Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №760/35625/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/35625/25

2/760/3382/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Гуцало М.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, третя особа Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, третя особа Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів.

Свої вимоги мотивує тим, що з 20 лютого 2025 року він був призначений на посаду заступника начальника з правових і загальних питань Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, що підтверджується наказом «Про призначення» № 15-к від 19 лютого 2025 року.

На підставі Наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України № Н-73/18-00 «Про проведення планового внутрішнього аудиту Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області» було наказано Відділу внутрішнього аудиту (ОСОБА_3) у термін з 13 лютого 2025 року по 18 квітня 2025 року забезпечити проведення планового внутрішнього аудиту в Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на тему «Оцінка діяльності установи щодо функціонування системи внутрішнього контролю, дотримання актів законодавства, планів, стану збереження та використання активів, правильності визначення вартості робіт та послуг, ефективності управління державним майном, законності та добровірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку» за період з 01 січня 2023 року по 01 січня 2025 року.

18 квітня 2025 року був складений Аудиторський звіт планового внутрішнього аудиту з оцінки діяльності установи щодо функціонування системи внутрішнього контролю, дотримання актів законодавства, планів, стану збереження та використання активів, правильності визначення вартості робіт та послуг, ефективності управління державним майном, законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку, який серед іншого містить аудиторські висновки та рекомендації.

Зазначеним звітом встановлено, що діяльність установи щодо функціонування системи внутрішнього контролю, дотримання актів законодавства, планів, стану збереження та використання активів, правильності визначення вартості робіт та послуг, ефективності управління державним майном, законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку здійснюється із серйозними (суттєвими) недоліками.

Після цього висновку, як і до нього, в його роботі не було виявлено якихось порушень, недоліків тощо. Станом на момент звільнення він не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Крім того, за змістом самого Аудиторського звіту до роботи позивача по справі не було жодних дорікань.

Наказом № 133 від 25 серпня 2025 року «Про затвердження структури та штатного розпису Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області» було ліквідовано три посади, в тому числі посаду заступника начальника з правових та загальних питань.

У зв`язку з чим, 23 вересня 2025 року його було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України 24 листопада 2025 року з наданням пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством.

Після чого його ще двічі, а саме 21 листопада 2025 року та 24 листопада 2025 року було ознайомлено з вакантними посадами, де кожного разу було, лише, 9 вакантних посад.

Вказує на те, що він ознайомлювався з вакансіями, однак не надавав відповідачу відмови від переведення, та не повідомляв про своє бажання припинити трудові відносини з відповідачем. Однак, оскільки він не погодився на переведення саме на запропоновані посади, то відповідач, 24 листопада 2025 року Наказом № 104-к «Про припинення трудових відносин» звільнив його із займаної ним посади «заступник начальника з правових та загальних питань».

Зі своїм звільненням відповідно із зазначеними наказами він не погоджується, вважає їх незаконними, у зв`язку з чим він підлягає поновленню на роботі судом з огляду на наступне.

Жоден з наказів: ні наказ № 133 від 25 серпня 2025 року, ні наказ № 104-к від 24 листопада 2025 року, не містять будь яких аргументів підстав скорочення. Відповідач перед скороченням у наказі № 133 первинно мав аргументувати необхідність ліквідації посади саме позивача, що за змістом відповідного наказу не вбачається взагалі.

При реалізації змін у штатному розписі, так як новий штатний розпис фактично зберігає посаду інших заступників начальника, то діє принцип переважного права, однак відповідно до листа відповідача від 06 жовтня 2025 року вбачається прямий намір відповідача на звільнення трьох працівників, без дотримання ст. 42 КЗпП України. Зважаючи на вказане, позивач вважає, що залишення рівнозначних посад в штатному розписі відповідача не містить правового чи іншого аргументування, а й не містить доказів дотримання принципу ст. 42 КЗпП України, що вкотре демонструє порушення норм чинного законодавства та спрямоване не на приведення організаційної структури Служби до ефективної роботи, а на реалізацію особистої неприязні.

Відповідач не надав йому жодних доказів відсутності в нього будь яких інших посад в період з 23 вересня 2025 року по день звільнення. Факт надання вакансій в листопаді 2025 року не є належним доказом надання позивачу вакансій в період з 25 вересня 2025 року по день звільнення.

З відповіді відповідача від 20 листопада 2025 року на адвокатський запит вбачається, що станом на 23 вересня 2025 року були наявні наступні вакантні посади:

- начальник Служби відновлення (суб`єктом призначення на посаду є Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України);

- фахівець з аудиту Служби відновлення;

- головний уповноважений з антикорупційної діяльності Служби відновлення.

Станом на 27 жовтня 2025 року були наявні такі вакантні посади:

- начальник Служби відновлення (суб`єктом призначення на посаду є Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України);

- фахівець з аудиту Служби відновлення;

- провідний економіст фінансово-економічного відділу Служби відновлення.

Проте, відповідач жодного разу, у період з 23 вересня 2025 року по 24 листопада 2025 року, не пропонував позивачу вакансію начальника Служби відновлення, яку може виконувати позивач відповідно своїй освіті, кваліфікації та досвіду, що в свою чергу є грубим порушенням ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Зазначає, що фактично з 22 квітня 2020 року і по момент звільнення - 17 лютого 2025 року був начальником Служби відновлення та інфраструктури у Київській області.

Крім того, як відомо позивачу, відповідач після внесення змін до штатного розпису та після звільнення самого позивача, здійснював приймання на роботу сторонніх працівників в порушення ст. 42-1 КЗпП України. Підтвердженням цього є наказ відповідача № 111-к від 28 листопада 2025 року про призначення ОСОБА_2 на посаду першого заступника начальника Служби відновлення та інфраструктури у Київській області. Що в свою чергу стало можливим після затвердження відповідачем нової штатної структури якою було введено посаду першого заступника начальника 25 листопада 2025 року, тобто на наступний день після звільнення позивача.

Разом з цим, позивачу стало відомо про наявність вільних вакансій таких, як: фахівець із зв`язків з громадськістю та пресою; фахівець з аудиту; начальник тендерно-договірного відділу; провідний інженер тендерно-договірного відділу; керівник проектів та програм у сфері будівництва відділу проектів відновлення соціальної інфраструктури; провідний інженер відділу проектів відновлення соціальної інфраструктури; провідний інженер відділу інвестиційно-кошторисної роботи по об`єктах інфраструктури; провідний інженер адміністративно-господарського відділу; водій автотранспортних засобів, лише 24 листопада 2025 року (під час ознайомлення позивача з попередженням про вільні вакансії), до цього часу, жодного разу вищезазначені вільні вакансії позивачу не пропонувались, що в свою чергу говорить про грубе нехтування відповідачем ст. 49-1 КЗпП України.

Просить суд ухвалити рішення, яким:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 104-к Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області від 24 листопада 2025 року «Про припинення трудового договору» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника з правових та загальних питань за п. 1 ст. 40 КЗпП України;

- поновити його на посаді заступника начальника з правових та загальних питань Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 листопада 2025 року по день ухвалення рішення суду.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 26 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 14 січня 2026 року вирішено питання про витребування доказів у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 03 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 03 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

З відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що він просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що реальна причина організаційних змін була зафіксована до процедури скорочення, а саме у висновках внутрішнього аудиту від 18 квітня 2025 року. Звіт аудитора вказує не на дрібні недоліки, а на системну управлінську проблему, які відповідач не мав права ігнорувати: дефекти вертикалі підпорядкування, що породжують розрив відповідальності, і організаційну надмірність керівних ланок. Отже, передумовою перегляду структури та чисельності стали результати внутрішнього контролю, за наслідками якого Службі було надано рекомендації щодо проведення функціонального аналізу діяльності, оптимізації процесів та подальшої оптимізації штатної чисельності працівників і заступників начальника з ефективним перерозподілом функцій. Наявність таких рекомендацій демонструє, що скорочення не було спонтанним або індивідуально спрямованим. Навпаки, воно є частиною ширшого комплексу заходів з належного управління персоналом та функціями, спрямованого на зменшення управлінської надбудови, усунення дублювання повноважень і приведення чисельності у відповідність до реальних потреб Служби та встановлених обмежень. Отже, мова йде не про звільнення конкретної людини, а про скорочення, ліквідацію відповідної частини управлінської конструкції, яка втратила актуальність і доцільність, на погляд керівного органу. Скорочення посади позивача є структурним і матеріальним: посада як управлінська одиниця ліквідована, її функціональне ядро не перейменоване і не перенесене в одну нову посаду, а демонтоване та розкладене між кількома іншими вертикалями, що виключає можливість поновлення на неіснуючу тепер штатну одиницю без примусу роботодавця відтворити скасовану управлінську ланку всупереч праву на організацію праці за умови дотримання процедури скорочення. Вбачається, що роботодавець повинен запропонувати всі наявні вакантні посади, які працівник може виконувати з огляду на освіту, кваліфікацію, досвід, стан здоров`я. Посада начальника Служби не є об`єктом переведення в.о. керівника. Тому, позивач не міг претендувати на керівника Служби: ця посада належить до предмета відання та компетенції органу управління відповідача (третьої особи) та заповнюється у спеціальному конкурсному порядку, на неї не можна просто перевести працівника самому відповідачеві. Проте, позивач намагається представити як процедурне порушення те, що йому нібито не пропонували вакансію начальника Служби. Таким чином, навіть за наявності фактичної незаповненості посади начальника, в.о. начальника Служби не має правової можливості реалізувати переведення на цю посаду в межах трудового механізму ст. 49-2 КЗпП України. У попередженні від 23 вересня 2025 року відповідач не обмежився формальним повідомленням, він одразу запропонував перелік наявних на той момент вакансій, зокрема: головний уповноважений з антикорупційної діяльності, фахівець з аудиту, тощо. Цим самим відповідач виконав первинний обов`язок пропозиції іншої роботи вже на старті процедури. Далі, реагуючи на зміну кадрової ситуації, відповідач повторно повідомляв позивача про вакансії, які з`являлися: листом від 21 листопада 2025 року запропоновано «фахівець із зв`язків з громадськістю та пресою», «фахівець з аудиту», «начальник тендерно-договірного відділу», «провідний інженер тендерно-договірного відділу», «керівник проектів та програм у сфері будівництва відділу проектів відновлення соціальної інфраструктури», «провідний інженер відділу проектів відновлення соціальної інфраструктури», «провідний інженер відділу інвестиційно-кошторисної роботи по об`єктах інфраструктури», «провідний інженер адміністративно-господарського відділу», «водій автотранспортних засобів»; а 24 листопада 2025 року (у день звільнення) ще раз надано актуальний перелік вакантних посад із пропозицією працевлаштування. Позивач достеменно знав про всі наявні вакансії, і на цьому обов`язок відповідача вважається виконаним. Позивач вказує, що він не відмовлявся від цих вакансій, - так, ніби відсутність відмови створює для відповідача якийсь додатковий обов`язок стосовно позивача. Позивач детально наводить всі вакансії, які були протягом двомісячного періоду наявні у відповідача, тобто демонструє предметну обізнаність з такими вакансіями. Але він не надає жодного доказу висловлення своєї згоди на переведення на одну з цих вакантних посад. А за відсутності такої згоди (заяви про переведення чи письмової згоди на переведення) у відповідача не виникає позитивного обов`язку видавати наказ про переведення. Вбачається, що позивач не просить перевести його на одну з цих посад, він просить суд відновити відсутню наразі посаду та призначити його на неї. На дату попередження працівникові було запропоновано перелік вакансій, що стосуються юридичного, комплаєнс- та антикорупційного напряму, а також суміжних функцій, які об`єктивно корелюють із його попередньою управлінською роллю та профілем компетенцій; і навіть ширше. Ніхто не приховував від позивача вакансії, не ставив жодних умов, не створював перешкод. Це були не випадкові пропозиції, а саме ті напрями, які в установі традиційно формують альтернативи працевлаштування для управлінської ланки юридично-адміністративного блоку. Потім відповідач повторно інформував позивача про вакансії, що з`являлися у межах строку попередження, зокрема, шляхом окремого листа напередодні звільнення та повторної пропозиції в день звільнення. Така поведінка підтверджує не формальний, а добросовісний характер виконання обов`язку: роботодавець не «закрив» процедуру однією пропозицією, а діяв відповідно до стандарту безперервності. Посада позивача («Заступник начальника з правових та загальних питань») була гібридною надбудовою, що поєднувала несумісні в межах ефективного менеджменту функції: правовий супровід, адміністративно-господарське забезпечення, культурно-побутову сферу та виконання окремих доручень. Нові посади, на які посилається позивач (зокрема «Перший заступник начальника» або профільні заступники), мають суттєво інший обсяг обов`язків. Їхнє «функціональне ядро» складають виробничі, фінансові або інженерні процеси, а не загально-адміністративні питання. Порівняльний аналіз демонструє, що функція правового забезпечення виведена з-під одноосібного кураторства окремого заступника та інтегрована в пряме підпорядкування начальника Служби та/або Першого заступника для усунення конфлікту інтересів (як рекомендовано аудитом). Функція адміністративно-господарського забезпечення передана на рівень керівників структурних підрозділів (Управління адміністративного забезпечення) без створення окремої посади заступника начальника Служби. Функція виконання окремих доручень розподілена за предметним принципом: доручення з будівництва виконує заступник з будівництва, доручення з фінансів - заступник з фінансових питань. Таким чином, у новій структурі відсутня єдина посада, яка б акумулювала в собі весь набір функцій позивача. Має місце не перейменування посади, а демонтаж старої управлінської одиниці та розподіл її елементів по всій вертикалі. Це унеможливлює висновок про тотожність посад.

З заяви представника третьої особи вбачається, що вона просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що як вбачається з аудиторського звіту планового внутрішнього аудиту з оцінки діяльності установи щодо функціонування системи внутрішнього контролю, дотримання актів законодавства, планів, стану збереження га використання активів, правильності визначення вартості робіт та послуг, ефективності управління державним майном, законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку від 18 квітня 2025 року виявлено порушення та недоліки під час використання коштів на утримання Служби, при використанні коштів на будівництво, реконструкцію та ремонт мостів, автомобільних доріг та об`єктів відновлення, необґрунтована кількість заступників начальника Служби. Також, у Звіті зазначено, що за результатами проведеного дослідження розроблено рекомендації відповідальним за діяльність особам, які мають на меті покращення діяльності та недопущення у подальшому виявлених недоліків, зокрема: розроблення нової облікової політики Служби, проведення функціонального аналізу діяльності Служби (оптимізація чисельності Служби, заступників начальника), складання дефектних актів на ремонт автомобілів, звернення до суду щодо стягнення штрафних санкцій за невчасно невідпрацьовані аванси, повернення матеріалів, які знаходились на зберіганні, посилення відповідальності за неякісно підготовлені проекти та інші. Листом від 17 липня 2025 року Служба звернулась до Агентства відновлення щодо погодження структури та штатної чисельності, обґрунтовуючи його дотриманням мети оптимізації організаційної структури Служби, враховуючи необхідність забезпечення збалансованості між скороченням видатків, та забезпеченням належного функціонування Служби в умовах воєнного стану та посилаючись на те, що нова структура дасть змогу підвищити ефективність роботи, забезпечити оптимізацію та покращить функціональну організацію роботи Служби в умовах воєнного стану, що в загальному позитивно вплине на виконання покладених на Службу завдань та функцій, а також дасть змогу підвищити ефективність використання видатків на забезпечення діяльності та утримання Служби. Агентство відновлення погодило структуру та штатну чисельність Служби відновлення (лист-відповідь від 01 серпня 2025 року), наголошуючи на безумовному дотриманні вимог чинного законодавства під час проведення процедури скорочення чисельності працівників. У подальшому наказом Служби від 25 серпня 2025 року № 133 у структурі Служби ліквідовано посади: Заступника начальника з фінансово-економічних питань, Заступника начальника з питань проектування та будівництва Великої кільцевої автомобільної дороги, Заступника начальника з правових та загальних питань. Згідно з позиціями Верховного Суду суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

З відповіді на відзив представника позивача вбачається, що він підтримує викладене у позовній заяві та просить задовольнити її у повному обсязі. Зазначено, що дотримання процедури є ключовим фактором при скороченні чисельності або штату працівників, на що й він звертає увагу, а саме що відповідачем не було дотримано саме процедуру вивільнення працівників. З відповіді відповідача на адвокатський запит вбачається, що станом на 23 вересня 2025 року серед іншого була наявна вакантна посада начальника Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області. Посилання відповідача у своєму відзиві на те, що відповідач не мав можливості запропонувати посаду начальника служби, так як вона заповнюється у спеціальному конкурсному порядку не відповідає дійсності. Жодним нормативним документом у тому числі і локальним не передбачено вимог до посади начальника служби відповідача, більш того немає таких вимог до жодного начальника регіональних служ Агентства Відновлення та розвитку інфраструктури України. Відповідно до п. 7.1. Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області Службу очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Уповноваженого органу управління за погодженням з відповідними органами виконавчої влади. У разі тимчасової відсутності начальника Служби виконання обов`язків начальника Служби здійснює один із заступників, відповідно до розподілу обов`язків між начальником Служби та заступниками начальника Служби, за попереднім погодженням з Уповноваженим органом управління (п. 7.2. Положення). Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Згідно відповіді відповідача на адвокатський запит щодо звільнених та прийнятих працівників відповідача за період з 23 вересня 2025 року по 16 грудня 2025 року вбачається, що 17 жовтня 2025 року звільнено з посади провідного економіста фінансово-економічного відділу, тобто посада з`явилася протягом періоду передбаченого ст. 49-2 КЗпП України, позивач згідно диплому 12ДСК № НОМЕР_1 за своєю кваліфікацією є економістом, що відповідно означає що він повністю відповідав вимогам для працевлаштування на дану вакансію. Вказана вакансія була незанятою аж до 11 листопада 2025 року, тобто відповідач мав достатньо часу для того щоб запропонувати позивачу переведення на дану посаду. 31 жовтня 2025 року звільнено з посади провідного юрисконсульта юридичного відділу, 07 листопада 2025 року звільнено з посади аналітика комп`ютерних систем, що свідчить про прямий умисел та сталу протиправну поведінку у приховуванні вакантних посад. Крім того, посади провідного інженера відділу проєктів відновлення соціальної інфраструктури (звільнено 21 жовтня 2025 року), керівника проєктів та програм у сфері будівництва відділу проєктів відновлення соціальної інфраструктури (звільнено 24 жовтня 2025 року), провідного інженера адміністративно-господарського відділу (звільнено 31 жовтня 2025 року), провідного інженера відділу інвестиційно-кошторисної роботи по об`єктах інфраструктури (звільнено 31 жовтня 2025 року), водія автотранспортних засобів (звільнено 31 жовтня 2025 року), фахівця із зав`язків з громадськістю та пресою (звільнено 31 жовтня 2025 року) не пропонувалися позивачу до останнього дня його роботи, в свою чергу також підтверджує тезу про те, що відповідач навіть і не намагався виконати свій обов`язок щодо працевлаштування позивача та дотриматися процедури його вивільнення, що в свою чергу вкотре доводить, що виданий відповідачем наказ № 133 від 25 серпня 2025 року був направлений виключно на незаконне звільнення позивача. Факт надання вакансій в листопаді 2025 року, не є належним доказом надання позивачу вакансій в період з 25 вересня 2025 року по день звільнення, так як в котре доводить те що наявні в матеріалах справи повідомлення про наявність вакантних посад від 21 листопада 2025 року та 24 листопада 2025 року носять суто формальний характер. Відповідач не надав до суду жодних доказів, що вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування позивача, не запропонував йому всі наявні вакансії, які існували у період з дня попередження про вивільнення до дня звільнення, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України. У відзиві відповідач також зазначає, що фактично було вилучено посаду заступника начальника з правових та загальних питань, яка, на його думку, є «унікальною управлінською ланкою», функціонал якої затверджується Уповноваженим органом управління, а зміни в організаційній структурі були здійснені на виконання рекомендацій органу контролю (аудиту). Посилання відповідача на нібито різний функціональний характер посад заступників начальника як на підставу для невизнання їх однорідними є юридично неспроможним та має очевидно маніпулятивний характер. Відповідно до п. 7.3. Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області Начальник Служби, серед іншого, затверджує розподіл обов`язків між начальником Служби та його заступниками, положення про самостійні структурні підрозділи Служби; затверджує посадові та функціональні обов`язки працівників Служби. Таким чином, саме начальник Служби, а не Уповноважений орган управління, на власний розсуд формує функціональне наповнення посад своїх заступників. Більше того, слід звернути увагу суду, жодним нормативно-правовим актом, у тому числі локальними актами відповідача, не встановлено кваліфікаційних критеріїв для посад заступників начальника Служби. Це свідчить про відсутність нормативно закріплених вимог як до їх функціоналу, так і до спеціалізації, а отже про можливість довільного перерозподілу повноважень між заступниками залежно від управлінського рішення начальника. Таким чином, «Розподіл функціональних повноважень та обов`язків» не є нормативно-правовим актом, не встановлює сталих і обов`язкових кваліфікаційних вимог до посад та не змінює правову природу самих посад заступників начальника. За своєю суттю цей документ є внутрішнім управлінським актом, який може змінюватися одноосібним рішенням начальника Служби та не створює об`єктивних, стабільних критеріїв розмежування посад. Функціональне наповнення посад заступників начальника не є об`єктивною характеристикою посади, а є похідним від управлінської волі керівника.

Із заперечень на відповідь на відзив представника відповідача вбачається, що він підтримує викладене у відзиві на позов та просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що обов`язок роботодавця полягає у пропозиції всіх наявних вакантних посад, які працівник може виконувати з огляду на освіту, кваліфікацію, досвід та стан здоров`я, причому такий обов`язок є безперервним у проміжку від попередження до звільнення. Водночас пропозиції підлягають межі юридичної можливості заповнення вакансії шляхом переведення: якщо призначення на певну посаду віднесено до компетенції іншого органу, така посада не є «вакансією роботодавця» у сенсі механізму переведення, оскільки роботодавець не має повноваження видати правочинний наказ про переведення на неї. Посада начальника Служби саме з цієї причини не є об`єктом внутрішнього переведення виконуючим обов`язки керівника, оскільки заповнюється уповноваженим органом управління у спеціальному порядку. За відсутності компетенції роботодавця відсутній і кореспондуючий обов`язок «пропонувати» таку посаду як вакансію у межах статті 49-2 КЗпП України. Фактично відповідач виконав обов`язок пропозиції іншої роботи: у попередженні від 23 вересня 2025 року одразу запропоновано перелік вакансій, далі вакансії повторно пропонувалися листом від 21 листопада 2025 року та повторно в день звільнення 24 листопада 2025 року з наданням актуального переліку. Аргумент позивача про те, що він «не відмовлявся» від переведення, не створює порушення з боку відповідача, оскільки переведення потребує активного волевиявлення працівника у формі письмової згоди. За відсутності прямо висловленої згоди у роботодавця не виникає обов`язку видавати наказ про переведення. Теза позивача про звітність за формою № 3-ПН не є юридично релевантною для оцінки дотримання процедури звільнення за п. 1 ч. ст. 40 КЗпП України, оскільки процедура оцінюється через ст. 49-2 КЗпП України як персоналізовану гарантію попередження та пропозиції іншої роботи конкретному працівнику, а не через інформаційний облік ринку праці. Доводи позивача про «відтворення» посади під іншою назвою спростовуються матеріалами справи, які підтверджують реальність організаційних змін та зміну управлінської логіки. Скорочена посада була гібридною й організаційно нечіткою, акумулювала різнорідні потоки (правовий супровід, адміністративно-господарський блок, культурно-побутові питання, контроль окремих доручень), що саме і було системним ризиком з точки зору аудиту. Нова модель не створила «дзеркальну» посаду з тим самим пакетом, а здійснила демонтаж гібридності та розкладення фрагментів функцій по різних вертикалях із різними предметами праці, різними відповідальними та іншою управлінською вагою. Посилання позивача на відповідь на адвокатський запит від 20 листопада 2025 року як на доказ «вакантності станом на 23 вересня 2025 року» є доказово вразливим. По-перше, це непрямий доказ, який потребує розкриття: про яку саме «вакантність» йшлося у відповіді (відсутність призначення, наявність виконання обов`язків, відсутність штатної одиниці, інша управлінська конструкція). По-друге, висновок про стан на 23 вересня 2025 року, зроблений із документа від 20 листопада 2025 року, є ретроспективним припущенням, яке не замінює первинних кадрових документів (наказів, рішень уповноваженого органу, штатних документів, актів про покладення виконання обов`язків). Посада начальника Служби є посадою, заміщення якої здійснюється за спеціальною процедурою призначення уповноваженим суб`єктом, і така процедура не є частиною «звичайного» трудового розпорядження роботодавця. Власне, самі пункти 7.1 - 7.2 Положення про Службу, на які посилається позивач, демонструють не відсутність «бар`єрів», а наявність публічно-правового каналу призначення (призначення керівником уповноваженого органу, за погодженням), тобто відокремлення цієї посади від механіки кадрової пропозиції вакансій у межах внутрішнього ринку праці підприємства. Відповідно до п.п. 13 п. 10 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 439 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2023 року № 193), Голова Агентства відновлення утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує положення (статути) про них, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Агентства відновлення. У наявному Положенні про Службу у Київській області зазначено, що начальник Служби призначається і звільняється Головою центрального органу (Державного агентства) за погодженням із Міністром та головою відповідної ОДА. Це описує владні повноваження і погоджувальну «архітектуру» рішення, однак саме по собі не означає відмови від конкурсу: такий підзаконний акт не має юридичної сили створити виняток із конкурсної моделі, якщо виняток не встановлено законом. Отже, уповноважений суб`єкт призначення реалізує своє повноваження шляхом призначення особи, визначеної за результатами конкурсу (або за законним винятком), і додатково забезпечує передбачені Положенням погодження. Позивач наводить перелік звільнень як автоматичний доказ вакансій, хоча вакансія як така виникає лише тоді, коли посада фактично є вільною у штатному розписі, не зайнята іншим працівником шляхом переведення / призначення, не перебуває у процедурі заповнення за спеціальним порядком, і реально доступна роботодавцю як об`єкт кадрового рішення про переведення конкретної особи. Подія «звільнення» в певну дату не означає, що від наступного дня існувала відкрита вакансія, доступна для пропозиції, і тим більше не означає, що така вакансія була «підходящою» для позивача. У практиці органів публічного сектору вакансія нерідко заповнюється у дуже стислий проміжок часу внутрішнім переведенням, тимчасовим покладанням обов`язків, поверненням працівника з відпустки/відрядження, уточненням штатного розпису або внаслідок організаційних рішень, які змінюють саму потребу в посаді. Саме тому перелік звільнень без доказів фактичної «порожнечі» посади у конкретні дні є лише припущенням, а не доказом порушення. Посилання позивача на те, що маючи диплом економіста, він міг претендувати на посаду провідного економіста, не покриває реального тесту «підходящої вакансії». Для підходящості важать не лише базова освіта, а й спеціалізація, стаж за відповідним профілем, досвід виконання конкретних функцій, необхідні компетентності (бюджетування, казначейські процедури, фінансовий контроль, кошторисні розрахунки, робота з програмними комплексами, володіння профільними нормативними масивами), а також відповідність категорії посади та умовам оплати праці. Рівень управлінської посади заступника начальника і рівень «провідного спеціаліста» це різні трудові функції, і можливість виконувати окремі економічні завдання не тотожна готовності та правовій можливості бути переведеним на конкретну штатну одиницю із власним профілем відповідальності. Додатково зазначено, що позивач не претендує на посаду провідного економіста. Обов`язок роботодавця полягає не в тому, щоб щоденно інформувати працівника про кожну кадрову мікроподію, а в тому, щоб у передзвільнювальний період запропонувати всі наявні підходящі вакансії, які реально існують і доступні для переведення, та належно зафіксувати цю дію. Сам факт того, що повідомлення датовані листопадом, не доводить порушення; порушення було б доведеним лише за умови, якщо позивач покаже, що раніше (до 21 листопада 2025 року) існували конкретні вакантні посади, які одночасно були підходящими саме для нього, і роботодавець мав реальну можливість перевести його на них, але умисно цього не зробив. Натомість, позивач пропонує суду припустити «умисел» із самого лише переліку звільнень.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що з 20 лютого 2025 року позивач був призначений на посаду заступника начальника з правових і загальних питань Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, що підтверджується наказом «Про призначення» № 15-к від 19 лютого 2025 року.

На підставі Наказу Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України № Н-73/18-00 «Про проведення планового внутрішнього аудиту Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області» було наказано Відділу внутрішнього аудиту у термін з 13 лютого 2025 року по 18 квітня 2025 року забезпечити проведення планового внутрішнього аудиту в Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на тему «Оцінка діяльності установи щодо функціонування системи внутрішнього контролю, дотримання актів законодавства, планів, стану збереження та використання активів, правильності визначення вартості робіт та послуг, ефективності управління державним майном, законності та добровірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку» за період з 01 січня 2023 року по 01 січня 2025 року.

18 квітня 2025 року був складений Аудиторський звіт планового внутрішнього аудиту з оцінки діяльності установи щодо функціонування системи внутрішнього контролю, дотримання актів законодавства, планів, стану збереження та використання активів, правильності визначення вартості робіт та послуг, ефективності управління державним майном, законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку, який серед іншого містить аудиторські висновки та рекомендації.

Зазначеним звітом встановлено, що діяльність установи щодо функціонування системи внутрішнього контролю, дотримання актів законодавства, планів, стану збереження та використання активів, правильності визначення вартості робіт та послуг, ефективності управління державним майном, законності та достовірності фінансової звітності, правильності ведення бухгалтерського обліку здійснюється із серйозними (суттєвими) недоліками.

Наказом № 133 від 25 серпня 2025 року «Про затвердження структури та штатного розпису Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області» було ліквідовано три посади, в тому числі посаду заступника начальника з правових та загальних питань, яку обіймав позивач.

23 вересня 2025 року позивача було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України 24 листопада 2025 року з наданням пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством.

З попередження від 23 вересня 2025 року вбачається, що Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області пропонує позивачу всі вакантні осади на дату попередження, а саме:

- головний уповноважений з антикорупційної діяльності;

- фахівець з аудиту.

Із вказаним попередженням позивач ознайомився, що підтверджується підписом ОСОБА_1 на попередженні.

З позову вбачається, що після чого позивача ще двічі, а саме 21 листопада 2025 року та 24 листопада 2025 року було ознайомлено з вакантними посадами, де кожного разу було, лише, 9 вакантних посад.

У матеріалах справи міститься повідомлення про наявність вакантних посад від 24 листопада 2025 року, з яким позивач ознайомився, що підтверджується підписом останнього на повідомленні.

З цього повідомлення вбачається, що позивачу були запропоновані наступні посади:

- фахівець із зв`язків з громадськістю та пресою;

- фахівець з аудиту;

- начальник тендерно-договірного відділу;

- провідний інженер тендерно-договірного відділу;

- керівник проектів та програм у сфері будівництва відділу проектів відновлення соціальної інфраструктури;

- провідний інженер відділу проектів відновлення соціальної інфраструктури;

- провідний інженер відділу інвестиційно-кошторисної роботи по об`єктах інфраструктури;

- провідний інженер адміністративно-господарського відділу;

- водій автотранспортних засобів.

24 листопада 2025 року Наказом № 104-к «Про припинення трудових відносин» позивача було звільнено із займаної ним посади «заступник начальника з правових та загальних питань».

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 1 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Вбачається, що в діях відповідача відсутні порушення вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки останній попередив позивача про наступне його вивільнення персонально не пізніше ніж за два місяці, а саме 23 вересня 2025 року, що підтверджується відповідною відміткою (підписом позивача) на попередженні від 23 вересні 2024 року.

Позивач посилається на те, що відповідачем у порушення вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України йому були запропоновані не всі наявні вакантні посади у Службі.

Відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штатує обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

У першу чергу пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота (як вакантна посада, що відповідає кваліфікації працівника, так і вакантна посада, що передбачає виконання роботи більш низької кваліфікації або з нижчим рівнем оплати праці), яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров`я.

З такою пропозицією роботодавець повинен звертатися до працівника не лише при попередженні про наступне звільнення, але й протягом усього строку попередження, якщо на підприємстві з`являються нові вакансії (наприклад, при звільненні працівників інших категорій). Водночас можуть пропонуватися і виконання роботи за строковими трудовими договорами (наприклад, на час відпустки по догляду за дитиною іншого працівника; на час проходження військової служби іншим працівником, призваним під час мобілізації), роботу на умовах неповного робочого часу тощо. Невиконання цього правила свідчить про неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 761/20960/21.

Позивач вказує на те, що відповідач жодного разу, у період з 23 вересня 2025 року по 24 листопада 2025 року, не пропонував йому вакансію начальника Служби відновлення, яку може виконувати позивач відповідно своїй освіті, кваліфікації та досвіду. Жодним нормативним документом у тому числі і локальним не передбачено вимог до посади начальника служби відповідача, більш того немає таких вимог до жодного начальника регіональних служ Агентства Відновлення та розвитку інфраструктури України. Відповідно до п. 7.1. Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області Службу очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Уповноваженого органу управління за погодженням з відповідними органами виконавчої влади. У разі тимчасової відсутності начальника Служби виконання обов`язків начальника Служби здійснює один із заступників, відповідно до розподілу обов`язків між начальником Служби та заступниками начальника Служби, за попереднім погодженням з Уповноваженим органом управління (п. 7.2. Положення).

Вбачається, що роботодавець повинен запропонувати всі наявні вакантні посади, які працівник може виконувати з огляду на освіту, кваліфікацію, досвід, стан здоров`я.

Сторона відповідача, заперечуючи вказані доводи позивача, зазначила, що посада начальника Служби не є об`єктом переведення в.о. керівника. Тому, позивач не міг претендувати на керівника Служби, оскільки ця посада належить до предмета відання та компетенції органу управління відповідача (третьої особи) та заповнюється у спеціальному конкурсному порядку, на неї не можна просто перевести працівника самому відповідачеві. Таким чином, навіть за наявності фактичної незаповненості посади начальника, в.о. начальника Служби не має правової можливості реалізувати переведення на цю посаду в межах трудового механізму ст. 49-2 КЗпП України.

Пункти 7.1 - 7.2 Положення про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, на які посилається позивач, демонструють наявність публічно-правового каналу призначення (призначення керівником уповноваженого органу, за погодженням), тобто відокремлення цієї посади від механіки кадрової пропозиції вакансій у межах внутрішнього ринку праці підприємства.

Відповідно до п.п. 13 п. 10 Положення про Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 439 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2023 року № 193), Голова Агентства відновлення утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує положення (статути) про них, в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників, здійснює в межах своїх повноважень інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Агентства відновлення.

У зазначеному Положенні про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області зазначено, що начальник Служби призначається і звільняється Головою центрального органу (Державного агентства) за погодженням із Міністром та головою відповідної ОДА.

Таким чином, уповноважений суб`єкт призначення реалізує своє повноваження шляхом призначення особи, визначеної за результатами конкурсу (або за законним винятком), і додатково забезпечує передбачені Положенням погодження.

За таких обставин, посада начальника Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області не могла бути запропонована позивачу в порядку переведення на підставі ст. 49-2 КЗпП України.

Позивач також вказує на те, що згідно відповіді відповідача на адвокатський запит щодо звільнених та прийнятих працівників відповідача за період з 23 вересня 2025 року по 16 грудня 2025 року вбачається, що 17 жовтня 2025 року звільнено з посади провідного економіста фінансово-економічного відділу, тобто посада з`явилася протягом періоду передбаченого ст. 49-2 КЗпП України. Позивач згідно диплому 12ДСК № НОМЕР_1 за своєю кваліфікацією є економістом, що відповідно означає, що він повністю відповідав вимогам для працевлаштування на дану вакансію. Вказана вакансія була незанятою до 11 листопада 2025 року, тобто відповідач мав достатньо часу для того щоб запропонувати позивачу переведення на дану посаду.

Представник відповідача зазначає, що посилання позивача на те, що маючи диплом економіста, він міг претендувати на посаду провідного економіста, не покриває реального тесту «підходящої вакансії». Для підходящості важать не лише базова освіта, а й спеціалізація, стаж за відповідним профілем, досвід виконання конкретних функцій, необхідні компетентності (бюджетування, казначейські процедури, фінансовий контроль, кошторисні розрахунки, робота з програмними комплексами, володіння профільними нормативними масивами), а також відповідність категорії посади та умовам оплати праці. Рівень управлінської посади заступника начальника і рівень «провідного спеціаліста» це різні трудові функції, і можливість виконувати окремі економічні завдання не тотожна готовності та правовій можливості бути переведеним на конкретну штатну одиницю із власним профілем відповідальності. Сторона відповідача також вказує на те, що позивач не претендував на посаду провідного економіста.

Враховуючи пояснення сторони відповідача щодо невідповідності позивача посаді провідного економіста, вбачається, що відсутність такої посади у попередженні від 23 вересня 2025 року та у повідомленнях не є порушенням вимог трудового законодавства.

Позивач посилається на те, що посади провідного інженера відділу проєктів відновлення соціальної інфраструктури, керівника проєктів та програм у сфері будівництва відділу проєктів відновлення соціальної інфраструктури, провідного інженера адміністративно-господарського відділу, провідного інженера відділу інвестиційно-кошторисної роботи по об`єктах інфраструктури, водія автотранспортних засобів, фахівця із зав`язків з громадськістю та пресою не пропонувалися позивачу до останнього дня його роботи, в свою чергу також підтверджує тезу про те, що відповідач навіть і не намагався виконати свій обов`язок щодо працевлаштування позивача та дотриматися процедури його вивільнення, що в свою чергу вкотре доводить, що виданий відповідачем наказ № 133 від 25 серпня 2025 року був направлений виключно на незаконне звільнення позивача. Факт надання вакансій в листопаді 2025 року, не є належним доказом надання позивачу вакансій в період з 25 вересня 2025 року по день звільнення, так як в котре доводить те, що наявні в матеріалах справи повідомлення про наявність вакантних посад від 21 листопада 2025 року та 24 листопада 2025 року носять суто формальний характер. Відповідач не надав до суду жодних доказів, що вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування позивача, не запропонував йому всі наявні вакансії, які існували у період з дня попередження про вивільнення до дня звільнення, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Сторона відповідача, заперечуючи ці доводи позивача, вказує на те, що останній наводить перелік звільнень як автоматичний доказ вакансій, хоча вакансія як така виникає лише тоді, коли посада фактично є вільною у штатному розписі, не зайнята іншим працівником шляхом переведення/призначення, не перебуває у процедурі заповнення за спеціальним порядком, і реально доступна роботодавцю як об`єкт кадрового рішення про переведення конкретної особи. Подія «звільнення» в певну дату не означає, що від наступного дня існувала відкрита вакансія, доступна для пропозиції, і тим більше не означає, що така вакансія була «підходящою» для позивача. У практиці органів публічного сектору вакансія нерідко заповнюється у дуже стислий проміжок часу внутрішнім переведенням, тимчасовим покладанням обов`язків, поверненням працівника з відпустки/відрядження, уточненням штатного розпису або внаслідок організаційних рішень, які змінюють саму потребу в посаді. Саме тому перелік звільнень без доказів фактичної «порожнечі» посади у конкретні дні є лише припущенням, а не доказом порушення.

За таких обставин, вбачається, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження існування у Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області інших посад, окрім запропонованих йому у період з попередження про звільнення та безпосередньо перед звільненням, які б відповідали його кваліфікації та які сторона відповідача мала б запропонувати позивачу в порядку, визначеному ст. 49-2 КЗпП України.

Посилання позивача на дві вакантні посади, що існували в спірний період, не відповідають критеріям посад, що мали бути запропоновані позивачу в порядку переведення.

Позивач також посилається на те, що він ознайомлювався з вакансіями, однак не надавав відповідачу відмови від переведення, та не повідомляв про своє бажання припинити трудові відносини з відповідачем.

Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він погодився на переведення на одну із запропонованих йому вакантних посад.

Крім того, як на підставу незаконності звільнення позивач посилається на неправомірність самого факту скорочення посади, яку він обіймав. Зазначає, що жоден з наказів (Наказ № 133 від 25 серпня 2025 року та Наказ № 104-к від 24 листопада 2025 року) не містять будь яких аргументів підстав скорочення. Відповідач перед скороченням у Наказі № 133 первинно мав аргументувати необхідність ліквідації посади саме позивача, що за змістом відповідного наказу не вбачається взагалі. При реалізації змін у штатному розписі, так як новий штатний розпис фактично зберігає посаду інших заступників начальника, то діє принцип переважного права, однак відповідно до листа відповідача від 06 жовтня 2025 року вбачається прямий намір відповідача на звільнення трьох працівників, без дотримання ст. 42 КЗпП України. Зважаючи на вказане, позивач вважає, що залишення рівнозначних посад в штатному розписі відповідача не містить правового чи іншого аргументування, а й не містить доказів дотримання принципу ст. 42 КЗпП України, що вкотре демонструє порушення норм чинного законодавства та спрямоване не на приведення організаційної структури Служби до ефективної роботи, а на реалізацію особистої неприязні.

Сторона відповідача, заперечуючи доводи позивача, посилається на те, що реальна причина організаційних змін була зафіксована до процедури скорочення, а саме у висновках внутрішнього аудиту від 18 квітня 2025 року. Звіт аудитора вказує не на дрібні недоліки, а на системну управлінську проблему, які відповідач не мав права ігнорувати: дефекти вертикалі підпорядкування, що породжують розрив відповідальності, і організаційну надмірність керівних ланок.

Отже, передумовою перегляду структури та чисельності стали результати внутрішнього контролю, за наслідками якого Службі було надано рекомендації щодо проведення функціонального аналізу діяльності, оптимізації процесів та подальшої оптимізації штатної чисельності працівників і заступників начальника з ефективним перерозподілом функцій.

Відповідач вказує на те, що наявність таких рекомендацій демонструє, що скорочення не було спонтанним або індивідуально спрямованим. Навпаки, воно є частиною ширшого комплексу заходів з належного управління персоналом та функціями, спрямованого на зменшення управлінської надбудови, усунення дублювання повноважень і приведення чисельності у відповідність до реальних потреб Служби та встановлених обмежень. Отже, мова йде не про звільнення конкретної людини, а про скорочення, ліквідацію відповідної частини управлінської конструкції, яка втратила актуальність і доцільність, на погляд керівного органу. Скорочення посади позивача є структурним і матеріальним: посада як управлінська одиниця ліквідована, її функціональне ядро не перейменоване і не перенесене в одну нову посаду, а демонтоване та розкладене між кількома іншими вертикалями, що виключає можливість поновлення на неіснуючу тепер штатну одиницю без примусу роботодавця відтворити скасовану управлінську ланку всупереч праву на організацію праці за умови дотримання процедури скорочення.

З письмових пояснень представника третьої особи вбачається, що листом від 17 липня 2025 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулась до Агентства відновлення щодо погодження структури та штатної чисельності, обґрунтовуючи його дотриманням мети оптимізації організаційної структури Служби, враховуючи необхідність забезпечення збалансованості між скороченням видатків, та забезпеченням належного функціонування Служби в умовах воєнного стану та посилаючись на те, що нова структура дасть змогу підвищити ефективність роботи, забезпечити оптимізацію та покращить функціональну організацію роботи Служби в умовах воєнного стану, що в загальному позитивно вплине на виконання покладених на Службу завдань та функцій, а також дасть змогу підвищити ефективність використання видатків на забезпечення діяльності та утримання Служби.

Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України погодило структуру та штатну чисельність Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (лист-відповідь від 01 серпня 2025 року), наголошуючи на безумовному дотриманні вимог чинного законодавства під час проведення процедури скорочення чисельності працівників.

У подальшому наказом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області від 25 серпня 2025 року № 133 у структурі Служби ліквідовано посади: Заступника начальника з фінансово-економічних питань, Заступника начальника з питань проектування та будівництва Великої кільцевої автомобільної дороги, Заступника начальника з правових та загальних питань.

Вбачається, що стороною позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження незаконності наказу № 133 від 25 серпня 2025 року «Про затвердження структури та штатного розпису Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області».

Крім того, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що звільнення позивача із займаної посади відповідало вимогам закону, оскільки роботодавець дотримався норм трудового законодавства та виконав обов`язок, передбачений ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, запропонувавши останньому вакантні посади, що відповідали кваліфікації позивача.

У зв`язку з цим, позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу № 104-к Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області від 24 листопада 2025 року «Про припинення трудового договору» щодо звільнення та поновлення його на посаді заступника начальника з правових та загальних питань Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За таких обставин, не підлягає задоволенню й вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки така вимога є похідною від первинних вимог.

З огляду на наведене, в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст. 15 ЦК України, статтями 40, 49-2, 235 КЗпП України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 15, 76-81, 178, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 11-А), третя особа Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України (м. Київ, вул. Фізкультури, 9) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: