Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №420/14961/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14961/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті мені, ОСОБА_1 , матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку з захворюванням (відповідно до наказу МО України від 11 червня 2008 року №260 та підпункту 6.3.3.3 пункту 6 Окремого доручення Міністерства оборони України від 09.01.2025 №156/уд);

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку з захворюванням (відповідно до наказу МО України від 11 червня 2008 року №260 та підпункту 6.3.3.3 пункту 6 Окремого доручення Міністерства оборони України від 09.01.2025 №156/уд) із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та вважає, що відповідач не провів з ним належного розрахунку, зокрема, не виплатив матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення. Позивач вказує, що 14 жовтня 2025 року він звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_2 (вх.№16609/р) про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку з захворюванням (відповідно до наказу МО України від 11 червня 2008 року №260 та Окремого доручення Міністерства оборони України від 09.01.2025 №156/уд). Як вбачається з копії рапорту, він містить відмітку про реєстрацію його військовою частиною, а отже відповідач отримав цей рапорт, однак станом на 27 січня 2026 року ані виплати, ані відмови у задоволенні рапорту позивач не отримав.

З метою з`ясування результатів розгляду рапорту, позивач звернувся до відповідача письмово 27.01.2026 та отримав відповідь листом вих.№911/834 від 31.01.2026 проте, що вимогами Окремого доручення Міністра оборони України від 04.01.2026 №156/уд, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2026 році виплачується військовослужбовцям один раз на рік за умови настання події у 2026 році або у грудні 2025 року. Оскільки право на отримання допомоги виникло у жовтні 2025 року та не було реалізоване до завершення фінансового періоду, підстави для здійснення вказаної виплати за рахунок бюджетних коштів 2026 року відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позивач посилається на те, що відповідно до приписів п.9 розділу XXIV Порядку №260, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира. Законом №2011-XII делеговано Міністру Оборони України повноваження щодо визначення порядку та розміру виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Позивач стверджує, що має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, відповідно до підпункту 6.3.3.3 пункту 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 року №156/уд, оскільки перебував на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста КНП ОРКПЦ ООР від 04.08.2025, а також під час проходження військової служби встановленим порядком подав рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2025 рік до командування військової частини НОМЕР_2 . Отже, невиплата цієї допомоги є протиправною бездіяльністю відповідача.

Ухвалою суду від 27.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.

10.06.2026 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідач підтвердив, що 14 жовтня 2025 року штаб-сержант ОСОБА_1 звернувся із рапортом (вх. №16609/р) на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку із захворюванням. Станом на кінець бюджетного року (31 грудня 2025 року) вказана виплата проведена не була. 27 січня 2026 року Позивач повторно звернувся із рапортом (вх. №1143/р) щодо надання роз`яснень про причини невиплати коштів. Листом від 31.01.2026 вих. №911/834 Відповідач надав Позивачу письмову відповідь, у якій роз`яснив, що реалізувати його право на отримання допомоги за рахунок коштів бюджетного періоду 2025 року виявилося неможливим через повне вичерпання лімітів бюджетних асигнувань наприкінці фінансового року, а правові підстави для здійснення виплати за рахунок бюджету поточного 2026 року відсутні.

У відзиві відповідач посилається на те, що командир військової частини НОМЕР_2 не мав законних підстав та повноважень приймати грошові зобов`язання та здійснювати виплати за відсутності коштів під кінець бюджетного року. Також відповідачем зазначено про неможливість використання фонду 2026 року для покриття зобов`язань 2025 року, оскільки фінансування грошового забезпечення та додаткових одноразових виплат у 2026 році здійснюється на підставі нового розпорядчого документа - Окремого доручення Міністра оборони України від 04.01.2026 № 38/уд. Згідно з вимогами вказаного Окремого доручення № 38/уд (зокрема, пункту 6), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2026 році виплачується військовослужбовцям один раз на рік за умови настання події у 2026 році або у грудні 2025 року. У Позивача подія (медичний огляд та встановлення діагнозу) відбулася 04.08.2025 (серпень 2025 року), а рапорт подано у жовтні 2025 року. Дана обставина, як стверджує відповідач, виключає можливість здійснити виплату за рахунок лімітів 2026 року. Використання бюджетних коштів 2026 року на покриття незадоволених рапортів за жовтень 2025 року є грубим порушенням фінансової дисципліни та кваліфікується як нецільове використання бюджетних коштів.

Також відповідач у відзиві посилався на невідповідність наданих позивачем медичних документів вимогам розпорядчих актів Міністерства оборони України, які діяли у 2025 році. Аналіз наданих позивачем медичних документів свідчить про повну відсутність правових підстав для нарахування та здійснення такої виплати відповідачем у 2025 році з двох причин: По-перше, недотримання обов`язкової форми документа. Підпунктом 6.3.3 пункту 6 Окремого доручення № 156/уд встановлено імперативний (виключний) перелік медичних документів, якими має бути підтверджено порушення стану здоров`я: виписний епікриз, виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/0), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії або висновок лікарської консультативної комісії. Натомість Позивачем до рапорту від 14.10.2025 року було додано «Консультативний висновок спеціаліста» (форма № 028/0), яка розпорядчими актами Міністерства оборони України взагалі не передбачена як правова підстава для виплати грошових коштів. Фінансово-економічна служба Відповідача не має законних повноважень самовільно розширювати встановлений Міністром оборони перелік документів. По-друге, відсутність факту «перебування на лікуванні». Зміст підпункту 6.3.3.3 Окремого доручення № 156/уд чітко й однозначно пов`язує виникнення права на допомогу з фактом «перебування військовослужбовця... на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії». Як вбачається із доданого Позивачем Консультативного висновку від 04.08.2025 року, він проходив виключно «контрольний огляд». Об`єктивним медичним обстеженням констатовано: «рубець без ознак пухлинного росту», а самого Позивача віднесено до клінічної групи 3 (особи з відомим анамнезом злоякісної пухлини, які закінчили радикальне лікування і не мають рецидивів захворювання). Таким чином, відповідач вважає, що позивач на момент звернення із рапортом у жовтні 2025 року не перебував на активному лікуванні онкологічного захворювання, а лише проходив плановий моніторинг (контроль), що повністю нівелює наявність у нього права на отримання матеріальної допомоги за цією статтею витрат згідно з вимогами Окремого доручення № 156/уд.

Щодо здійснення службового розслідування щодо затримання розгляду рапорту позивача діловодом, відповідач зазначив, що відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок між діями діловода та фінансовою можливістю установи провести виплату в межах бюджетного року 2025 року.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає, що у діях посадових осіб Військової частини НОМЕР_2 відсутні ознаки протиправної бездіяльності, оскільки відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, визначених Бюджетним кодексом України, Окремим дорученням МОУ від 09.01.2025 № 156/уд (у 2025 році) та Окремим дорученням МОУ від 04.01.2026 № 38/уд (у 2026 році).

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України та з огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ; має статус учасника бойових дій, про що видане посвідчення серії НОМЕР_4 від 24.04.2018 року.

14.10.2025 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом щодо виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку із захворюванням.

У додатках до рапорту позивач надав: копію консультативного висновку спеціаліста КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» ООР; копію паспорту та ІНН.

14.10.2025 року рапорт зареєстрований у військовій частині НОМЕР_2 за вхід. №16609/р.

Не отримавши результатів розгляду рапорту від 14.10.2025 року №16609/р, позивач 27.01.2026 року адресував командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку із захворюванням або надання обґрунтованої відмови.

Листом за підписом командира військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2026 року №911/834 позивачу було надано відповідь та повідомлено, що станом на 27.01.2026 виплата за рапортом проведена не була. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2025 №527 було проведено службове розслідування. За його результатами встановлено, що причиною невиплати стало неналежне виконання службових обов`язків та порушення порядку проходження документації діловодом відділення персоналу штабу. За вказане порушення вимог Дисциплінарного статуту та Статуту внутрішньої служби ЗС України винну особу притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Також позивача інформовано, що станом на 27.12.2025 ліміти бюджетних асигнувань за загальним фондом військової частини НОМЕР_2 на 2025 рік були вичерпані в повному обсязі (залишок - 0,00 грн), що унеможливило проведення виплати наприкінці бюджетного року. Згідно з вимогами Окремого доручення Міністра оборони України від 04.01.2026 №156/уд, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2026 році виплачується військовослужбовцям один раз на рік за умови настання події у 2026 році або у грудні 2025 року. Оскільки право на отримання допомоги виникло у жовтні 2025 року та не було реалізоване до завершення фінансового періоду (зокрема через відсутність ваших уточнюючих звернень щодо стану розгляду рапорту впродовж грудня 2025 року), на сьогодні законні підстави для здійснення вказаної виплати за рахунок бюджетних коштів 2026 року відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України регулює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі також Закон № 2232-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (надалі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення включає:

щомісячні основні види грошового забезпечення;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

підвищення посадового окладу;

надбавки;

доплати;

винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;

винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду);

премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану;

допомоги.

Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Пунктом 15 розділу I Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення не виплачується:

за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;

якщо виплачуються академічні стипендії;

за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;

за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;

за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);

за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;

за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно з пунктами 16, 17 розділу I Порядку №260, виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

На період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Питання виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовані розділом XXIV Порядку №260.

Відповідно до пункту 1 розд. XXIV Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 7 розд. XXIV Порядку №260, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Згідно з пунктом 8 розд. XXIV Порядку №260, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, накази про звільнення яких підписано минулого року, але не виключеним зі списків військової частини, в поточному році не надається.

Відповідно до пункту 9 розд. XXIV Порядку №260, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до пункту 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 року №156/уд, встановлено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям один раз у 2025 році в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:

6.1 у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

6.2 сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;

6.3 внаслідок події, яка настала у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, а саме:

6.3.1 смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;

6.3.2 народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;

6.3.3 порушення стану здоров`я військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/0), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії), а саме:

6.3.3.1 захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;

6.3.3.2 перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов`язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;

6.3.3.3 перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року встановлення діагнозу онкологічного захворювання;

6.3.3.4 поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов`язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;

6.3.3.5 поранення (тяжкі травми, каліцтва) дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, пов`язаного з військовою агресією російської федерації проти України.

Предметом спору у даній справі є виплата позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку із захворюванням.

Як встановлено судом з аналізу вищенаведених норм Порядку №260, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира військової частини, а її розмір, підстави та порядок виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, зокрема на 2025 рік відповідно до пункту 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 року №156/уд.

Згідно обставин справи позивач у встановленому вище порядку (щодо форми звернення) звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом від 14.10.2025 року №16609/р про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, та рапортом від 27.01.2026 року №1143/р, які відповідач не задовольнив.

Позивач посилається на те, що підставою виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік є підпункт 6.3.3.3 пункту 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 року №156/уд.

Відповідач у відзиві вказує, що для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не було законних підстав через невиконання позивачем імперативних умов пункту 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд (надання документа непередбаченої форми № 028/0 та відсутність факту активного лікування онкологічного захворювання у 2025 році), а також через повне вичерпання лімітів бюджетних асигнувань наприкінці фінансового року. Окрім того, чинне Окреме доручення Міністра оборони України від 04.01.2026 № 38/уд взагалі забороняє здійснення таких виплат у 2026 році за минулі періоди, якщо подія не настала у грудні 2025 року або у 2026 році.

Вирішуючи спір судом встановлено, що відповідач у листі від 31.01.2026 року №911/834, яким позивачу надано відповідь на рапорт від 27.01.2026 щодо результатів розгляду рапорту від 14.10.2025, не посилався, як на підставу невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, на те, що позивачем не було виконано імперативних умов пункту 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд (надання документа непередбаченої форми № 028/0 та відсутність факту активного лікування онкологічного захворювання у 2025 році). На ці обставини відповідач посилається вже у відзиві на позовну заяву.

Щодо підстав відмови у виплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, наведених у листі від 31.01.2026 року №911/834, суд зазначає наступне.

Відповідач у листі зазначив, що станом на 27.12.2025 ліміти бюджетних асигнувань за загальним фондом військової частини НОМЕР_2 на 2025 рік були вичерпані в повному обсязі (залишок - 0,00 грн), що унеможливило проведення виплати наприкінці бюджетного року.

Суд відхиляє правомірність вказаних підстав, оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такий правовий висновок також міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.

Наведене підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах Кечко проти України, Ромашов проти України, Шевченко проти України.

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v.Croatia) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така ж правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань не може бути правомірною підставою невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, у разі наявності нормативно встановлених підстав для виплати такої допомоги.

Разом із відзивом відповідач надав до суду витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30.12.2025 року №527 про призначення службового розслідування за фактом невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік штаб-сержанту ОСОБА_2 , а також витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 29.01.2026 року №92 про результати службового розслідування, відповідно до якого за порушення вимог статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 16, 19 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, що виявилося у неналежному виконанні службових обов`язків та недотриманні порядку проходження службової документації (несвоєчасному поданні на розгляд командиру військової частини зареєстрованого рапорту штаб-сержанта ОСОБА_3 від 14.10.2025 вх.№16609/р), що призвело до порушення прав військовослужбовця на своєчасне отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, діловода відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення, передбачене п. "б" ст. 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України "ДОГАНА".

Тобто, на час виникнення спірних правовідносин відповідач визнав право позивача на своєчасне отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік та визнав винною посадову особу у порушенні цього права.

Також у листі від 31.01.2026 року №911/834 відповідач посилався на те, що згідно з вимогами Окремого доручення Міністра оборони України від 04.01.2026 №156/уд, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у 2026 році виплачується військовослужбовцям один раз на рік за умови настання події у 2026 році або у грудні 2025 року. Оскільки право на отримання допомоги виникло у жовтні 2025 року та не було реалізоване до завершення фінансового періоду (зокрема через відсутність ваших уточнюючих звернень щодо стану розгляду рапорту впродовж грудня 2025 року), на сьогодні законні підстави для здійснення вказаної виплати за рахунок бюджетних коштів 2026 року відсутні.

Суд відхиляє правомірність вказаних підстав, оскільки як визнає сам відповідач право на отримання допомоги виникло у жовтні 2025 року та не було реалізоване до завершення фінансового періоду через неналежне виконання службових обов`язків посадовою особовою військової частини НОМЕР_2 , яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Тобто, позивач не відповідальний за те, що його рапорт не був розглянутий вчасно та з цих підстав позбавлення його права на виплату матеріальної допомоги є протиправним.

Суд також критично оцінює доводи позивача стосовно того, що позивач винний у зволіканні з розглядом рапорту, внаслідок відсутності його уточнюючих звернень щодо стану розгляду рапорту впродовж грудня 2025 року. Військовослужбовець не зобов`язаний контролювати роботу посадових осіб військової частини НОМЕР_2 , а обов`язок вчасно та обґрунтовано розглянути рапорт позивача покладений виключно на командування військової частини НОМЕР_2 .

З огляду на вищевикладені обставини справи, суд вважає, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідно до поданого ним рапорту від 14.10.2025 року №16609/р з підстав наведених у листі від 31.01.2026 року №911/834 є протиправною.

Водночас, враховуючи, що у листі від 31.01.2026 року №911/834 відповідач не надавав оцінку наявності підстав призначення позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, передбачених пунктом 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд, суд вважає доцільний зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 14.10.2025 року №16609/р з урахуванням рапорту від 27.01.2026 року №1143/р про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, з урахуванням висновків суду.

Суд зауважує, що відповідач у листі від 31.01.2026 року №911/834, яким позивачу надано відповідь на рапорт від 27.01.2026 щодо результатів розгляду рапорту від 14.10.2025, не посилався, як на підставу невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, на те, що позивачем не було виконано умов пункту 6 Окремого доручення Міністра оборони України від 09.01.2025 № 156/уд (надання документа непередбаченої форми № 028/0 та відсутність факту активного лікування онкологічного захворювання у 2025 році). На ці обставини відповідач посилається вже у відзиві на позовну заяву, тому суд у межах вирішення спірних правовідносин не надає оцінку наведеним доводам відповідача, оскільки не вони були підставою відмови позивачу у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, відповідно до рапорту від 14.10.2025 року №16609/р з урахуванням рапорту від 27.01.2026 року №1143/р.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку з захворюванням (відповідно до наказу МО України від 11 червня 2008 року №260 та підпункту 6.3.3.3 пункту 6 Окремого доручення Міністерства оборони України від 09.01.2025 №156/уд) із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", суд зазначає, що вони є передчасними, отже задоволенню не підлягають.

Інші доводи сторін встановлених обставин справи та висновків суду не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вимогами ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297, 382 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік відповідно до поданого ним рапорту від 14.10.2025 року №16609/р, з урахуванням рапорту від 27.01.2026 року №1143/р, з підстав наведених у листі від 31.01.2026 року №911/834.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 14.10.2025 року №16609/р, з урахуванням рапорту від 27.01.2026 року №1143/р, про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук