Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №759/10780/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10780/26

пр. № 2/759/9735/26

03 вересня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Твердохліб Ю.О., за участю секретаря судового засідання Жиглій Є.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 , звернулася до суду, через систему "Електронний суд" з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що 04 листопада 2006 року між ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 - до реєстрації шлюбу), та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Шлюб зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, про що в книзі реєстрації шлюбів 04 листопада 2006 року зроблений відповідний актовий запис № 2156.

У шлюбі народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час навчається у 1 Загальноосвітньому ліцеї ім. С. Конарськєго в Замбруві (Польща), є учнем 3 «е» класу за стаціонарною формою навчання. Статус учня матиме до 31.08.2027 року.

Шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року у справі № 759/4958/23, пр. № 2/759/2488/23.

З початку 2018 року сторони не ведуть спільне господарство, а з 2022 року проживають окремо, син ОСОБА_3 проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні. Крім того, в зв`язку з навчанням за стаціонарною формою навчання, він не має змоги влаштуватися на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток. Позивач не в змозі без допомоги відповідача утримувати сина у зв`язку з тим, що йому необхідні кошти на проїзд до місця навчання, а також на проживання, одяг, харчування, підручники тощо. У зв`язку з цим вони опинились у скрутному матеріальному становищі. Син потребує матеріальної допомоги.

Відповідач не бере участі у вихованні та утриманні сина, тому позивач вимушена поставити питання про стягнення аліментів в судовому порядку.

Процесуальні дії

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 22.04.2026 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю.О. та 23.04.2026 року справа передана судді (а.с. 16-17).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 23.04.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 19-20).

01.09.2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій він просить прийняти уточнення позовних вимог та стягнути з відповідача ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), починаючи з дати пред`явлення позовної заяви і до досягнення ним 23-х років за умови, що він буде продовжувати навчання (а.с. 28-29).

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд», примірник позовної заяви разом з додатками до неї, був направлений відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями доказів відправлення (а.с. 15).

Відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі направлялась на зареєстроване місце проживання. Рекомендоване повідомлення повернулося до суду з відміткою про вручення (а.с. 25).

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 04 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві, про що зроблено актовий запис № 2156 від 04.11.2006 року, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 04.11.2006 року (а.с. 8).

Від шлюбу сторони мають дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_4 від 15.05.2008 року (а.с. 9).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31.05.2023 року у справі № 759/4958/23 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 9-10).

Відповідно до довідки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є учнем 3 «е» класу у 2025/2026 навчальному році (чотирирічний цикл навчання). Передбачуваний термін завершення навчання: 26.04.2027 р. Статус учня матиме до 31.08.2027 р. Навчання здійснюється за стаціонарною формою (а.с. 10).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 27 Конвенції про захист прав дитини, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч. 8 ст. 7 Сімейного Кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із ч.1 ст.182 цього Кодексу, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших утриманців, інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

У ст. 200 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст. 199, 200, 201 цього Кодексу). У визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

На підставі аналізу наявних у справі доказів належить зробити висновок, що повнолітній син, який продовжує навчання на стаціонарній формі, немає можливості працювати та самостійно себе забезпечувати, а тому потребує матеріальної допомоги, в тому числі від відповідача.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків із надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

Суд враховує вимоги ст. 182 СК України та висновки Верховного Суду, наведені у постановах: від 10 квітня 2023 року у справі № 752/20152/16-ц, 26 квітня 2023 року у справі № 459/2988/19, де зроблено висновок про те, що аналіз змісту ч. 2 ст.199 СК України дає підстави для висновку, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, а також звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило ч. 2 вказаної статті виключно передбачає припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення нею навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання у навчальному закладі. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої ст. 199 СК України, яка, зокрема не містить застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини.

Завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та:

1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або

2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю,

незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не є підставою для припинення права на утримання (аліменти).

Із матеріалів справи вбачається, що на момент подання даного позову до суду повнолітній син сторін є учнем 3 «е» класу у 2025/2026 навчальному році (чотирирічний цикл навчання). Передбачуваний термін завершення навчання: 26.04.2027 р. Статус учня матиме до 31.08.2027 р. Навчання здійснюється за стаціонарною формою, а відтак, потребує матеріальної допомоги з боку батьків.

У свою чергу, відповідачем не доведено неможливість сплати аліментів на утримання дитини як загалом, так і в заявленому розмірі, законом встановлено його обов`язок надавати матеріальну підтримку дитині, яка продовжує навчання, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги, а також суд приймає до уваги потреби повнолітньої дитини, яка продовжуючи навчання на стаціонарній формі, потребує коштів на проїзд до навчального закладу, харчування, купівлю одягу та приладдя для навчання, тощо, є звичними людськими потребами навіть без наявності квитанції на підтвердження цього.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У той же час, суд зазначає, що обов`язок утримувати свого повнолітнього сина, який продовжує навчатися, незалежно від форми навчання, покладається на обох батьків.

Будь-які інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання щодо стягнення аліментів та визначення їх розміру судом не встановлено.

Оцінивши надані у справі докази, для забезпечення належного матеріального становища спільного сина сторін, який продовжує навчання, суд вважає за можливе частково задовольнити вимоги позивача, та стягувати щомісячно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.04.2026 року і до закінчення статусу учня ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Доказів скрутного матеріального становища відповідача, що унеможливлює утримання ним свого повнолітнього сина, який продовжує навчання та потребує матеріальної допомоги, суду не надано.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Суд приходить до висновку, що позивачем доведені позовні вимоги, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, суд роз`яснює сторонам у справі, що згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 1 331,20 грн.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 7, 9, 11, 12, 13, 133, 137,141, 263, 264,265, 274, 352, 354, 430 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.04.2026 року і до закінчення статусу учня ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення суду підлягає обов`язковому негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок на користь держави Україна.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Текст рішення виготовлений та підписаний 03.09.2026 року.

Суддя Ю.О. Твердохліб