Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №320/44871/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року м. Київ справа №320/44871/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач), в якому просить суд

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка виражається у не призначенні ОСОБА_1 , дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 з моменту першого звернення дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за віком, як мати дитини, яка могла бути визнана інвалідом до 6-річного віку, проте, листом від 23 травня 2023 року їй відмовлено, оскільки необхідною умовою для призначення пенсії є визнання органом медико-соціальної експертизи особи з інвалідністю з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку.

Позивач з вказаними діями не погоджується, вважає їх протиправними, з огляду на те, що, на її думку, в неї наявне право на дострокове призначення пенсії за віком, оскільки її син, 1992 року народження міг бути визнаний інвалідом до шести років.

Також, позивач наголосила й на тому, що її загальний страховий стаж становить 31 рік 2 дні, що є більшим за необхідний страховий стаж, а по досягненню її сином 16-річного віку у 2008 році, ним отримано пенсійне посвідчення, вид пенсії: по інвалідності, дитина-інвалід, строком дії до 15 жовтня 2010 року.

У позовній заяві зазначається, що ОСОБА_2 , призначена державна соціальна допомога за наказом МОЗ України до 16 жовтня 2008 року.

Позивач вказує, що відповідно до встановленого лікарями діагнозу, її син має аномалію розвитку нирок, подвоєння лівої нирки, що є вродженим відхиленням від нормальної будови органу, яке є у сина з моменту народження, що, своєю чергою, призводило до погіршення стану його здоров`я та викликало потребу у підвищеному піклуванні про нього з боку позивача.

Як стверджує позивач, вона має право на дострокове призначення їй пенсії за віком, як матір, яка виховувала інваліда дитинства до шестирічного віку.

З огляду на вказані вище обставини, позивач звернувся до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулась позивач з заявою від 06 квітня 2023 року щодо призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», листом від 13 квітня 2023 року позивача повідомлено про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком, оскільки відсутні документи про визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства.

Крім того, представник відповідача зазначив, що даним листом позивача повідомлено про винесене рішення про відмову Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області згідно заяви позивача від 06 квітня 2023 року № 2750.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та останній наданий строк для усунення недоліків.

Позивачем на адресу суду 18 грудня 2023 року подано заяву про усунення недоліків разом з копіями доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія ухвали суду від 25 грудня 2023 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача 26 грудня 2023 року безпосередньо в приміщенні суду, про що свідчить наявна в матеріалах справи відповідна розписка.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 16 січня 2024 року на адресу суду надійшли належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Росошанської сільської Ради Липовецького району Вінницької області 23 листопада 1992 року.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 26 листопада 2008 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію по інвалідності, вид пенсії: дитина-інвалід.

Згідно з копією довідки ЛКК № 2065 від 14 листопада 2022 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з виправленнями, засвідченими печаткою підприємства «для довідок» та підписаними невідомою особою) міг бути визнаний інвалідом до 6-річного віку згідно з переліком медичних показань, які дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю до 18 років відповідно до наказу МОЗ України, Міністерства фінансів України № 11/6299 від 10 січня 2002 року.

У відповіді на запит від 27 липня 2023 року № 09/1578 Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради» повідомила ОСОБА_2 про те, що згідно запису в архівному протокольному журналі (запис від 03 листопада 1998 року, протокол № 56) його визнано як дитину з інвалідністю з приводу: Вродженої аномалії розвитку сечовидної системи: лівосторонній гідронефроз IV (четвертого) ступеня, (стан після оперативного лікування). Хронічний вторинний цієлонефрит з порушенням видільної функції нирок ХНН І ст. (історія хвороби № 80731 від 14 жовтня 1998 року). Згідно наказу МОЗ України № 175 від 05 грудня 1991 року п ІІІ и 11.14 до 16 жовтня 2008 року (до 16 річного віку). Статус «дитини з інвалідністю» визначений в 6 років і 17 днів, що засвідчує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав медичні показання до визнання його дитиною – інвалідом до досягнення 6-ти річного віку.

У листі від 14 листопада 2022 року № 09/2862 Комунальним некомерційним підприємством «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Винніцької обласної ради» зазначено, що за архівом ЛКК – протокол № 560, запис № 75 від 03 листопада 1998 року, дитині ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючому в АДРЕСА_1 , призначена державна соціальна допомога за наказом МОЗ України № 175 віком до 16 років (до 16 жовтня 2008 року).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач 16 листопада 2022 року, 03 січня 2023 року та 06 квітня 2023 року зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявами про призначення їй дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю особи з дитинства відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності

- заява від 16 листопада 2022 року розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком;

- заява від 03 січня 2023 року розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення № 262740007937 від 10 січня 2023 року про відмову у призначенні пенсії за віком;

- заява від 06 квітня 2023 року розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та за наслідками її розгляду останнім також прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Причиною відмови у призначенні пенсії за віком позивачу зазначено: не встановлення факту визнання дитини позивача особовою з інвалідністю з дитинства.

В подальшому, а саме 23 травня 2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зі зверненням щодо призначення їй дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю особи з дитинства відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 13 червня 2023 року № 20077-19239/Ц-02/8-2600/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, що за результатами розгляду її заяв від 03 січня 2023 року, від 06 квітня 2023 року та поданих документів територіальними органами Пенсійного фонду України були прийняті рішення про відмову, оскільки за наданими документами не відслідковується факт визнання дитини особою з інвалідністю з дитинства, про що позивача повідомлено листа Головного управління від 10 січня 2023 року № 2600-0210-8/5453, від 13 квітня 2023 року № 2600-0210-8/72330.

Також у листі зазначено, що визнання органом медико-соціальної експертизи особи з інвалідністю з дитинства до досягнення вісімнадцятирічного віку є необхідною умовою для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вважаючи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення їй дострокової пенсії за віком протиправною, позивач звернулась адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Аналогічну норму містить частина перша статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, згідно з якою жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 грудня 2017 року № 2249-VIII, зокрема у тексті Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII, Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16 листопада 2000 року № 2109-III, Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV, слова «інвалід», «дитина-інвалід» та «інвалід з дитинства» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «особа з інвалідністю», «дитина з інвалідністю» та «особа з інвалідністю з дитинства» у відповідному відмінку і числі.

Аналізуючи положення пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV та частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ суд доходить висновку, що право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства (осіб з інвалідністю з дитинства) до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

Тобто, за змістом наведених норм однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства (особи з інвалідністю з дитинства).

Тож, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства (особи з інвалідністю з дитинства), а не дитини без такого роду медичних показань.

Суд зауважує, що визначення терміну «інвалід з дитинства» (особа з інвалідністю з дитинства) не міститься ні в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 19 грудня 2017 року № 2249-VIII, ані в Законі Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16 листопада 2000 року № 2109-III.

Водночас, за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317; у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.

Згідно з пунктом 14 Положення № 1317 причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Наведене в сукупності свідчить, що для призначення пенсії на підставі Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Відповідно до пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Таким чином, пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням статті 17 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII та статті 26, пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Саме така правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 330/2181/16-а, в якій Велика Палата Верховного Суду підтримала позицію Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14, яка полягає у тому, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.

Судом встановлено, що позивач зверталась до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення дострокової пенсії за віком згідно пункту 1 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV три рази (16 листопада 2022 року, 03 січня 2023 року та 06 квітня 2023 року), в усіх випадках її звернення територіальними органами Пенсійного фонду України у призначенні такого виду пенсії позивачу було відмовлено саме з підстав відсутності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Проте, незважаючи на відсутність такого висновку, позивач вчетверте звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з аналогічною заявою, до якої також не було додано відповідно висновку, що її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Так, позивачем було додано довідку ЛКК № 2065 від 14 листопада 2022 року, виданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Подільського району м. Києва, в якій зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (з виправленнями, засвідченими печаткою підприємства «для довідок» та підписаними невідомою особою) міг бути визнаний інвалідом до 6-річного віку згідно з переліком медичних показань, які дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю до 18 років відповідно до наказу МОЗ України, Міністерства фінансів України № 11/6299 від 10 січня 2002 року.

Проте, суд погоджується з позицією відповідача, що позивач не надала висновок ЛКК про те, що її син до досягнення шестирічного віку мав медичні показання для визнання її особою з інвалідністю з дитинства, оскільки вказана довідка містить виправлення, які засвідчені печаткою «для довідок», на якій стоїть підпис невідомої особи, саме довідка підписана Головою ЛКК, Зав. АЗПСМ № 1, лікуючим лікарем (відомостей щодо того, що ці особи входять до складу ЛКК матеріали справи не містять), а тому, враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 330/2181/16-а, право позивача на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов`язано з наявністю висновку ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її особою з інвалідністю з дитинства до досягнення шестирічного віку.

Однак, як було підкреслено вище, до заяви про призначення пенсії позивач не додала належним чином оформленого висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що її син мав медичні показання для визнання інвалідом з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства) до досягнення шестирічного віку, тож відповідач правомірно відмовив у призначенні дострокової пенсії за віком.

Разом з тим, суд зазначає, що ухвалене судом рішення не позбавляє позивача права повторно звернутись до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком як матері інваліда з дитинства (особою з інвалідністю з дитинства), надавши, при цьому, висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її інвалідом з дитинства до досягнення шестирічного віку.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 336/2781/17-а, від 18 січня 2022 року у справі № 448/1650/17, від 19 січня 2022 року у справі № 636/2618/17.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неу24переджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

VI. Судові витрати.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.