Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №712/15948/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1772/26Головуючий по 1 інстанції

Справа № 712/15948/25 Категорія: 310080000 Пироженко С.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,

секретар: Широкова Г.К.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

третя особа - Орган опіки та піклування Черкаської міської ради;

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 13 жовтня 2011 року був зареєстрований шлюб з відповідачем. Від шлюбу мають двох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У лютому 2023 року, за його згоди, відповідач разом з дітьми, рятуючись від повномасштабного вторгнення рф, виїхала в Німеччину.

Після виїзду, не повертаючись на територію України, відповідачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу і рішенням від 13.12.2023 шлюб між сторонами було розірвано.

З лютого 2023 року до серпня 2025 року доньки проживали разом з матір`ю в Федеративній Республіці Німеччина.

Лише після народження у ОСОБА_2 третьої дитини, остання зрозуміла, що їй буде тяжко втримати ситуацію під контролем та самостійно забезпечити належне утримання всім трьом дітям.

У серпні 2025 року довірена особа відповідачки, її сестра, привезла дітей в Україну та передала їх позивачу.

На даний час позивач з дітьми зареєстровані та проживають в його квартирі.

Матір дітей перебуває за кордоном, з дітьми спілкується в телефонному режимі час від часу, на даний час повертатися в Україну не планує, ухиляється від виконання свого обов`язку щодо їх утримання, участі у вихованні дітей не приймає, добровільно матеріальної допомоги на їх утримання не надає, хоча є особою працездатного віку та в силу закону зобов`язана надавати таку допомогу.

У свою чергу, позивач повністю опікується інтересами і потребами дітей, піклується про них, займається вихованням, слідкує за їх розвитком та здоров`ям.

Позивач ОСОБА_1 працює в ТОВ «Укрмедтекстиль» з 07.08.2018 на посаді помічника майстра, має позитивну характеристику з місця роботи.

ОСОБА_1 ніколи не перешкоджав і не має наміру перешкоджати спілкуванню матері з дітьми. За час проживання з батьком, діти продовжили навчання у своїй школі та у своїх класах, почали краще навчатися, ніж за кордоном, стали більш відкритим до спілкування з однолітками.

За обставин, які склалися, ним створені найкращі умови для дітей, у них є своя кімната, є окремі ліжка, меблі для самопідготовки до занять, діти забезпечені продуктами харчування, якісним одягом та взуттям, предметами гігієни, медикаментами, навчальними посібниками, канцелярським приладдям та іншими речами для розвитку.

У зв`язку з цим, позивач просив визначити місце проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем його реєстрації та проживання, а саме: АДРЕСА_1 .

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції вказав, що ще до подання позову позивач і відповідач досягли згоди щодо проживання дітей з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дітей із батьком, з яким і проживають, мати не чинить перешкод у спілкуванні з дітьми.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання малолітніх дітей, який би підлягав вирішенню на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою відповідач не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітніх дітей, які проживають разом із батьком і знаходяться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дітей разом із батьком у позасудовому порядку.

Не погодившись з рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2026 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано думку дітей щодо визначення місця їх проживання.

Крім того, твердження суду про відсутність спору не відповідає фактичним обставинам справи. За відсутності рішення або нотаріального договору, права дітей на постійне та безпечне проживання в Україні піддаються постійному ризику односторонніх дій з боку матері, що свідчить про наявність латентного правового спору.

18.08.2026 до Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідачка просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві зазначає, що на даний час проживає в Німеччині. Близько року тому її неповнолітні діти за власним бажанням почали проживати з батьком в Україні.

Відповідачка, як мати, не може байдуже ставитися до ситуації, яка склалася, оскільки усвідомлює всі ризики для дітей, пов`язані з воєнними діями в Україні. Проте, поважає думку дітей та не має наміру використовувати судовий процес для того, щоб примусово змінити їх місце перебування.

У відзиві ОСОБА_2 вказує, що не відмовляється і ніколи не відмовлялася від своїх батьківських обов`язків, готова брати участь у їх утриманні та допомагати їм у межах своїх реальних можливостей.

Водночас, звертає увагу, що протягом 2,5 років старші діти проживали разом з нею, відповідачка самостійно повністю забезпечувала їх потреби, не зверталася до суду з вимогами до батька дітей про стягнення аліментів та не вимагала від нього будь-яких додаткових виплат на утримання дітей.

Відповідачка зазначає, що якщо діти в майбутньому виявлять бажання повернутися до неї та проживати з матір`ю, вона готова прийняти їх і так само забезпечувати їх потреби.

ОСОБА_2 зауважує, що має обґрунтовані зауваження щодо умов проживання дітей, їх дисципліни, навчання, способу виховання та використання коштів, які мають насамперед спрямовуватися на потреби дітей.

Вважає принципово важливим, щоб у разі визначення місця проживання дітей з батьком, були забезпечені її батьківські права та реальна можливість дітей безперешкодно підтримувати зв`язок з мамою, зокрема, і шляхом виїзду до неї.

Тому вважає передчасним визначення місця проживання дітей з батьком до того моменту, поки не буде забезпечено можливість їх безперешкодного виїзду до матері. А саме, відповідачка наполягає на тому, щоб батько сприяв оформленню дітям необхідних документів, зокрема, нових паспортних документів, оскільки дія попередніх закінчується, а також згоду на виїзд дітей за кордон.

Крім того, відповідачка не заперечує проти спілкування дітей з батьком та визнає важливість збереження зв`язку дітей з обома батьками. Бажає, щоб і батько, і мати мали реальну можливість брати участь у житті та вихованні дітей.

Заслухавши доповідь судді, позивача, який з`явився в судове засідання, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на таке.

Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 13 жовтня 2011 року, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 2023 року в справі № 712/10748/23 був розірваний (а.с. 22-23).

У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 31.07.2013) (а.с. 14-15).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади від 07.11.2025 та відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні від 07.11.2025 № ПЗ/21-03/62328, виданої Департаментом «ЦНАП» Черкаської міської ради, ОСОБА_1 (з 20.10.2025), ОСОБА_3 (з 02.12.2015), ОСОБА_4 (з 02.12.2015) зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 по теперішній час (а.с. 25-27).

З Витяга з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.08.2015 № 42826584 вбачається, що квартира площею 66,1 кв.м (житлова площа - 38,2 кв.м) за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Дата державної реєстрації: 26.08.2015 (а.с. 36).

Згідно з довідками, виданими директором Черкаської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 32 Черкаської міської ради Черкаської області, від 16.10.2025 № 533 та № 534, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчаються у Черкаській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 32 Черкаської міської ради Черкаської області (а.с. 19-20).

Як встановлено з характеристики ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учениці 8-А класу Черкаської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 32 Черкаської міської ради Черкаської області, остання навчається у вказаній школі з 1 вересня 2018 року. З 6-го по 7-й клас дитина навчалася на домашній формі навчання, у зв`язку з перебуванням за кордоном. На очну форму навчання вийшла з 1 вересня 2025 року. Дитина проживає з татом та меншою сестрою. Тато відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням дитини (а.с. 90).

Як встановлено з характеристики ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , учениці 7-В класу Черкаської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 32 Черкаської міської ради Черкаської області, остання навчається у вказаній школі з 1 вересня 2019 року. У 5 та 6 класі дитина навчалась на сімейній формі навчання у зв`язку з перебуванням за кордоном, на очну форму навчання вийшла з 1 вересня 2025 року. Дитина проживає з батьком та старшою сестрою. Тато відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням дитини (а.с. 31).

Відповідно до довідки про доходи, виданої ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ», від 24.10.2025 № 20 та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 27.10.2025 ОСОБА_1 з 07.08.2018 працює в ТОВ «УКРМЕДТЕКСТИЛЬ» (код ЄДРПОУ 38935759) на посаді помічника майстра, має постійний дохід (а.с. 21, 34-35).

Згідно з даними військово-облікового документа в електронній формі, сформованого в застосунку «Резерв+» 10.02.2026, ОСОБА_1 має оформлену відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, тип відстрочки: бронювання, дійсна до 26.12.2026 (а.с. 75).

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Черкаської міської ради від 26.12.2025 № 26307-01-21, за результатами розгляду документів батька ОСОБА_1 , заслуховування його позиції та позиції матері ОСОБА_2 , враховуючи ступінь участі обох батьків у вихованні дітей, беручи до уваги згоду матері на проживання дітей з батьком та думку дітей з зазначеного питання, орган опіки та піклування м. Черкаси вважає, що спір між батьками щодо визначення місця проживання дітей відсутній, оскільки досягнута згода між батьками та дітьми із зазначеного питання. З огляду на викладене, орган опіки та піклування, на даний час, вважає за недоцільне визначення проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 52-54).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Як вбачається з ч.ч. 1-3 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що "Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21) зазначено, що "міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах".

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20 Верховний Суд вказав, що створювані одним із батьків для іншого протягом тривалого часу перешкоди у вихованні дитини та спілкуванні з нею мають наслідком руйнування зв`язків із сім`єю, до якої належить як батько, так і мати дитини, а отже в такому разі поведінка того із батьків, хто створює перешкоди, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 663/724/19.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2022 року у справі № 559/1215/19-ц, висновок органу опіки та піклування є документом, який подається для прийняття відповідного рішення судом, тобто він є доказом у цивільній справі, який підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Письмовий висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору виконує допоміжну функцію при вирішенні спорів, які стосуються прав та інтересів дітей, та спрямований передусім на отримання максимальної інформації щодо обставин, які мають значення для вирішення конкретного спору.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Колегія суддів апеляційного суду, у справі, що переглядається, аналізуючи норми права, які регулюють правовідносини в цій справі, зокрема, положення ст. 160 СК України, зазначає, що законодавцем встановлено різний порядок визначення місця проживання дитини залежно від її віку.

Як вбачається з матеріалів даної справи, на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , досягла чотирнадцятирічного віку.

За таких обставин, положення частини третьої статті 160 СК України безпосередньо визначають порядок вирішення питання про її місце проживання: за умови окремого проживання батьків місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Отже, після досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку питання про визначення її місця проживання з одним із батьків не може бути вирішене судом у порядку статті 161 СК України, оскільки таке право закон надає безпосередньо самій дитині.

Відтак позовна вимога про визначення місця проживання ОСОБА_6 разом з батьком задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , колегія суддів зазначає таке.

Звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини є способом вирішення спору між батьками у разі відсутності між ними згоди щодо того, з ким має проживати дитина.

Разом із тим, сам по собі факт звернення одного з батьків до суду з позовом про визначення місця проживання дитини не свідчить про наявність такого спору, якщо з фактичних обставин справи та позиції іншого з батьків вбачається, що між ними відсутні розбіжності щодо фактичного проживання дитини.

У цій справі судами встановлено, що з серпня 2025 року ОСОБА_8 фактично проживає разом із батьком в Україні. Відповідачка не ставить питання про зміну цього фактичного місця проживання, не заявляє вимог про визначення місця проживання дитини разом із нею та не має наміру примусово змінювати місцеперебування дитини.

У своїх поясненнях відповідачка зазначала, що поважає думку дітей щодо проживання з батьком та не має наміру використовувати судовий процес для примусової зміни їх місця проживання. У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка також зазначила, що близько року діти за власним бажанням проживають із батьком, та висловила готовність і надалі брати участь у їх утриманні та вихованні.

При цьому, заперечення відповідачки щодо задоволення позову не свідчать про те, що вона вимагає визначення місця проживання дітей разом із нею або наполягає на зміні їх фактичного місця проживання.

Зі змісту поданих відповідачкою пояснень та відзиву вбачається, що її застереження стосуються насамперед забезпечення можливості реалізації нею батьківських прав, підтримання належного зв`язку з дітьми, участі в їх вихованні, а також можливості дітей безперешкодно спілкуватися з матір`ю та, за відповідних обставин, відвідувати її за місцем проживання у Федеративній Республіці Німеччина.

Зокрема, відповідачка порушує питання щодо оформлення дітям нових паспортних документів, необхідності забезпечення можливості їх виїзду до матері, а також висловлює зауваження щодо умов їх проживання, навчання, дисципліни та способу виховання.

Проте, наведені обставини самі по собі не свідчать про наявність між сторонами спору щодо того, з ким на даний час має проживати, зокрема, ОСОБА_8 .

Навпаки, позиція відповідачки свідчить про те, що вона, поважаючи бажання дітей проживати з батьком, не вимагає зміни їх фактичного місця проживання, однак прагне зберегти реальну можливість здійснювати свої батьківські права та підтримувати належний зв`язок із доньками.

При цьому, колегія суддів зазначає, що право батьків на участь у вихованні дитини та спілкування з нею не залежить від того, з ким із батьків дитина фактично проживає. Розірвання шлюбу між батьками та проживання їх окремо не звільняє жодного з них від виконання батьківських обов`язків та не позбавляє їх права брати участь у вихованні дитини.

Таким чином, за встановлених у справі обставин між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання ОСОБА_9 , який потребував би судового вирішення відповідно до статті 161 СК України.

Отже, суд не повинен вирішувати питання, яке фактично між сторонами не виникло, та не може надавати судовому рішенню значення, якого сторони не прагнуть надати своїм фактичним правовідносинам.

У цьому випадку діти фактично проживають із батьком, мати не вимагає зміни такого стану, поважає бажання дітей проживати з батьком та не має наміру примусово змінювати їх місцеперебування. Водночас, мати лише наполягає на збереженні можливості реалізовувати свої батьківські права та підтримувати зв`язок із дітьми.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо визначення проживання ОСОБА_4 з батьком.

З урахуванням викладеного вище, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Щодо заявлених позивачем клопотань про заслуховування думки дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , колегія суддів вважає, що такі клопотання задоволенню не підлягають, оскільки в належний спосіб не були заявлені під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім того, як зазначалося вище, старша донька сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла чотирнадцятирічного віку, а отже самостійно обирає, з ким з батьків проживати, суд не вирішує це питання замість неї, тому необхідності в заслуховуванні її думки з вказаного питання немає.

Також суд зауважує, що жодною зі сторін справи не заперечується той факт, що діти виявили бажання проживати з батьком, вказане також підтверджено у висновку органу опіки та піклування.

Щодо заявленого позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, колегія суддів зазначає, що у задоволенні такого клопотання слід відмовити, оскільки такі докази не існували на час розгляду справи судом першої інстанції, а отже не можуть бути предметом дослідження судом апеляційної інстанції в порядку, встановленому ст. 367 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 травня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком, змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 03 вересня 2026 року.

Судді: Ю.В. Сіренко

О.М. Новіков

Т.Л. Фетісова