Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №285/4099/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/4099/25 Головуючий у 1-й інст. Коцюба О. М.

Категорія 45 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Галацевич О.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,

за участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №285/4099/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Войтовича Михайла Степановича,

на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Коцюби О.М. у місті Звягелі,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Позов мотивував тим, що 26 травня 2024 року близько 03 години ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, керував мопедом «Honda DIO AF35», номерний знак НОМЕР_1 , з технічно несправними передніми гальмами, та, рухаючись автодорогою від м. Звягель у напрямку с. Майстрів Звягельського району Житомирської області, допустив виїзд транспортного засобу за межі проїзної частини праворуч у кювет. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир мопеда ОСОБА_3 , син позивача, отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Зазначав, що за фактом дорожньо-транспортної пригоди здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024060530000536 за частиною третьою статті 286-1 КК України, у якому ОСОБА_2 повідомлено про підозру.

Посилаючись на положення статей 23, 1166, 1167, 1168 ЦК України, роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо підстав і критеріїв відшкодування моральної шкоди, вказував, що моральна шкода, завдана кримінальним правопорушенням, йому не відшкодована, у зв`язку з чим цивільний відповідач має нести встановлену законом цивільну відповідальність та відшкодувати завдану кримінальним правопорушенням шкоду в повному обсязі.

Просив визнати його потерпілим та цивільним позивачем у кримінальному провадженні №12024060530000536, ОСОБА_2 - цивільним відповідачем та стягнути з останнього на його користь 500 000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 500 000 грн моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Войтович М.С. подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 500 000 грн до 150 000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та визначив розмір моральної шкоди без належного урахування засад розумності, виваженості, справедливості та співмірності.

Посилається на те, що у кримінальному провадженні №12024060530000536 між ОСОБА_2 та прокурором укладено угоду про визнання винуватості, на укладення якої потерпілий ОСОБА_1 надав письмову згоду. Зазначає, що ОСОБА_2 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому та відбуває призначене вироком суду покарання та має намір добровільно відшкодувати завдану моральну шкоду.

Також у скарзі вказано, що після дорожньо-транспортної пригоди вживалися заходи для добровільного відшкодування завданої шкоди, зокрема 02 та 24 червня 2024 року матір`ю ОСОБА_2 родині загиблого перераховано по 10 000 грн.

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року у справі №285/872/26 задоволено позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_2 та стягнуто з нього в порядку регресу 91 500 грн страхового відшкодування.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 367 ЦПК України, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що 26 травня 2024 року близько 03 години ОСОБА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, керував мопедом «Honda DIO AF35», номерний знак НОМЕР_1 , з технічно несправними передніми гальмами.

Не дотримавшись вимог Правил дорожнього руху, ОСОБА_2 допустив виїзд керованого ним транспортного засобу за межі проїзної частини праворуч у кювет, унаслідок чого пасажир мопеда ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Зазначені обставини та вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджуються вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року у справі №285/3467/24, який набрав законної сили 09 травня 2025 року та яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 КК України (а.с.11-15).

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_3 вбачається, що позивач ОСОБА_1 є його батьком (а.с.21).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з частиною другою цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частиною третьою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом.

Частиною другою статті 1168 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Отже, ОСОБА_1 як батько загиблого має право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина.

Визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди за своєю природою має оціночний характер, оскільки немайнові втрати та душевні страждання не можуть бути точно обчислені чи приведені у відповідність до будь-якого майнового еквівалента. Тому розмір такої компенсації визначається з урахуванням конкретних обставин справи, характеру і глибини завданих страждань, їх тривалості та незворотності і має забезпечувати потерпілій особі розумну сатисфакцію, не призводячи водночас до її безпідставного збагачення.

При цьому розмір відшкодування моральної шкоди визначається не шляхом формального підрахунку окремих обставин, а з огляду на характер немайнової втрати та її значення для конкретної особи.

Сам факт смерті сина за встановлених у справі обставин об`єктивно свідчить про заподіяння батькові значних душевних страждань. Така втрата є незворотною, а спричинені нею моральні переживання не можуть бути усунуті шляхом відновлення становища, яке існувало до вчинення правопорушення.

Задовольняючи позов у повному обсязі та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 500 000 грн, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 є батьком загиблого ОСОБА_3 , а заподіяна йому внаслідок смерті сина моральна шкода підлягає відшкодуванню відповідачем як винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.

При визначенні розміру відшкодування суд урахував вимоги розумності, виваженості, співмірності та справедливості, глибину та тривалість моральних страждань, яких позивач зазнав унаслідок смерті близької людини, характер та тривалість немайнових втрат, які зруйнували нормальні життєві зв`язки, час та зусилля, необхідні для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану, а також невідворотність завданої шкоди.

Суд також зазначив, що сам факт загибелі сина за встановлених обставин є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача як батька.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи визначений розмір відшкодування належною сатисфакцією у конкретному випадку.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

У межах розгляду цієї справи встановлено, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок винних протиправних дій ОСОБА_2 , що підтверджується вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2025 року у справі №285/3467/24.

За обставин цієї справи визначений судом першої інстанції розмір відшкодування у сумі 500 000 грн є співмірним характеру та глибині завданих позивачу моральних страждань і не виходить за межі розумної та справедливої компенсації незворотної втрати сина.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, висновків суду не спростовують.

Не дають підстав для зменшення розміру відшкодування й посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, уклав із прокурором угоду про визнання винуватості, на укладення якої потерпілий ОСОБА_1 надав письмову згоду, відбуває призначене вироком суду покарання та має намір відшкодувати завдану моральну шкоду.

Вказані обставини характеризують поведінку ОСОБА_2 після вчинення кримінального правопорушення та були враховані судом у кримінальному провадженні при затвердженні угоди про визнання винуватості і призначенні покарання. Водночас вони не змінюють характеру та наслідків вчиненого кримінального правопорушення і не зменшують глибини та тривалості моральних страждань ОСОБА_1 , спричинених смертю сина, а тому не свідчать про завищеність визначеної судом компенсації.

Посилання в апеляційній скарзі на вжиття після дорожньо-транспортної пригоди заходів для добровільного відшкодування завданої шкоди також не дають підстав для зменшення визначеного судом розміру моральної шкоди.

На підтвердження таких доводів апелянт посилається на перерахування 02 та 24 червня 2024 року матір`ю ОСОБА_2 по 10 000 грн родині загиблого.

Під час апеляційного розгляду представник позивача підтвердила факт отримання сім`єю загиблого коштів у загальному розмірі 20 000 грн, однак пояснила, що вони були використані на відшкодування матеріальних витрат, пов`язаних із похованням ОСОБА_3 , а не в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Наведені пояснення матеріалами справи не спростовані. Подані апелянтом банківські документи підтверджують лише факт перерахування 02 та 24 червня 2024 року по 10 000 грн, однак не містять відомостей про призначення цих платежів як відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина позивача.

За таких обставин підстав вважати зазначені кошти частковим відшкодуванням моральної шкоди, яка є предметом спору у цій справі, немає, а тому їх сплата не впливає на визначений судом першої інстанції розмір компенсації.

Не впливає на правильність висновків суду першої інстанції й посилання апелянта на виплату МТСБУ ОСОБА_1 91 500 грн та заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року у справі №285/872/26.

Як вбачається із зазначеного рішення, 22 вересня 2025 року МТСБУ здійснило ОСОБА_1 виплату у розмірі 91 500 грн на відшкодування витрат на поховання загиблого ОСОБА_3 , а 13 лютого 2026 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення цієї суми в порядку регресу.

Отже, виплата 91 500 грн має іншу правову природу та не є відшкодуванням моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 смертю сина, а тому не підлягає врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди у цій справі.

Заочне рішення у справі №285/872/26 ухвалено 05 травня 2026 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення від 27 квітня 2026 року, у зв`язку з чим суд першої інстанції об`єктивно не міг його врахувати. Проте дослідження цього доказу апеляційним судом не впливає на правильність вирішення спору, оскільки встановлена ним виплата стосується відшкодування витрат на поховання, а не моральної шкоди.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі обставини не свідчать про порушення судом першої інстанції критеріїв розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру відшкодування і не дають підстав для його зменшення з 500 000 грн до 150 000 грн, як про це просить апелянт.

Доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Войтовича Михайла Степановича залишити без задоволення, а рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 27 квітня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: