Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №712/9883/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2005/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/9883/25 Категорія: 310040000 Степченко М. Ю.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді секретар прокурорНовіков О. М., Сіренко Ю. В. Широкова Г.К. Бутар В.С.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єсика В. О. на рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2026 (повний текст складено 01.06.2026, суддя в суді першої інстанції Степченко М. Ю.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Звенигородської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

у липні 2025 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітньої дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 10.09.2015 був зареєстрований шлюб, в якому у сторін народилося двоє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Звенигородського районного суду від 16.10.2020 шлюб було розірвано.

Після розлучення відповідач залишив сім`ю, не цікавиться життям своїх дітей, не приймає участі у їх вихованні, не надає коштів на утримання дітей та має значну заборгованість по сплаті аліментів. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо забезпечення фізичного та духовного розвитку дітей.

Діти проживають разом із позивачем, яка піклується про їх здоров`я, забезпечує освіту та дозвілля.

Матеріали щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 були вивчені на комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Звенигородської міської ради. Відповідач був завчасно повідомлений про засідання листом з повідомленням про вручення та засобами телефонного зв`язку, але жодного разу не з`явився, незважаючи на те, що засідання переносилося тричі.

Орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 .

Позивач вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача за викладених обставин є доцільним.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2026 у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і стороною позивача не доведено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача адвокат Єсик Є. О. подав 20.07.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Зазначає, що суд передчасно не погодився і з висновком органу опіки та піклування, яким затверджено висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Скаржник також звертає увагу на те, щоу даній справі відсутні докази того, що свідому і винну поведінку батька, який чітко і однозначно усвідомлює протиправний характер своєї поведінки щодо виконання ним своїх батьківських прав, можливо будь-яким чином змінити у кращу сторону.

Вказує, що той факт, що відповідач не визнає позов та висловлює бажання брати участь у вихованні дітей, не свідчить про його інтерес до них та реальне бажання змінити поведінку.

Скаржник вказує на те, що суд не надав правової оцінки показам свідків допитаним у судовому засіданні, які підтвердили, що відповідач залишив дітей і останні 6 років не цікавився їхнім життям та не брав участь у вихованні.

Також наголошує на тому, що судом помилково не було взято до уваги думку дітей, які взагалі не пам`ятають свого батька.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказуючи на те, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам діючого законодавства та є таким, що винесене у відповідності до приписів матеріального та процесуального права та з урахуванням інтересів малолітніх дітей, просить, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 (а.с.8).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ( а.с.9).

Рішенням Звенигородського районного суду від 16.10.2020 року шлюб між позивачем та відповідачем, зареєстрований 10.09.2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, актовий запис №1323- розірвано.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 16.10.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 28 липня 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.

Відповідно до акту, складеного 14.01.2025 року депутатом Звенигородської міської ради Білозерською Аллою Вікторівною в присутності свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та з їхніх слів ОСОБА_1 самостійно виховує сина ОСОБА_3 та доньку ОСОБА_10 , чоловік - ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дітей (а.с. 17).

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Звенигородський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 24.12.2024 року № 207, ОСОБА_2 не приймав участі у лікуванні дітей, не дбав про їх здоров`я (а.с. 25)

Згідно з довідкою закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №4 «Берізка» Звенигородської міської ради від 10.01.2025 року, що лише позивач - ОСОБА_7 , приводить та забирає дитину ОСОБА_10 з ЗДО та приймає активну участь у всіх заходах, які проводяться з батьками в ЗДО. ОСОБА_2 , не приводить та не забирає дитину з ЗДО і не приймає участі у заходах, які проводяться в ЗДО.

Як убачається з довідки Звенигородського ліцею Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області від 23.12.2024 року № 139, відповідач школу не відвідував, не цікавився навчанням ОСОБА_3 , учня 3-Б класу і не спілкувався з педагогами школи.

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, сформованим державним виконавцем Першого ВДВС у м.Черкаси ЦМУМЮ (м.Київ) станом на 09.07.2025 року сукупний розмір заборгованості ОСОБА_2 становить 243 374, 51 грн (а.с. 29-31)

Відповідно до висновку служби у справах дітей Звенигородської міської ради Черкаської області від 24.06.2025 № О-311/01-13 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 та малолітньої доньки ОСОБА_4 а.с. 32-34).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції було заслухано думку малолітнього ОСОБА_3 , який пояснив, що проживає разом із мамою, батька не пам`ятає, знає лише його ім`я, він не телефонує, не надсилає подарунків. Також зазначив, що не хотів би бачитись з батьком, адже батько поганий, тому що він бив маму. Хотів би, щоб його позбавили батьківських прав, щоб виїхати за кордон без дозволу батька.

У судовому засіданні в суді першої інстанції малолітня ОСОБА_4 пояснила, що батька не пам`ятає, не знайома з ним, подарунки він їй не надсилав, ніколи не приїздив, не хотіла б спілкуватися з батьком, бо не знає його.

Позивач у справі вважає, що відповідач не виконує жодних батьківських обов`язків, матеріально дітей не забезпечує, не бере участь у їх вихованні, що є підставами для позбавлення його батьківських прав.

Такими є фактичні обставини, встановлені судом при розгляді цієї справи. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають таке правове регулювання.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно ст.18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 ЄСПЛ наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.

У справі «Мамчур проти України» від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

При визначенні інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти - інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків з сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, а також в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Також у ст.7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (про що стверджує позивач у цій справі); 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ВС у справі №459/3411/18 в постанові від 29.09.2021 вказав, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

З урахуванням наведених положень законодавства та встановлених при розгляді цієї справи фактичних обставин, апеляційний суд вважає, що у даному випадку сукупності доказів, наданих на підтвердження позовних вимог у справі, недостатньо для висновку про застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, зокрема, з підстав того, що відповідач свідомо та умисно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей (про що стверджує позивач у цій справі).

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні.

У цій справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей та спілкування з ним принесе їм шкоду. Натомість, батько дітей пояснив суду про те, що не спілкується з дітьми через конфліктну ситуацію з позивачкою, з якою не може знайти спільну мову щодо визначення порядку його зустрічей з дітьми, до органу опіки та піклування за вирішенням цієї проблеми не звертався, маючи сподівання вирішити її в добровільному порядку без втручання органів держави в їх взаємовідносини. Просив суд не позбавляти його батьківських прав, оскільки він має намір наполегливіше вирішувати наявну проблему у його взаємовідносинах та спілкуванні з дітьми.

В матеріалах справи немає жодних даних про те, що з ОСОБА_2 з боку компетентних державних органів взагалі проводилася робота, направлена саме на надання допомоги батькові дітей, виправлення недоліків в його поведінці, з`ясування його проблем і можливості їх вирішення, органами опіки не надано цій родині відповідних консультацій чи іншої допомоги, що не є достатнім в такій сфері як батьківські відносини.

Як зазначалося, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Той факт, що мати, позивач у справі, створила для дітей належні умови проживання та те, що діти проживають саме в родині своєї матері не є підставою для позбавлення батька батьківських прав, оскільки діти можуть проживати або батьком, або з матір`ю, які мають рівні права щодо дитини і кожен з них створює умови для дитини, виходячи із інтересів дитини та своїх можливостей для цього.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону взагалі неможливо і та обов`язково за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від: 07.02.2024 у справі № 455/307/22, 22.11.2023 у справі № 1915/2789/12, 23.12.2020 у справі № 522/21914/14, 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, 13.04.2020 у справі № 760/468/18, 11.03.2020 у справі № 638/16622/17.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Та обставина, що батько рідко цікавиться життям дітей, не є підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькові щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

При цьому позивач при розгляді спору також не довела суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, і як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки висновку органу опіки та піклування, оскільки, як зазначено і в оскаржуваному рішенні суду, аналіз висновку свідчить, що в ньому відображені відомості про місце проживання дітей, зазначена довідка КНП «Звенигородський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 24.12.2024 року №207, де вказано, що відповідач не приймав участі у лікуванні дітей, довідка від 23.12.2024 р. №139 з ліцею Звенигородської міської ради, де зазначено що відповідач не відвідував, не цікавився навчанням ОСОБА_3 та не спілкувався з педагогами, довідка з закладу дошкільної освіти ясла-садок «Берізка», де зазначено, що відповідач не приводить та не забирає ОСОБА_10 , не приймає участі у заходах, що проводяться в навчальному закладі. В цьому висновку не наведено підстав та аргументів для прийняття органом опіки та піклування саме такого рішення, як і не вказано, в чому полягатиме позитивний вплив позбавлення батька батьківських прав на інтереси дітей.

Крім того, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Також, такий висновок має бути оцінений у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Наявні в матеріалах справи довідки із закладу охорони здоров`я та закладів освіти засвідчують лише те, що позивач як мати дітей належним чином виконує свої батьківські обов`язки, піклується про їх здоров`я та навчання, проте такі докази достеменно не свідчать про те, що відповідач взагалі не виконує свої батьківські обов`язки.

Також, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі № 308/10666/22 зазначив, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 705/3040/18 зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позбавленні батьківських прав щодо дітей, які за своїм віком здатні сформулювати власні погляди, виконав обов`язок, визначений ст. 171 СК України, заслухав думку дітей та надав їй оцінку.

Отже, апеляційний суд зазначає, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте з огляду на те, що у такому віці, в якому перебувають діти сторін, вони схильні діяти більш емоційно, а не раціонально, така думка не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дітей. При налагоджуванні тривалого і тісного контакту батька з дітьми, як про те заявляє відповідач, дітям притаманно змінювати свою думку про батьків на кращу.

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції не врахував покази свідків при прийнятті рішення колегія суддів відхиляє, адже такі враховані судом у сукупності з іншими доказами, а покази свідків не є єдиними та беззаперечними доказами винної поведінки відповідача у цій справі.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки містять посилання на факти, що були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної оцінки та додаткового правового аналізу не потребують.

Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що дитина не повинна бути розлучена зі своїм батьком, крім тих випадків, коли є виключні обставини, те, що позивачем при розгляді спору також не доведено суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідача батьківських прав, і як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме в даний час захисту інтересів дитини,суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2026 у цій справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника позивача - без задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 02.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді