Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №420/6596/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6596/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 10 березня 2026 року надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 14.11.2025 року №61806/15-32-07-06;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 14.11.2025 року №61808/15-32-07-06.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що акт фактичної перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення він отримав одночасно 24.11.2025, чим відповідач позбавив його передбаченого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України права подати заперечення на акт перевірки.

У позові позивач звертає увагу, що акт фактичної перевірки складено 17.10.2025, тоді як в обох податкових повідомленнях-рішеннях зазначено акт від 20.10.2025. Наказ від 07.10.2025 №10414-п визначав проведення перевірки з 08.10.2025 до 17.10.2025 включно, а підписи перевіряючих на акті проставлено 20.10.2025.

Позивач зазначає, що податкове повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61806/15-32-07-06 не розкриває суті та виду перевірки, не містить розрахунку податкових зобов`язань, а назва платежу згадує штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про патентування, про перевірку дотримання якого його не повідомляли.

Позивач наполягає, що він є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування (друга група єдиного податку) та не зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому вимоги щодо ведення обліку товарних запасів на нього не поширюються та фінансова санкція до нього застосована безпідставно.

Щодо розрахункових операцій на суми 135,00 грн та 95,80 грн позивач вказує, що їх проведено через банківський термінал, а технічні труднощі з підключенням до мережі Інтернет та відомі факти відключення електроенергії могли призвести до затримки передачі чеків у систему.

Позивач зазначає, що ОСОБА_2 є його матір`ю, а допомога члена сім`ї у веденні діяльності фізичної особи-підприємця не є трудовими відносинами в розумінні частини другої статті 3 Кодексу законів про працю України.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61808/15-32-07-06 позивач вказує, що всі первинні документи, які вимагає податкове законодавство для фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування, у нього наявні, а твердження про їх ненадання спростовується самим актом перевірки, у якому перевіряючі надають оцінку первинним документам.

Позивач посилається також на пункт 80.10 статті 80 Податкового кодексу України у поєднанні з Порядком оформлення результатів документальних перевірок, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, вважаючи, що результати перевірки оформлені з порушенням установлених ним вимог.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що фактичну перевірку призначено та проведено правомірно на підставі підпунктів 80.2.3, 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а наказ від 07.10.2025 №10414-п відповідає вимогам пункту 81.1 статті 81 цього Кодексу.

Відповідач зазначає, що дата 20.10.2025 є датою реєстрації акта, а не датою її проведення: за пунктом 86.5 статті 86 Податкового кодексу України акт про результати фактичної перевірки реєструється не пізніше наступного робочого дня після її закінчення, а перевірку завершено у п`ятницю 17.10.2025 о 17:00.

У відзиві зазначено, що акт перевірки надіслано позивачу 20.10.2025 та вручено 24.10.2025 (поштове відправлення №6504416997705), а податкові повідомлення-рішення прийнято 14.11.2025, тобто після спливу десяти робочих днів, установлених для подання заперечень.

Відповідач наголошує, що згідно з відомістю товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025 у реалізації позивача знаходилися будівельний пилосос «Appo» 1200 Вт, мийки високого тиску «Grunhelm» 2200 Вт і 2800 Вт та кормодрібнювач «Млин-3» 2500 Вт, які за своїми характеристиками належать до технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а за інформацією СОД РРО позивач здійснював реалізацію таких товарів в період з 14.11.2023 до 17.10.2025, а тому виняток, передбачений ст.20 Закону №265/95-ВР, на нього не поширюється. Загальна вартість товарів, які не обліковані у встановленому порядку та щодо яких не надано документів, становить 3149890,83 грн.

Відповідач вказує, що ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів у місці продажу, є самостійною підставою для застосування фінансової санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР, а дані СОД РРО є податковою інформацією, використання якої може бути самостійною підставою для висновків фактичної перевірки.

Відповідач пояснює, що узагальнена назва платежу «штрафні (фінансові) санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій» зумовлена використанням уніфікованої форми податкового повідомлення-рішення та не означає застосування санкцій за всі перелічені види порушень.

Посилання позивача на технічні труднощі відповідач вважає припущенням, оскільки доказів відсутності електропостачання чи доступу до мережі Інтернет саме в момент проведення розрахункових операцій не надано, як не доведено і неможливість використання офлайн-режиму роботи реєстратора розрахункових операцій.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61808/15-32-07-06 відповідач зазначає, що продавцю було вручено запит про надання документів, а у зв`язку з їх ненаданням складено Акт про відмову платника податків або його законних представників надати документи для перевірки від 15.10.2025 №8036/Ж6/15-32-07-06-18/НОМЕР_1, тому штраф за пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України застосовано правомірно.

Доводи позивача щодо трудових відносин відповідач вважає такими, що виходять за межі предмета спору, оскільки повноваження накладати штраф за порушення законодавства про працю належать центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Відповідач посилається також на пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, за яким ненадання платником податків документів прирівнюється до їх відсутності, та на постанови Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі №280/6832/23, від 19 лютого 2025 року у справі №280/2619/24, від 06 травня 2025 року у справі №580/2628/24 і на постанову, яку у відзиві зазначено як постанову Верховного Суду від 03.03.2026 у справі №140/5047/25.

Стислий виклад відповіді на відзив

У відповіді на відзив позивач вказує, що:

наказ від 07.10.2025 №10414-п не містить посилання на наявну чи отриману контролюючим органом в установленому законодавством порядку інформацію про порушення вимог законодавства, а обмежується загальним формулюванням;

надана відповідачем скарга невизначеної фізичної особи не підписана та подана сумнівним способом;

мета перевірки, визначена в наказі, не відповідає підставі, на яку послався контролюючий орган;

визначений у наказі період діяльності з 08.10.2022 свідчить про помилкове визначення виду перевірки;

документи на перевірку пред`явлено не особисто суб`єкту господарювання;

правовою підставою проведення перевірки є підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, вимогам якого визначена в наказі мета перевірки не відповідає.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 16.03.2026 залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору в розмірі 16650,00 грн.

Позивач 24.03.2026 подав заяву про усунення недоліків позовної заяви з копією платіжної інструкції від 23.03.2026 №42 на суму 16650,00 грн.

Суд ухвалою від 27.03.2026 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 22.04.2026.

У підготовчому засіданні 22.04.2026 суд приєднав до матеріалів справи відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, протокольною ухвалою зобов`язав відповідача надати документи, які було використано під час проведення фактичної перевірки, та оголосив перерву до 21.05.2026.

На виконання протокольної ухвали відповідач подав клопотання про долучення доказів від 18.05.2026, до якого додав матеріали перевірки, додаток до акта фактичної перевірки №1, додаток до доповідної записки та додаток №1 до акта, та клопотання про долучення доказів від 15.06.2026, до якого додав відомість товарно-матеріальних цінностей, загальний план Державної податкової служби України зі змінами від 19.09.2025 та операційний план зі змінами.

У підготовчих засіданнях 21.05.2026 та 16.06.2026 суд долучив ці докази до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 21.05.2026 суд оголосив перерву до 16.06.2026.

У підготовчому засіданні 16.06.2026 суд встановив порядок дослідження доказів, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.08.2026.

У судовому засіданні 18.08.2026 суд заслухав вступне слово представників сторін, дослідив наявні в матеріалах справи докази та, з урахуванням думки сторін, продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Відповідно до Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.06.2020, позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 13.07.2017 (а.с.65-зворотний бік - 66).

Господарську діяльність позивач провадить за адресою: АДРЕСА_1 ,

Згідно з доповідною запискою управління податкового аудиту Головного управління ДПС в Одеській області від 30.09.2025 №5737/15-32-07-06-11, до відділу фактичних перевірок надійшла заява від 30.09.2025 б/н (вх. Головного управління ДПС в Одеській області від 30.09.2025 №Б/352/Е3) щодо можливих порушень при здійсненні розрахунків без застосування реєстратора розрахункових операцій у магазині за адресою: АДРЕСА_1 . У цій же доповідній записці зазначено, що основний вид діяльності позивача - 45.32 «Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів», суб`єкт господарювання перебуває на спрощеній системі оподаткування (друга група, ставка 20 відсотків), сума виторгу за реєстратором розрахункових операцій за вересень 2025 року становить 136345,00 грн, кількість співробітників - 0 (а.с.61-62).

За змістом заяви, доданої до доповідної записки, її подано ОСОБА_3 засобами електронного зв`язку 30.09.2025 о 10 год. 03 хв. з адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 під темою «Провести фактичну перевірку». Заяву викладено так: «Я ОСОБА_4 громадянин України та виконуючи свій громадський обов`язок хочу повідомити податкову ГУ ДПС в Одеській області що в Березівському районі Одеської області здійснюють діяльність суб`єкти госп. діяльності (ФОП) які порушують норми чинного законодавства а саме, не видають фіскальні чеки в магазинах за придбані у них товари за готівку. Перелік ФОП з описом діяльності згідно інтернет ресурсу YOUControl та адресами здійснення діяльності:». Третім у переліку зазначено: «3) ОСОБА_1 НОМЕР_1, АДРЕСА_1 , 45.32-роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів».

Заяву завершено проханням: «Прошу ГУ ДПС в Одеській області провести фактичну перевірку та повідомити мене електронним листом!» та зазначенням дати « 30.09.2025». Місце проживання заявника зазначено як «Одеська обл., м. Березівка». Підпису заявника заява не містить (а.с.63-зворотний бік - 64).

Згідно з наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 07.10.2025 №10414-п «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 », на підставі п.п.19-1.1.4, п.п.19-1.1.8 п. 19-1.1 ст. 19-1, ст. 20, п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п.80.2.3 п.п.80.2.4 п.80.2 ст. 80 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами), у зв`язку з надходженням податкової інформації, що свідчить про можливі порушення при здійсненні розрахунків без застосування реєстратора розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, без видачі споживачу відповідного розрахункового документу; а також незабезпечення подання до органів ДПС обов`язкової фіскальної звітності, пов`язаної із застосування реєстратора розрахункових операцій (РРО) або подання її із нульовими показниками, наказано провести фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 за адресою господарського об`єкта: АДРЕСА_1 з 08 жовтня 2025 року тривалістю 10 діб. Перевірку провести за період діяльності з 08.10.2022 по дату закінчення фактичної перевірки з метою здійснення контролю щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (а.с.56-зворотний бік).

Згідно з направленнями на перевірку від 07.10.2025 №19832 та від 07.10.2025 №19860 перевірку доручено провести головним державним інспекторам відділу фактичних перевірок управління податкового аудиту Головного управління ДПС в Одеській області Конокеєнку О.І. та Приблуді Б.В. (а.с57).

В обох направленнях міститься підпис ОСОБА_2 із зазначенням часу ознайомлення та отримання копії наказу. Підпис датовано 08.10.2025 (а.с.57 та 57-зворотний бік).

Відповідно до акта фактичної перевірки від 17.10.2025, зареєстрованого в Головному управлінні ДПС в Одеській області 20.10.2025 за №56114/Ж5/15-32-07-06/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), перевірку розпочато 08.10.2025 о 13 год. 10 хв. та закінчено 17.10.2025 о 17 год. 00 хв. Перевірку проведено в присутності продавця ОСОБА_2 , господарська одиниця - магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_1, система оподаткування - спрощена, друга група, ставка 20 відсотків, платником податку на додану вартість позивач не є (пункти 1.1, 1.2, 2.2.11, 2.2.11.1, 2.2.11.2 акта) (а.с.54-зворотний бік - 56).

Суд під час судового засідання 18.08.2026 встановив, що Акт перевірки підписано посадовими особами контролюючого органу 20.10.2025. Ця обставина узгоджується з наявними в матеріалах справи примірниками акта, у яких біля підписів обох перевіряючих проставлено дату 20.10.2025. Означену обставину визнав представник відповідача у судовому засіданні.

У пункті 2.2.20 Акта перевірки контролюючий орган зафіксував:

проведення контрольної розрахункової операції з продажу молотка на суму 135,00 грн без застосування реєстратора розрахункових операцій та без видачі розрахункового документа встановленої форми;

проведення розрахункових операцій без використання реєстратора розрахункових операцій на загальну суму 95,80 грн;

порушення порядку обліку товарних запасів згідно з відомістю товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025 на суму 42630,00 грн та згідно з інформацією СОД РРО (додаток №1 до Акта перевірки) на суму 3107260,83 грн;

ненадання документів, пов`язаних із питаннями перевірки (банківські виписки, книга обліку доходів, форма обліку товарних запасів);

використання праці найманої особи без належного оформлення трудових відносин.

Невідповідність суми готівкових коштів контролюючий орган зафіксував окремо у пункті 2.2.19 Акта перевірки, зазначивши, що сума готівкових коштів на місці проведення розрахунків з урахуванням проведеної контрольної розрахункової операції - 4630,00 грн; сума коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій (загальна сума продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня), - 4534,20 грн; невідповідність сум готівкових коштів - 95,80 грн.

У висновках Акта перевірки у п.3.1 розділу 3 «Висновок перевірки» контролюючий орган назвав такі порушення:

пункти 1, 2 статті 3 та пункт 12 статті 3 Закону України від 06.07.95 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (зі змінами та доповненнями);

пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України;

статтю 24 Кодексу законів про працю України;

Згідно з описом наявних готівкових коштів від 08.10.2025, складеним о 13 год. 20 хв., підписаним ОСОБА_2 та посадовими особами контролюючого органу, на місці проведення розрахунків перебувало 4630,00 грн готівки. Рядки цього опису «Показники «Х» - денного звіту РРО» та «Невідповідність наявних готівкових коштів показникам «Х» - денного звіту РРО» залишилися незаповненими (а.с.58).

За фіскальним звітним чеком (Z-звітом денним) №0664 від 08.10.2025, створеним об 11 год. 59 хв. 12 сек., сума продажів становила 4080,00 грн, у тому числі готівкою - 4080,00 грн, службове внесення - 500,00 грн, службова видача - 45,80 грн, залишок готівки в сейфі - 4534,20 грн, кількість касових чеків - 1, повернення - 0,00 грн. Чек містить відмітки «звіт нульовано» та «фіскальний звіт дійсний». Різниця між сумою готівки за описом та показником залишку готівки в сейфі за цим чеком становить 95,80 грн (а.с.60).

У судовому засіданні 18.08.2026 представник відповідача пояснив, що сума 95,80 грн є саме різницею між фактично наявною на місці проведення розрахунків готівкою та показником фіскального звітного чека, та зазначив, що конкретної розрахункової операції, яка б утворювала цю різницю, контролюючий орган не встановлював: ані часу її проведення, ані найменування чи вартості товару акт перевірки не містить, та пояснити ці обставини під час судового розгляду представник відповідача не зміг.

Представник позивача цю різницю визнав та пояснив, що зазначені кошти є розмінними та призначені для видачі решти покупцям.

Матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами контролюючого органу складено відомість про результати перевірки щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (товарно-матеріальних цінностей) від 08.10.2025 за формою додатка 3 до Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб`єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 12.08.2008 №534 (а.с.60-зворотний бік; 139).

У відомості зазначено, що відповідно до направлень на проведення перевірки №19832, №19860 від 07.10.2025 проведено зняття фактичних залишків товарів станом на 08.10.2025. Форма відомості передбачає зіставлення залишків запасів за даними бухгалтерського обліку на початок періоду, надходження та вибуття запасів за визначений період, залишків запасів за даними обліку і фактичних залишків, виявлених під час перевірки, з виведенням результату перевірки у графах «Надлишок» та «Нестача». За цією відомістю контролюючий орган зафіксував у місці продажу десять товарних позицій загальною вартістю 42630,00 грн, серед яких будівельний пилосос «Appo» 1200 Вт вартістю 4050,00 грн, мийки високого тиску «Grunhelm» 2200 Вт та 2800 Вт вартістю 5700,00 грн і 9500,00 грн відповідно, кормодрібнювач «Млин-3» 2500 Вт вартістю 3500,00 грн, велосипед, два набори інструментів «Haisser» (артикули 70181 та 70182). Заповнено лише графи фактичних залишків, виявлених під час перевірки: кількість - по одній одиниці за кожною позицією - та ціна. Графи, призначені для відображення залишків запасів за даними обліку, надходження та вибуття запасів, а також графи «Надлишок» і «Нестача» не заповнені. У графі результатів перевірки міститься рукописний запис «Станом на 17.10.2025 накладні на товар не надані». Відомість підписала ОСОБА_2 . Код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД у відомості не зазначено щодо жодної з десяти позицій.

Додаток №1 до акта фактичної перевірки «Витяг із системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій за період реалізації з 14.11.2023 по 16.10.2025» та містить записи про розрахункові операції, проведені позивачем через реєстратор розрахункових операцій на загальну суму 3107260,83 грн (а.с.107-116; 120-130).

Найменування товару в цих записах зазначені як узагальнені назви товарних груп (наведено в написанні, що міститься у витягу): «цемент», «будівельні матеріали», «будівельні суміші», «клейові суміші», «пиломатеріалі», «блоки будівельні», «цегла», «металопрокат», «метизи», «гіпсокартоні системи», «лакофарбові матеріали», «побутова хімія», «освітлення», «інструменти», «сантехніка», «побутова техніка». Графа «Код товару згідно з УКТЗЕД» в усіх записах містить значення « 0», графи «Штриховий код товару», «Серія та номер МАП» і «Коментар» - значення «Null», а графа «Кількість/об`єм товару» в усіх записах має значення « 1.00» незалежно від суми операції. Конкретних найменувань, моделей чи марок товару витяг не містить.

З матеріалів справи вбачається, що 08.10.2025 продавцю ОСОБА_2 вручено Перелік документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації тощо із зазначенням строку їх подання до 12 год. 00 хв. 13.10.2025 (а.с.69). Перелік складено на бланку контролюючого органу з посиланням на підпункти 20.1.2, 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, пункти 85.2, 85.4 статті 85 Податкового кодексу України. Види документів позначені в ньому відмітками у типовому переліку без індивідуалізації конкретних документів та їх реквізитів. Відмічено, зокрема, накази про призначення на посаду та трудові договори, табелі обліку робочого часу, банківські виписки по еквайрингу за період перевірки, документи про право користування господарською одиницею, прибуткові накладні на товар та товарно-транспортні накладні, книгу обліку доходів, товарний звіт на останню звітну дату та залишки товарно-матеріальних цінностей на момент початку перевірки.

Відповідно до Акта про відмову платника податків або його законних представників надати документи від 15.10.2025 №8036/Ж6/15-32-07-06-18/НОМЕР_1, позивач або його законні представники відмовились від надання посадовим особам контролюючого органу документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки за таким переліком: « 1.Банківські виписки. 2.Та інше» (а.с.58-зворотний бік).

За Актом про відмову від підписання акта (довідки) фактичної перевірки від 20.10.2025 №8096/Ж6/15-32-07-06/НОМЕР_1, позивач 20.10.2025 о 10 год. 00 хв. не з`явився для підписання акта фактичної перевірки.

Матеріалами справи підтверджено, що акт перевірки надіслано позивачу на його податкову адресу рекомендованим листом 20.10.2025 та вручено 24.10.2025, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 20.10.2025 про надсилання відправлення №6504416997705 та роздруківка відстеження цього відправлення.

За результатами перевірки та на підставі Акта перевірки, Головне управління ДПС в Одеській області прийняло такі податкові повідомлення-рішення (а.с.70-70-зворотний бік):

від 14.11.2025 №61806/15-32-07-06 (форма «С»), відповідно до якого до позивача, за порушення пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, пункту 1 статті 17, статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3150169,53 грн;

від 14.11.2025 №61808/15-32-07-06 (форма «ПС»), відповідно до якого до позивача, за порушення пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 121.1 статті 121 цього Кодексу застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1020,00 грн.

Згідно з розрахунком штрафних (фінансових) санкцій (а.с.71), який відповідач подав до суду у складі матеріалів перевірки, санкції обчислено так:

135,00 грн х 100 відсотків = 135,00 грн за порушення, вчинене вперше;

95,80 грн х 150 відсотків = 143,70 грн за порушення, вчинене вдруге;

3149890,83 грн - у розмірі вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку;

1020,00 грн - за пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України.

Податкові повідомлення-рішення надіслано позивачу 14.11.2025 та вручено 22.11.2025, що підтверджують фіскальний чек АТ «Укрпошта» від 14.11.2025 про надсилання відправлення №6504417009833 та роздруківка відстеження цього відправлення (а.с.71- зворотний бік; 72-зовортний бік).

Не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав до Державної податкової служби України скаргу від 03.12.2025 вих. №33 (вх від 09.12.2025 №6709/С/6).

Рішенням Державної податкової служби України від 03.02.2026 №2668/6/99-00-06-03-02-06 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин).

Суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо наявності фактичної підстави для призначення фактичної перевірки

Суд розмежовує два самостійні питання: чи існувала передбачена Податковим кодексом України фактична підстава для проведення перевірки та чи достатньо повно її відображено в наказі.

У постанові від 30 липня 2026 року у справі №160/820/25 Верховний Суд, відтворюючи висновок судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 26 березня 2024 року у справі №420/9909/23, зазначив, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 цього Кодексу під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою, а також що якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу, який містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним (пункти 24, 25 постанови).

Підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України містить одну фактичну підставу, відтак предметом оцінки суду є наявність самої такої підстави.

Відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися за наявності письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.

Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2025 року у справі №580/4426/25, відтворюючи висновок, викладений у постанові від 20 листопада 2018 року у справі №820/6001/16, зазначив, що фактичною підставою для проведення фактичної перевірки за цією нормою є письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до Закону України «Про звернення громадян», яке має містити дані про заявника, у тому числі адресу проживання або місце перебування, інформацію про суб`єкта господарювання, щодо якого подано скаргу, опис обставин, які заявник вважає порушенням, а також дату та предмет придбання товару чи отримання послуги.

У постанові від 17 березня 2026 року у справі №420/37311/23 Верховний Суд зазначив: «підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України слід тлумачити таким чином, що підставою для проведення фактичної перевірки є не будь-яке звернення покупця, а лише таке, яке подано у письмовій формі із зазначенням необхідних реквізитів та містить конкретні факти й обставини можливого порушення, що дозволяє контролюючому органу ідентифікувати порушення (подію). За відсутності у зверненні таких відомостей, у контролюючого органу відсутні правові підстави для призначення фактичної перевірки, оскільки таке звернення не буде відповідати вимогам підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України.».

У цій же постанові Верховний Суд уточнив, що звернення повинно містити опис конкретної події або дії, що свідчить про порушення, час, місце та обставини здійснення такої дії, ознаки порушення законодавства, а не лише звинувачення.

Досліджуючи заяву ОСОБА_4 від 30.09.2025, суд встановив, що вона не містить відомостей про те, що її автор є покупцем (споживачем) позивача. Заявник визначає себе інакше - як «громадянина України», який діє, «виконуючи свій громадський обов`язок». Про придбання ним самим будь-якого товару в позивача заява не повідомляє: про невидачу фіскальних чеків «за придбані у них товари за готівку» в ній ідеться безвідносно до заявника, як про явище, властиве, на його думку, суб`єктам господарювання Березівського району загалом. Дати, часу, найменування чи вартості придбаного товару, як і будь-яких інших обставин конкретної розрахункової операції, заява не містить.

Джерело відомостей про позивача заявник назвав самостійно: перелік фізичних осіб-підприємців сформований ним «згідно інтернет ресурсу YOUControl». Про це свідчить і зміст самих відомостей: вид діяльності позивача зазначено як « 45.32 - роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів».

Отже, наведені у заяві відомості відтворюють дані реєстру, а не конкретну подію або дії, що свідчить про порушення, а також не містить час, місце та обставини здійснення такої дії.

Суд звертає увагу й на те, що підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України вимагає звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону.

Вимоги до звернення встановлює стаття 5 Закону України «Про звернення громадян», за якою у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, а письмове звернення має бути підписане заявником із зазначенням дати. В електронному зверненні зазначається також електронна поштова адреса. Заява від 30.09.2025 містить прізвище, ім`я та по батькові заявника, дату та електронну адресу, проте місце проживання в ній зазначено лише як область та місто, без вулиці та номера будинку, а підпису заявника заява не містить.

За частиною восьмою статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлене без дотримання наведених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону. Контролюючий орган цього не зробив, а через сім днів поклав заяву в основу наказу про проведення фактичної перевірки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заява від 30.09.2025 не є письмовим зверненням покупця (споживача) у розумінні підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України та не містить опису конкретної події порушення, а тому передбаченої цією нормою фактичної підстави для призначення перевірки не утворює.

Наказ від 07.10.2025 №10414-п містить посилання і на підпункт 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

За цією нормою фактична перевірка може проводитися у разі неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій або подання їх із нульовими показниками. У наказі ця підстава викладена загальним формулюванням, яке відтворює диспозицію норми: «незабезпечення подання до органів ДПС обов`язкової фіскальної звітності, пов`язаної із застосування реєстратора розрахункових операцій (РРО) або подання її із нульовими показниками», без зазначення того, яку саме звітність і за який період позивач не подав або подав із нульовими показниками.

У відзиві на позовну заяву відповідач конкретизував цю підставу, зазначивши, що позивачем «подано звіт з нульовими показниками за період з 12.09.2025 року». Проте на підтвердження цього твердження відповідач не надав суду ані самого звіту, ані витягу з системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (СОД РРО), ані будь-якого іншого доказу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Доказів на підтвердження обставини, якою відповідач обґрунтовує наявність підстави, передбаченої підпунктом 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, він суду не надав та поважних причин їх ненадання не повідомив.

Верховний Суд у постанові від 16 березня 2023 року у справі №600/747/22-а зазначив: «обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи».

У пункті 25 постанови від 18 квітня 2024 року у справі №640/23040/19 Верховний Суд зазначив, що, виходячи зі змісту цього принципу, саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню та лежать в основі позовних вимог і заперечень, з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, та вжити заходів для виявлення й витребування доказів/

Водночас офіційне з`ясування обставин не замінює собою підстав позову.

У судовому засіданні 18.08.2026 представник позивача пояснив, що наказ від 07.10.2025 №10414-п у цій справі не оспорюється, а протиправність податкових повідомлень-рішень позивач пов`язує з тим, що зафіксовані актом перевірки правопорушення є недоведеними та необгрунтованими.

За частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою та в межах позовних вимог, а обставини, якими обґрунтовано вимоги, визначає позивач.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд зазначає таке.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61806/15-32-07-06

Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР), суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Згідно зі статтею 20 Закону №265/95-ВР, до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг) або неповну суму розрахунку при організації та проведенні азартних ігор; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання, застосовуються такі фінансові санкції:

100 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за порушення, вчинене вперше;

150 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за кожне наступне порушення.

Пунктом 10 розділу II Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 №496 (далі - Порядок №496), встановлено, що Форма обліку та первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Оскільки оскаржуваним рішенням застосовано санкції за кількома різними порушеннями, суд перевіряє доведеність кожного з них окремо.

Щодо висновків акта перевірки про порушення порядку обліку товарних запасів та фінансової санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР.

За розрахунком штрафних (фінансових) санкцій, фінансову санкцію за статтею 20 Закону №265/95-ВР нараховано однією сумою - 3149890,83 грн у розмірі вартості товарів, які, за висновком контролюючого органу, не обліковані у встановленому порядку.

Водночас, із пункту 2.2.20 Акта перевірки вбачається, що цю суму відповідач склав із двох частин, які мають різні джерела та стосуються різних періодів: 3107260,83 грн - за витягом із СОД РРО (додаток №1 до Акта перевірки) за період реалізації з 14.11.2023 до 16.10.2025, та 42630,00 грн - за відомістю товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025. Оскільки санкцію застосовано єдиною сумою, суд перевіряє обґрунтованість кожної з цих частин.

Застосування статті 20 Закону №265/95-ВР до позивача як до фізичної особи-підприємця - платника єдиного податку, не зареєстрованого платником податку на додану вартість, можливе лише за умови доведення контролюючим органом того, що позивач провадить діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту. Ця умова є спільною для обох частин санкції: без неї позивач не зобов`язаний вести облік товарних запасів узагалі, а отже не може відповідати ані за необлікованість товару, ані за ненадання документів про такий облік.

За правилом частини другої статті 77 КАС України, тягар доказування цієї обставини покладено на відповідача.

Відповідно до статті 2 Закону №265/95-ВР, термін «технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про захист прав споживачів».

За пунктом 25-1 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», технічно складні побутові товари - це непродовольчі товари широкого вжитку (прилади, машини, устаткування та інші), які складаються з вузлів, блоків, комплектуючих виробів, відповідають вимогам нормативних документів, мають технічні характеристики, супроводжуються експлуатаційними документами та на які встановлено гарантійний строк. Наведене визначення містить сукупність ознак, кожна з яких підлягає встановленню: широкий вжиток та побутове призначення товару, його складна будова, наявність експлуатаційних документів та встановлений гарантійний строк.

Перелік груп технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні, в цілях застосування реєстраторів розрахункових операцій затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231. Він складається з восьми груп: вироби із чорних металів; реактори ядерні, котли, машини, обладнання і механічні пристрої, їх частини; електричні машини, обладнання та їх частини, апаратура для запису або відтворення звуку, телевізійна апаратура, їх частини та приладдя; засоби наземного транспорту, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та обладнання; прилади та апарати оптичні, фотографічні, кінематографічні, контрольні, вимірювальні, прецизійні, медичні або хірургічні, їх частини та приладдя; годинники всіх видів та їх частини; музичні інструменти, їх частини та приладдя; іграшки, ігри та спортивний інвентар, їх частини та приладдя.

У постанові від 12 лютого 2026 року у справі №560/8768/24 Верховний Суд, аналізуючи абзац другий пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, зазначив, що ключовим є встановлення чи провадить позивач діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту.

Отже, наявність обов`язку вести облік товарних запасів Верховний Суд поставив у залежність від встановлення того, чи відповідають конкретні товари терміну «технічно складні побутові товари, які підлягають гарантійному ремонту».

Відповідач обґрунтовує наявність такого обов`язку двома доказами: відомістю товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025 та витягом із СОД РРО за період реалізації з 14.11.2023 до 16.10.2025.

Суд враховує, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231 перелік складається не лише з назв товарних груп: у межах кожної групи в ньому наведено конкретні позиції товарів із зазначенням коду згідно з УКТ ЗЕД, зокрема у групі 85 - позицію «пилососи» з кодами 8508110000 та 8508190000. Саме тому висновок про належність конкретного товару до технічно складних побутових товарів робиться не за назвою групи, а за співставленням характеристик товару з відповідною позицією переліку та її кодом згідно з УКТ ЗЕД.

Належність до групи є необхідною, але недостатньою умовою: контролюючий орган має встановити ще й ознаки, передбачені пунктом 25-1 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», насамперед побутове призначення товару та наявність встановленого гарантійного строку.

Такий підхід узгоджується з тим, як ці обставини встановлює Верховний Суд. У постанові від 15 жовтня 2025 року у справі №805/1956/18-а Верховний Суд визнав обов`язок застосовувати реєстратор розрахункових операцій, оскільки «за описом товару він належить до Групи 91 «Годинники всіх видів та їх частини», до якої віднесені годинники всіх видів та їх частини, а тому підлягає гарантійному обслуговуванню, що також підтверджується міжнародною гарантією на часи, наданою позивачем». Тобто конкретний товар був ідентифікований за найменуванням та моделлю та співвіднесений з конкретною групою переліку, а наявність гарантійних зобов`язань додатково підтверджена документом виробника.

Досліджуючи Акт перевірки, відомість товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025 та пояснення фахівців Головного управління ДПС в Одеській області, суд встановив, що жодної з цих ознак контролюючий орган не встановлював. Чинності гарантійного строку щодо жодної з десяти позицій відповідач не перевіряв, гарантійних талонів, паспортів виробника, експлуатаційних документів чи будь-яких інших документів, які підтверджували б наявність гарантійних зобов`язань, не досліджував. Не встановлював він і побутового призначення товару. Висновок про належність товару до технічно складних побутових товарів зроблений відповідачем декларативно - через формулювання «які за своїми характеристиками належать до технічно складних побутових товарів», за яким не стоїть жодної встановленої обставини.

Суд додатково зазначає, що співставлення товару з позиціями переліку за кодом згідно з УКТ ЗЕД контролюючий орган не здійснив, оскільки такого коду відомість не містить.

Витяг із СОД РРО за період реалізації з 14.11.2023 до 16.10.2025 такого обов`язку теж не підтверджує. Найменування товару в цьому витягу зазначені не як конкретні товари, а як узагальнені назви товарних груп, запрограмованих у реєстраторі розрахункових операцій: «цемент», «будівельні матеріали», «будівельні суміші», «клейові суміші», «пиломатеріалі», «блоки будівельні», «цегла», «металопрокат», «метизи», «гіпсокартоні системи», «лакофарбові матеріали», «побутова хімія», «освітлення», «інструменти», «сантехніка», «побутова техніка». Графа «Код товару згідно з УКТЗЕД» в усіх записах містить значення « 0», графи «Штриховий код товару», «Серія та номер МАП» і «Коментар» - значення «Null», а графа «Кількість/об`єм товару» в усіх записах має значення « 1.00» незалежно від суми операції.

Переважна більшість наведених груп - цемент, цегла, будівельні блоки, будівельні та клейові суміші, пиломатеріали, металопрокат, метизи, гіпсокартонні системи, лакофарбові матеріали, побутова хімія - до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2017 №231, не належить взагалі, а тому реалізація цих товарів обов`язку вести облік товарних запасів не породжує.

Щодо груп «побутова техніка», «сантехніка», «освітлення» та «інструменти» суд зазначає, що сама лише назва товарної групи не дозволяє встановити, який саме товар реалізовано, до якої позиції названого переліку він належить та чи підлягав він гарантійному ремонту. Водночас, саме встановлення відповідності конкретного товару терміну «технічно складні побутові товари, які підлягають гарантійному ремонту», за наведеним висновком Верховного Суду, і є умовою виникнення обов`язку вести облік товарних запасів.

Отже, жоден із двох доказів, на які послався відповідач, не підтверджує обставини, яку він мав довести. Суд доходить висновку, що відповідач не довів наявності у позивача обов`язку вести облік товарних запасів за місцем реалізації, а тому підстав для застосування до нього санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР не було.

До того ж, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 листопада 2025 року у справі №160/20114/24, де Верховний Суд, посилаючись на свої постанови від 27 грудня 2023 року у справі №280/1998/23 та від 06 грудня 2024 року у справі №440/2331/24, вказав, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу». Платник податків не зобов`язаний зберігати безпосередньо у місці продажу облікові документи на товари, які вибули з місця продажу (реалізовані, списані тощо), тому вимога контролюючого органу надати документи, що стосуються товарів, які вибули, виходить за межі повноважень контролюючого органу під час проведення фактичної перевірки. У цій же постанові Верховний Суд зазначив: «встановлення ГУ ДПС за результатами фактичної перевірки податкового правопорушення у вигляді ненадання облікових документів на товари за 2021 рік, перебування яких у місці продажу на момент перевірки не було встановлено, є неправомірним».

Аналогічний за змістом висновок Верховний Суд виклав у постанові від 08 січня 2026 року у справі №140/844/25, відтворивши в ній висновок, викладений у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №280/6422/22: «для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово слід встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу. Відповідно, лише у разі встановлення контролюючим органом, що у місці продажу на момент проведення перевірки фактично знаходився конкретний товар, який не внесений до форми обліку та щодо якого відсутні первинні документи, наявні підстави для застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону про РРО». Той самий висновок Верховний Суд відтворив і в пункті 58 постанови від 26 травня 2026 року у справі №380/24726/24.

Окремо суд оцінює саму можливість використання контролюючим органом даних СОД РРО як джерела відомостей, оскільки це питання є відмінним від питання про те, вартість яких саме товарів утворює базу фінансової санкції.

У постановах від 09 вересня 2024 року у справі №280/6832/23 та від 20 листопада 2024 року у справі №440/9859/23 Верховний Суд зазначив, що використання податкової інформації, яка надходить від платників податків через бази даних інформаційних систем, у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, поданих через систему СОД РРО, є належною реалізацією податкового контролю та може бути самостійною підставою для висновків під час проведення фактичної перевірки.

У постанові від 11 серпня 2026 року у справі №320/41361/24 Верховний Суд, оцінюючи висновки акта фактичної перевірки, зроблені на підставі відомостей інформаційної бази СОД РРО, зазначив, що матеріали справи не містять жодного переліку проданих з порушенням товарів, як і відсутня інформація з цієї системи, на яку посилається контролюючий орган, а тому «взагалі є незрозумілим на підставі чого базуються висновки контролюючого органу про продані позивачем товари з порушенням на загальну суму 2 854 231,50 грн та якими доказами такі висновки підтверджені», і дійшов висновку про непідтвердженість обставин, якими контролюючий орган обґрунтував своє рішення.

Отже, правову можливість використовувати відомості СОД РРО під час фактичної перевірки суд під сумнів не ставить. Питання полягає в іншому: вартість яких саме товарів ці відомості підтверджують і чи є ці товари тими, що на момент перевірки знаходилися у місці продажу.

Застосовуючи до встановлених обставин наведені вище висновки Верховного Суду щодо кола товарів, документи на які суб`єкт господарювання зобов`язаний надати під час перевірки, суд зазначає, що сума 3107260,83 грн становить вартість товарів, які позивач уже реалізував через зареєстрований реєстратор розрахункових операцій із створенням фіскальних чеків, а отже - товарів, які на момент перевірки в місці продажу не перебували та перебувати не могли. Це узгоджується і з пунктом 10 розділу II Порядку №496, за яким Форма обліку та первинні документи на товари зберігаються у місці продажу лише до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах. Обставин перебування цих товарів у місці продажу станом на 08.10.2025 відповідач не встановлював. Зняття фактичних залишків товарів контролюючий орган провів, про що зазначено у відомості товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025, проте ним охоплено лише десять товарних позицій загальною вартістю 42630,00 грн. Інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у порядку підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України відповідач не вимагав, а інших документів, якими було б зафіксовано наявний у місці продажу товар, матеріали справи не містять.

Щодо суми у розмірі 42630,00 грн, обчисленої за відомістю товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025, суд враховує встановлену вище обставину: графи цієї відомості, призначені для відображення залишків запасів за даними обліку, залишилися незаповненими.

Отже, розбіжність між фактичною наявністю товару в місці продажу та даними обліку позивача контролюючий орган не встановив та не зафіксував, а висновок про необлікованість товару зроблено виключно з факту ненадання накладних, про що у відомості міститься відповідний рукописний запис.

Суд окремо зазначає, що доказів реалізації позивачем товарів, зафіксованих у відомості товарно-матеріальних цінностей від 08.10.2025, матеріали справи не містять. У поясненнях фахівців Головного управління ДПС в Одеській області, наданих суду, ці товари описані так: «Згідно опису відомості ТМЦ від 08.10.2025 в реалізації знаходився наступний товар», тобто як товар, що перебував у місці продажу на момент перевірки. Стаття 20 Закону №265/95-ВР пов`язує відповідальність або зі здійсненням реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, або з ненаданням під час проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу. Факту реалізації позивачем цих десяти позицій контролюючий орган не встановлював та в Акті перевірки не фіксував.

Необхідність належної фіксації товарних залишків, про яку йшлося вище, підтверджує і постанова Верховного Суду від 28 квітня 2026 року у справі №280/10055/24, у якій Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що встановлення наявності або відсутності товарних залишків потребує належної фіксації таких обставин, зокрема шляхом проведення інвентаризації або інших передбачених законом дій контролюючого органу, а також що зі змісту судових рішень не вбачається, що суди встановили та дослідили факти, які саме товарні запаси перебували у місці продажу на момент проведення перевірки, їх обсяг та номенклатуру, і не навели належної оцінки доказам, які б підтверджували або спростовували факт реалізації необлікованих товарів.

Суд не залишає поза увагою твердження відповідача про те, що ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, є самостійною підставою для застосування фінансової санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР. Такий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі №420/12275/22, Верховний Суд навів і в постанові від 20 листопада 2025 року у справі №160/20114/24. Водночас застосування цієї санкції в будь-якому разі передбачає наявність у суб`єкта господарювання обов`язку вести облік товарних запасів за місцем реалізації та стосується документів на товари, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу. У цій справі наявності такого обов`язку відповідач не довів, а документи витребував щодо товарів, перебування яких у місці продажу на момент перевірки не встановлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що фінансова санкція за статтею 20 Закону №265/95-ВР у сумі 3149890,83 грн застосована за недоведеності складу правопорушення.

Щодо висновків акта перевірки стосовно суми 95,80 грн.

Суд встановив, що цю подію контролюючий орган зафіксував у двох різних формулюваннях: у пункті 2.2.19 Акта перевірки - як невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків показникам денного звіту реєстратора розрахункових операцій, а в пункті 2.2.20 - як проведення розрахункових операцій без використання реєстратора розрахункових операцій на загальну суму 95,80 грн.

За пунктом 3.1 розділу 3 Акта перевірки контролюючий орган встановив порушення пунктів 1, 2 статті 3 та пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413.

Отже, цю подію кваліфіковано за пунктами 1 та 2 статті 3 Закону №265/95-ВР - як непроведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій та невидачу розрахункового документа.

Ці два формулювання описують різні події: перше - розбіжність між фактичним залишком готівки та даними реєстратора розрахункових операцій, друге - конкретну розрахункову операцію, проведену без застосування реєстратора розрахункових операцій. Обидва стосуються однієї суми 95,80 грн, обчисленої в пункті 2.2.19 Акта перевірки як арифметична різниця, при цьому жодної окремої розрахункової операції, яка відповідала б формулюванню пункту 2.2.20, акт перевірки не містить.

Суд зазначає, що до 2020 року Закон №265/95-ВР містив спеціальні норми про відповідність готівки показникам звіту реєстратора розрахункових операцій.

Пункт 13 статті 3 цього Закону зобов`язував суб`єктів господарювання забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті реєстратора розрахункових операцій.

Кореспондуючи цьому обов`язку, абзац перший пункту 1 статті 17 цього Закону відносив до складів правопорушень «невідповідність на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті реєстратора розрахункових операцій, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року».

Законом України від 01.12.2020 №1017-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо лібералізації застосування реєстраторів розрахункових операцій платниками єдиного податку та скасування механізму компенсації покупцям (споживачам) за скаргами щодо порушення встановленого порядку проведення розрахункових операцій частини суми застосованих штрафних санкцій» обидві ці норми виключено: пункт 13 статті 3 виключено повністю, а з абзацу першого пункту 1 статті 17 виключено наведене вище формулювання.

Отже, станом на 08.10.2025 - дату проведення перевірки - законодавство не покладало на суб`єкта господарювання обов`язку забезпечувати відповідність готівки на місці проведення розрахунків показникам звіту реєстратора розрахункових операцій та не встановлювало відповідальності за таку невідповідність.

Наведений у пункті 1 статті 17 Закону №265/95-ВР перелік складів правопорушень, відтворений вище, є вичерпним, та невідповідності готівкових коштів показникам звіту реєстратора розрахункових операцій у ньому немає. Кожен із цих складів прив`язаний до конкретної розрахункової операції.

Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2023 року у справі №500/6845/21, висновок якої відтворено в постанові від 22 січня 2026 року у справі №420/13753/24, що предметом доказування у справах, пов`язаних із притягненням до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов`язує допущення порушення вимог пункту 1 та/або пункту 2 статті 3 Закону №265/95-ВР.

За визначенням, наведеним у статті 2 Закону №265/95-ВР, розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями.

Розмір санкції за пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР обчислюється у відсотках від суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) з порушеннями.

Отже, для застосування цієї санкції контролюючий орган має встановити конкретну розрахункову операцію та суму продажу, на яку її проведено.

Сума 95,80 грн такою вартістю не є.

Суд встановив, що вона становить арифметичну різницю між сумою готівки, зафіксованою описом наявних готівкових коштів від 08.10.2025 (4630,00 грн), та показником залишку готівки в сейфі за фіскальним звітним чеком №0664 від 08.10.2025 (4534,20 грн).

Суд зазначає, що цей показник контролюючий орган у пункті 2.2.19 Акта перевірки назвав «сумою коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій (загальна сума продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня)», тоді як сума продажів за цим чеком становила 4080,00 грн, а 4534,20 грн є показником залишку готівки в сейфі, обчисленим самим реєстратором розрахункових операцій.

У судовому засіданні 18.08.2026 представник відповідача цю обставину визнав, підтвердивши, що сума 95,80 грн є різницею між фактично наявною на місці проведення розрахунків готівкою та показником фіскального звітного чека №0664.

На запитання суду про те, який саме товар позивач продав, за яку ціну та в який час, представник відповідача відповіді не надав, зазначивши, що цих обставин контролюючий орган не встановлював.

Представник позивача наявність різниці визнав та пояснив, що ці кошти є розмінними та призначені для видачі решти покупцям.

Різниця готівкових коштів не є вартістю проданих з порушеннями товарів, а тому не може слугувати базою для обчислення санкції за пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР.

Суд наголошує, що наявність у суб`єкта господарювання готівки в сумі, що перевищує показник звіту реєстратора розрахункових операцій, свідчить лише про розбіжність між фактичним залишком коштів та даними обліку, але не підтверджує, що ця сума одержана від покупця за проданий товар без проведення операції через реєстратор розрахункових операцій. Такий висновок залишається припущенням доти, доки контролюючий орган не встановить конкретної розрахункової операції, яка утворила відповідну суму.

Суд враховує також висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2026 року у справі №280/10055/24, згідно з яким сама по собі наявність часових співпадінь або розбіжностей між окремими діями працівників контролюючого органу та формуванням фіскальних чеків не може безумовно свідчити про порушення порядку проведення розрахункових операцій без встановлення фактичних обставин здійснення таких операцій, зокрема факту передачі товару та отримання коштів до моменту формування відповідного розрахункового документа.

Під час судового розгляду суд встановив, що відповідач не встановив способу розрахунку за операцією, яку він вважає непроведеною. Показник «в сейфі готівка» фіскального звітного чека №0664 обчислено самим реєстратором розрахункових операцій як суму продажів за готівку (4080,00 грн) та службового внесення (500,00 грн) за вирахуванням службової видачі (45,80 грн).

Опис наявних готівкових коштів від 08.10.2025 містить спеціально призначені для такого зіставлення рядки «Показники «Х» - денного звіту РРО» та «Невідповідність наявних готівкових коштів показникам «Х» - денного звіту РРО». Обидва рядки посадові особи контролюючого органу залишили незаповненими.

Тобто у документі, який складають саме для фіксації невідповідності готівки показникам реєстратора розрахункових операцій, жодної невідповідності зафіксовано не було, а денного звіту на момент опису контролюючий орган не знімав.

Суд звертає увагу й на те, що в пункті 4.5 акта перевірки серед додатків названо «опис готівкових коштів, Х-звіт, додаток №1», тоді як до матеріалів перевірки долучено фіскальний звітний чек із заголовком «Z-звіт денний №0664» та відміткою «звіт нульовано». Х-звіт і Z-звіт є різними документами: перший відображає поточні показники з моменту відкриття зміни без їх обнуління, другий формується на завершення зміни та обнуляє денні підсумки.

Отже, контролюючий орган у власному акті назвав долучений документ звітом того виду, який він насправді не знімав.

Крім того, суд враховує часові обставини. Фіскальний звітний чек №0664 створено об 11 год. 59 хв. 12 сек. та в ньому міститься відмітка «звіт нульовано», тоді як опис готівкових коштів складено о 13 год. 20 хв. Контрольну розрахункову операцію на суму 135,00 грн проведено о 13 год. 04 хв. із застосуванням електронного платіжного засобу, тобто без надходження готівки до каси.

Отже, відповідач зіставив фактичний залишок готівки станом на 13 год. 20 хв. із показником звіту, сформованого та обнуленого на годину й двадцять хвилин раніше. Руху готівкових коштів у цьому проміжку контролюючий орган не досліджував та жодних доводів щодо нього не навів.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 6 розділу III Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 №547 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.07.2016 за №918/29048), внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через реєстратор розрахункових операцій з використанням операцій «службове внесення» та «службова видача», якщо такі внесення чи видача не пов`язані з проведенням розрахункових операцій.

При цьому операція «службове внесення» використовується для реєстрації суми готівки, яка зберігається на місці проведення розрахунків на момент реєстрації першої розрахункової операції, що проводиться після виконання Z-звіту, а операція «службова видача» - для реєстрації суми готівки, яка вилучається з місця проведення розрахунків та/або видається держателям електронних платіжних засобів.

Із наведеної норми випливає, що готівка, яку суб`єкт господарювання тримає на місці проведення розрахунків та яка не походить від розрахункових операцій, виторгом не є та обліковується окремо - саме операцією «службове внесення».

Фіскальний звітний чек №0664 від 08.10.2025 містить показник службового внесення в сумі 500,00 грн та службової видачі в сумі 45,80 грн, тобто позивач цей механізм застосовував. Отже, пояснення позивача про призначення спірних коштів для видачі решти покупцям узгоджується з даними реєстратора розрахункових операцій, а відповідач цього пояснення не спростував.

Суд окремо перевіряє кваліфікацію цього діяння як наступного порушення, адже саме вона зумовила застосування підвищеної ставки санкції - 150 відсотків замість 100 відсотків.

У п.10 постанови від 22 лютого 2022 року у справі №640/4426/19 Верховний Суд зазначив: «кожен встановлений контролюючим органом факт непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи є окремим правопорушенням. При цьому кваліфікуючою ознакою такого правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень. Таким чином, розмір фінансових санкцій у даному випадку слід визначати з урахуванням кількості разів допущених правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки».

Отже, попереднього рішення про застосування штрафу для кваліфікації діяння як наступного не потрібно. Проте повторність є кваліфікуючою ознакою, а отже підлягає доведенню та фіксації. У постанові від 07 квітня 2026 року у справі №420/36506/24 Верховний Суд зазначив, що «відсутність як у акті перевірки, так і у податковому повідомленні-рішенні відомостей щодо повторності вчинення порушення, яка є кваліфікуючою ознакою для застосування відповідного розміру штрафних санкцій, свідчить про неналежне обґрунтування такого рішення контролюючого органу».

Отже, відповідач не встановив часу вчинення діяння, пов`язаного із сумою 95,80 грн, що визнав його представник у судовому засіданні, а без цього визначити, яке з двох діянь є першим, а яке наступним, неможливо.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зафіксоване відповідачем діяння на суму 95,80 грн складу правопорушення, передбаченого пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, не утворює: невідповідність готівкових коштів показникам звіту реєстратора розрахункових операцій до переліку цих складів не належить, а факту здійснення позивачем продажу товару на суму 95,80 грн без проведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій, як і повторності діяння, відповідач не довів.

Щодо висновків акта перевірки про проведення контрольної розрахункової операції на суму 135,00 грн без застосування реєстратора розрахункових операцій.

Факт придбання 08.10.2025 о 13 год. 04 хв. молотка на суму 135,00 грн із застосуванням електронного платіжного засобу та невидачі при цьому розрахункового документа встановленої форми підтверджується коротким звітом банківського термінала (чек №995), поясненнями фахівців контролюючого органу та письмовим поясненням ОСОБА_2 від 08.10.2025, яка не заперечувала продажу товару.

Твердження позивача про технічні труднощі з підключенням до мережі Інтернет та відключення електроенергії суд оцінює критично, оскільки жодних доказів відсутності електропостачання чи зв`язку саме 08.10.2025 у місці продажу позивач не надав, а можливості роботи реєстратора розрахункових операцій в офлайн-режимі не спростував.

Щодо відповідності податкового повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61806/15-32-07-06 вимогам, що ставляться до акта індивідуальної дії.

Відповідно до пункту 2 розділу II Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, у разі застосування штрафної (фінансової) санкції за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, складається податкове повідомлення-рішення за формою «С». За встановленою для цієї форми структурою в рішенні мають зазначатися, зокрема, обґрунтовані підстави для визначення грошового зобов`язання - стислий зміст виявлених перевіркою порушень - та обставини вчинених правопорушень, які відображені в акті перевірки.

Судом встановлено, що цим рішенням одним актом індивідуальної дії застосовано санкції за двома самостійними та різними за конструкцією складами правопорушень - за пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР (непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій та невидача розрахункового документа) та за статтею 20 Закону №265/95-ВР (реалізація необлікованих товарів та/або ненадання документів, які підтверджують облік товарів у місці продажу). При цьому рішення не містить розрахунку санкцій, не розмежовує суми за кожним складом та не зазначає норми, за якою нараховано кожну з них, а вид правопорушення сформульовано узагальнено - як порушення «законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій», тоді як висновків про порушення законодавства у сфері патентування акт перевірки не містить.

У постанові від 26 травня 2026 року у справі №380/24726/24 Верховний Суд, оцінюючи зміст податкового повідомлення-рішення форми «С», зазначив, що воно «містить інше формулювання змісту правопорушення, ніж передбачено диспозицією статті 20 Закону №265/95-ВР, як підстави для притягнення до фінансової відповідальності, а саме - «не проведення через реєстратор розрахункових операцій розрахункові операції з видачою відповідних розрахункових документів, порушення ведення в порядку, встановленому законодавством, обліку товарних запасів за місцем їх реалізації» (пункт 86 постанови), тоді як «відповідно до змісту статті 20 Закону №265/95-ВР фінансова відповідальність застосовується виключно у разі здійснення реалізації необлікованих товарів або ненадання під час перевірки документів, що підтверджують облік товарів, які знаходяться в місці продажу» (пункт 87 постанови). За висновком Верховного Суду, наведене у податковому повідомленні-рішенні «формулювання правопорушення не відповідає законодавчо визначеному складу такого правопорушення, що має істотне значення для правильного вирішення спору» (пункт 88 постанови).

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що узагальнене формулювання зумовлене використанням уніфікованої форми рішення і не впливає на його правомірність. Використання затвердженої форми не звільняє контролюючий орган від обов`язку зазначити в рішенні конкретну норму, за якою застосовано санкцію, та навести її розрахунок. Платник податків має бути обізнаним, за яке саме порушення та в якому розмірі до нього застосовано відповідальність, оскільки без цього він позбавлений можливості ефективно захистити свої права, а суд - можливості перевірити правильність визначення розміру санкції за кожним складом окремо.

Розрахунок штрафних (фінансових) санкцій відповідач подав до суду у складі матеріалів перевірки, а доказів його надіслання позивачу разом із податковим повідомленням-рішенням матеріали справи не містять.

Суд враховує, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21 та в пункті 70 постанови від 16 листопада 2023 року у справі №160/24147/21, часткове скасування податкового повідомлення-рішення зі зміною ставки штрафу в межах однієї об`єктивної сторони, суб`єкта та об`єкта правопорушення не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій, оскільки в такому разі лише уточнюється правильна кваліфікація діяння платника податків у межах одного складу податкового правопорушення та правильна ставка штрафної санкції.

Водночас, оскаржуване рішення поєднує не один, а два різні склади правопорушень, розрахунку санкцій не містить та сум за кожним складом не розмежовує, а щодо санкції за пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР суд встановив недоведеність черговості діянь, яка впливає на ставку.

Оскільки контролюючий орган поєднав в одному акті індивідуальної дії різні склади правопорушень під єдиним узагальненим формулюванням без розрахунку, суд позбавлений можливості визнати таке рішення частково правомірним: виокремлення судом окремих сум за окремими складами означало б підміну судом контролюючого органу та покладення на суд не властивої йому функції визначення розміру грошового зобов`язання.

Наведене стосується і встановленого судом правопорушення на суму 135,00 грн: попри доведеність цього порушення, санкцію за нього оскаржуване рішення не виокремлює ані за нормою, ані за сумою.

За таких обставин збереження оскаржуваного рішення чинним у відповідній частині означало б визначення судом розміру грошового зобов`язання замість контролюючого органу.

Суд також враховує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення містять посилання на Акт перевірки від 20.10.2025, тоді як позивачу вручено примірник акта, датований 17.10.2025.

Пояснення відповідача про те, що 20.10.2025 є датою реєстрації акта, узгоджується з пунктами 86.1 та 86.5 статті 86 Податкового кодексу України.

Водночас у судовому засіданні представник відповідача визнав, що самі перевіряючі підписали акт 20.10.2025, тобто дата складення акта, зазначена у ньому (17.10.2025), не збігається з датою його фактичного підписання.

Суд зазначає, що ця розбіжність не вплинула та не могла вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами перевірки, а тому самостійною підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вона не є.

З урахуванням наведеного вище - недоведеності зафіксованих актом перевірки правопорушень та невідповідності оскаржуваного рішення вимогам обґрунтованості - суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61806/15-32-07-06 є протиправним та підлягає скасуванню в повному обсязі.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61808/15-32-07-06

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно з пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України, у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати.

Згідно з підпунктом 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України встановлено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2024 року у справі №420/15857/22 зазначив: «з моменту початку проведення перевірки у позивача виникає обов`язок надання контролюючому органу на виконання відповідного запиту інформації та її документального підтвердження з питань в межах предмету перевірки із зазначенням конкретного переліку документів та інформації, що запитуються» (пункт 79 постанови).

Оцінюючи запит контролюючого органу в тій справі, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що запит, який «не містить конкретний перелік … запитуваних, у тому числі, первинних документів, а лише узагальнений перелік типів документів, що є порушенням та взагалі не дозволяє ідентифікувати позивачу витребувані документи» (пункт 80 постанови).

У цій справі єдиним документом, яким відповідач зафіксував ненадання документів, є Акт про відмову платника податків або його законних представників надати документи для перевірки від 15.10.2025 №8036/Ж6/15-32-07-06-18/НОМЕР_1. Перелік документів, які запропоновано надати, викладений у ньому так: « 1. Банківські виписки. 2. Та інше».

Суд враховує, що в пункті 2.2.20 Акта перевірки контролюючий орган назвав три види ненаданих документів - банківські виписки, книгу обліку доходів і форму обліку товарних запасів.

Проте пункт 85.6 статті 85 Податкового кодексу України пов`язує фіксацію відмови саме з окремим актом, який складається у довільній формі та має містити перелік документів, що їх запропоновано подати. Таким переліком в Акті про відмову від 15.10.2025 є « 1. Банківські виписки. 2. Та інше», і саме цей акт відповідач поклав в основу оскаржуваного рішення. Формулювання «та інше» переліком документів у розумінні пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України не є: воно не дозволяє встановити, які саме документи платник податків не надав, а отже - і перевірити, чи належать вони до предмета перевірки та чи виник у платника обов`язок їх надати.

Суд враховує й те, що у поясненнях фахівців Головного управління ДПС в Одеській області, наданих суду, зазначено: «У зв`язку з ненаданням банківських виписок за перевіряємий період з 08.10.2022 по 17.10.2025, спростувати або підтвердити інформацію стосовно проведення/непроведення розрахункових операцій через РРО не надалось можливим». Із цього пояснення вбачається, що банківські виписки контролюючий орган витребував для перевірки повноти проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій за період з 08.10.2022 по 17.10.2025, а не для підтвердження обліку товарів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу. У цих же поясненнях висновок про непроведення безготівкових розрахунків через реєстратор розрахункових операцій сформульовано як припущення - «може свідчити про непроведення безготівкових коштів через РРО».

Серед документів, витребуваних у позивача згідно з переліком від 08.10.2025, зазначено, зокрема, книга обліку доходів, товарний звіт на останню звітну дату та залишки товарно-матеріальних цінностей на момент початку перевірки. Оскільки суд дійшов висновку про недоведення контролюючим органом реалізації позивачем технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а відтак і про відсутність у позивача обов`язку вести облік товарних запасів за місцем реалізації, ненадання документів такого обліку відповідальності за пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України не тягне. Водночас в Акті про відмову від 15.10.2025 документи товарного обліку не названі взагалі.

Суд зазначає також, що письмова вимога про надання документів має відповідати підпункту 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, за яким у ній обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання. Перелік документів від 08.10.2025 цим вимогам не відповідає: види документів позначені в ньому відмітками у типовому переліку, без зазначення конкретних документів та їх реквізитів, що не дозволяє встановити, які саме документи витребувано у позивача.

Суд також зважає на правовий зміст пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України. Ця норма пов`язує відповідальність із ненаданням платником податків документів контролюючому органу. Натомість відповідач ставить позивачу у вину те, що документи надані не в повному обсязі. Ненадання в повному обсязі витребуваної інформації та її документального підтвердження не є тим діянням, за яке встановлено відповідальність за наведеною нормою.

Крім того, пункт 85.7 статті 85 Податкового кодексу України зобов`язує оформлювати отримання копій документів описом, копія якого вручається платнику податків або його законному представнику під підпис. Такого опису матеріали справи не містять, а тому встановити, які саме документи посадові особи контролюючого органу отримали, а яких не отримали, неможливо.

З наведеного суд дійшов висновку, що склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, відповідач належними та допустимими доказами не довів, а тому податкове повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61808/15-32-07-06 також є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що акт перевірки та податкові повідомлення-рішення він отримав одночасно 24.11.2025 і був позбавлений права подати заперечення на акт перевірки. Матеріалами справи, а саме фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 20.10.2025 та роздруківкою відстеження поштового відправлення №6504416997705, підтверджено, що акт перевірки надіслано позивачу 20.10.2025 та вручено 24.10.2025.

Передбачений пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України десятиденний строк для подання заперечень спливав 07.11.2025, тоді як податкові повідомлення-рішення прийнято 14.11.2025.

Отже, реальну можливість реалізувати це право позивачу було забезпечено.

Суд не погоджується з позивачем у тому, що дата 20.10.2025 не входить до періоду проведення перевірки.

Відповідно до абзацу шостого пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, строк складення акта (довідки) про результати перевірки не зараховується до строку проведення перевірки, а згідно з пунктом 86.5 статті 86 цього Кодексу, акт про результати фактичної перевірки реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Перевірку закінчено в п`ятницю 17.10.2025 о 17 год. 00 хв., а наступним робочим днем був понеділок 20.10.2025.

Правове значення встановленої судом розбіжності між датою складення акта та датою його підписання оцінено вище.

Суд відхиляє аргумент позивача про те, що визначений у наказі період діяльності з 08.10.2022 свідчить про помилковість визначення виду перевірки та про підміну фактичної перевірки документальною. Податковий кодекс України не встановлює обмежень щодо періоду діяльності платника, який перевіряється в ході фактичної перевірки, крім строків, визначених статтею 102 цього Кодексу. Водночас коло товарів, за необлікованість яких настає відповідальність за статтею 20 Закону №265/95-ВР, визначає спеціальна норма пункту 12 статті 3 цього Закону, яка пов`язує обов`язок надати документи з товарами, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу, про що зазначено вище.

Безпідставним суд вважає й твердження позивача про те, що пред`явлення документів на перевірку не особисто суб`єкту господарювання є порушенням пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України. Пункт 80.2 статті 80 та пункт 81.1 статті 81 цього Кодексу прямо передбачають вручення копії наказу та пред`явлення направлення особам, які фактично проводять розрахункові операції. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 фактично здійснювала розрахункові операції в магазині позивача, ознайомилася зі службовими посвідченнями, підписала обидва направлення та отримала копію наказу. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2025 року у справі №580/4426/25.

Аргументи позивача щодо відсутності в його діях порушення законодавства про працю у зв`язку з допомогою матері у веденні господарської діяльності суд по суті не оцінює, оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення не містять відповідних санкцій за означене правопорушення.

Суд враховує посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі №280/6832/23, від 19 лютого 2025 року у справі №280/2619/24 та від 06 травня 2025 року у справі №580/2628/24, проте зазначає, що викладений у них висновок стосується правової можливості використовувати податкову інформацію СОД РРО під час фактичної перевірки, і цю можливість суд під сумнів не ставить.

Водночас у постанові від 14 липня 2026 року у справі №420/22716/24 Верховний Суд зазначив, що безпосереднім доказом вчинення розрахункової операції є відповідний розрахунковий документ.

Крім того, питання про джерело відомостей є відмінним від питання про те, вартість яких саме товарів утворює базу фінансової санкції за статтею 20 Закону №265/95-ВР.

Відповідач обґрунтовує свою позицію також посиланням на постанову Верховного Суду від 03.03.2026 у справі №140/5047/25, наводячи в тексті відзиву цитату з неї. Суд не застосовує це посилання, оскільки постанови Верховного Суду з такими реквізитами не існує: справа №140/5047/25 є справою за позовом фізичної особи до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про перерахунок пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», останнім судовим рішенням у якій є постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025. До спірних правовідносин ця справа жодного відношення не має.

Позивач обґрунтовує свою позицію посиланням на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України як на підставу, нібито зазначену в наказі. Суд не застосовує цю норму, оскільки наказ від 07.10.2025 №10414-п посилання на неї не містить.

Позивач посилається також на статтю 42 Цивільного кодексу України та пункт 291.4 статті 291 Податкового кодексу України. Суд не застосовує ці норми, оскільки вони регулюють інші відносини - цивільну правоздатність фізичної особи-підприємця та поділ платників єдиного податку на групи - та не містять правил щодо залучення членів сім`ї до господарської діяльності, а порушене питання перебуває поза межами предмета спору.

Суд оцінив усі аргументи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а також стосуються обставин, що не входять до предмета доказування у спірних правовідносинах, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваних рішень у порядку частини другої статті 77 КАС України. Зокрема, відповідач не довів:

наявності у позивача обов`язку вести облік товарних запасів, тобто провадження ним діяльності з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту;

перебування у місці продажу на момент перевірки товарів вартістю 3107260,83 грн;

невідображення в обліку конкретних товарів вартістю 42630,00 грн;

здійснення продажу товару на суму 95,80 грн без проведення розрахункової операції через реєстратор розрахункових операцій;

конкретизації переліку витребуваних документів та їх належності до предмета фактичної перевірки.

Окремо суд встановив відсутність передбачених підпунктами 80.2.3 і 80.2.4 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактичних підстав для призначення фактичної перевірки.

Крім того, податкове повідомлення-рішення від 14.11.2025 №61806/15-32-07-06 не відповідає вимогам обґрунтованості, оскільки поєднує різні склади правопорушень під узагальненим формулюванням, не містить розрахунку санкцій та посилається на порушення законодавства про патентування, висновків про яке акт перевірки не містить.

Оскільки оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог частини другої статті 2 КАС України, вони є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 16650,00 грн, що підтверджує платіжна інструкція від 23.03.2026 №42, отже сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У позовній заяві позивач просить стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 (п`ятнадцяти тисяч) гривень 00 коп.

У зв`язку з тим, що представник позивача не надав підтверджуючих документів щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, питання про стягнення витрат на правничу допомогу разом з ухваленням рішення суду, не розглядається.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 14.11.2025 №61806/15-32-07-06.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 14.11.2025 №61808/15-32-07-06.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 16650,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області, місцезнаходження: вул.Семінарська, буд.5, м.Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65044, код ЄДРПОУ 44069166.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 03.09.2026.

Суддя Дмитро БАБЕНКО