Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №380/23521/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 рокусправа № 380/23521/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 046150018717 від 08.09.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби, роботи на Крайній Півночі та роботи в Польщі, а також призначити пенсію за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби, роботи на Крайній Півночі та роботи в Польщі, а також призначити і виплачувати пенсію за віком, починаючи з дня звернення, а саме: з 01.09.2025.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказав, що звернуся до органів пенсійного забезпечення із заявою про призначення пенсії за віком, однак ГУ ПФУ у Львівській області відмовило у задоволенні заяви. Позивач вважає таку відмову протиправною, тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 08.12.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 07.07.2026 витребувано додаткові докази у справі.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив, у якому проти позову заперечив. Вказав, що період роботи у Республіці Польща згідно двосторонньої угоди між Україною та Респцблкою Польща можливо зарахувати після надходження формуляру про підтвердження стажу роботи на території договірної сторони, а також заявником долучено паспорт, в якому відсутня інформація про реєстрацію місця проживання. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

За результатом розгляду заяви прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 046150018717 від 08.09.2025. В обґрунтування такої відмови зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період проходження військової строкової служби з 23.10.1980 по 09.12.1982 згідно військового квитка НОМЕР_1 від 23.10.1980, оскільки на титульній сторінці військового квитка вклеєне фото власника не завірено належним чином, а саме, відсутній відтиск печатки. Додатково зазначено, що період роботи у Республіці Польща згідно двосторонньої угоди між Україною та Республікою Польща можливо зарахувати після надходження формуляру про підтвердження стажу роботи на території договірної сторони, а також заявником долучено паспорт, в якому відсутня інформація про реєстрацію місця проживання.

Відповідач у оскаржуваному рішенні зазначив, що право на пенсійну виплату згідно підтверджених документів відсутнє у зв`язку з необхідною кількістю страхового стажу. У разі повторного звернення за призначенням пенсії з додатковими документами право на пенсійну виплату буде переглянуто.

Позивач вважає таке рішення протиправним, тому звернувся до суду із цим позовом.

Суд при вирішенні спору по суті керується таким.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі-Закон України № 1058-ІV) регулюються відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 1 Закону України № 1058- ІV, визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначається, зокрема, пенсія за віком.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-ІV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Статтею 26 Закону № 1058-ІV, визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року, зокрема, у ст. 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частинами 1, 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

З оскаржуваного рішення слідує, що підставою для відмови у призначенні пенсії слугувало те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період проходження військової строкової служби з 23.10.1980 по 09.12.1982 згідно військового квитка НОМЕР_1 від 23.10.1980, оскільки на титульній сторінці військового квитка вклеєне фото власника не завірено належним чином, а саме, відсутній відтиск печатки. Додатково зазначено, що період роботи у Республіці Польща згідно двосторонньої угоди між Україною та Республікою Польща можливо зарахувати після надходження формуляру про підтвердження стажу роботи на території договірної сторони, а також заявником долучено паспорт, в якому відсутня інформація про реєстрацію місця проживання.

Щодо незарахування до страхового стажу роботи позивача періоду проходження військової служби суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до пункту «в» частини 2 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктами 6, 8 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються:

- військові квитки;

- довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС;

- довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 позивач проходив військову службу у період з 23.10.1980 по 09.12.1982.

Водночас, відповідачем не зараховано вказаний період до страхового стажу, оскільки на титульній сторінці військового квитка вклеєне фото власника не завірено належним чином, а саме, відсутній відтиск печатки.

Однак, на переконання суду, такі висновки відповідача є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те, що повноваження щодо заповнення військового квитка покладені на відповідних посадових осіб районних (міських) військових комісаріатів.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Внаслідок чого, існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Суд зауважує, що недоліки записів чи їх оформлення у військовому квитку не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту проходження військової служби, а не правильність введення записів.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано зазначений період проходження військової служби до страхового стажу позивача.

Щодо незарахування відповідачем до стажу роботи позивача період роботи у Республіці Польща суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Угода між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення укладена 18 травня 2012 року (далі - Угода, Угода 2012 року), яка ратифікована Законом України від 05 вересня 2013 року № 458-VІІ «Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення» і набрала чинності 01 січня 2014 року.

За визначенням, наведеним в пункті 1 статті 1 Угоди 2012 року:

(1) «законодавство» закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють види соціального забезпечення, згадані у статті 2,

(2) «компетентний орган»: 1) в Україні спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики; 2) в Республіці Польща міністр, відповідальний за соціальне забезпечення;

(3) «компетентна установа» установа, відповідальна за застосування законодавства,

[…]

(7) «страховий стаж» періоди сплати страхових внесків, періоди роботи за наймом або самостійної трудової діяльності, визначені або визнані такими законодавством, згідно з яким вони накопичені, а також періоди, прирівняні до них, відповідно до законодавства Договірної Сторони,

(8) «застрахований» особа, яка є або була застрахована, відповідно до законодавства Договірної Сторони,

(9) «допомога» пенсія та інші види грошової допомоги, передбачені законодавством Договірної Сторони, з урахуванням усіх доплат, надбавок та підвищень, які стосуються цих виплат.

Відповідно до пункту 2 статті 1 Угоди 2012 року інші терміни, які використовуються у цій Угоді, мають значення, надане їм законодавством кожної із Договірних Сторін.

Стаття 2 Угоди 2012 року визначає сферу її застосування.

Так, згідно із пунктом 1 статті 2 Угоди 2012 року ця Угода застосовується стосовно України до законодавства щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, що стосується, зокрема пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника, за вислугу років відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

Відповідно до статті 6 Угоди 2012 року, якщо статтями 7 і 8 цієї Угоди не передбачено інше, на особу, яка підпадає під дію цієї Угоди, поширюється законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої вона здійснює трудову діяльність.

Статтями 12-16 Угоди 2012 врегульовані питання пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 12 Угоди 2012 року, якщо законодавство однієї Договірної Сторони ставить в залежність набуття, збереження або поновлення права на пенсію від набуття страхового стажу, то компетентна установа цієї Договірної Сторони враховує, у необхідному обсязі, страховий стаж, набутий відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони так, ніби цей страховий стаж набутий відповідно до законодавства, яке вона застосовує, за умови, що цей стаж не співпадає.

Якщо законодавство однієї Договірної Сторони ставить в залежність отримання права на пенсію від набуття страхового стажу у професії, на яку поширюється страхування, що функціонує в спеціальній системі, або від виконання певної трудової діяльності, то страховий стаж, набутий в цій професії або при виконанні такої трудової діяльності відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони, підсумовується при призначенні пенсії (частина 2 статті 12 Угоди 2012 року).

Якщо, після підсумовування, відповідно до пункту 1, застрахована особа не набуває права на пенсію, компетентна установа Договірної Сторони враховує страховий стаж, набутий в третій державі, з якою обидві Договірні Сторони зв`язані міжнародною угодою, яка передбачає підсумовування страхового стажу (частина 3 статті 12 Угоди 2012 року).

Згідно із частиною 1 статті 13 Угоди 2012 року, якщо страховий стаж, набутий відповідно до законодавства однієї Договірної Сторони менший ніж 12 місяців і на підставі цього стажу зацікавлена особа не набуває права на пенсію відповідно до цього законодавства, то компетентна установа цієї Договірної Сторони не призначає пенсію.

Відповідно до частини 2 статті 13 Угоди 2012 року, не порушуючи положення пункту 1, страховий стаж менший ніж 12 місяців, набутий відповідно до законодавства кожної із Договірних Сторін, враховуються компетентною установою тієї Договірної Сторони, в якій при підсумовуванні цього стажу виникає право на пенсію.

За правилами, наведеними у статті 14 Угоди 2012 року, факти і випадки, які впливають на набуття права, зупинення або розмір пенсії, які виникли на території однієї Договірної Сторони, враховуються як такі, що виникли на території іншої Договірної Сторони.

Відповідно до статті 15 Угоди, якщо відповідно до законодавства однієї із Договірних Сторін, існує право на пенсію без врахування страхового стажу, набутого відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони, компетентна установа визначає право на цю допомогу та її розмір виключно на підставі страхового стажу, набутого згідно із законодавством, яке вона застосовує.

Згідно із статтею 16 Угоди, якщо відповідно до законодавства однієї із Договірних Сторін, право на пенсію виникає після застосування положень статті 12 цієї Угоди, компетентна установа цієї Договірної Сторони призначає пенсію у такий спосіб:

1) підраховує теоретичний розмір пенсії, належний у випадку, якщо б весь страховий стаж був набутий відповідно до чинного законодавства;

2) для визначення теоретичного розміру пенсії, про яку йдеться у пункті, при встановленні бази розрахунку, враховується лише заробітна плата, отримана відповідно до законодавства, що застосовується компетентною установою, а також внески, сплачені відповідно до цього законодавства;

3) на основі теоретичного розміру, про який йдеться у пункті 1, компетентна установа визначає дійсний розмір пенсії, на підставі пропорції страхового стажу, набутого відповідно до законодавства, яке застосовує компетентна установа, що призначає пенсію, до суми загального набутого страхового стажу.

Повноваження компетентних органів визначені статтею 20 Угоди, відповідно до якої компетентні органи з метою реалізації цієї Угоди:

1) погоджують в Адміністративному договорі щодо застосування Угоди механізм реалізації цієї Угоди,

2) визначають установи зв`язку та компетентні установи з метою спрощення та прискорення виконання положень цієї Угоди,

3) здійснюють обмін інформацією щодо змін у законодавстві, які можуть впливати на виконання положень цієї Угоди.

Згідно із пунктом 1 статті 21 Угоди компетентні органи, установи зв`язку та компетентні установи обох Договірних Сторін надають взаємну допомогу під час виконання положень цієї Угоди. Допомога є безкоштовною, окрім випадків, коли компетентні органи домовляться, що частину коштів за надану допомогу буде повернено.

Довідки та документи, видані компетентними органами, компетентними установами та установами зв`язку однієї Договірної Сторони визнаються компетентними органами, установами зв`язку та компетентними установами іншої Договірної Сторони (пункт 2 статті 20 Угоди 2012 року).

Відповідно до пункту 1 статті 24 Угоди 2012 року заяви, оскарження рішення, звернення, подані компетентному органу, компетентним установам та установам зв`язку однієї Договірної Сторони, вважаються поданими у ці самі терміни компетентному органу, установам зв`язку та компетентним установам іншої Договірної Сторони.

Між компетентними органами України та Республіки Польща 18 травня 2012 року відповідно до пункту 1 статті 20 Угоди 2012 року укладено Адміністративний договір щодо застосування Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення (далі - Адміністративній договір), який набрав чинності 01 січня 2014 року.

Стаття 1 Адміністративного договору визначає установи зв`язку, про які йдеться у пункті 2 статті 20 Угоди, такими установами є:

(1) в Україні, зокрема: 1) Міністерство соціальної політики України з питань застосування положень частини ІІ Угоди; 5) Пенсійний фонд України з питань призначення та виплати пенсій,

(2) в Республіці Польща, зокрема: 1) Установа соціального страхування, Центральний офіс у Варшаві у сфері застосування законодавства про соціальне страхування, за виключенням соціального страхування аграріїв.

Згідно із пунктом 2 статті 2 Адміністративного договору, установи зв`язку, вказані у пункті 1, погоджують спільні процедури та двомовні формуляри, необхідні для застосування Угоди та цього Адміністративного договору.

Стаття 3 Адміністративного договору визначає компетентні установи, про які йдеться у пункті 2 статті 20 Угоди, якими є:

(1) в Україні, зокрема: 4) Пенсійний фонд України з питань призначення та виплати пенсій, (2) в Республіці Польща, зокрема: 1) Установа соціального страхування у сфері застосування законодавства про соціальне страхування, за виключенням соціального страхування аграріїв.

Відповідно до пункту 1 статті 4 Адміністративного договору, якщо законодавство однієї з Договірних Сторін застосовується згідно із положеннями частини ІІ Угоди, компетентна установа цієї Договірної Сторони, визначена у пункті 2, на запит роботодавця або самозайнятої особи, видає довідку, яка підтверджує, що найманий працівник або самозайнята особа підпадає під дію цього законодавства, з визначенням терміну дії такої довідки. Ця довідка є доказом того, що найманий працівник або самозайнята особа не підпадають під дію законодавства іншої Договірної Сторони.

Згідно із пунктом 2 статті 4 Адміністративного договору довідка, про яку йдеться у пункті 1, видається:

(1) в Україні - Міністерством соціальної політики України або визначеною ним компетентною установою;

(2) в Республіці Польща - Установою соціального страхування у сфері застосування законодавства про соціальне страхування, за виключенням соціального страхування аграріїв.

Відповідно до пункту 3 статті 3 Адміністративного договору компетентна установа Договірної Сторони, що видає довідку, про яку йдеться в пункті 1, надає копію цієї довідки найманому працівнику або самозайнятій особі, а також роботодавцеві найманого працівника та установі зв`язку, або компетентній установі іншої Договірної Сторони.

За правилами пункту 1 статті 6 Адміністративного договору компетентна установа Договірної Сторони, яка отримує заяву про допомогу, що надається відповідно до законодавства іншої Договірної Сторони, згідно із статтею 24 Угоди, на відповідному формулярі надсилає запит до компетентної установи іншої Договірної Сторони разом з усіма наявними документами та інформацією, які необхідні компетентній установі іншої Договірної Сторони для визначення прав заявника.

Згідно з пунктом 2 статті 6 Адміністративного договору компетентні установи обох Договірних Сторін з використанням відповідних формулярів здійснюють невідкладний обмін наявними документами та інформацією, необхідними для ухвалення остаточного рішення щодо заяви про виплати, а також інформують одна одну щодо всіх обставин, що мають значення для права, розміру та виплати допомоги.

Компетентна установа Договірної Сторони, якій було подано заяву про допомогу, перевіряє відомості щодо заявника та членів його сім`ї. Види інформації, яка перевіряється, погоджують установи зв`язку обох Договірних Сторін (пункт 4 статті 6 Адміністративного договору).

Протоколом робочої зустрічі представників Пенсійного фонду України та Установи соціального страхування Республіки Польща (ZUS) від 05 лютого 2014 року, на виконання пункту 2 статті 2 Адміністративного договору погоджено двомовні формуляри стосовно пенсійного забезпечення для співпраці при реалізації положень Угоди:

- для Української Сторони UA-PL5, UA-PL6, UA-PL8, UA-PL9, UA-PL10 та UA-PL12;

- для Польської Сторони PL-UA5, PL-UA6, PL-UA7, PL-UA11, PL-UA12 та PL-UA13.

Зразки формулярів додані до Протоколу.

Для цілей реалізації Угоди 2012 року визначено:

- для Української Сторони: з питань призначення пенсій Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області; з питань виплати пенсій та допомоги на поховання Пенсійний фонд України;

- для Польської Сторони Відділення Фонду соціального страхування у Жешові.

Бланки формулярів зв`язку відповідно до Угоди 2012 року оприлюднені на офіційному веб-сайті Пенсійного фонду України.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що форма UA-PL5 Формуляр зв`язку - заповнюється і надсилається компетентною установою; форма UA-PL6 Довідка про страховий стаж у Польщі - заповнюється і надсилається компетентною установою; форма UA-PL6 Підтвердження страхового стажу в Україні (статті 12 і 13 Угоди) - заповнюється і надсилається компетентною установою; форма UA-PL7 Заява про призначення пенсії - заповнюється заявником; форма UA-PL8 Заява на отримання польської пенсії за віком за інвалідністю - заповнюється заявником і компетентною установою; форма UA-PL9 Заява на отримання польської пенсії по втраті годувальника - заповнюється заявником і компетентною установою; форма UA-PL10 Заява про виплату польської допомоги на поховання - заповнюється заявником; форма UA-PL11 Заява щодо виплати допомоги на поховання - заповнюється заявником; форма UA-PL12 Статистичні дані щодо допомоги виплаченої оримувачам, які проживають в Україні у … році - заповнюється компетентною установою; форма UA-PL12 Статистичні дані щодо допомоги, виплаченої отримувачам, які проживають в Польщі у … році - заповнюється компетентною установою; форма UA-PL13 Заява формуляр для поновлення виплати раніше призначеної пенсії - заповнюється заявником.

При цьому форма UA-PL5 формуляр зв`язку призначений для передачі заяви на пенсію; передачу інформації/ формулярів/ документів; запитів щодо інформації/ формулярів/ документів; нагадування про запит.

Ця форма заповнюється і надсилається компетентною установою України відповідній компетентній установі Республіки Польща.

Суд наголошує, що в силу положень абзацу 11 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком № 637, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Таким чином, за загальним правилом, у разі призначення пенсії відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, обов`язок надання інформації про сплату страхових внесків за період роботи особи, яка звертається за призначенням пенсії, в іншій державі покладається не на заявника, а саме на пенсійний орган.

У взаємовідносинах між Україною та Республікою Польща відповідні зобов`язання компетентних установ передбачені статтями 12, 16, 21, 24 Угоди 2012 року та пунктом 1 статті 6 Адміністративного договору.

На виконання вимог підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 та пункту 3 Порядку № 637, з огляду на відсутність в трудовій книжці записів про періоди роботи в Республіці Польща, разом з заявою про призначення пенсії позивач надав пенсійному органу свідоцтво про працевлаштування, яке містить відомості про періоди роботи на відповідному підприємстві.

Відповідно до частини 4 статті 48 Закону № 2073 адміністративний орган витребовує документи та відомості, необхідні для вирішення справи, з дотриманням принципу офіційності.

З аналізу положень Угоди 2012 року та Адміністративного договору, статтей 4, 8, 16, 47, 48 Закону № 2073, пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 слідує, що пенсійний орган не може відмовляти особі, яка звертається за призначенням пенсії, у зарахуванні до страхового стажу, що враховується при визначенні права на пенсію за віком, періодів роботи у Республіці Польща, та/або відмовляти у призначенні пенсії з покликанням на те, що «такі періоди роботи потребують уточнення формуляром, який надходить до Пенсійного фонду України».

Суд наголошує, що позивач не може бути позбавлений свого конституційного права на соціальний захист внаслідок ігнорування державою в особі її органів процедур, які вона сама запровадила і визначила. Також позивач не може бути позбавлений права на пенсію через невиконання (неналежне виконання) державою в особі її органів покладених на них обов`язків (прийнятих зобов`язань).

Суд зазначає, що особа, яка звертається за призначенням пенсії, не може отримати самостійно вказаний документ, оскільки в даному випадку обмін інформацією між компетентними установами України та Республіки Польща відбувається без участі заявника.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано доказів виконання пенсійним органом вимог Угоди 2012 року та Адміністративного договору в частині звернення до компетентної установи Республіки Польща з формуляром зв`язку (форма UA-PL5) для отримання інформації про страховий стаж, набутий позивачем в Республіці Польща. Однак, позивачу відмовлено у зарахуванні спірного періоду до стажу, через відсутність такого формуляру.

Пункт 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Суд зауважує, що зарахування страхового стажу лише на підставі представлених особою документів про стаж, виданих установами, організаціями за місцем роботи на території іншої держави, не проводиться. Коли страхового стажу, набутого в Україні, не вистачає (відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), то відповідно до положень вищевказаної Угоди можна врахувати в необхідному обсязі страховий стаж набутий у Польщі. Для визначення права на пенсію буде підсумовано страховий стаж, набутий в обох державах.

Для порушення питання про підтвердження страхового стажу, набутого на території Польщі, особі слід звернутися до територіального управління Пенсійного фонду України за місцем проживання, яке, в разі потреби, в тому числі сумнівів щодо підтвердження заявленого особою страхового стажу, здобутого в Республіці Польща - має оформити потрібний запит для отримання формуляру від Польської сторони.

Разом з тим, всупереч встановленому Законом № 1058 порядку зарахування стажу особи, та всупереч вимогам міжнародних актів по взаємовідносинах між Польщею та Україною, які регулюють спірні правовідносини та про які зазначено вище, відповідачем не здійснено заходів щодо направлення формуляру зв`язку до компетентних органів відповідної держави (в спірному випадку Республіки Польща) з метою отримання додаткових документів щодо заявленого стажу позивачем.

Тобто, відповідач не забезпечив належність і повноту з`ясування обставин, що мали значення для вирішення питання щодо наявності/відсутності у позивача права на пенсію, зокрема відповідачем не встановлені всі обставини, які необхідні для вирішення питання щодо наявності/відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в Республіці Польща.

Суд зазначає, що позивачеві не може бути відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи у Республіці Польща через те, що сама держава, в особі її органів, не виконала своїх обов`язків (прийнятих на себе зобов`язань), передбачених Угодою 2012 року і Адміністративним договором.

В оскаржуваному рішенні відповідачем не наведено чітких висновків про відсутність підстав для зарахування спірних періодів роботи у республіці Польща до страхового стажу.

Суд наголошує, що в контексті спірних правовідносин йшлося про прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії, тобто про відмову особі в реалізації її конституційного права на соціальний захист.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем надано достатні докази, для підтвердження стажу роботи у Республіці Польща у період з 27.06.2020 по 31.07.2025, а відповідачем протиправно не зараховано вказаний період до стажу позивача.

Щодо позовної вимоги в частині зарахування до стажу роботи позивача період роботи на Крайній Півночі суд зазначає таке.

Позивач у період з 17.08.1979 по 15.10.1980, та з 09.03.1981 по 19.10.1991 працював на території Крайньої Півночі, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 22-23), та трудовими Договорами (а.с. 9-12).

Відповідно до пункту 5 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР № 148 від 10 лютого 1960 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР", від 10 лютого 1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

За змістом вказаної норми пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

У пункті 7 Інструкції про порядок надання пільг особам, що працюють в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої Постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати та Президії ВЦРПС № 530/П-28 від 16 грудня 1967 року, зазначено, що трудові договори на визначений термін, тобто письмові договори, укладаються тільки тими підприємствами і організаціями, які розміщені в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до таких районів.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР» від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі та у місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі», Ямало-Ненецький автономний округ Тюменської області відноситься до районів Крайньої Півночі.

Підпунктом "д" пункту 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» передбачено, що робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Згідно з пунктом 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР № 148 від 10 лютого 1960 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР» від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі» працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01 березня 1960 року зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01 березня 1960 року - за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

При цьому, пункт 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01 січня 1991 року на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Таким чином, основним документом, що підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є трудова книжка.

Водночас, з огляду на вищевказані положення, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 302/662/17-а, від 18 грудня 2018 року в справі № 263/13671/16-а, від 10 січня 2019 року у справі № 352/1612/15а, від 10 вересня 2019 року у справі № 348/2208/16-а, від 14 листопада 2019 року у справі № 265/6105/16-а.

Отже, у спірному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для зарахування періодів роботи позивача - до трудового стажу із застосуванням пільгового коефіцієнту - один рік за один рік і шість місяців, оскільки працюючи у ці періоди в районах Крайньої Півночі, позивач користувався пільгами, передбаченими Указом від 10.02.1960.

Щодо доводів відповідача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 припинено дію Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Керуючись статтею 3 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року між Урядом України і Урядом російської федерації підписано 15.01.1993 Тимчасову Угоду про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України повідомленням від 10.01.2023 року, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2025 № 461 припинено дію Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 15 січня 1993 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 24.04.2025.

Таким чином, припинення Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Аналогічні наслідки має припинення Тимчасової Угоди про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Суд наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 за подібних обставин, викладеною в постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування періодів роботи в районах Крайньої Півночі з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи оскільки працював як до прийняття вищевказаних Угод, так і під час їхньої чинності, а тому наявні підстави для зарахування позивачу періоду роботи з 17.08.1979 по 15.10.1980, та з 09.03.1983 по 19.10.1991 до страхового стажу, із застосуванням пільгового коефіцієнту один рік за один рік і шість місяців.

Водночас, щодо визначення трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991, суд зазначає таке.

Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV не передбачено пільг при обчисленні трудового стажу, відпрацьованого в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, після 01.01.1991

Крім того, не йдеться про пільгове обчислення такого стажу й в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., Тимчасовій угоді між Урядом України і урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 та затвердженому відповідно до Тимчасової угоди Порядку переведення і виплати пенсій (постанова правління Пенсійного фонду України від 07.08.1996р. № 10-3).

Тому, в даному випадку підстави для зарахування в пільговому обчисленні стажу роботи позивача після 01.01.1991. в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях відсутні.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 14.03.2023р. у справі №160/20914/21.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач під час прийняття рішення № 046150018717 від 08.09.2025 про відмову позивачу призначенні пенсії діяв протиправно, тому таке слід скасувати.

Відповідно до ч. 3 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

Таким чином, виходячи із змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи про наявність підстав для стягнення з відповідача податкового боргу є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Суд вважає, що ефективним та належним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 046150018717 ввід 08.09.2025 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком та зобов`язання відповідача призначити позивачу з 01.09.2025 пенсію за віком, зарахувавши до його страхового стажу період військової строкової служби з 23.10.1980 по 09.12.1982, період роботи в Республіці Польща з 27.06.2020 по 31.07.2025, період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи з 17.07.1979 по 15.10.1980, з 09.03.1983 по 01.01.1991.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 046150018717 від 08.09.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 01.09.2025 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу період військової строкової служби з 23.10.1980 по 09.12.1982, період роботи в Республіці Польща з 27.06.2020 по 31.07.2025, період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, з розрахунку кожний рік роботи за один рік і шість місяців роботи з 17.08.1979 по 15.10.1980, з 09.03.1983 по 01.01.1991.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Суддя Р.П. Качур