Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №755/22921/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/22921/25

Провадження №: 2/755/6446/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"14" серпня 2026 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Коваленко І.В.,

за участі секретаря судового засідання - Грищенко С.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

29.10.2025 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, що підтверджується борговою розпискою ОСОБА_2 від 03 липня 2025 року. Відповідно до зазначеної розписки ОСОБА_2 отримав від позивача в борг грошові кошти в розмірі 160 000,00 грн та зобов`язався повернути зазначену суму. Строк повернення коштів у борговій розписці визначений не був. Позивач зазначив, що 28 серпня 2025 року направив на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення суми боргу в розмірі 160 000,00 грн протягом 30 календарних днів з моменту отримання вимоги. Зазначену вимогу було направлено рекомендованим листом зі штрих-кодом № 0315128378112. Поштове відправлення відповідачем отримано не було та повернулося відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання, що, як зазначив позивач, підтверджується роздруківкою з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» про проходження поштового відправлення. Крім того, 18 вересня 2025 року позивач повторно направив на адресу відповідача аналогічну письмову вимогу рекомендованим листом зі штрих-кодом № 0315128379178. Однак і це поштове відправлення відповідачем отримано не було та повернулося позивачу у зв`язку із закінченням строку зберігання. Позивач вказав, що станом на день подання позову ОСОБА_2 своїх зобов`язань не виконав, грошові кошти в розмірі 160 000,00 грн не повернув, чим порушив умови укладеного між сторонами договору позики.

26.11.2025 року в порядку автоматизованого розподілу справ між суддями матеріали цивільної справи передані на розгляд судді Коваленко І.В.

11 грудня 2025 року, згідно ч. 7 ст. 187 ЦПК України, на звернення суду отримана інформація про місце реєстрації відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

15.12.2025 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі. Проти проведення заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження суду разом з копією позовної заяви з додатками на адресу місця реєстрації відповідача, конверт зі вказаними документами, що направлявся повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Про причини неявки суду не повідомив, правом подання відзиву на позов та докази на спростування заявлених вимог не скористався.

Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, повторно не з`явився в судове засідання без поважних причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч.1 ст. 281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з п. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. (ч.1 ст.1047 Цивільного кодексу України)

За ч. 2 ст.1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 03.07.2025 року громадянином України ОСОБА_2 було складено розписку № б-н про отримання ним у громадянина України ОСОБА_1 готівкою грошову суму у розмірі 160 000 гривень, які відповідач зобов`язався повернути отримані в борг кошти в сумі 160 000 грн ОСОБА_1 у повному обсязі. (а.с.10 т.1)

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

В порядку ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.

З огляду на досліджений судом оригінал розписки від 03.07.2025 суд приходить до висновку, що між сторонами у належній формі укладено договір позики. Зазначена розписка підтверджує факт укладення договору позики та передачі позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 160 000 грн.

Оригінал боргової розписки від 03.07.2025 надано позивачем для огляду в судовому засіданні. Відповідачем доказів повернення позивачу отриманих за договором позики грошових коштів у розмірі 160 000 грн суду не надано.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)

При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами.

Згідно статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 80 Цивільного процесуального кодексу України)

Судом встановлено, що відповідач не виконав взятих на себе за договором позики зобов`язань, грошові кошти позивачу не повернув. Доказів виконання зобов`язання або оспорювання договору позики з підстав, передбачених статтею 1051 Цивільного кодексу України, відповідачем суду не надано. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення суми позики.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позичальник повинен повернути позику протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що строк повернення позики у борговій розписці від 03.07.2025 не визначений. 28.08.2025 та 18.09.2025 позивач направляв відповідачу письмові вимоги про повернення суми позики у розмірі 160 000 грн рекомендованими поштовими відправленнями за адресою місця реєстрації відповідача. Зазначені поштові відправлення повернулися позивачу у зв`язку із закінченням строку їх зберігання. При цьому направлення вимог здійснювалося за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, достовірність якої підтверджена відомостями, отриманими судом у порядку частини сьомої статті 187 ЦПК України.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, доказів виконання зобов`язання та повернення суми позики суду не надав.

З досліджених судом доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не виконав взятих на себе за договором позики зобов`язань, грошові кошти у розмірі 160 000 грн позивачу не повернув, а тому суд погоджується з доводами позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми позики у розмірі 160 000 грн.

Згідно вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно квитанції №2229-1712-6391-3850 від 28.10.2025 року позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 600 грн за подання позовної заяви /а.с.1/.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1 600 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 526, 530, 545, 549-551, 631, 1046-1047, 1049, Цивільного кодексу України статтями 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274-279, 280, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 600,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складений 03.09.2026 року.

С у д д я: