Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №754/11429/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/11422/26

Справа №754/11429/26

РІШЕННЯ

Іменем України

03 вересня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Сенюти В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру, -

УСТАНОВИЛА:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду міста Києва із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру.

Позиції учасників справи

Позивачка позовну заяву обґрунтовує тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва № 754/14641/18 від 16.01.2019 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання спільної дитини сторін - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1599,00 грн. щомісячно. Позивачка вважає встановлений розмір аліментів у твердій сумі критично недостатнім, таким, що не відповідає реальним потребам дитини та порушує норми чинного законодавства України. Позивачка вважає, що наявні підстави для зміни способу стяггнення аліментів, визначивши їх у частці від доходу в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_1 але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк відзив на позовну заяву не надав, суд вирішує справу за наявними матеріалами у відповідності ч.8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідачем до суду не подано відзиву на позову заяву, при цьому останній належним чином повідомлявся про розгляд справи у суді, а саме за зареєстрованим у передбаченому законом порядку місцем проживання направлялась позовна заява з додатками, ухвала про відкриття провадження у справі та судове повідомлення.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 03.09.2026 у прийнятті зустрічного позову - відмовлено.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до наступних висновків.

Фактичні обставини справи

Сторони по справі є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.8).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва № 754/14641/18 від 16.01.2019 з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання спільної дитини сторін, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1599,00 грн. щомісячно (а.с.11-13).

Позивачка звернулась до суду з вимогою про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на суму в частці від доходу платника аліментів, з тих підстав, що реальний розмір аліментів є критично недостатнім та не відповідає потребам дитини.

Мотивувальна частина

Згідно з чч. 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно до ч. 3 ст. 51 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У ч. 1 ст. 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Під час розгляду справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів суд може змінити розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 554/3355/20, від 14.12.2022 у справі № 727/1599/22, від 30.03. 2023 у справі № 509/5304/20, від 14.06.2023 у справі № 758/8284/21.

Відповідно до змісту позовної заяви, позивачка вказує на те, що розмір аліментів, який вона просила стягнути на утримання дитини під час розгляду справи № 754/14641/18 становить 1559,00 грн з наступною індексацією відповдіно до закону наразі недостатній та не відповідає потребам дитини. У зв`язку із чим просить змінити спосіб стягнення аліментів та стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу.

Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження №12-15гс19) від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 22.10.2022 у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21), від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 (провадження № 12-25гс24).

Принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).

Неправильна або неповна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»)».

Суд, доводи позивачки про те, що встановлений судовим рішенням розмір аліментів порушує норми чинного законодавства України суд до уваги не приймає та вважає їх неспроможними, з огляду на таке.

Касаційний суд вже зазначав, що: правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України;

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18)).

При визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частини перша та друга статті 182 СК України).

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 192 СК України).

Касаційний суд вже зазначав, що: враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Таким чином, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів; якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.10.2022 в справі № 759/22898/20 (провадження № 61-7913 св 22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2023 в справі № 372/3260/20 (провадження № 61-8523св22)).

Верховний Суд у постанові від 15.10.2025 у справі №686/28590/23, провадження № 61-4480 св25 зауважив, що парламент встановив у статті 192 СК України ті обставини, які враховуються для збільшення розміру аліментів. Такі обставини є оціночними. Тобто в кожному конкретному випадку суд, з урахуванням судового розсуду, повинен навести, які саме обставини змінилися, і чому визначений розмір є необхідним і достатнім. Завдання розсуду полягає в тому, щоб знайти справедливу рівновагу між інтересами дитини та можливостями платника; конструкція «необхідний і достатній розмір аліментів» охоплює не лише фізичне утримання, а й забезпечення соціального та інтелектуального розвитку дитини, виходячи з рівня життя, який вона мала б за спільного проживання батьків; застосування конструкції судового розсуду вимагає від суду пояснення які обставини враховані судом при збільшенні розміру аліментів і як розмір узгоджується з інтересами дитини. Суд може враховувати поведінку платника, зокрема ухилення від сплати, приховування доходів, відчуження майна на шкоду дитині, як обставини, що свідчать про недобросовісність.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 6 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пред`являючи вимоги про зміну способу стягнення аліментів із твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів, позивачка належним чином не обґрунтувала та не підтвердила належними доказами факт зміни обставин, передбачених ст. 192 СК України, які мали місце за період з 16.01.2019 (часу ухвалення рішення суду про стягнення аліментів) по 26.06.2026 (дата звернення до суду із вказаним позовом).

Також, позивачкою не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про збільшення її витрат на утримання неповнолітньої дитини, відсутня конретизація потреб дитини, про які вказує позивачка та не вказано їх розмір. Фактично обгрунтування позовної заяви зводиться до наведення загальної підстави без наведення та надання доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відтак, доводи позивачки не є підставою для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів, враховуючи, що належних та допустимих доказів наявності обставин зміни матеріального або сімейного стану сторін, їх стану здоров`я, інших обставин, які відповідно до ст. 192 СК України є підставою для зміни розміру аліментів, а також доказів наявності у платника аліментів відповідного доходу для визначення розміру аліментів позивачкою не надано.

Таким чином, як у позовній заяві позивачка не довела обставин, визначених ст. 192 СК України, які є підставою для зміни способу стягнення аліментів, визначений на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16.01.2019.

Таким чином, на підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положення ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Враховуючи те, що позивачка звільнена від сплати судового збору згідно п. 3 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», відтак витрати зі сплати судового збору компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5-7, 10-12, 76-83, 141, 211, 258, 259 ЦПК України, ст. ст. 180-182, 184, 192 СК України, -

УХВАЛИЛА:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та збільшення їх розміру - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Повний текст рішення суду складено: 03.09.2026.

Суддя: В.О. Сенюта