правомірність переходу права вимоги за договором факторингу, колегія суддів апеляційного суду вказує наступне.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21).

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.

У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов`язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов`язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.12.2022 між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», як фактором, укладено Договір факторингу № 01.12/22-Ф, згідно з яким клієнт відступив фактору права грошової вимоги за вказаним кредитним договором.

Станом на час пред`явлення позову заборгованість відповідачки складала 54200,00 грн, з яких 20 000,00 грн сума кредиту, 34 200,00 грн сума відсотків за користування кредитом.

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу за ним позивач (фактор) зобов`язувався передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Авентус Україна» за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить первинному кредитору.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 та є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.1.2 договору факторингу перехід від ТОВ «Авентус Україна» до позивача вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку №2, після чого позивач стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Між тим, в договорі факторингу визначено перелік термінології, що використовуються в ньому.

З огляду на відповідні терміни заборгованість це грошові зобов`язання боржників перед клієнтом, що містяться у реєстрі боржників, які належать до сплати клієнту боржниками у зв`язку з наданими кредитами. До заборгованості включається сума основного зобов`язання (повернення кредиту), плата за кредитом (плата за процентною ставкою), відповідальність за порушення грошових зобов`язань та інші платежі згідно кредитних договорів.

Разом з тим, право вимоги - це права грошової вимоги щодо погашення (стягнення) заборгованостей з боржників, які виникли на підставі кредитних договорів.

Тобто в розумінні договору факторингу позивач отримав право грошової вимоги до боржника саме в розмірі, який чітко визначений у реєстрі боржників.

В матеріалах справи наявні належно завірені копії: договору відступлення прав вимоги №01.12/22-Ф, за умовами якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, в тому числі до ОСОБА_1 витягу з реєстру боржників, де зазначена ОСОБА_1 .

Надана копія договору та витяг з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про недоведеність існування у позивача права вимоги до відповідачки за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим, оскільки позивач у передбаченому законом порядку відповідно до послідовно укладених договорів факторингу, на виконання яких підписувалися реєстри передачі прав вимог до боржників, набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами укладеними із первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна».

Крім того, колегія суддів вважає, що оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами, а договори факторингу ОСОБА_1 не оспорювалися, у цьому випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Щодо правомірності нарахування на суму заборгованості, в порядку ст. 625 ЦК України штрафних санкцій

Відповідно до ч.4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального права при стягненні заборгованості нарахованої за ст. 625 ЦПК України.

Зокрема, судом першої інстанції прийнято клопотання сторони позивача щодо збільшення позовних вимог та стягнуто з відповідачки, окрім заборгованості за договором перед первинним кредитором, нараховані за ст. 625 ЦК України штрафні санкції, а саме 3% річних - 1 657 грн 18 коп. та інфляційні втрати - 9 756 грн 00 коп, період нарахування даних стягнень заявлено з 27.03.2022 по 03.04.2023.

В свою чергу, 15.03.2022 року прийнятий Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17.03.2022 року. Вказаним законом доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. До розділу був внесений пункт 18, відповідно до якого: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Отже, суд апеляційної інстанції враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, вважає, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення нарахованих на суму боргу 3% річних в сумі - 1 657 грн 18 коп. та інфляційні втрати в сумі - 9 756 грн 00 коп, за період з 27.03.2022 по 03.04.2023 необхідно відмовити.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є заборгованість, в межах договірного строку у загальному розмірі 54200,00 грн, з яких 20 000,00 грн сума кредиту, 34 200,00 грн сума відсотків за користування кредитом.

Посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 16.03.2021 у справі №906/1174/18, від 07.11.2018 у справі №243/11704/15-ц, від 04.06.2020 у справі №910/1755/19… колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції, зроблені за наслідками розгляду справи по суті, не суперечать нормативно-правовим обґрунтуванням та правовим висновкам, викладеним у наведених в апеляційній скарзі постановах.

Щодо судових витрат.

Судом першої інстанції вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнуто з відповідачки на користь позивача судовий збір в сумі 2684,00 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.

Представник позивача - адвокат Крюкова М.В. просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» - 8000,00 грн за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (§95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №199/3939/18-ц.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2024 №686/5757/23 виснувала, що в частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 №755/9215/15-ц та постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №681/947/24.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, вважає, що витрати в сумі 3000 грн, понесені в суді першої інстанції, відповідатимуть вимогам розумності, справедливості та співмірності та 1000 грн за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684,00 гривень за подання позовної заяви. Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 65613,18 гривень.

Разом з тим, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення заборгованості, до стягнення підлягає 54200,00 гривень, отже позовні вимоги задоволено на 82,61 % (54200/ 65613,18 х 100).

Оскільки позов задоволено на 82,61 %, то з відповідачки необхідно стягнути на користь позивача судовий збір сплачений при зверненні до суду першої інстанції у розмірі 1217,25 грн (2684,00 х 82,61%) витрати на правничу допомогу в сумі 2478,30 грн (3000,00 х 82,61%) витрати на правничу допомогу за надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції 826,10 (1000,00 х 82,61%).

Скаржник при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір в розмірі 3220,80 гривень.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 17,39%, тобто підлягає стягненню з позивача на користь відповідача витрати за сплату судового збору при звернені з апеляційною скаргою в сумі 560,00 гривень (3220,80 х 17,39%)

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, ч.1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги може скасувати чи змінити судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити.

Керуючись ст. ст.368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Буланов Олексій Михайлович , задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 квітня 2023 року в цивільній справі № 592/3144/23 - змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

«Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», код ЄДРПОУ 44559822 суму боргу за кредитним договором № 5129711 від 26.11.2021 в розмірі 54 200 грн 00 коп., що включає: тіло кредиту 20 000 грн 00 коп., відсотки за користування кредитом - 34 200 грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», код ЄДРПОУ 44559822 судовий збір в розмірі 1217 грн 25 коп., а також 2478 грн 30 коп. в рахунок відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог відмовити».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 826 грн 10 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за розгляд справи апеляційним судом у розмірі 560 грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 03.09.2026.

Головуючий - О.М. Черних

Судді: В.І. Криворотенко

А.М. Худик