Постанова від 13 листопада 2023 р. у справі №699/416/23 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження № 22-ц/821/1758/23Головуючий по 1 інстанції

Справа № 699/416/23 Категорія: 304010000 Літвінова Г.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Новікова О.М.,

секретар: Любченко Т.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

особа, яка подала апеляційну скаргу – ОСОБА_1 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав його фіктивності,

в с т а н о в и в :

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав його фіктивності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначала, що 13.07.2013 уклала з відповідачкою, яка є її дочкою, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Позивачка стверджула, що тяжко захворіла у 2011 році та вирішивши, що не вилікується, з метою мінімізації затрат своєї дочки (відповідачки) на оформлення спадщини, за усною домовленістю з дочкою, уклали між собою фіктивний договір купівлі-продажу належної позивачці квартири за символічну ціну у розмірі 42600,00 грн, хоча у 2013 році вартість подібної квартири складала 300000,00 - 400000,00 грн. Після укладання вказаного договору відповідачка повернулася до свого місця проживання у російській федерації та жодних дій на виконання умов указаного договору не вчиняла, оскільки договір був фіктивний.

Позивачка вказувала, що після початку у 2014 році війни, відповідачка відмовилася як забрати позивачку до себе на проживання, так і приїхати до м. Корсунь-Шевченківський з метою вирішення питання щодо повернення квартири, а після 24.02.2022 сторони взагалі стали чужими людьми.

У позові зазначено, що позивачка, маючи повних 83 роки, залишилася без житла, без рідної людини, продовжує жити у вказаній квартирі, будучи в ній зареєстрована, та сплачує всі необхідні платежі за обслуговування квартири.

На думку позивачки, фіктивність укладеного між сторонами спірного договору купівлі-продажу квартири доводиться тим, що ціна договору не була реальною, а також тим, що у даній ситуації не настали жодні правові наслідки, які є обов`язковими і необхідними для договору купівлі-продаж житла, а саме квартира не передавалася новому власнику, відповідачка у квартирі не була зареєстрована та не проживала, та як нова власниця не укладала договори щодо надання необхідних послуг на обслуговування квартири. Саме позивачка дотепер здійснює оплату всіх комунальних послуг та вчиняє дії по догляду за квартирою.

Таким чином, позивачка стверджує, що вчиняючи вказаний договір купівлі-продажу, і вона, і відповідачка знали, що спірний договір не буде виконаний, бо він є фіктивним, оскільки сторони мали інші цілі, ніж ті, що передбачені договором купівлі-продажу. Позивачка вказує, що укладений сторонами договір за своїм змістом суперечить закону, оскільки сторони не вчинили жодних, у тому числі, обов`язкових дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, спірний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України і за правилами ст. 215 ЦК України наявні підстави для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

З огляду на викладене, позивачка просила визнати недійсним з підстав фіктивності договір купівлі-продажу квартири, укладений між сторонами 13.07.2013.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції вказав, що сторони мали один спільний намір – передача (переоформлення) у власність відповідачки спірної квартири. Оскільки оформлення в майбутньому права власності на цю квартиру у порядку спадкування сторони вважали більш витратним в матеріальному та часовому вираженні, то вони спільно, свідомо і добровільно, після отримання відповідних юридичних консультацій, дійшли згоди про передачу (переоформлення) права власності на цю квартиру не в подальшому в порядку спадкування, а за договором купівлі-продажу, який і був ними добровільно укладений 13.07.2013.

Відтак, суд не вбачав ознак фіктивності в укладеному між сторонами 13.07.2013 договорі купівлі-продажу квартири, оскільки сторони досягли бажаної для обох мети передачі спірної квартири у власність відповідачки з найменшими часовими та фінансовими затратами.

Не погоджуючись з рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не надав значення тому, що спірний договір купівлі-продажу є фіктивним, оскільки: позивачка проживає у спірній квартирі, здійснює оплату всіх послуг та приймає матеріальну участь в утримання будинку; продаж квартири було здійснено за ціною, значно меншої реальної, при цьому, кошти продавцю передано не було; відповідач у квартирі не зареєстрована та не приймає участі у всіх заходах ОСББ вказаного будинку.

Судом також не надано оцінки показам свідків, які підтвердили зазначені вище обставини.

В апеляційній скарзі зазначено, що укладаючи спірний договір, позивачка порушила своє право на належну старість та на належний догляд, бо маючи тяжкий стан здоров`я, позбавила себе власності, вирішивши цим зекономити відповідачці кошти. На даний час, коли всі зв`язки України з росією розірвані, як і розірвані родинні зв`язки, оскільки відповідачка є громадянкою російської федерації, позивачка, маючи тяжку хворобу і похилий вік, залишилася без житла та матеріальної допомоги.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Із матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є матір`ю відповідачки ОСОБА_2 , що вбачається зі змісту свідоцтва про укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 13); свідоцтва про народження ОСОБА_5 , матір`ю якої є ОСОБА_3 (а.с. 18) та свідоцтвом про укладення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а.с. 19).

Відповідачка ОСОБА_2 є громадянкою російської федерації (а.с. 17).

Між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, 13.07.2013 було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Корсунь-Шевченківського районного нотаріального округу Черкаської області Митрофановою Л.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1072 (а.с. 21-22).

Відповідно до п. 1 вказаного договору ОСОБА_1 передає у власність покупця ( ОСОБА_2 ) квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , а покупець ОСОБА_2 приймає цю квартиру у власність і сплачує за неї ціну відповідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 3 договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 42600,00 грн, які продавець ( ОСОБА_1 ) одержав від покупця ( ОСОБА_2 ) готівкою до підписання цього договору. Підписами на договорі сторони підтверджують факт повного розрахунку.

У пункті 4 договору вказано, що вартість об`єкта оцінки становить 42600,00 грн (без урахування ПДВ), відповідно до Звіту про проведення незалежної оцінки визначеної замовником двокімнатної квартири в будинку загального користування за адресою: АДРЕСА_2 , від 12.06.2013, виконаного приватним підприємцем ОСОБА_7 .

Пунктом 6 спірного договору передбачено, що сторони підтверджують, що:

- вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними;

- укладання договору відповідає їх інтересам;

- волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі;

- умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін;

- договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Відповідно до п. 8 договору сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу квартири. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, після підписання цього договору не матимуть правового значення.

З пункту 11 договору вбачається, що відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності на придбану квартиру виникає у покупця з дня державної реєстрації цього права відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У пункті 12 договору, окрім іншого, вказано, правові наслідки приховування реальної вартості квартири сторонам нотаріусом роз`яснено.

У пункті 16 договору вказано: «Цей договір прочитано нами, сторонами, до його підписання. Ми, сторони, підтверджуємо відсутність у нас заперечень щодо кожної з умов цього договору , а також те, що кожна зі сторін однаково розуміє значення умов договору та його правові наслідки, про що свідчать наші особисті підписи на цьому договорі».

Договір підписаний сторонами продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 329167615 від 14.04.2023 власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13.07.2013 (а.с. 23).

З наданих позивачем медичних документів вбачається, що у 2011 році вона здійснювала медичні обстеження та перебувала на лікуванні у медичному закладі ( а.с. 43, 44, 45).

З будинкової книги для прописки громадян, що проживають в буд. АДРЕСА_2 , вбачається, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі (а.с. 24-25).

Матеріали справи містять докази того, що ОСОБА_1 є платником майже всіх комунальних послуг, які надаються мешканцям спірної квартири, та за вказаною квартирою заборгованості відсутні (а.с. 34-40). Лише за послуги ОСББ «Рідне Надросся» платником вказано відповідачку ОСОБА_2 (а с. 41).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 201/2832/19.

Відповідно до ст. 640 ЦК України (тут і надалі, у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Згідно зі ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Колегія суддів зазначає, що для визнання правочину фіктивним, суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину, тобто, у справі, що переглядається необхідно було встановити наявність умислу як у продавця, так і у покупця.

Такого умислу судом першої інстанції встановлено не було, як і не встановлено судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сторони мали один намір – передати у власність відповідача спірну квартиру шляхом укладення саме договору купівлі-продажу з метою уникнення часових і фінансових затрат при проходження відповідачкою процедури спадкування в майбутньому, враховуючи місце проживання і реєстрації останньої.

Вказана мета вчинення спірного правочину скаржницею не заперечується, натомість, позивачка вважає його фіктивним з тих підстав, що кошти за продаж квартири продавцю не передавались, ціна продажу квартири не була реальною, відповідачка не проживає та не зареєстрована у спірній квартирі, позивачка сплачує комунальні послуги та несе всі витрати, пов`язані з обслуговуванням будинку, в якому знаходиться квартира.

Однак, апеляційний суд зазначає, що відповідно до п. 3 договору-купівлі продажу ОСОБА_1 до підписання цього договору одержала 42600,00 грн готівкою від ОСОБА_2 у рахунок оплати спірної квартири. Ціна квартири, сплачена відповідачем, згідно зі спірним договором, дорівнює вартості квартири, зазначеної у Звіті про оцінку майна (п. 4).

Також зі спірного договору вбачається, що його укладання відповідає інтересам сторін, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому (п. 6).

Спірний договір підписаний особисто сторонами у присутності нотаріуса, яка встановила особи сторін та перевірила їх дієздатність, договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір (постанова від 08.09.2020 у справі № 916/667/18).

Відтак, колегія суддів вважає, що факт передачі відповідачем коштів за квартиру до укладення спірного договору, позивачем не спростовано.

Доводи скаржниці про те, що відповідачка після придбання квартири в ній не проживає та не зареєстрована не є ознаками фіктивності правочину, оскільки реєстрація місця проживання є лише фактом, підтверджуючим місцезнаходження особи і ніяким чином не може вплинути на володіння власною нерухомістю, право на яке документально підтверджено в установленому законодавством порядку.

Проживання у спірній квартирі (за місцем реєстрації) позивачки після продажу такої квартири та сплата останньою комунальних платежів не є підставою для висновку про ненастання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, оскільки умовами договору купівлі-продажу не передбачалось виселення позивачки, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Крім того, чинне законодавство не передбачало та не передбачає автоматичне виселення зареєстрованих у квартирі осіб при переході права власності на таку квартиру до інших осіб, відповідно, позивачка, як користувач квартири, зобов`язана здійснювати оплату комунальних послуг.

З урахуванням викладеного, скаржником не спростовано презумпцію правомірності оспорюваного правочину.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування скаржником не доведено та колегія суддів не вбачає.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав його фіктивності, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.

Судді Ю.В. Сіренко

Н.І. Гончар

О.М. Новіков