Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №728/3388/25 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №728/3388/25

Провадження № 2/730/221/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Ріхтера В.В.,

з участю секретаря судового засідання Магомедової О.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Шелудька Є.В.,

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача, – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Борзни матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача: ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача: приватний нотаріус Ніжинського районного нотаріального округу Удовик Яна Володимирівна, про зобов`язання сплатити частину витрат, пов`язаних із похованням, лікуванням померлого, оформленням спадщини та утриманням спадкового майна, а також покладення обов`язку щодо участі в утриманні спільного спадкового майна,

ВСТАНОВИВ:

Узагальнені доводи сторін

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина. За твердженням позивачки, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є вона як дружина померлого, дочка ОСОБА_2 та дочка спадкодавця від першого шлюбу ОСОБА_3 . Усі зазначені особи у встановленому законом порядку прийняли спадщину. Позивачка зазначає, що за життя спадкодавець повідомляв їй та молодшій дочці про те, що ОСОБА_3 нібито не претендуватиме на спадкове майно, оскільки раніше отримала від батька певне майно. З огляду на це позивачка не очікувала виникнення між спадкоємцями спору щодо розподілу витрат, пов`язаних із лікуванням спадкодавця, його похованням, оформленням спадщини та утриманням спадкового майна. Разом із тим відповідачка у подальшому звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та набула статусу спадкоємця нарівні з іншими спадкоємцями. Як зазначає позивачка, до смерті ОСОБА_4 тривалий час хворів та потребував лікування і стороннього догляду. Фактичний догляд за ним, придбання лікарських засобів та забезпечення необхідного лікування здійснювали переважно позивачка та ОСОБА_2 , тоді як відповідачка участі у догляді за батьком та відповідних витратах не брала.

На лікування спадкодавця, за твердженням позивачки, було фактично витрачено 6 606 грн 21 коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунковими документами. Оскільки спадщину прийняли три спадкоємці, позивачка вважає, що на відповідачку має припадати третина цих витрат, тобто 2 202 грн 07 коп.

Після смерті ОСОБА_4 організацією його поховання, придбанням ритуальних товарів, оплатою транспортних та інших пов`язаних із похованням послуг займалися позивачка та ОСОБА_2 . Позивачка зазначає, що витрати на поховання спадкодавця становили 9 000 грн, у зв`язку з чим просить покласти на відповідачку обов`язок компенсувати третину цієї суми - 3 000 грн.

Крім того, після поховання спадкодавця з метою належного облаштування місця поховання та вшанування його пам`яті було виготовлено та встановлено надгробний пам`ятник, вартість якого становила 23 700 грн. Оскільки, на думку позивачки, зазначені витрати є витратами, пов`язаними з похованням спадкодавця, і мають нестися усіма спадкоємцями пропорційно їх часткам, вона просить стягнути з ОСОБА_3 7 900 грн, що становить одну третину вартості пам`ятника.

Також позивачка посилається на те, що після відкриття спадщини виникла необхідність у виготовленні та отриманні документів, необхідних для оформлення спадкових прав на нерухоме майно. Зокрема, нею були понесені витрати на виготовлення нового технічного паспорта на житловий будинок, а також на отримання витягів із Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, які входять до складу спадщини. Загальний розмір таких витрат становив 2 822 грн 70 коп. Позивачка вважає, що зазначені документи були необхідні не лише їй особисто, а для оформлення спадкового майна усіма спадкоємцями, які прийняли спадщину, а тому просить стягнути з відповідачки одну третину цих витрат - 940 грн 90 коп.

Крім того, позивачка зазначає, що після смерті спадкодавця нею самостійно здійснювалася оплата житлово-комунальних послуг щодо квартири, частка у праві власності на яку входить до складу спадщини. За період з грудня 2024 по жовтень 2025 нею сплачено: за водопостачання - 430 грн 58 коп.; за електропостачання - 5 719 грн 04 коп., а всього - 6 149 грн 62 коп. Позивачка зазначає, що відповідачка, прийнявши спадщину та набувши право на відповідну частку квартири, участі в оплаті житлово-комунальних послуг та утриманні спільного майна не бере. Оскільки частка відповідачки у праві на квартиру, за розрахунком позивачки, становить 1/12, вона просить стягнути з ОСОБА_3 512 грн 46 коп. як відповідну частину понесених нею витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Крім стягнення вже понесених витрат, позивачка просить покласти на ОСОБА_3 обов`язок у подальшому брати участь у витратах на утримання, обслуговування та оплату житлово-комунальних послуг, пов`язаних зі спадковим майном, пропорційно належній їй частці.

Позивачка зазначає, що намагалася врегулювати спір із відповідачкою у добровільному порядку, у тому числі шляхом особистого та телефонного спілкування. Оскільки добровільного врегулювання досягнути не вдалося, 29 жовтня 2025 позивачка направила відповідачці письмову вимогу про сплату належної з неї частини понесених витрат, однак відповідачка її не виконала та відповідних коштів не сплатила. У зв`язку з направленням зазначеної письмової вимоги позивачкою понесено витрати на оплату поштової кореспонденції у розмірі 40 грн, які вона також просить стягнути з відповідачки як витрати, пов`язані з підготовкою до судового захисту своїх прав.

Таким чином, позивачка визначила загальний розмір грошових вимог до відповідачки у сумі 14 595 грн 43 коп., який складається з: 3 000 грн - частини витрат на поховання спадкодавця; 7 900 грн - частини витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника; 2 202 грн 07 коп. - частини витрат на лікування спадкодавця; 940 грн 90 коп. - частини витрат на виготовлення технічного паспорта та отримання документів щодо земельних ділянок; 512 грн 46 коп. - частини витрат на оплату житлово-комунальних послуг; 40 грн - витрат на направлення відповідачці поштової кореспонденції.

Посилаючись на те, що відповідачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , а отже набула не лише майнових прав, але й пов`язаних із ними обов`язків, позивачка вважає, що ОСОБА_3 повинна брати участь у зазначених витратах пропорційно своїй частці у спадщині.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_3 14 595 грн 43 коп., покласти на неї обов`язок надалі брати участь у витратах на утримання спільного спадкового майна та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідачка ОСОБА_3 подала відзив, у якому позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні. Зокрема посилалася на те, що лікування спадкодавця мало здійснюватися в межах Програми медичних гарантій; вона не оформляла право власності на успадковану частку нерухомого майна і фактично ним не користується; не проживає у спірному житлі, а тому не повинна оплачувати спожиті іншими особами комунальні послуги; технічний паспорт виготовлявся з ініціативи позивачки; про смерть батька її своєчасно не повідомили; установлення пам`ятника з нею не погоджувалося. Водночас щодо витрат на пам`ятник відповідачка зазначала про можливість участі в них лише пропорційно частці та за умови належного підтвердження таких витрат.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Зазначила, що намагалася з відповідачем вирішити це питання мирним шляхом, однак відповідач жодних дій не вчиняє, нічого не відшкодувала. Акцентувала увагу суду, що процесуальна поведінка відповідача у судовому засіданні свідчить про намір затягнути розгляд справи.

У судовому засіданні ОСОБА_2 зазначила, що вона у повному обсязі підтримує позовну заяву. У відзиві відповідач зазначив неправдиві дані, намагається ввести в оману суд. Зазначила, що відповідач зовсім не утримувала батька, не давала гроші на його лікування, не брала участі в його похованні.

Представник позивача просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 була належним чином повідомлена про дату, час і місце судових засідань, однак двічі у судові засідання не з`явилася. Надала суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливість прибути до суду через стан здоров`я.

Суд враховує надані відповідачкою медичні документи, однак не знаходить правових підстав для повторного відкладення розгляду справи.

З долученої медичної виписки вбачається, що після стаціонарного лікування відповідачка 03 серпня 2026 була виписана для подальшого амбулаторного лікування за місцем проживання у задовільному стані. У виписці зазначено, що свідомість збережена, контакт доступний, скарг при виписці не висловлювала, гемодинамічні показники були стабільними; рекомендовано, зокрема, обмеження фізичного навантаження та подальше амбулаторне лікування. Судове засідання було призначене на 25 серпня 2026, тобто більш ніж через три тижні після виписки зі стаціонару.

При цьому відповідачкою не надано документа про тимчасову непрацездатність чи іншого медичного документа, із якого б безпосередньо вбачалося, що станом саме на день судового засідання 25 серпня 2026 стан її здоров`я унеможливлював будь-яку участь у судовому процесі.

Більше того, матеріали справи свідчать, що відповідачка активно користується підсистемою «Електронний суд»: через неї нею подаються процесуальні заяви та клопотання. Саме через цю систему 22 серпня 2026 подано друге клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідачка не була позбавлена можливості скористатися передбаченим ЦПК України правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак відповідної заяви не подала.

Разом із тим наведені обставини щодо поважності чи неповажності причин другої неявки не є визначальними для вирішення питання про можливість подальшого розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 223 ЦПК України, якщо учасник справи був належним чином повідомлений про судове засідання, суд розглядає справу за його відсутності у разі повторної неявки в судове засідання незалежно від причин неявки.

Отже, після першого відкладення розгляду справи повторна неявка належно повідомленої відповідачки сама по собі не становить передбаченої законом безумовної підстави для нового відкладення розгляду справи.

Суд також враховує необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, процесуальну поведінку сторін та те, що відповідачка реалізувала право на захист, подавши письмовий відзив, у якому детально виклала заперечення щодо всіх позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності відповідачки за наявними у справі матеріалами.

Оскільки відповідачка подала відзив на позов, відсутня одна з передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України обов`язкових умов для проведення заочного розгляду, тому суд розглядає справу за відсутності відповідачки у загальному порядку, а не заочно.

Мотивувальна частина

Суд, вислухавши доводи позивача, третьої особи, представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги заяви слід задовольнити частково з таких підстав.

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Спадкоємцями, які прийняли спадщину, є його дружина ОСОБА_1 та дочки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 173-250, т. 1, а.с. 1-18, т. 2).

Позивач зазначила, що нею та ОСОБА_2 були понесені витрати на лікування спадкодавця, а після його смерті - витрати на поховання, установлення пам`ятника, оформлення спадщини та збереження спадкового майна. У позові наведено загальний розрахунок заявленої до стягнення з відповідачки суми - 14 595,43 грн.

Ураховуючи, що перед судом фактично поставлено декілька блоків питань щодо фактично здійснених витрат, то суд аналізує кожний блок позовної заяви окремо.

Щодо спадкування та часток спадкоємців

З матеріалів спадкової справи вбачається, що після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа, а із заявами про прийняття спадщини звернулися спадкоємці (а.с. 173-250, т. 1, а.с. 1-18, т. 2).

Із відповіді приватного нотаріуса також убачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 ; відсутність у будь-кого зі спадкоємців окремих правовстановлюючих документів або неодержання свідоцтва про право на спадщину саме по собі не позбавляє спадкоємця права на прийняту спадщину(а.с. 173-174, т. 1).

Частиною п`ятою статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Такий підхід відповідає і усталеним роз`ясненням щодо застосування статей 1268, 1296, 1297 ЦК України.

Тому посилання відповідачки на те, що вона ще не зареєструвала право власності на успадковане нерухоме майно, саме по собі не звільняє її від обов`язків, які закон пов`язує з прийняттям спадщини.

Одночасно надана суду нотаріусом копія спадкової справи свідчить про наявність лише трьох спадкоємців, а не чотирьох, як на це вказує відповідач.

Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Оскільки спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли троє спадкоємців першої черги - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , частка кожного з них у спадщині становить 1/3.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 у справі № 756/7001/20 зазначив, що питання меж відшкодування витрат, передбачених статтею 1232 ЦК України, має вирішуватися у взаємозв`язку з частиною першою статті 1282 ЦК України, а тому відповідний обов`язок спадкоємця обмежується вартістю одержаного ним у спадщину майна та визначається відповідно до його частки у спадщині.

Щодо витрат на лікування спадкодавця

Відповідно до частини першої статті 1232 ЦК України спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку з лікуванням ОСОБА_4 до його смерті були понесені витрати на придбання лікарських засобів на загальну суму 6 606,21 грн. На підтвердження цих витрат позивачкою надано відповідні розрахункові документи (квитанції, чеки), які містяться у матеріалах справи (Т. 1 А.С. 15-21, 170-171).

Досліджені судом письмові докази у їх сукупності підтверджують як факт понесення зазначених витрат, так і їх зв`язок із лікуванням спадкодавця.

Заперечуючи проти цієї частини вимог, відповідачка посилалася на те, що лікування мало здійснюватися безоплатно в межах Програми медичних гарантій та що позивачкою не доведено неможливості отримання відповідних лікарських засобів безоплатно.

Суд не вважає такі доводи достатніми для відмови у відшкодуванні фактично понесених витрат.

Сам по собі факт існування державних гарантій безоплатного медичного обслуговування не спростовує факту придбання лікарських засобів за власні кошти та не виключає застосування статті 1232 ЦК України, якщо понесення таких витрат, їх розмір та зв`язок із лікуванням спадкодавця підтверджені належними доказами.

Доказів того, що зазначені у квитанціях кошти фактично не витрачалися, лікарські засоби не призначалися або не використовувалися для лікування спадкодавця, відповідачкою суду не надано.

Враховуючи характер захворювання спадкодавця, надані медичні документи, розмір та документальне підтвердження витрат, суд вважає їх розумними у розумінні статті 1232 ЦК України.

Оскільки спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли три спадкоємці, а матеріали справи не містять підстав для іншого розподілу зазначених витрат між ними, частка відповідачки становить: 6 606,21 грн : 3 = 2 202,07 грн. Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 202,07 грн витрат на лікування спадкодавця.

Щодо витрат на поховання

Позивачкою заявлено про понесення витрат на організацію поховання ОСОБА_4 , придбання ритуальних товарів, транспортні та інші пов`язані з похованням послуги у загальному розмірі 9 000 грн.

Факт та розмір зазначених витрат підтверджуються наявними у матеріалах справи розрахунковими документами (т. 1 а.с.22). Таким чином, суд вважає доведеним, що безпосередньо на поховання спадкодавця було фактично витрачено 9 000 грн.

Водночас на виконання ухвали суду Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило, що 25 червня 2024 ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 виплачено допомогу на поховання у розмірі 12 868,62 грн. (т. 1 а.с. 160).

Отже, розмір отриманої позивачкою саме у зв`язку з похованням спадкодавця допомоги перевищує суму документально підтверджених витрат на його поховання.

За змістом статті 1232 ЦК України відшкодуванню іншими спадкоємцями підлягають фактично понесені особою витрати. Метою такого відшкодування є компенсація майнових затрат особи, яка їх здійснила, а не одержання нею суми понад фактично понесені та некомпенсовані витрати.

Тому при вирішенні спору суд має враховувати не лише факт первісної сплати позивачкою 9 000 грн, але й наступне отримання нею спеціальної виплати, призначеної саме для компенсації витрат у зв`язку з похованням цієї особи.

Оскільки отримана допомога у сумі 12 868,62 грн повністю покриває заявлені витрати на поховання у сумі 9 000 грн, стягнення з відповідачки додатково 1/3 зазначених витрат - 3 000 грн - призвело б до їх повторної компенсації.

У зв`язку з цим суд доходить висновку, що, незважаючи на доведеність самого факту понесення позивачкою витрат на поховання, майнові втрати позивачки у цій частині були повністю компенсовані отриманою допомогою на поховання, а тому підстав для стягнення з відповідачки 3 000 грн немає.

У задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

При цьому, суд відкидає в цій частині доводи позивача, що вона мала ще інші витрати, які не може довести документально, оскільки робила неофіційні оплати, тобто витрати, які непідтверджені документально, оскільки суд вирішує справу виключно в межах позовних вимог, а доведення перед судом своєї позиції покладається на відповідну сторону.

Щодо витрат на виготовлення та встановлення пам`ятника

Після поховання ОСОБА_4 позивачкою були понесені витрати на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника у загальному розмірі 23 700 грн.

Розмір та факт понесення зазначених витрат підтверджуються наявними у матеріалах справи розрахунковими документами (т. 1 а.с.23).

Відповідачка у відзиві не заперечувала самого факту встановлення пам`ятника, однак зазначала, що його вид та вартість із нею не погоджувалися, а також вказувала, що готова брати участь у відповідних витратах лише пропорційно частці та за умови їх документального підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 1232 ЦК України спадкоємці зобов`язані відшкодувати розумні витрати, зроблені одним із них або іншою особою на поховання спадкодавця.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поняття поховання охоплює, зокрема, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв і традицій. Верховний Суд, застосовуючи статтю 1232 ЦК України, також виходить із того, що при визначенні витрат на поховання необхідно оцінювати їх розумність, необхідність та розмір.

Отже, витрати на встановлення надгробного пам`ятника можуть бути віднесені до витрат на облаштування місця поховання за умови їх розумності та документального підтвердження, які у цій справі судом установлені.

Оцінюючи розмір витрат у сумі 23 700 грн, суд враховує їх характер, призначення, документальне підтвердження, а також відсутність доказів того, що вартість установленого пам`ятника є явно надмірною або не відповідає звичайній вартості робіт і матеріалів такого характеру.

Твердження відповідачки про відсутність її попередньої згоди на конкретний вид пам`ятника саме по собі не усуває її обов`язку як спадкоємця брати участь у розумних витратах на поховання спадкодавця, оскільки стаття 1232 ЦК України не ставить виникнення такого обов`язку в залежність від попереднього погодження кожної конкретної витрати усіма спадкоємцями.

Разом із тим відсутність такого погодження може мати значення при оцінці судом розумності розміру витрат. У цій справі доказів, які б давали підстави вважати витрати у сумі 23 700 грн нерозумними, необґрунтованими чи такими, що значно перевищують звичайні витрати на встановлення надгробного пам`ятника, суду не надано.

Суд також відхиляє посилання відповідачки на необхідність розподілу цих витрат між чотирма особами, оскільки матеріалами спадкової справи підтверджується прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 лише трьома спадкоємцями.

За таких обставин частка відповідачки у документально підтверджених витратах становить: 23 700 грн : 3 = 7 900 грн.

Отже, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 7 900 грн витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника.

Щодо витрат, пов`язаних з оформленням спадкового майна

Позивачка просить стягнути з відповідачки 940 грн 90 коп., що становить одну третину від понесених нею витрат у загальному розмірі 2 822 грн 70 коп., пов`язаних із виготовленням технічного паспорта на житловий будинок та отриманням витягів із Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, які входять до складу спадщини.

Відповідачка заперечує проти зазначеної вимоги, посилаючись, зокрема, на те, що виготовлення технічного паспорта здійснювалося з особистої ініціативи позивачки, а тому відповідні витрати не можуть бути покладені на інших спадкоємців.

Суд із такими доводами не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них із зазначенням часток інших спадкоємців.

Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі необхідних документів, а видача свідоцтва на земельну ділянку здійснюється також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру.

З відповіді приватного нотаріуса Удовик Я.В., яка веде спадкову справу № 78310326 після смерті ОСОБА_4 , убачається, що виготовлення технічного паспорта з присвоєнням ідентифікатора закінченого будівництвом об`єкта, отримання довідки БТІ та витягів із Державного земельного кадастру було необхідним саме для видачі свідоцтв про право на спадщину (т. 1 а.с. 173-174).

Нотаріус також зазначила, що наявність усіх необхідних документів у спадковій справі є умовою для видачі спадщини всім спадкоємцям, а подання документів, необхідних для оформлення спадщини, у разі бажання спадкоємця оформити спадкове майно є не довільною ініціативою одного зі спадкоємців, а необхідною складовою нотаріального оформлення спадкових прав.

При цьому з пояснень нотаріуса вбачається, що необхідність подання зазначених документів була роз`яснена спадкоємцям при відкритті спадкової справи, а надалі повторно зазначалася у листах про перелік документів, необхідних для видачі свідоцтв про право на спадщину.

Таким чином, матеріалами справи спростовується твердження відповідачки про те, що зазначені документи виготовлялися позивачкою виключно для власних потреб.

Суд враховує також характер таких документів.

Технічний паспорт виготовляється щодо відповідного об`єкта нерухомого майна та містить його технічні характеристики. До виділу часток у натурі технічна документація стосується об`єкта нерухомості в цілому, а не окремої абстрактної частки одного зі співвласників. Отже, виготовлений технічний паспорт використовується при оформленні спадкових прав щодо того самого об`єкта всіма спадкоємцями, а не лише особою, яка фактично сплатила вартість його виготовлення.

Так само отримання витягів із Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок, які входять до складу спадщини, є необхідною передумовою видачі свідоцтв про право на спадщину на відповідні земельні ділянки. Пункт 4.23 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій прямо передбачає видачу такого свідоцтва за умови отримання відповідного витягу з Державного земельного кадастру.

Отже, понесені позивачкою витрати були спрямовані не на задоволення виключно її особистого інтересу, а на створення передбачених законом документальних передумов для оформлення спільного спадкового майна всіма спадкоємцями, які прийняли спадщину.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на неї.

За змістом статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки зобов`язаний брати участь у витратах, пов`язаних з управлінням, утриманням та збереженням спільного майна.

У цій справі документи, за виготовлення та отримання яких сплатила позивачка, стосувалися майна, успадкованого сторонами, були необхідними для завершення його нотаріального оформлення та могли бути використані кожним із спадкоємців при оформленні своєї частки.

Покладення всієї вартості таких документів виключно на одного із трьох спадкоємців за обставин, коли вони необхідні для оформлення прав кожного з них та містяться у єдиній спадковій справі, не відповідало б характеру правовідносин між співспадкоємцями та призвело б до того, що інші спадкоємці одержували б результат оплачених одним спадкоємцем дій без участі у необхідних для цього витратах.

При цьому суд враховує, що відповідачка прийняла спадщину, від її прийняття не відмовлялася, а тому набула не лише відповідні спадкові права, але й обов`язок вчинити передбачені законом дії, необхідні для оформлення успадкованого нерухомого майна.

Факт понесення позивачкою витрат на виготовлення технічного паспорта та отримання витягів із Державного земельного кадастру у загальній сумі 2 822 грн 70 коп. підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунковими документами (т. 1 а.с.24-26).

Оскільки спадщину прийняли три спадкоємці у рівних частках, частина зазначених витрат, яка припадає на відповідачку, становить: 2 822,70 грн : 3 = 940,90 грн.

За таких обставин вимога про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 940 грн 90 коп. витрат, понесених у зв`язку з виготовленням документів, необхідних для оформлення спільного спадкового майна, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо витрат на оплату житлово-комунальних послуг та утримання спадкового майна

Позивачка також просить стягнути з відповідачки 512 грн 46 коп. як частину понесених нею витрат на оплату житлово-комунальних послуг щодо квартири, а також покласти на відповідачку обов`язок надалі брати участь у витратах на утримання, обслуговування та оплату житлово-комунальних послуг щодо зазначеного майна пропорційно належній їй частці.

Судом установлено, що належна ОСОБА_4 1/4 частка квартири після його смерті увійшла до складу спадщини. Спадщину після його смерті прийняли ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відтак кожній із зазначених спадкоємиць належить по 1/3 від спадкової 1/4 частки квартири, а частка ОСОБА_3 у праві на квартиру становить 1/12. Відомості щодо складу спадкового майна та спадкоємців підтверджуються матеріалами спадкової справи та відповіддю приватного нотаріуса.

Посилання відповідачки на те, що вона не отримувала свідоцтва про право на спадщину та не здійснила державної реєстрації права власності на відповідну частку квартири, не свідчить про відсутність у неї прав та обов`язків щодо прийнятого спадкового майна.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Згідно з частиною третьою статті 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином, прийнявши спадщину, ОСОБА_3 набула не лише право на відповідну частку спадкового майна, а й пов`язаний із цим правом обов`язок нести тягар його утримання.

Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною четвертою статті 544 ЦК України передбачено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу до кожного з решти солідарних боржників у відповідній частині.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, яке перебуває у спільній частковій власності, незалежно від того, хто фактично здійснює дії, спрямовані на його утримання. Співвласник, який поніс необхідні витрати на утримання спільного майна, вправі вимагати від іншого співвласника відшкодування частини таких витрат, яка припадає на останнього.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц та послідовно застосовано у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

Зокрема, у справі № 703/2200/15-ц Верховний Суд установив, що сторони є співвласниками квартири, а один зі співвласників самостійно оплачував житлово-комунальні послуги, у тому числі водопостачання та електричну енергію. Верховний Суд дійшов висновку про право такого співвласника на відшкодування іншим співвласником відповідної частини фактично сплачених коштів.

При цьому Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність між співвласниками договірних відносин щодо розподілу витрат та фактичне невикористання одним із співвласників житлово-комунальних послуг є підставою для звільнення його від участі у відповідних витратах.

Наведений правовий висновок підлягає врахуванню і у цій справі, оскільки заперечення ОСОБА_3 ґрунтуються, зокрема, на тому, що вона зареєстрована та проживає за іншою адресою, у спірній квартирі фактично не мешкає та відповідними комунальними послугами не користується.

Суд відхиляє такі доводи.

Фактичне непроживання співвласника у квартирі саме по собі не припиняє його права на належну йому частку нерухомого майна та не звільняє від установленого законом тягаря його утримання. Так само відсутність між співвласниками окремої домовленості про розподіл витрат не усуває передбаченого статтею 360 ЦК України обов`язку співвласника брати участь у таких витратах пропорційно своїй частці.

Отже, для вирішення спору між сторонами визначальними є факт належності відповідачці частки у спільному майні, факт понесення позивачкою відповідних витрат щодо цього майна та розмір частини таких витрат, яка припадає на відповідачку, а не факт її особистого проживання у квартирі чи безпосереднього користування відповідними комунальними послугами.

Як убачається з матеріалів справи, у період з грудня 2024 по жовтень 2025 позивачкою сплачено житлово-комунальні послуги щодо спірної квартири на загальну суму 6 149 грн 62 коп., а саме: за водопостачання - 430 грн 58 коп., за електропостачання - 5 719 грн 04 коп. Факт понесення зазначених витрат підтверджується наявними у матеріалах справи розрахунковими документами (т. 1 а.с. 28-43). Такий розрахунок наведений і у позовній заяві.

Доказів участі ОСОБА_3 в оплаті зазначених витрат за цей період відповідачкою не надано.

Оскільки частка ОСОБА_3 у спірній квартирі становить 1/12, на неї припадає відповідна частина понесених позивачкою витрат.

Позивачкою заявлено до стягнення 512 грн 46 коп., що не перевищує 1/12 частини фактично сплачених нею 6 149 грн 62 коп.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 512 грн 46 коп. витрат на оплату житлово-комунальних послуг є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо покладення на відповідачку обов`язку брати участь у майбутніх витратах

Водночас вимога про покладення на ОСОБА_3 обов`язку на майбутнє брати участь у витратах на утримання, обслуговування та оплату житлово-комунальних послуг щодо спірної квартири пропорційно належній їй частці задоволенню не підлягає.

Обов`язок співвласника брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна вже безпосередньо встановлений статтями 322, 360 ЦК України та не потребує його додаткового встановлення судовим рішенням.

Крім того, відповідно до статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. На час ухвалення рішення склад, характер, період та розмір витрат, які можуть виникнути в майбутньому, не визначені, так само неможливо наперед установити факт невиконання відповідачкою відповідного обов`язку.

Вирішення вимоги про стягнення чи сплату невизначених майбутніх платежів фактично означало б судовий захист права, порушення якого на момент ухвалення рішення ще не настало.

У разі невиконання відповідачкою в подальшому встановленого законом обов`язку інший співвласник, який фактично понесе відповідні витрати, не позбавлений права вимагати від неї відшкодування документально підтвердженої частини таких витрат пропорційно належній їй частці у спільному майні.

Щодо витрат, пов`язаних із направленням поштової кореспонденції

Позивачкою заявлено вимогу про стягнення з відповідачки 40 грн витрат, понесених у зв`язку з направленням поштової кореспонденції під час досудового врегулювання спору.

З матеріалів справи вбачається, що до звернення до суду позивачка направила відповідачці письмову вимогу про добровільне відшкодування належної з неї частини понесених витрат. На підтвердження факту та розміру відповідних витрат позивачкою надано поштову квитанцію (фіскальний чек) на суму 40 грн. (т.1 а.с.44-45).

Відповідно до частин першої та третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частиною другою статті 140 ЦПК України розмір витрат, пов`язаних із вчиненням інших дій, пов`язаних із розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Суд враховує, що направлення відповідачці письмової вимоги було безпосередньо пов`язане з предметом спору та здійснювалося з метою його добровільного врегулювання до звернення до суду. Такі дії були спрямовані на уникнення судового провадження та становили складову підготовки позивачки до захисту свого порушеного права.

Факт понесення позивачкою відповідних витрат та їх розмір належним чином підтверджені наявним у матеріалах справи розрахунковим документом, а сума 40 грн є співмірною характеру вчиненої дії.

Крім того, суд бере до уваги, що звернення позивачки до суду було зумовлене відсутністю добровільного виконання відповідачкою відповідних обов`язків після направлення їй письмової вимоги.

За таких обставин суд доходить висновку, що витрати в сумі 40 грн, понесені позивачкою на направлення відповідачці поштової кореспонденції з метою досудового врегулювання спору та підготовки до звернення до суду, є витратами, пов`язаними з розглядом справи, їх понесення та розмір документально підтверджені, а тому вони підлягають стягненню з відповідачки на користь позивачки.

Щодо результатів розгляду позовних вимог та розподілу судових витрат

Оцінивши надані сторонами докази окремо та у їх сукупності, врахувавши встановлені обставини справи, наведені норми матеріального права та правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли троє спадкоємців першої черги - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , частки яких у спадщині є рівними.

Позивачкою належними та допустимими доказами підтверджено понесення витрат на лікування спадкодавця у загальному розмірі 6 606 грн 21 коп. Враховуючи частку відповідачки у спадщині, з неї підлягає стягненню 2 202 грн 07 коп.

Факт понесення позивачкою витрат на поховання спадкодавця у сумі 9 000 грн також підтверджено матеріалами справи. Водночас позивачка отримала допомогу на поховання у розмірі 12 868 грн 62 коп., яка повністю перевищує та компенсує документально підтверджені витрати на поховання. Тому стягнення з відповідачки додатково 3 000 грн призвело б до повторної компенсації одних і тих самих витрат, у зв`язку із чим у цій частині позову слід відмовити.

Витрати на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника у розмірі 23 700 грн підтверджені належними доказами, відповідають характеру витрат на облаштування місця поховання, а доказів їх нерозумності чи надмірності відповідачкою не надано. Тому з відповідачки підлягає стягненню 7 900 грн, що становить одну третину таких витрат.

Також судом встановлено, що витрати на виготовлення технічного паспорта та отримання витягів із Державного земельного кадастру у загальному розмірі 2 822 грн 70 коп. були необхідними саме для оформлення спадкового майна та могли бути використані кожним зі спадкоємців при оформленні його спадкових прав. Тому з відповідачки підлягає стягненню 940 грн 90 коп., що становить одну третину таких витрат.

Щодо витрат на оплату житлово-комунальних послуг суд установив, що відповідачка, прийнявши спадщину, набула право на 1/12 частку квартири, а тому відповідно до статей 322, 360 ЦК України зобов`язана пропорційно своїй частці брати участь у витратах, пов`язаних із цим майном. Фактичне непроживання відповідачки у квартирі та невикористання нею відповідних житлово-комунальних послуг не звільняє її від такого обов`язку, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц. Верховний Суд прямо визнав помилковою відмову у стягненні частки комунальних витрат лише з тих мотивів, що співвласник фактично послугами не користувався та між співвласниками не було договору про розподіл витрат.

Отже, з відповідачки підлягає стягненню 512 грн 46 коп. як її частина фактично понесених позивачкою витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Таким чином, загальний розмір матеріально-правових вимог, які підлягають задоволенню, становить: 2 202,07 грн + 7 900 грн + 940,90 грн + 512,46 грн = 11 555 грн 43 коп.

У задоволенні вимоги про стягнення 3 000 грн частини витрат на поховання слід відмовити.

Не підлягає задоволенню і вимога про покладення на відповідачку обов`язку на майбутнє брати участь у невизначених за складом та розміром витратах на утримання, обслуговування та оплату житлово-комунальних послуг, оскільки такий обов`язок уже безпосередньо встановлений статтями 322, 360 ЦК України, а судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право, тоді як щодо майбутніх платежів факт порушення права ще не настав.

Щодо заявлених позивачкою 40 грн витрат на направлення відповідачці письмової вимоги суд виходить із того, що за своєю правовою природою вони не є складовою матеріально-правової вимоги, а належать до витрат, пов`язаних із підготовкою справи до розгляду, у розумінні статей 133, 140 ЦПК України.

Направлення вимоги було безпосередньо пов`язане з предметом цього спору, мало на меті його добровільне врегулювання та уникнення судового провадження, а розмір таких витрат підтверджено відповідним розрахунковим документом.

Враховуючи також те, що спір виник унаслідок невиконання відповідачкою відповідних обов`язків та відсутності добровільного врегулювання після направлення їй письмової вимоги, суд на підставі частини дев`ятої статті 141 ЦПК України вважає за можливе покласти зазначені витрати на відповідачку у повному розмірі - 40 грн, незалежно від часткового задоволення позову. Частина дев`ята статті 141 ЦПК прямо надає суду таке право, якщо спір виник унаслідок неправильних дій сторони.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки 40 грн поштових витрат є судовими витратами, а не складовою ціни позову, розмір майнових вимог становить 14 555 грн 43 коп., з яких задоволено 11 555 грн 43 коп., тобто 79,389 %.

Відтак із сплаченого позивачкою судового збору у розмірі 1 211 грн 20 коп. з відповідачки на її користь підлягає стягненню 961 грн 56 коп. судового збору.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 140, 141, 223, 259, 263–265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , приватний нотаріус Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Удовик Яна Володимирівна, про стягнення витрат, пов`язаних із лікуванням та похованням спадкодавця, оформленням спадкового майна та його утриманням, а також покладення обов`язку щодо участі в утриманні спільного майна, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 555 (одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 43 копійки, з яких:

?2 202 грн 07 коп. - частина витрат на лікування спадкодавця;

?7 900 грн 00 коп. - частина витрат на виготовлення та встановлення надгробного пам`ятника;

?940 грн 90 коп. - частина витрат на виготовлення та отримання документів, необхідних для оформлення спадкового майна;

?512 грн 46 коп. - частина витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

У задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 3 000 грн витрат на поховання спадкодавця - відмовити.

У задоволенні вимоги про покладення на ОСОБА_3 обов`язку надалі брати участь у витратах на утримання, обслуговування та оплату житлово-комунальних послуг щодо спільного майна - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 40 (сорок) гривень судових витрат, пов`язаних із направленням поштової кореспонденції.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 961 (дев`ятсот шістдесят одну) гривню 56 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Удовик Яна Володимирівна, місцезнаходження: 16500, Україна, Чернігівська область, Ніжинський район, м. Бахмач, вул. Героїв України, буд. 13-А.

Суддя Ріхтер В.В.