Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №729/417/26 — Бобровицький районний суд Чернігівської області

Справа № 729/417/26 2/729/564/26

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

27 серпня 2026 р. Бобровицький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Булиги Н. О.,

секретаря судового засідання Романченко С. С.,

за участі позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Фурсій С.О.

за участі в режимі ВКЗ представника відповідача – ОСОБА_2

прокурора – Миткевич Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бобровиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи ГУ НП в Чернігівській області, Чернігівська обласна прокуратура про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить стягнути з Держави України за рахунок коштів Держбюджету України, розпорядником яких є Державна казначейська служба України, у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у розмірі 570 702 грн., а також витрати на правничу допомогу у сумі 37 000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 19 травня 2020 року слідчим Носівського ВП Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 12016270200000388 від 09 липня 2016 року за ч. 2 ст. 271 КК України. У подальшому вказане кримінальне провадження було направлено до суду для розгляду по суті.

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Разом з тим, за результатами апеляційного перегляду 26 квітня 2023 року Чернігівським апеляційним судом зазначений вирок було скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням обов`язків щодо забезпечення дотримання правил охорони праці, строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 3 роки.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2024 року зазначений вирок апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого залишено без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2025 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28.08.2024 — без змін, у зв`язку з чим виправдувальний вирок набрав законної сили.

Позивач зазначає, що він перебував під слідством та судом з 19 травня 2020 року по 01 грудня 2025 року, тобто 66 місяців 12 днів. А тому, у зв`язку із незаконним кримінальним переслідуванням та притягненням його до кримінальної відповідальності він зазнав значних моральних страждань, які проявилися у тривалому психологічному напруженні, погіршенні стану здоров`я, порушенні нормальних життєвих зв`язків, необхідності брати участь у численних слідчих та судових діях, а також у вимушеному звільненні з роботи. Вказані обставини, на його думку, свідчать про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 570702 грн. за рахунок держави. При цьому, розмір шкоди позивач оцінює виходячи з законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2026 року та ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Крім того, для захисту своїх прав позивач звернувся за правничою допомогою до адвоката, за надання якої сплатив 37 000 грн., які також просив стягнути з відповідача.

У відзиві на позов Державна казначейська служби України просить суд відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що Казначейство не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не перебувало з позивачем у спірних правовідносинах та не вчиняло дій, якими могла бути завдана моральна шкода. Вважає, що належними відповідачами є органи, діями яких, на думку позивача, було порушено його права, а саме ГУ НП в Чернігівській області та Чернігівська обласна прокуратура. Також зазначає, що позивачем неправильно визначено період перебування під слідством та судом, який, на думку Казначейства, тривав з 19 травня 2020 року по 28 серпня 2024 року. Крім того, представник відповідача вказує на недоведеність факту заподіяння моральної шкоди позивачеві, її причинно-наслідкового зв`язку та завищеність її розміру, а також на відсутність належних доказів понесення витрат на правничу допомогу в сумі 37000 грн. У зв`язку з цим, просить виключити Державну казначейську службу України з числа відповідачів, залучити до участі у справі ГУ НП в Чернігівській області та Чернігівську обласну прокуратуру як відповідачів та відмовити у задоволенні позову.

У своїх поясненнях ГУНП в Чернігівській області просить суд відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що сам по собі факт постановлення виправдувального вироку не свідчить про незаконність дій працівників поліції під час досудового розслідування. Зазначає, що всі процесуальні дії та рішення у кримінальному провадженні № 12016270200000388 здійснювалися відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства та були спрямовані на забезпечення повного, всебічного й неупередженого розслідування. Вважає, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, причинного зв`язку між діями органу досудового розслідування та заявленими негативними наслідками, а також не обґрунтовано розмір заявленого відшкодування. Крім того, посилається на відсутність судових рішень, якими б дії чи рішення працівників поліції були визнані незаконними. У зв`язку з цим просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У своїх поясненнях Чернігівська обласна прокуратура просить суд відмовити у задоволенні позову. Свої заперечення мотивує тим, що під час досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження щодо позивача органи досудового розслідування і прокуратури діяли в межах наданих законом повноважень та відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Зазначає, що позивачем не доведено наявності протиправних дій чи бездіяльності органів прокуратури, факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв`язку між такими діями і заявленою шкодою. Крім того, вважає невірним зазначений позивачем період його кримінального переслідування та необгрунтованим розмір моральної шкоди, а також заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність та недостатнє документальне підтвердження.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив доводи відповідача та зазначив, що належним відповідачем у справі є Держава Україна, а відшкодування шкоди здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, при цьому участь Державної казначейської служби України у таких справах відповідає вимогам законодавства та усталеній практиці Верховного Суду. Також вказав, що позивач перебував під слідством та судом з 19 травня 2020 року по 01 грудня 2025 року, тобто 66 місяців 12 днів, оскільки лише з моменту залишення Верховним Судом без змін виправдувального вироку останній набрав законної сили. Представник позивача зазначив, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у зв`язку з незаконним притягненням позивача до кримінальної відповідальності та постановленням виправдувального вироку, а її розмір визначено відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Крім того, представник позивача вказав, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 37000 грн. документально підтверджені договором та платіжними документами, є обґрунтованими, співмірними зі складністю справи та підлягають відшкодуванню, у зв`язку з чим просив відхилити доводи відзиву та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач та його представник зменшили позовні вимоги, погодилися із позицією відповідача щодо періоду кримінального переслідування позивача, а саме з моменту оголошення про підозру позивачеві 19.05.2020 та до дня набрання виправдувальним вироком законної сили - 28.08.2024 та просили стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 440997 гривень. Витрати понесені на правничу допомогу просили стягнути у заявленому розмірі, оскільки такі підтверджено належними доказами.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на заперечення викладені у відзиві на позов. Зазначила, що позивачем не доведено належними доказами факт заподіяння йому моральної шкоди. Разом з тим, посилалася на те, що період перебування позивача під слідством слід рахувати з моменту пред`явлення йому підозри і до часу набрання виправдувальним вироком законної сили, тобто до 28.08.2024, а для визначення розміру моральної шкоди слід застосовувати розрахункову величину у розмірі 1600 грн., як визначено ст.ст.7, 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Також просила відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в сумі 37000 грн., оскільки їх розмір не підтверджено відповідними доказами.

Представник третьої особи ГУ НП в Чернігівській області у судове засідання не з`явився. Від них надійшла заява про розгляд справи без участі їх представника.

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, вважає їх необгрунтованими та просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав викладених ними у письмових поясненнях. Зокрема зазначила, що позивачем не доведено наявності протиправних дій чи бездіяльності органів прокуратури, факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв`язку між такими діями і заявленою шкодою. Крім того, також вважає невірним зазначений позивачем період його кримінального переслідування та необгрунтованим розмір моральної шкоди, а також заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність та недостатнє документальне підтвердження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників справи, суд доходить такого висновку.

Судом встановлено, що 19 травня 2020 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270200000388 від 09 липня 2016 року, слідчим Носівського ВП Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України (а.с. 9-12).

Вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (а.с. 13-18).

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року, вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2021 року скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 271 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням обов`язків щодо забезпечення дотримання правил охорони праці, строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 3 роки (а.с. 19-28).

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2024 року вирок Чернігівського апеляційного суду від 26 квітня 2023 року щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції (а.с. 29-30).

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого залишено без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 02 грудня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с. 31-40).

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 01 грудня 2025 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року — без змін (а.с. 41-52).

Отже, виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 набрав законної сили 28 серпня 2024 року.

Згідно з копією трудової книжки, наданою позивачем, останнім періодом його роботи є період з 19 листопада 2018 року по 31 березня 2021 року (а.с. 7).

Відповідно до копії виписки із медичної картки амбулаторного хворого № 07010686, ОСОБА_1 протягом 2020-2025 років страждає на гіпертонічну хворобу ІІ ступеня (а.с. 8).

Статтею 3 Конституції України передбачено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 2 частини другої статі 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Так, шкода, завдана фізичній особі внаслідок, зокрема, її незаконного засудження та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частина перша статті 1176 ЦК України).

З урахуванням приписів вказаної вище норми, доведення вини органу досудового розслідування окремим судовим рішенням у цьому випадку не вимагається.

Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі по тексту-Закон).

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону).

Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

За пунктом 4, 5 частини першої статті 3 Закону, у випадках, наведених у статті 1 цього закону, громадянинові відшкодовуються суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода.

За положеннями статті 4 Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Аналіз змісту зазначених норм Закону, дає підстави суду дійти висновку, що у випадку постановлення судом виправдувального вироку, особа має право на відшкодування моральної шкоди спричиненої застосуванням до неї процедур притягнення до кримінальної відповідальності, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури і суду.

Частиною 3 статті 13 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14), Декларацією прав і свобод людини та громадянина (ст. 38), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 5 ст. 5) передбачено, що кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Застосування до будь-якої особи (особливо до невинуватої), заходів забезпечення кримінального провадження передбачених КПК України, зокрема таких як виклик слідчим, прокурором, судовий виклик (ст. 131 КПК України), невідмінно призводить до душевних страждань (переживань), погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, життєвого ритму, інших негативних наслідків морального характеру.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди вцілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Отже, суд доходить висновку, що позивачу, внаслідок застосування до нього процедури притягнення до кримінальної відповідальності, за ч. 2 ст. 271 КК України, наслідком якої було ухвалення виправдувального вироку, йому було спричинено моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях (переживаннях), погіршенні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, відчутті приниження, несправедливості та безпорадності перед державними органами, порушенні звичного життєвого ритму, оскільки позивач був змушений захищатися від висунутого обвинувачення, брати участь у процесуальних діях та доводити свою невинуватість, тривалий час перебувати у стані психологічної напруги та невизначеності щодо свого майбутнього, що перед страхом його можливого засудження та покарання негативно відобразилося на його психоемоційному стані та репутації.

При цьому, суд враховує, що коли особа незаконно перебувала під слідством або судом і право на відшкодування виникло з реабілітуючих підстав, то сам факт завдання моральної шкоди презюмується, тобто особа не завжди повинна доводити сам факт душевних страждань, але повинна довести конкретні обставини для визначення розміру компенсації.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.

В цьому рішенні, зазначається, що "з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги". Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Під час судового розгляду позивач та його представник зменшили розмір позовних вимог та погодилися з позицією відповідача щодо визначення періоду перебування позивача під слідством та судом з моменту повідомлення йому про підозру, 19 травня 2020 року, і до набрання законної сили виправдувальним вироком, 28 серпня 2024 року, у зв`язку з чим остаточно просили стягнути на користь позивача 440 997 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі визначеному частиною 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Щодо доводів представника відповідача, Державної казначейської служби України, про те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід застосовувати розрахункову величину у розмірі 1 600 грн., визначену статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для обчислення виплат за рішеннями суду, суд зазначає таке.

Як зазначалося вище, частиною третьою статті 13 Закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведена норма встановлює гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди особі, яка незаконно перебувала під слідством чи судом. Такий розмір є законодавчо встановленою мінімальною гарантією і не може бути зменшений судом. Водночас, у разі заявлення вимог у розмірі, що перевищує встановлений законом мінімум, конкретний розмір відшкодування визначається судом з урахуванням характеру та обсягу моральних страждань, тривалості порушення прав особи, тяжкості вимушених змін у її життєвих і суспільних відносинах та інших обставин справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зазначено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, суд має виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи. Визначений законодавцем мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди є гарантованим мінімумом та не може бути зменшений. При цьому, остаточний розмір відшкодування визначається з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обсягу страждань особи, тривалості немайнових втрат, вимушених змін у її життєвих і суспільних відносинах, а також засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічний підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати при визначенні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 13 зазначеного Закону відображений у практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 16 січня 2025 року у справі № 607/21506/23, від 24 грудня 2024 року у справі № 740/6706/23 та від 11 грудня 2024 року у справі № 740/463/22.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України.

Саме поняття «мінімальна заробітна плата» використано законодавцем у частині третій статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому, зазначена норма не містить посилання на іншу розрахункову величину та не передбачає можливості заміни мінімальної заробітної плати іншою величиною при визначенні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.

Суд враховує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» поряд із встановленням розміру мінімальної заробітної плати передбачено окрему розрахункову величину у розмірі 1 600 грн., яка застосовується для обчислення виплат за рішеннями суду. Однак, така розрахункова величина за своїм правовим змістом не є мінімальною заробітною платою у розумінні статті 3 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності. Зазначений принцип передбачає, зокрема, чіткість, однозначність та передбачуваність правового регулювання, а також можливість особи передбачати правові наслідки застосування відповідних норм законодавства.

У цьому контексті застосування приписів частини третьої статті 13 спеціального Закону має здійснюватися відповідно до буквального змісту цієї норми, яка безпосередньо пов`язує гарантований мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди саме з мінімальною заробітною платою. Застосування замість неї іншої розрахункової величини, без внесення відповідних змін до статті 13 зазначеного Закону, фактично призвело б до зменшення встановленої законом державної гарантії.

Крім того, Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 звертав увагу на особливий предмет регулювання закону про Державний бюджет України та зазначав про недопустимість зміни, зупинення дії чи скасування положень інших законів законом про Державний бюджет України, якщо внаслідок цього змінюється правове регулювання відповідних суспільних відносин та обмежуються встановлені законом права і гарантії.

При цьому, положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем не змінювалися та продовжують передбачати визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди саме виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування особи під слідством чи судом.

За таких обставин суд доходить висновку, що встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» розрахункова величина у розмірі 1 600 грн. не підлягає застосуванню при визначенні гарантованого частиною третьою статті 13 зазначеного Закону мінімального розміру відшкодування моральної шкоди. Для такого розрахунку застосуванню підлягає саме розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом та чинний на час розгляду справи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, при визначенні розміру мінімальної заробітної плати слід виходити з її розміру, встановленого на час розгляду справи.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8 647 грн.

Враховуючи, що під час судового розгляду позивач зменшив розмір позовних вимог та остаточно просив стягнути на його користь 440 997 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди за перебування його під слідством та судом протягом 51 місяця, суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, при визначенні розміру відшкодування суд враховує тривалість перебування позивача під слідством та судом, характер і тривалість завданих йому моральних страждань, порушення звичного способу життя, необхідність протягом тривалого часу захищатися від пред`явленого обвинувачення, брати участь у розгляді кримінального провадження судами різних інстанцій та доводити свою невинуватість, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості. Разом з цим, суд враховує, що позивач на протязі 2020-2025 років хворіє на гіпертонічну хворобу, що на думку суду, у своїй сукупності із зазначеними обставинами також негативно вплинуло на його психоемоційний стан.

З огляду на викладене, враховуючи гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, встановлений частиною третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та межі заявлених позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 440 997 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок йогоперебування під слідством та судом у період з моменту повідомлення про підозру, 19 травня 2020 року, і до набрання законної сили виправдувальним вироком, 28 серпня 2024 року.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 37000 гривень, який відповідач вважає завищеним, то суд виходить з такого.

Частинами першою та другою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно до ч. 4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатських робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20.09.2018 р. суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

З матеріалів, долучених до позову адвокатом Фурсієм С.О., вбачається, що 05 травня 2020 року між ОСОБА_1 та адвокатом Фурсієм С.О. укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого адвокат надає замовнику, ОСОБА_1 , юридичні послуги щодо захисту його інтересів, зокрема, в усіх судах України усіх інстанцій у всіх справах, з усіма правами, які надано позивачеві. Договір не розривався і є чинним станом на час розгляду справи.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.

Разом з тим, витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню за умови їх документального підтвердження та доведеності.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивачем фактично понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 37 000 гривень, що підтверджується квитанцією №2 від 17.03.2026 (а.с.54).

Оцінюючи зазначені докази, суд виходить із критерію реальності таких витрат, їх необхідності та розумності з огляду на характер справи, її тривалість, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, та вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат є обґрунтованим, співмірним та таким, що підлягає задоволенню.

У зв`язку з зазначеним, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що сума сплаченого позивачем гонорару не підтверджена та не відповідає критерію реальності адвокатських витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.15, 16, 23, 1176 ЦК України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи ГУ НП в Чернігівській області, Чернігівська обласна прокуратура про стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 440 997 (чотириста сорок тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду через Бобровицький районний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач – Державна казначейська служба України, юридична адреса 01601, вул.Бастіонна, буд.6, м.Київ, ЄДРПОУ 37567646;

Третя особа - ГУНП в Чернігівській області, юридична адреса 14000, пр.Перемоги, буд.74, м.Чернігів ЄДРПОУ 40108651;

Третя особа - Чернігівська обласна прокуратура, юридична адреса 14000, вул.Князя Чорного, буд.9, м.Чернігів, ЄДРПОУ 02910114.

Повний текст рішення складено та проголошено 03 вересня 2026 року о 16 годині 30 хвилин.

Суддя Бобровицького районного суду Н. О. Булига