Рішення від 06 березня 2026 р. у справі №757/24439/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/24439/25-ц

пр. 2-3880/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Позивач просить стягнути з держави Російська Федерація на його користь на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 35 000 євро, що відповідно до зазначеного ним офіційного курсу Національного банку України становить 1 643 729,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, внаслідок якої порушено права та законні інтереси позивача, зокрема право на життя, безпеку, мирне проживання, недоторканність особистого та сімейного життя.

Позивач зазначає, що до 24 лютого 2022 року проживав у місті Києві та після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації продовжує проживати за місцем своєї реєстрації у місті Києві.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації він щоденно зазнає душевних страждань, перебуває у стані постійної тривоги та страху за власне життя і життя близьких, змушений реагувати на повітряні тривоги, перебувати в укриттях, пристосовуватися до умов воєнного стану та докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач також посилається на обставини ведення бойових дій на території міста Києва у перші місяці повномасштабної збройної агресії, ракетні та інші удари по території України, постійні повітряні тривоги, вибухи, пожежі, пошкодження об`єктів цивільної та критичної інфраструктури.

На думку позивача, зазначені обставини перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із завданою йому моральною шкодою.

Позивач зазначає, що розмір моральної шкоди у сумі 35 000 євро є справедливим та відповідає характеру і тривалості його душевних страждань, а також практиці Європейського суду з прав людини.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, направив до суду заяву про розгляд справи без її участі, вимоги підтримує.

Представник російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією відповідача проти України.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права.

Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

Судом встановлено, що позивач проживає та зареєстрований у місті Києві.

Позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди з безпосереднім впливом збройної агресії Російської Федерації на його життя та звичний спосіб існування.

Зокрема, позивач зазначає, що внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації він був позбавлений можливості вести звичайний мирний спосіб життя, постійно перебуває в стані тривоги та побоювання за власну безпеку і безпеку близьких, змушений реагувати на повітряні тривоги, перебувати в укриттях, змінювати звичний порядок повсякденного життя та докладати додаткових зусиль для забезпечення власної безпеки.

Суд бере до уваги, що наведені обставини не є абстрактними твердженнями про існування війни, а стосуються особистих наслідків збройної агресії для позивача, який проживає у столиці України.

Разом із тим суд вважає необхідним розмежувати загальновідомі обставини збройної агресії Російської Федерації та конкретні наслідки цієї агресії для позивача.

Сам факт проживання особи на території України під час воєнного стану не означає автоматичного встановлення однакового обсягу моральної шкоди для кожної особи. Розмір такої шкоди залежить від конкретних обставин життя потерпілого, характеру та інтенсивності негативного впливу, тривалості відповідних обставин, порушення звичайного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для забезпечення власної безпеки та інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас у цій справі суд враховує, що місто Київ у перші місяці повномасштабного вторгнення безпосередньо зазнало збройного нападу, ракетних та інших ударів, а його територія була включена до відповідних переліків територій, на яких велися бойові дії.

Ці обставини об`єктивно створювали для цивільного населення реальну загрозу життю та здоров`ю, спричиняли необхідність перебування в укриттях, обмеження звичного способу життя та постійного реагування на воєнні загрози.

Суд також враховує, що воєнні дії та пов`язані з ними повітряні тривоги, ракетні удари, загроза обстрілів, порушення нормального функціонування міста та постійна невизначеність щодо безпеки є обставинами, які за своєю природою здатні спричиняти особі тривалі душевні переживання, страх, психологічну напругу та втрату відчуття безпеки.

Оцінюючи наявність причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та моральною шкодою, завданою позивачу, суд виходить із встановлених у справі фактичних обставин та характеру спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач проживає та зареєстрований у місті Києві. З 24 лютого 2022 року територія України, у тому числі місто Київ, зазнає безпосереднього впливу збройної агресії Російської Федерації, що супроводжується ракетними ударами, повітряними атаками, оголошенням повітряних тривог, загрозою застосування зброї, необхідністю використання укриттів, порушенням звичного режиму життєдіяльності та постійною необхідністю враховувати існування реальної небезпеки для життя і здоров`я цивільного населення.

Зазначені обставини мають безпосереднє значення для визначення характеру моральної шкоди, оскільки позивач не є особою, яка перебуває поза межами зони впливу воєнних дій, а проживає у місті Києві, яке зазнавало та продовжує зазнавати наслідків збройної агресії.

Унаслідок зазначених обставин позивач був позбавлений можливості безпечно та безперешкодно вести звичний мирний спосіб життя. Він змушений постійно враховувати воєнну обстановку під час організації повсякденного життя, реагувати на сигнали повітряної тривоги, перебувати в укриттях у разі виникнення загрози, змінювати звичний порядок своїх дій та постійно оцінювати ризик для власного життя і здоров`я та життя і здоров`я близьких.

Таким чином, суд встановлює послідовний причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заподіяною позивачу моральною шкодою: збройна агресія Російської Федерації проти України спричинила виникнення реальної воєнної небезпеки на території України та, зокрема, у місті Києві; існування такої небезпеки зумовило необхідність постійного пристосування позивача до умов воєнного часу, зміни його звичного способу життя та поведінки; зазначені обставини, у свою чергу, спричинили тривале відчуття небезпеки, страх, психологічну напругу, тривожність та душевні переживання, які і становлять моральну шкоду позивача.

При цьому суд не ототожнює сам факт проживання позивача на території України під час воєнного стану із автоматичним виникненням у нього моральної шкоди. Висновок про її наявність ґрунтується на встановлених судом конкретних обставинах, пов`язаних із характером впливу збройної агресії на повсякденне життя позивача, зокрема на постійному існуванні загрози для його безпеки, необхідності реагування на повітряні тривоги, перебування в укриттях, зміні звичного способу життя та тривалому перебуванні в умовах невизначеності щодо власної безпеки.

Важливим є й те, що зазначені негативні наслідки не є самостійними або незалежними від дій відповідача обставинами. Їх виникнення безпосередньо зумовлене воєнною загрозою, створеною внаслідок збройної агресії Російської Федерації. За відсутності такої агресії не виникли б ані відповідна загроза життю та здоров`ю позивача, ані необхідність постійного реагування на неї, а відтак не виникли б і пов`язані з цим душевні переживання та вимушені зміни у повсякденному житті.

Отже, причинний зв`язок у цій справі має безпосередній та об`єктивний характер: саме протиправні дії Російської Федерації, пов`язані із здійсненням збройної агресії проти України, створили ті фактичні обставини, у яких позивач зазнав негативного впливу на особисту сферу життя та був змушений тривалий час перебувати в умовах підвищеної небезпеки, страху та психологічної напруги.

Суд також враховує, що для встановлення причинного зв`язку у справах про відшкодування моральної шкоди не вимагається встановлення виключно безпосереднього фізичного контакту між потерпілим та особою, яка завдала шкоди. Визначальним є встановлення того, що саме протиправна поведінка відповідача створила обставини, які закономірно спричинили відповідні негативні немайнові наслідки для позивача.

За таких обставин суд вважає доведеним причинний зв`язок між збройною агресією Російської Федерації проти України та моральною шкодою, завданою позивачу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивач зазнав моральних переживань та душевних страждань, які проявилися у втраті звичного відчуття безпеки, постійному побоюванні за власне життя та здоров`я, необхідності пристосування до умов воєнного стану, порушенні нормального способу життя та необхідності докладати додаткових зусиль для організації власної життєдіяльності.

Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Згідно зі ст. 23 ЦК України, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України,моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.

Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

Крім того, у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Тому, беручи до уваги перебування позивача у стані постійного стресу та нервозності, внаслідок збройної агресії російської федерації, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 35 000,00 тисяч Євро, що еквівалентно 1 643 729, 50 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 1 643 729,50 грн, що еквівалентно 35 000, 00 Євро.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С. В. Вовк