Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №460/10777/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року м. Рівне№460/10777/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100000 гривень (пропорційно дням перебування) за періоди перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення загальною тривалістю 90 календарних днів, а саме з 12.07.2025 по 10.08.2025; з 23.10.2025 по 21.11.2025; з 30.01.2026 по 28.02.2026, які викладені в формі листа командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 № 12/1/3830 від 12.06.2026 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100000 гривень (пропорційно дням перебування) за періоди перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення загальною тривалістю 90 календарних днів, а саме з 12.07.2025 року по 10.08.2025 року; з 23.10.2025 року по 21.11.2025 року; з 30.01.2026 року по 28.02.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 на посаді гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону та виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, він отримав вибухову та вогнепальну травми, які згідно з довідкою позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії при КНП «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради від 12.03.2026 №2026-0312-1422-5361-7 та відповідно до критеріїв, установлених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.07.2007 №370, віднесено до категорії тяжких, у зв`язку із чим він перебував у відпустках для лікування загальною тривалістю 90 календарних днів, а саме: з 12.07.2025 по 10.08.2025, з 23.10.2025 по 21.11.2025 та з 30.01.2026 по 28.02.2026, що підтверджується відповідними довідками військово-лікарської комісії та відпускними квитками. Однак військовою частиною НОМЕР_1 за вказані періоди протиправно не нараховано та не виплачено йому додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення, що підтверджується картками його особового рахунку, а на звернення представника позивача від 27.05.2026 відповідач листом від 12.06.2026 №12/1/3830 не навів належних правових та фактичних підстав для невиплати зазначеної винагороди. Позивач вважає, що виконав усі передбачені законодавством умови для отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі, а тому бездіяльністю відповідача щодо її ненарахування та невиплати порушено його право на належне грошове забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 року відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що правові підстави для нарахування і виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн за періоди перебування у відпустках для лікування з 12.07.2025 по 10.08.2025, з 23.10.2025 по 21.11.2025 та з 30.01.2026 по 28.02.2026 відсутні, оскільки відповідно до абзацу четвертого пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 така виплата здійснюється за умови наявності висновку ВЛК про отримання тяжкого поранення, тоді як у довідках ВЛК від 11.07.2025 №2025-0711-0920-4088-0 та від 29.01.2026 №2026-0128-1527-5814-0 травми позивача віднесено до легких, а довідка ВЛК від 22.10.2025 №2025-1022-0947-3909-0 не містить висновку про їх тяжкість. Вказує, що лише довідкою ВЛК від 12.03.2026 №2026-0312-1422-5361-7 наслідки травм віднесено до тяжких, однак вона видана після завершення усіх спірних періодів лікування та не має зворотної дії. Також відповідач зазначає, що виплата додаткової винагороди здійснюється виключно на підставі наказів командира військової частини, які за спірні періоди не видавалися, що підтверджується картками особового рахунку позивача, а звернення щодо здійснення виплати надійшло лише 27.05.2026, тобто після його звільнення з військової служби 24.03.2026. З огляду на викладене відповідач вважає лист від 12.06.2026 №12/1/3830 законним та обґрунтованим, а позовні вимоги безпідставними, у зв`язку з чим просить у їх задоволенні відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24 березня 2026 року №85 позивача звільнено з військової служби у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, та виключено зі списків особового складу військової частини.

Позивач зазначає, що під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, отримав поранення та травми.

За результатами медичного огляду, проведеного 12 березня 2026 року позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при комунальному некомерційному підприємстві «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради, йому встановлено діагноз, пов`язаний із наслідками вибухової та вогнепальної травм, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 12 березня 2026 року №2026-0312-1422-5361-7.

Як стверджує позивач, згідно з висновком військово-лікарської комісії та відповідно до критеріїв, установлених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 липня 2007 року №370, отримані ним травми віднесено до категорії тяжких.

У зв`язку з отриманими пораненнями та необхідністю лікування позивач перебував у відпустках для лікування у зв`язку з хворобою загальною тривалістю 90 календарних днів, а саме: -з 12 липня 2025 року по 10 серпня 2025 року тривалістю 30 календарних днів - на підставі довідки військово-лікарської комісії від 11 липня 2025 року №2025-0711-0920-4088-0 та відпускного квитка №4868; -з 23 жовтня 2025 року по 21 листопада 2025 року тривалістю 30 календарних днів - на підставі довідки військово-лікарської комісії від 22 жовтня 2025 року №2025-1022-0947-3909-0 та відпускного квитка №7852; -з 30 січня 2026 року по 28 лютого 2026 року тривалістю 30 календарних днів - на підставі довідки військово-лікарської комісії від 29 січня 2026 року №2026-0128-1527-5814-0 та відпускного квитка №766.

Позивач указує, що за періоди перебування у зазначених відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення йому не було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі до 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у таких відпустках.

З метою одержання належних виплат представник позивача 27 травня 2026 року звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення за періоди з 12 липня 2025 року по 10 серпня 2025 року, з 23 жовтня 2025 року по 21 листопада 2025 року та з 30 січня 2026 року по 28 лютого 2026 року, загальною тривалістю 90 календарних днів.

Листом командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 від 12 червня 2026 року №12/1/3830 представника позивача повідомлено, що нарахування та виплата додаткової винагороди за час перебування військовослужбовців у відпустках для лікування у зв`язку з пораненнями, пов`язаними із захистом Батьківщини, здійснюються на підставі наказів по стройовій частині, а інформація щодо нарахованої та виплаченої додаткової винагороди за відповідні періоди відображається у картках особового рахунку військовослужбовця.

Водночас, як зазначає позивач, зі змісту картки його особового рахунку за період з 24 березня 2025 року по 30 листопада 2025 року та картки особового рахунку за період з 01 грудня 2025 року по 24 березня 2026 року вбачається, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі до 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення, за спірні періоди йому не нараховувалася та не виплачувалася.

Позивач також посилається на те, що під час усного спілкування засобами телефонного зв`язку з представником військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 останній підтвердив, що спірна додаткова винагорода позивачу не виплачувалася, та рекомендував звернутися за захистом порушеного права до суду.

На переконання позивача, він виконав усі передбачені законодавством умови для одержання додаткової винагороди у збільшеному розмірі, оскільки отримані ним вибухова та вогнепальна травми пов`язані із захистом Батьківщини, відповідно до висновку військово-лікарської комісії віднесені до категорії тяжких, а спірні періоди перебування у відпустках були безпосередньо зумовлені необхідністю лікування після отримання таких травм і підтверджені відповідними довідками військово-лікарської комісії та відпускними квитками.

Позивач уважає, що відповідач безпідставно не видав необхідних наказів про нарахування йому додаткової винагороди, не здійснив відповідних нарахувань та виплат, а у листі від 12 червня 2026 року №12/1/3830 не навів належних правових і фактичних підстав для відмови у здійсненні спірної виплати та не врахував поданих документів, які підтверджують тяжкість отриманих травм, їх зв`язок із захистом Батьківщини і тривалість відпусток для лікування.

Не погоджуючись із відмовою військової частини НОМЕР_1 , оформленою листом командира військової частини від 12 червня 2026 року №12/1/3830, а також із ненарахуванням та невиплатою додаткової винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі до 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення загальною тривалістю 90 календарних днів — з 12 липня 2025 року по 10 серпня 2025 року, з 23 жовтня 2025 року по 21 листопада 2025 року та з 30 січня 2026 року по 28 лютого 2026 року, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому зазначену додаткову винагороду за спірні періоди з урахуванням фактично виплачених сум.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (частина перша статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Частиною другою та третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

За змістом абзацу 1 частини четвертої статті 9 цього Закону, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не припинив свою дію.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Згідно із пунктом 1 Постанови №168, на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І вказаного Порядку визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

За змістом пункту 3 розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністром оборони України телеграмою від 25.03.2022 №248/1298 доведено до відома Першому заступнику, заступникам Міністра оборони України, Державному секретарю Міністерства оборони України, Головнокомандувачу Збройних Сил України, начальнику Генерального штабу Збройних Сил України, командиру військової частини, голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачам видів (родів військ, сил) Збройних Сил України/керівникам структурних-підрозділів апарату Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України та Генерального штабу Збройних Сил України, командирам (начальникам) військових частин, установ, вимогу про те, що виплата додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі 100000,00 грн або 30000,00 грн здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління командирам військових частин (пункт 5). У період дії воєнного стану, військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини, додаткову винагороду виплачувати у розмір 100000,00 грн за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці у зв`язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (пункт 8).

23 червня 2022 року з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінетом Міністрів України від 28.02.2022 №168, Міністром оборони України видано Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29, яке є обов`язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01.06.2022.

За змістом пункту 7 Окремого доручення у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень також, включати військовослужбовців, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної комісії).

Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - довідка), видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва), під час захисту Батьківщини.

У довідці обов`язково зазначати: військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травма, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дії, бойового донесення, тощо).

Керівникам військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України при наданні рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікувальному закладі (в тому числі закордонному) одночасно надавати медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 грн. за час цієї відпустки.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 внесено зміни до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, та доповнено Порядок № 260 новим розділом. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану.

Так, відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 встановлено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану в Україні поранень та травм, пов`язаних із захистом Батьківщини), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому військовослужбовець загинув (помер);

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення), - за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних),- з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Згідно із пунктом 11 Розділу XXXIV Порядку №260, підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.

Пунктом 12 Розділу XXXIV Порядку №260 керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

З системного аналізу наведених норм права вбачається, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини, встановлено додаткову винагороду в розмірі 100000,00 грн за весь час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), за час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустці у зв`язку з хворобою або для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

З аналізу норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) внаслідок такого поранення або перебування у відпустці у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

При цьому, суд зауважує, що Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захисті Батьківщини, за які виплачується у розмірі 100000 гривень винагорода.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Спір у цій справі виник з приводу наявності у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за час перебування у відпустках для лікування після поранення у періоди з 12.07.2025 по 10.08.2025, з 23.10.2025 по 21.11.2025 та з 30.01.2026 по 28.02.2026 загальною тривалістю 90 календарних днів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 установлено спеціальну додаткову винагороду військовослужбовцям у період дії воєнного стану. До осіб, які мають право на додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць, віднесено, зокрема, військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після такого поранення у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Аналогічний підхід міститься у нормативних актах, якими деталізовано механізм реалізації виплати: військовослужбовці, які перебувають у відпустці для лікування у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком ВЛК, включаються до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн.

Отже, для виникнення права військовослужбовця на спірну виплату за час перебування у відпустці для лікування необхідною є сукупність обставин: отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування у відпустці, зумовленій необхідністю лікування наслідків такого поранення; віднесення отриманого поранення до тяжкого за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 5 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону.

Під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, позивач отримав вибухову та вогнепальну травми, у зв`язку з наслідками яких проходив лікування.

З матеріалів справи встановлено, що необхідність продовження лікування позивача не була одноразовою чи короткочасною. У зв`язку з наслідками отриманих травм він тричі перебував у відпустках для лікування загальною тривалістю 90 календарних днів, а саме: з 12.07.2025 по 10.08.2025 - на підставі довідки ВЛК від 11.07.2025 №2025-0711-0920-4088-0 та відпускного квитка №4868; з 23.10.2025 по 21.11.2025 - на підставі довідки ВЛК від 22.10.2025 №2025-1022-0947-3909-0 та відпускного квитка №7852; з 30.01.2026 по 28.02.2026 - на підставі довідки ВЛК від 29.01.2026 №2026-0128-1527-5814-0 та відпускного квитка №766.

Таким чином, факт перебування позивача у спірні періоди у відпустках для лікування належним чином документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Так само відповідач не заперечує зв`язок отриманих позивачем травм із захистом Батьківщини. Отже, спір між сторонами фактично зводиться до оцінки третьої умови — підтвердження тяжкого характеру отриманого позивачем поранення.

Відмовляючи у виплаті та заперечуючи проти позову, відповідач виходить з того, що у довідці ВЛК від 11.07.2025 №2025-0711-0920-4088-0 та довідці ВЛК від 29.01.2026 №2026-0128-1527-5814-0 травми на відповідний момент були віднесені до легких, а довідка ВЛК від 22.10.2025 №2025-1022-0947-3909-0 хоча й підтверджувала зв`язок травми із захистом Батьківщини, проте не містила окремого висновку про її тяжкість.

Судом установлено також, що 12.03.2026 позаштатною постійно діючою військово-лікарською комісією при КНП «Міська поліклініка №3» Харківської міської ради проведено медичний огляд позивача, за результатами якого видано довідку ВЛК №2026-0312-1422-5361-7. Відповідно до цієї довідки встановлено діагноз, пов`язаний з наслідками вибухової та вогнепальної травм, отриманих позивачем під час захисту Батьківщини, та відповідно до критеріїв, установлених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.07.2007 №370, отримані травми віднесено до категорії тяжких.

Суд вважає, що відповідач помилково оцінює довідку ВЛК від 12.03.2026 виключно з огляду на дату її складення та без урахування змісту цього документа і характеру медичного питання, яке ним вирішено.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.07.2007 №370 затверджено Класифікатор розподілу травм за ступенем тяжкості. За його змістом кваліфікуючими ознаками тяжкості травми є не лише безпосередній характер первісного ушкодження, але й ускладнення та наслідки, пов`язані з таким ушкодженням. Травми поділяються на тяжкі та легкі, причому до тяжких можуть належати травми саме з огляду на наслідки, до яких вони призвели.

Тобто встановлення ступеня тяжкості травми за своєю природою може залежати від її подальшого перебігу, наслідків, ускладнень та результатів лікування, які об`єктивно можуть бути остаточно оцінені не безпосередньо в день отримання травми чи на початковому етапі лікування, а в подальшому.

Саме тому та обставина, що на певних попередніх етапах лікування окремі ВЛК характеризували травму як легку, сама по собі не спростовує наступного чинного висновку компетентної військово-лікарської комісії, яким з урахуванням наслідків отриманих травм їх тяжкість визначено інакше.

Суд звертає увагу, що довідка ВЛК від 12.03.2026 №2026-0312-1422-5361-7 не встановлює факту отримання позивачем 12.03.2026 нового поранення. Її зміст стосується наслідків раніше отриманих вибухової та вогнепальної травм, у зв`язку з якими позивач проходив лікування та перебував у спірних відпустках.

Відтак висновок ВЛК від 12.03.2026 стосується не нової юридичної чи медичної обставини, яка виникла лише в день його складання, а медичної оцінки тих самих травм та їх наслідків.

З огляду на це суд відхиляє довід відповідача про те, що застосування довідки ВЛК від 12.03.2026 до спірних правовідносин нібито означатиме надання їй «зворотної дії».

У даному випадку не йдеться про зворотну дію нормативно-правового акта або про поширення нових правових норм на відносини, які виникли раніше. Довідка ВЛК є індивідуальним медичним документом, який містить професійну оцінку характеру та наслідків конкретних травм позивача. Її врахування під час визначення права на виплату означає оцінку доказу, який підтверджує медичний факт, а не застосування цього документа як нормативного акта у часі.

Постанова №168 не містить застереження про те, що висновок ВЛК про тяжкість поранення повинен обов`язково бути складений до першого дня відповідної відпустки або одночасно з її наданням, і не встановлює втрати військовослужбовцем права на виплату у випадку, якщо тяжкий характер наслідків травми був остаточно встановлений ВЛК після проходження окремих етапів лікування.

Натомість визначальним для застосування відповідної гарантії є встановлення об`єктивного зв`язку між тяжким пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, та періодом відпустки, яка була зумовлена необхідністю лікування такого поранення.

При цьому суд ураховує послідовність медичних подій. Позивач неодноразово проходив лікування наслідків отриманих під час захисту Батьківщини травм, упродовж відносно нетривалого проміжку часу йому тричі надавалися тридцятиденні відпустки для лікування, а після завершення останньої з них 28.02.2026 уже 12.03.2026, тобто через дванадцять днів, ВЛК за результатами чергового медичного огляду встановила тяжкий характер наслідків отриманих ним травм.

Зазначена хронологія, на переконання суду, підтверджує безперервний причинно-наслідковий зв`язок між отриманими позивачем під час захисту Батьківщини травмами, необхідністю їх тривалого лікування, наданням трьох спірних відпусток та остаточно встановленими ВЛК тяжкими наслідками таких травм.

Крім того, суд звертає увагу, що стосовно періоду з 23.10.2025 по 21.11.2025 довідка ВЛК від 22.10.2025 №2025-1022-0947-3909-0, як зазначає сам відповідач, взагалі не містить висновку про віднесення травми до легкої. Відсутність у такому документі формулювання про тяжкий ступінь не є тотожною медичному висновку про легкий ступінь травми та не може тлумачитися проти військовослужбовця за наявності наступного висновку компетентної ВЛК про тяжкість цих травм.

Щодо попередніх висновків ВЛК, в яких травма визначалася як легка, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів скасування, зміни чи визнання недійсною довідки ВЛК від 12.03.2026 №2026-0312-1422-5361-7.

Відповідач як військова частина не наділений повноваженнями самостійно переглядати медичну оцінку, надану військово-лікарською комісією, або на власний розсуд визначати, який із чинних медичних висновків підлягає врахуванню виключно залежно від того, чи є він сприятливим для здійснення відповідної виплати.

За відсутності доказів скасування чи визнання неправомірним висновку ВЛК від 12.03.2026 цей документ є належним доказом установлених ним медичних обставин та підлягає врахуванню відповідачем під час вирішення питання про належне позивачу грошове забезпечення.

Більше того, суд звертає увагу на фактичну неточність доводів відзиву. Відповідач зазначає, що довідка ВЛК від 12.03.2026 складена після звільнення позивача з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2026 №85. Однак наведені дати свідчать про протилежне: медичний огляд проведено та довідку ВЛК видано 12.03.2026, тоді як наказ про звільнення позивача датований 24.03.2026.

Отже, на момент встановлення ВЛК тяжкого характеру травм позивач продовжував проходити військову службу та перебував у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Наведена обставина додатково спростовує посилання відповідача на те, що висновок про тяжкість травми з`явився лише після припинення військово-службових правовідносин.

Суд також не приймає доводи відповідача про відсутність підстав для виплати у зв`язку з тим, що за спірні періоди командиром військової частини не видавалися відповідні накази.

Нормативне положення про те, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказу командира, визначає механізм реалізації вже набутого військовослужбовцем права, а не надає командиру дискреційне право вирішувати, виплачувати чи не виплачувати винагороду особі, яка відповідає встановленим законодавством умовам.

Сама по собі відсутність наказу не може бути підставою для відмови у виплаті, якщо обов`язок видати такий наказ не був виконаний відповідачем.

Інше тлумачення призводило б до ситуації, за якої суб`єкт владних повноважень міг би уникнути виконання встановленого державою грошового зобов`язання лише шляхом невидання документа, який сам зобов`язаний оформити.

Порядки, якими регулюється виплата такої винагороди, передбачають включення військовослужбовців, що відповідають установленим умовам, до відповідних наказів про виплату. Таким чином, наказ є юридичною формою оформлення виплати, а не самостійною матеріально-правовою умовою виникнення права на неї.

З тих самих підстав відсутність спірної винагороди у картках особового рахунку позивача лише підтверджує факт її ненарахування та невиплати, однак не доводить правомірності такого ненарахування.

Фактично відповідач використовує наслідок власної бездіяльності — невидання наказу і ненарахування коштів - як доказ відсутності у позивача права на відповідні кошти, що є логічно та юридично необґрунтованим.

Не заслуговує на увагу й посилання відповідача на те, що представник позивача звернувся із заявою про виплату лише 27.05.2026, після звільнення позивача з військової служби.

Право на грошове забезпечення, набуте військовослужбовцем під час проходження військової служби, не припиняється внаслідок його подальшого звільнення з військової служби.

Звільнення особи зі служби припиняє відповідні правовідносини на майбутнє, однак не позбавляє її права вимагати виплати сум грошового забезпечення, право на які виникло за період фактичного проходження військової служби.

Усі спірні періоди - з 12.07.2025 по 10.08.2025, з 23.10.2025 по 21.11.2025 та з 30.01.2026 по 28.02.2026 - передують даті звільнення позивача 24.03.2026.

Не встановлено законодавством і такої умови реалізації права на додаткову винагороду, як обов`язкове подання військовослужбовцем особистого рапорту про її виплату саме під час проходження служби.

Відтак неподання такого рапорту у спірні періоди не спростовує самого права на грошове забезпечення, яке виникає за наявності визначених нормативними актами об`єктивних умов.

Більше того, оформлення грошового забезпечення та підготовка наказів про виплату покладається на відповідні структурні підрозділи військової частини. У нормативному регулюванні виплати додаткової винагороди прямо передбачено підготовку проєктів наказів відповідними підрозділами та включення до них військовослужбовців установлених категорій.

Отже, наявність чи відсутність звернення військовослужбовця сама по собі не може замінювати встановлені нормативними актами матеріальні критерії права на виплату.

Суд також враховує, що 27.05.2026 представник позивача все ж звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із конкретною заявою, у якій просив здійснити нарахування та виплату спірної додаткової винагороди за всі три визначені періоди та фактично поставив перед відповідачем питання про усунення допущеного ненарахування.

Однак листом від 12.06.2026 №12/1/3830 відповідач не здійснив належної комплексної оцінки сукупності поданих медичних документів, зокрема чинного висновку ВЛК від 12.03.2026 про тяжкий характер травм, не встановив причинного зв`язку між усіма трьома відпустками та наслідками отриманого під час захисту Батьківщини поранення, а фактично обмежився констатацією порядку виплати та факту відсутності відповідних наказів і нарахувань.

Такий підхід не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, установленому частиною другою статті 2 КАС України.

Суд наголошує, що спірна додаткова винагорода має спеціальну правову природу та встановлена державою як підвищена гарантія грошового забезпечення військовослужбовців, які внаслідок виконання обов`язків із захисту Батьківщини отримали поранення та через стан здоров`я вимушено перебувають на лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Велика Палата Верховного Суду характеризує додаткову винагороду за Постановою №168, яка виплачується у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період стаціонарного лікування або відпустки для лікування після тяжкого поранення, як різновид додаткового грошового забезпечення військовослужбовця.

Тому під час застосування відповідного регулювання вирішальне значення повинні мати фактичні обставини отримання поранення, його зв`язок із захистом Батьківщини, медично встановлений ступінь тяжкості та документально підтверджений час лікування, а не суто формальні обставини, які залежать від своєчасності оформлення документів посадовими особами військової частини.

Оцінивши відповідно до статті 90 КАС України докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд установив, що отримані позивачем травми пов`язані із захистом Батьківщини; необхідність лікування їх наслідків зумовила перебування позивача у трьох документально підтверджених відпустках загальною тривалістю 90 календарних днів; чинним висновком ВЛК від 12.03.2026 №2026-0312-1422-5361-7 отримані позивачем травми з урахуванням їх наслідків кваліфіковано як тяжкі; доказів скасування чи зміни такого висновку відповідачем не надано.

При цьому попередні медичні висновки про легкий ступінь травми не можуть оцінюватися ізольовано від подальшого перебігу травматичного процесу та остаточно встановлених його наслідків, оскільки Класифікатор №370 прямо відносить до критеріїв визначення тяжкості травми не лише характер ушкодження, а й пов`язані з ним ускладнення та наслідки.

Таким чином, суд доходить висновку, що довідка ВЛК від 12.03.2026 не створила для позивача нове право з дня її видачі, а документально підтвердила медичну обставину — тяжкість отриманих під час захисту Батьківщини травм та їх наслідків, лікування яких здійснювалося, зокрема, у спірні періоди.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідач не довів належними та достатніми доказами правомірності ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за спірні періоди.

Посилання на відсутність наказів про виплату та відповідних записів у картках особового рахунку не підтверджує відсутності матеріального права позивача, а лише засвідчує невиконання військовою частиною дій, необхідних для його реалізації. Посилання на дату звернення після звільнення позивача також не впливає на право на отримання сум грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Не спростовують цього висновку й твердження про те, що довідка ВЛК від 12.03.2026 не може бути врахована щодо попередніх періодів. Як уже зазначено судом, такий документ не є нормативним актом, питання його «зворотної дії» у спірних правовідносинах не виникає, а його зміст підлягає оцінці як доказ медичного характеру отриманих позивачем травм та їх наслідків.

Крім того, довідка ВЛК від 12.03.2026 видана ще під час проходження позивачем військової служби, за дванадцять днів до його звільнення наказом від 24.03.2026 №85, що безпосередньо спростовує відповідні заперечення відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна сукупність юридичних фактів, необхідних для реалізації позивачем права на додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустках для лікування після тяжкого поранення.

Відтак дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті зазначеної додаткової винагороди за періоди з 12.07.2025 по 10.08.2025, з 23.10.2025 по 21.11.2025 та з 30.01.2026 по 28.02.2026, викладені у листі командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 №12/1/3830, не відповідають вимогам законодавства та є протиправними.

Щодо способу відновлення порушеного права суд зазначає, що відповідно до статті 245 КАС України суд у разі задоволення позову вправі обрати такий спосіб захисту, який забезпечує реальне та ефективне поновлення порушеного права особи.

У цій справі саме по собі визнання протиправною відмови відповідача не призведе до повного поновлення прав позивача, оскільки належні йому суми додаткової винагороди залишатимуться ненарахованими та невиплаченими.

При цьому судом встановлено всі обставини, необхідні для визначення самого права позивача на спірну виплату: характер травми, її зв`язок із захистом Батьківщини, тяжкий ступінь травми за висновком ВЛК та конкретні документально підтверджені періоди перебування у відпустках для лікування.

За встановлених обставин у відповідача відсутня дискреція щодо вирішення питання про наявність чи відсутність у позивача права на відповідну додаткову винагороду. Після встановлення передбачених нормативним регулюванням юридичних фактів нарахування та виплата відповідного грошового забезпечення є обов`язком військової частини.

Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у відпустках для лікування після тяжкого поранення за періоди з 12.07.2025 по 10.08.2025, з 23.10.2025 по 21.11.2025 та з 30.01.2026 по 28.02.2026, загальною тривалістю 90 календарних днів, з урахуванням сум, які фактично були виплачені позивачу за відповідні періоди та підлягають врахуванню відповідно до законодавства.

Отже, сукупністю досліджених судом доказів підтверджено, що позивач під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із захистом Батьківщини, отримав травми, наслідки яких відповідно до чинного висновку військово-лікарської комісії від 12.03.2026 №2026-0312-1422-5361-7 віднесені до тяжких, а необхідність лікування саме цих травм зумовила перебування позивача у відпустках з 12.07.2025 по 10.08.2025, з 23.10.2025 по 21.11.2025 та з 30.01.2026 по 28.02.2026. Обставини, на які посилається відповідач, не спростовують права позивача на встановлену державою додаткову винагороду, тоді як невидання відповідних наказів та ненарахування коштів є наслідком невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку і не може використовуватися ним як підстава для відмови у виплаті. За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу додаткової винагороди, оформленої листом від 12.06.2026 №12/1/3830, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, у розмірі 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно дням перебування у зазначених відпустках для лікування після тяжкого поранення загальною тривалістю 90 календарних днів.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах передбачено, про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100000 гривень (пропорційно дням перебування) за періоди перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення загальною тривалістю 90 календарних днів, а саме з 12.07.2025 по 10.08.2025; з 23.10.2025 по 21.11.2025; з 30.01.2026 по 28.02.2026, які викладені в формі листа командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 № 12/1/3830 від 12.06.2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 100000 гривень (пропорційно дням перебування) за періоди перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкого поранення загальною тривалістю 90 календарних днів, а саме з 12.07.2025 року по 10.08.2025 року; з 23.10.2025 року по 21.11.2025 року; з 30.01.2026 року по 28.02.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 02 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Н.В. Друзенко