Постанова від 07 листопада 2023 р. у справі №702/678/22 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Черкаси

Справа № 702/678/22

Провадження № 22-ц/821/1369/23

категорія: 308030000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

секретаря: Мунтян К. С.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ;

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод користування житлом та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у складі головуючого судді Нейло І. М.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод користування житлом.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 2019 року вона разом з чоловіком ОСОБА_3 та сином ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_1 .

Після сварки з чоловіком, ОСОБА_3 , яка відбулась 08.03.2021, відповідач ОСОБА_2 та чоловік ОСОБА_3 не дають їй можливість проживати у зазначеній квартирі, змінивши замки. Неодноразово робила спроби потрапити в квартиру, але її чоловік ОСОБА_3 тільки один раз дозволив їй зайти для можливості забрати документи. Потрапивши в квартиру помітила, що в ній не було більшості її речей на що чоловік відповів, що її речі він вивіз на смітник та заборонив в подальшому приходити. Після цього неодноразово намагалась знов потрапити в квартиру, але її чоловік ОСОБА_3 та син ОСОБА_2 цьому перешкоджали.

Зазначала, що в цей час хворіє, у зв`язку з чим потребує дороговартісного лікування, тому не має змоги винаймати житло.

Просила суд прийняти заходи по усуненню перешкод для користування нею житлом.

У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом в якому просить визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовані тим, що 30.01.2020 він купив квартиру АДРЕСА_2 .

05.05.2020 в квартирі, крім нього, зареєструвались його батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

08.03.2021 ОСОБА_1 зібрала особисті речі та виїхала з квартири, у зв`язку із чим фактично шлюбні відносини між його батьками були припинені. 13.12.2022 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний за рішенням суду.

Зазначає, що ОСОБА_1 не проживає в даній квартирі понад один рік без поважних причин. В утриманні квартири участі не приймає, особистих речей ОСОБА_1 в квартирі не має, квартирою вона не цікавилась.

Вказує, що перешкод в користуванні жилим приміщенням не чинив, але вважає, що подальше проживання в квартирі разом з батьками, шлюб яких розірвано, в подальшому є неможливим.

Крім того зауважив, що ОСОБА_1 має власне житло, а саме житловий будинок в с. Матвіїха Уманського району Черкаської області.

Просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 6 червня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод користування житлом, відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовлено.

Рішення суду в частині первісного позову мотивовано тим, що між сторонами виник спір про право користування позивачем ОСОБА_1 спірною квартирою, отже обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є неефективним, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо зустрічного позову суд дійшов висновку, що з матеріалів справи не вбачається сукупності необхідних за ст. 405 ЦК України підстав для задоволення зустрічного позову, оскільки не підтверджено відсутність у ОСОБА_1 поважних причин її не проживання у спірній квартирі понад один рік.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Вважаючи, що рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 червня 2023 року ухвалене з порушенням вимог матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні такими, що не відповідають обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Просив рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 6 червня 2023 року скасувати в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 втратила право користування житлом після 08 березня 2022 року, оскільки понад рік без поважних причин не проживала в квартирі, претензій щодо житла не пред`являла, комунальних платежів не сплачувала, поважних причин її відсутності немає.

Крім того, її особистих речей в квартирі немає.

Наголошує, що ОСОБА_1 прийняла таке рішення самостійно, перешкод їй ніхто не чинив та не застосовував примус.

ОСОБА_1 тривалий час не проживає у спірній квартирі і позивач за зустрічним позовом, як її власник, не бажає, щоб ОСОБА_1 там проживала.

Вважає, що посилання позивача за первісним позовом на те, що 19 листопада 2019 року вона приходила до квартири не заслуговує на увагу, адже зазначені дії вона вчиняла після спливу річного строку відсутності її в житлі.

02 листопада 2023 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в якому просила суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06.06.2023 залишити без змін.

Вважає, що оскаржуваним рішенням враховано всі докази сторін та дотримано норми процесуального та матеріального права.

Зазначає, що її доказами про факт користування житлом було і є перешкоджання її вільного користування квартирою ОСОБА_2 .

Фактичні обставини справи

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області 13.12.2022 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 46, 47).

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , що підтверджено договором купівлі-продажу квартири від 30.01.2020 року (а.с. 38, 39).

Відповідно до копії паспорту ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 з 05.05.2020 (а.с. 3).

З копії будинкової книги вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 як власник квартири, дав згоду на постійне проживання в ній своїй матері ОСОБА_1 , яка мешкає в ній з 05.05.2020. Знята з реєстрації за заявою власника 07.12.2022 (а.с. 40-43,113-116).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 04.06.2020, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 4).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його адвоката Домачука В. А., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду оскаржується в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, отже предметом перегляду апеляційного суду є рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06.06.2023 в оскаржуваній частині.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В межах доводів та вимог апеляційної скарги рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами ст. 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом ч. 1 та ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Отже, право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у ст. ст. 401-406 ЦК України.

Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п. 1 ст. 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року по справі № 206/5355/18 (провадження № 61-6714св20) зазначено, що: «відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання у право на повагу до житла відповідачів буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. Обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ від 14 грудня 2017 року).

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Звертаючись в суд, ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що він є власником житла, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 , його мати, хоч і зареєстрована в ній з 05.05.2020 з його дозволу, проте без поважної причини там не проживає понад рік. На підставі вказаної обставини 07.12.2022 ОСОБА_1 було знято з реєстрації за його заявою.

Тому, як власник, просив визнати відповідача за зустрічним позовом такою, що втратила право користування житловим приміщенням, при цьому, пославшись на ст. 405 ЦК України.

Матеріалами справи доведено, що відповідач ОСОБА_1 була вселена у квартируза адресою АДРЕСА_1 з дозволу ОСОБА_2 , як член сім`ї власника квартири.

Тобто, відповідач за зустрічним позовом вселилася, проживала, зареєструвалася в даній квартирі за згодою позивача за зустрічним позовом, як власника квартири, і на законних підставах набула права користування даним житлом.

Разом з тим, ОСОБА_1 припинила проживатиза адресою АДРЕСА_1 08.03.2021.

Вказана обставина сторонами не заперечувалось.

Після виселення ОСОБА_2 із матір`ю жодним чином не спілкується, та змінив замок. При цьому, новий ключ до замка квартири ОСОБА_1 не отримувала, що не спростовувалось позивачем за зустрічним позовом.

В процесі розгляду справи було встановлено, що між сторонами наявний тривалий сімейний конфлікт, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась із первісним позовом про усунення перешкод в користуванні житлом, в задоволенні якого відмовлено з підстав обрання неефективного способу захисту відповідного права, адже між сторонами виник спір про право користування між сторонами вказаною квартирою.

У наведеній частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалось.

Доводи ОСОБА_2 щодо наявності у ОСОБА_1 іншого житла, а саме будинку у с. Михайлівка Уманського району, не заслуговують на увагу, адже ОСОБА_1 , є людиною з інвалідністю, онкохворою, а вказане житло знаходиться в іншому населеному пункті, віддалено від роботи та закладів охорони здоров`я (а.с. 4-5).

Крім того, вказуючи на наявність іншого житла у ОСОБА_1 , позивач за зустрічним позовом не надав жодного доказу ні про його наявність, ні про його технічний стан чи умови проживання.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

За ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем за зустрічним позовом не доказано, що ОСОБА_1 не проживає за адресою АДРЕСА_1 без поважних причин, тому апеляційний суд дійшов висновку, що пред`явлення вказаних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і позбавлення її права на житло, у даному випадку, є невиправданим втручанням у приватну сферу відповідача за зустрічним позовом, порушенням її прав на повагу до приватного та сімейного життя і не відповідає принципу пропорційності та легітимній меті.

Суд першої інстанції врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку та дійшов правильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову та позбавлення відповідача права користування житлом.

Таким чином рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 06 червня 2023 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 13 листопада 2023 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко