Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №130/1991/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 130/1991/25 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К.

Провадження № 22-ц/802/1078/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Трикош Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки «ІСТОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Кредитної спілки «ІСТОК» на рішення Турійського районного суду Волинської області від 19 травня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року Кредитна спілка (далі – КС) «ІСТОК» звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 08 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до КС «ІСТОК» із заявою про вступ до кредитної спілки. На засіданні правління КС «ІСТОК» розглянута заява ОСОБА_2 та прийнято його в члени спілки. У той же день ОСОБА_2 сплатив вступний внесок та членський обов`язковий пайовий внесок. 20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подав до КС «ІСТОК» заяву на отримання кредиту та того ж дня уклав договір про споживчий кредит № ДКВ-2896 (далі – кредитний договір) на суму 100 000 грн. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язався повернути одержаний кредит в повному обсязі протягом 24 календарних місяців – до 20 жовтня 2022 року, сплатити 0,001% річних за користування кредитними коштами та 128,76 грн щоденно за надання кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 20 жовтня 2020 року між КС «ІСТОК» та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 укладені договори поруки.

Однак, свої зобов`язання за кредитним договором позичальник належним чином не виконував, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість, загальний розмір якої становить 133 442 грн.

Ураховуючи наведене, КС «ІСТОК» просила суд стягнути з поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № ДКВ-2896 від 20 жовтня 2020 року у розмірі 133 442 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.

Ухвалою судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року у відкритті провадження за позовом КС «ІСТОК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, справу за позовом КС «ІСТОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано на розгляд до Турійського районного суду Волинської області за територіальною юрисдикцією (підсудністю).

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 19 травня 2026 року позов КС «ІСТОК» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «ІСТОК» заборгованість за кредитним договором № ДКВ-2896 від 20 жовтня 2020 року у розмірі 37 097 грн 83 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 35 336 грн, інфляційні втрати – 1 761 грн 83 коп.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник позивача КС «ІСТОК» Дронова Т. О., посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду змінити та задовольнити позовні вимоги КС «ІСТОК» у повному обсязі, а також стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь КС «ІСТОК» понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі. Вважає, що суд безпідставно застосував до відповідача ОСОБА_1 , який є поручителем за кредитним договором, норми п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, суд застосував п. 15. ст. 14 зазначеного Закону, яка була чинною на час укладення кредитного договору, і не врахував, що правовідносини сторін щодо сплати процентів є триваючими, а приписи наведеної правової норми неодноразово змінювалися у часі. Починаючи з 23 квітня 2021 року пільги надаються наступним категоріям військовослужбовців: - призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; - які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення заходів з відсічі і стримування збройної агресії російської федерації. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин в період з 20 жовтня 2020 року по 22 квітня 2021 року підлягав застосуванню п. 15 ст. 14 згаданого Закону у редакції, яка діяла до 22 квітня 2021 року, а за період починаючи з 23 квітня 2021 року відповідні редакції Закону, які діють з 23 квітня 2021 року, 04 травня 2024 року, 18 травня 2024 року, оскільки відносини по сплаті процентів за користування кредитом мають місце в період часу після набрання чинності вказаними нормами права. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позичальник ОСОБА_2 є військовослужбовцем та докази його перебування безпосередньо в районах та у період здійснення заходів з відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов у цій справі. Так, позивач свідомо приховує його обізнаність, що позичальник ОСОБА_2 є військовослужбовцем, оскільки ця інформація підтверджуються наданими до позовної заяви додатками, зокрема, заявкою на отримання кредиту члена КС «ІСТОК» ОСОБА_2 (додаток № 5), з якої вбачається, що місцем роботи він зазначив військову частину (далі – в/ч) НОМЕР_1 , посада: розвідник, звання: старший солдат. Наведена інформація спростовує твердження скаржника про відсутність в матеріалах справи відомостей, що позичальник є військовослужбовцем. Крім того, ОСОБА_1 теж є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка, довідкою форми-5. ОСОБА_1 також є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 12 вересня 2019 року. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_1 станом на день укладення договору про споживчий кредит – 20 жовтня 2020 року, та в період його виконання мали статус військовослужбовців, а тому на них поширюються положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції на час укладення кредитного договору, відповідно та якою було передбачено, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Таким чином, проценти (щоденна плата за надання кредиту) за користування кредитом були нараховані ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем, в особливий період, у зв`язку з чим відповідно до вимог п. 15 ст. 14 вказаного Закону не підлягали ним до сплати, а здійснені платежі за період виконання умов договору у загальному розмірі 32 730 грн (плата за надання кредиту) суд правомірно зарахував на погашення заборгованості за тілом кредиту.

Сторони по справі та їх представники, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, але 21 липня 2026 року представник позивача КС «ІСТОК» Дронова Т. О. засобами поштового зв`язку, а також 25 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_1 – Шиманський В. М. подали до апеляційного суду заяви, в яких просили проводити апеляційний розгляд справи за їх відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання згідно з вимогами ст. 247 ЦПК України не здійснюється.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 03 вересня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 08 липня 2016 року до КС «ІСТОК» звернувся ОСОБА_2 із заявою про вступ до кредитної спілки (а.с.12).

Згідно з витягом з протоколу засідання правління КС «ІСТОК» № 87 від 08 липня 2016 року ОСОБА_2 прийнятий у члени кредитної спілки (а.с.13).

20 жовтня 2020 року ОСОБА_2 подав до КС «ІСТОК» заяву на отримання кредиту та того ж дня уклав кредитний договір № ДКВ-2896, згідно з умовами якого сума кредиту становить 100 000 грн, строк дії договору – 24 місяці, процентна ставка – 0,001 % річних, плата за надання кредиту – 128,76 гривень щоденно (а.с.16, 18, 19). Отже, сторони погодили, що передбачена пунктом 2.5. кредитного договору плата за надання кредиту у розмірі 128,76 грн щоденно є фактично процентами за користування наданими в кредит коштами, що узгоджується з положенням ч. 1 ст. 536 ЦК України.

Отримання ОСОБА_2 кредитних коштів підтверджується видатковими касовими ордерами від 20 та 21 жовтня 2020 року (а.с.22, 23).

КС «ІСТОК», надавши ОСОБА_2 кредит, свої зобов`язання за договором виконала.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за укладеним ОСОБА_2 кредитним договором 20 жовтня 2020 року КС «ІСТОК» уклала зі ОСОБА_1 договір поруки № ДКВ-2896 ДП1 (а.с. 20).

Згідно з п. 1.1. договору поруки поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання перед кредитором відповідати всім своїм майном за повне та своєчасне виконання всіх зобов`язань, передбачених умовами договору про споживчий кредит № ДКВ-2896 від 20 жовтня 2020 року, у якому позичальником є ОСОБА_2 .

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором у нього перед КС «ІСТОК» виникла заборгованість у загальному розмірі 133 442 грн, з яких: заборгованість за основною сумою боргу – 67 270 грн, заборгованість за платою за надання кредиту – 61 932 грн, інфляційні втрати – 4 240 грн (а.с.24, 25).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 19, 21 Закону України «Про кредитні спілки» спілка надає кредитні кошти на умовах їх платності. Розмір плати (процентів) за надання кредиту кредитна спілка встановлює самостійно.

Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

За змістом частин 3, 4 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У цій справі відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 не заперечували факт укладення 20 жовтня 2020 року кредитного договору між КС «ІСТОК» та ОСОБА_2 , отримання останнім кредиту у розмірі 100 000 грн, а також укладення 20 жовтня 2020 року між КС «ІСТОК» та ОСОБА_1 договору поруки з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором. Проте, сторона відповідача не визнає існування перед позивачем заборгованості за процентами за користування кредитом, оскільки як позичальник, так і поручитель на час укладення кредитного договору були військовослужбовцями і на них поширювалися положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якої вони звільнялися від сплати процентів за користування кредитом.

Як встановлено судом першої інстанції, позичальник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_1 станом на день укладення кредитного договору– 20 жовтня 2020 року, та в період його виконання мали статус військовослужбовців (а.с.16, 17, 86-91). Вказана обставина визнавалася стороною позивача, що спростовує доводи апеляційної скарги КС «ІСТОК» про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що позичальник ОСОБА_2 є військовослужбовцем та докази його перебування безпосередньо в районах та у період здійснення заходів з відсічі і стримування збройної агресії російської федерації. Це підтверджуються, зокрема, заявкою на отримання кредиту члена КС «ІСТОК» ОСОБА_2 (додаток № 5), протоколом засідання кредитного комітету КС «ІСТОК» від 20 жовтня 2020 року, з яких вбачається, що місцем роботи ОСОБА_2 зазначив в/ч НОМЕР_1 , посада: розвідник, звання: старший солдат. Разом з тим, на спростування цієї обставини позивач будь-яких належних та допустимих доказів не надав.

Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на день укладення кредитного договору – 20 жовтня 2020 року) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію пп. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Особливий період відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» – це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

На підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року№ 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, з 18 березня 2014 року в Україні розпочався особливий період, який тривав і на час розгляду справи.

Пункт 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).

Отже, як правильно зазначав суд у своїх висновках, проценти (щоденна плата за надання кредиту) за користування кредитом були нараховані ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем, в особливий період, у зв`язку з чим відповідно до вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» не підлягали ним до сплати, а здійснені платежі за період виконання умов договору підлягали зарахуванню на погашення заборгованості за тілом кредиту.

Такі висновки щодо тлумачення «щоденної плати за надання кредиту» як «процентів за користування ним» та застосування вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей» викладені у постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18 (провадження № 61-10659ск20).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановивши, що позичальником ОСОБА_2 за період виконання умов договору здійснені платежі у розмірі 64 664 грн, з яких на погашення тіла кредиту було зараховано 32 730 грн, а 31 934 грн як плати за надання кредиту, дійшов обґрунтованого висновку, що сплачені ним суми в рахунок погашення процентів належить зарахувати в погашення тіла кредиту, оскільки йому як військовослужбовцю проценти за користування кредитом не підлягали нарахуванню відповідно до п.15 ст. 14 згаданого Закону, у зв`язку з чим заборгованість за тілом кредиту буде становити 35 336 грн. Виходячи із зазначеного розміру заборгованості за тілом кредиту та періоду нарахування позивачем інфляційних втрат, судом правильно визначена сума інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, що становить 1 761 грн 83 коп. Отже, стягнення з відповідача ОСОБА_1 як поручителя позичальника ОСОБА_2 на користь КС «ІСТОК» кредитної заборгованості у загальному розмірі 37 097 грн 83 коп. є правильним, відповідає встановленим у цій справі обставинам та узгоджується з нормами матеріального права.

Зважаючи на вищенаведене, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову КС «ІСТОК» є законним та обґрунтованим.

Висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, яким суд надав належну правову оцінку, а тому не потребують повторної оцінки апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду, фактично зводяться до переоцінки доказів, а також власного тлумачення правових норм.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Кредитної спілки «ІСТОК» залишити без задоволення.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 19 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: