Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №320/51377/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року № 320/51377/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Варшавська, 3Б, смт. Макарів, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Позивач ОСОБА_1 звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у не здійсненні перерахунку пенсії, відповідно до частини 4 статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням заробітної плати з 01.09.2013 по 01.04.2025 роки ОСОБА_1 ;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії, відповідно до частини 4 статті 42 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням заробітної плати з 01.09.2013 по 01.04.2025 роки, ОСОБА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.10.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 постановлено витребувати з власної ініціативи у ОСОБА_1 копію довідки ОК-5 відносно ОСОБА_1 .

06.04.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду скеровано повідомлення про неможливість подати витребувані судом докази від ОСОБА_1 . Окрім цього позивач просила вказані докази витребувати у відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 постановлено витребувати з власної ініціативи у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області копію довідки ОК-5 відносно ОСОБА_1 .

06.04.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду скеровано повідомлення про неможливість подати витребувані судом докази від ОСОБА_1 . Окрім цього позивач просила вказані докази витребувати у відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2026 постановлено витребувати з власної ініціативи у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області копію довідки ОК-5 відносно ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 постановлено витребувати у ОСОБА_1 : відомості щодо здійснення трудової діяльності у період з 01 вересня 2013 року по 01 квітня 2025 року; належним чином засвідчену копію трудової книжки (всі заповнені сторінки) або інші документи, що підтверджують стаж роботи за вказаний період.

29.05.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду скеровано повторне повідомлення про неможливість подати витребувані судом докази від ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 постановлено витребувати повторно у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області копію довідки ОК-5 ОСОБА_1 або відомості з Реєстру застрахованих осіб щодо періодів трудової діяльності (страхового стажу) за вказаний період.

27.08.2026 на адресу суду представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області скеровано клопотання про долучення доказів, зокрема: копію довідки ОК-5 ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про перерахунок свого пенсійного забезпечення відповідно до положень Закону України “Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування”, посилаючись на частину четверту статті 42 цього Закону, зокрема із врахуванням заробітної плати. ОСОБА_1 вказала, що починаючи з 01.09.2013 року Пенсійним фондом України при здійсненні перерахунку відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону їй не враховано заробітну плату за період з 01.09.2013 по 01.04.2025 роки. У відповідь позивачу надійшов лист від 17.09.2025 року № 26634-28313/Щ-02/8-1000/25, у якому зазначено, що перерахунок пенсії проведено лише з урахуванням страхового стажу за період роботи з 01.07.2000 по 31.08.2013, хоча позивач продовжує працювати до теперішнього часу. Для захисту своїх прав позивач звернулась за правовою допомогою до ТОВ “ЦЕНТР ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЮРИСТ ОНЛАЙН”, вартість правових послуг на момент звернення склала 18 000 грн, що підтверджується відповідними документами, доданими до матеріалів справи. Вказано, що відповідач не здійснив перерахунок пенсії відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону, зокрема не врахував заробітну плату за період 01.09.2013- 01.04.2025. Крім того, відповідачем не дотримано порядок розгляду заяв на перерахунок пенсії та не прийнято жодного рішення за результатами розгляду заяви, що суперечить нормам чинного законодавства. ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до норм законодавства органи Пенсійного фонду при розгляді заяви про призначення, переведення або перерахунок пенсії зобов`язані прийняти відповідне рішення — або про призначення (перерахунок), або про відмову. У даному випадку відповідач не прийняв жодного рішення, тому лист від 17.09.2025 року не може вважатися належним розглядом заяви, оскільки не є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, ОСОБА_1 обґрунтовує позов тим, що відповідач своєю протиправною бездіяльністю порушив її право на державне пенсійне забезпечення, тому просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 22.10.2025 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Судом установлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області розглянуло звернення позивача, зареєстроване 03.09.2025 № 28311/Щ-1000-25, та повідомило про наступне. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та одержує пенсію відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (зі змінами) і є працюючою особою.

Згідно з рішенням Пенсійного фонду, з 01.04.2024 позивачу проведено перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого після попереднього перерахунку, в автоматичному режимі. Оскільки перерахунок проводиться на найбільш вигідних умовах, врахування заробітної плати позивача за цей період було визнано недоцільним, оскільки це призвело б до зменшення коефіцієнта.

Судом встановлено, що страховий стаж позивача станом на 29.02.2024 становив 43 роки 8 місяців 2 дні, коефіцієнт стажу - 0,43667.

При визначенні коефіцієнта враховано періоди, підтверджені записами трудової книжки, та дані системи персоніфікованого обліку страхових внесків з 01.01.2004 року. Заробітна плата врахована за період з 01.07.2000 по 31.08.2013, осучаснена середня заробітна плата (дохід) України - 8 913,83 грн, індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі - 1,39155, що забезпечило середньомісячний заробіток для обчислення пенсії у розмірі 12 404,04 грн.

Розмір пенсії позивача за віком на вересень 2025 року становить 5 613,03 грн. Пенсія розрахована на підставі документів, що містяться в матеріалах пенсійної справи, та відповідно до чинного законодавства. Відповідно до рішення Пенсійного фонду, право на наступний перерахунок пенсії позивач набуде з 01.04.2026.

Водночас ОСОБА_1 зазначила, що відповідачем не дотримано порядок розгляду заяви на перерахунок пенсії та не прийнято жодного рішення за результатами розгляду заяви, що суперечить нормам чинного законодавства, тому остання звернулась до суду із даним позовом.

Судом досліджено копію документа Пенсійного фонду України - Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма ОК-5).

Із зазначеного документа судом встановлено, що застрахованою особою є ОСОБА_1 , щодо якої у Реєстрі містяться відомості про страховий стаж та суми заробітку, врахованого для нарахування пенсії, за відповідні звітні періоди. Документ містить помісячні відомості про суми заробітку та страховий стаж за звітні роки з 2000 по 2026 рік, при цьому відомості за 2002 та 2003 роки відсутні. Згідно з даними форми ОК-5, сума заробітку, врахованого для нарахування пенсії, становила: у 2000 році - 107,14 грн, у 2001 році - 104,37 грн, у 2004 році - 750,00 грн, у 2005 році - 3 337,37 грн, у 2006 році - 5 755,39 грн, у 2007 році - 12 978,42 грн, у 2008 році - 24 359,95 грн, у 2009 році - 35 945,93 грн, у 2010 році - 41 977,76 грн, у 2011 році - 36 491,10 грн, у 2012 році - 35 464,47 грн, у 2013 році - 34 170,60 грн, у 2014 році - 29 146,99 грн, у 2015 році - 31 613,51 грн, у 2016 році - 39 184,56 грн, у 2017 році - 38 825,15 грн, у 2018 році - 54 725,41 грн, у 2019 році - 60 587,09 грн, у 2020 році - 71 364,02 грн, у 2021 році - 90 757,48 грн, у 2022 році - 97 796,01 грн, у 2023 році - 97 706,59 грн, у 2024 році - 113 228,61 грн, у 2025 році - 118 342,55 грн, а за січень–березень 2026 року - 33 126,25 грн. Водночас за квітень–грудень 2026 року відомості про заробіток у документі відсутні, а у графах щодо страхового стажу за відповідні місяці зазначено « 0» та відмітку «Ні» щодо сплати страхових внесків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку […].

Відповідно до частини другої-третьої статті 42 Закону №1058 для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону. Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

З 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності.

Частиною четвертою статті 42 Закону №1058 встановлено, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.

За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.

Органи Пенсійного фонду щороку з 1 квітня без додаткового звернення особи проводять перерахунок пенсії тим особам, які на 1 березня року, в якому здійснюється перерахунок, набули право на проведення перерахунку, передбаченого абзацами першим - третім цієї частини, на найбільш вигідних умовах. Порядок такого перерахунку пенсії встановлюється правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Обчислення страхового стажу, який дає право на перерахунок пенсії відповідно до цієї статті, здійснюється не раніше дня, що настає за днем, по який обчислено страховий стаж під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.

Дія цієї частини не поширюється на пенсіонерів, яким призначено пенсію за вислугу років на умовах, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”, та які не досягли віку, встановленого статтею 26 цього Закону.

Частиною першою статті 44 Закону №1058 обумовлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими. Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У відповідності до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю “охоронюваний законом інтерес”, який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям “право” (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття “охоронюваний законом інтерес” у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям “право” має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок його пенсії відповідно до статті 42 Закону №1058, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку наявність у нього права на перерахунок пенсії відповідно до вказаної норми Закону та яким саме чином відповідач порушив його на такий перерахунок, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, а відсутність такої умови є самостійною підставою для відмови у позові. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

Водночас відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

Як встановив суд, ОСОБА_1 обґрунтовує позов тим, що відповідач не здійснив перерахунок пенсії відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону, зокрема не врахував заробітну плату за період 01.09.2013- 01.04.2025. Крім того, позивач стверджує, що відповідачем не дотримано порядок розгляду заяв на перерахунок пенсії та не прийнято жодного рішення за результатами розгляду заяви, що суперечить нормам чинного законодавства.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до норм законодавства органи Пенсійного фонду при розгляді заяви про призначення, переведення або перерахунок пенсії зобов`язані прийняти відповідне рішення - або про призначення (перерахунок), або про відмову. У даному випадку позивач вказує, що не було прийнято жодного рішення, тому лист від 17.09.2025 року не може вважатися належним розглядом заяви.

Водночас, аналізуючи матеріали справи та надану відповідь Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.09.2025, суд встановив наступне.

Пенсійним фондом на заяву позивача надано письмову, обґрунтовану відповідь, яка містить правову позицію щодо застосування ч.?4 ст.?42 Закону України №?1058-IV, з урахуванням правил перерахунку пенсії для працюючих пенсіонерів; мотиви рішення, що обґрунтовують дотримання встановленого законодавством мінімального періоду страхового стажу після попереднього перерахунку (не менше 24 місяців); фактичне вирішення питання по суті, зокрема визначення дати наступного перерахунку з 01.04.2026 та розрахунок пенсії з урахуванням наявного страхового стажу та заробітку.

Таким чином, суд вважає, що відповідь Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, що вирішує заявлене питання, а підстав для визнання бездіяльності органу не встановлено.

Разом з цим, суд вважає за доцільне зазначити, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень передбачає пасивну поведінку, яка виражається у невчиненні дій, на які суб`єкт має повноваження та зобов`язаний їх вчинити, і яка може порушувати права, свободи або інтереси фізичних або юридичних осіб. Протиправною така бездіяльність може бути лише у разі ухилення від вчинення дій при наявності правових підстав для їх вчинення.

У цьому випадку аргументи позивача про ненадання повної відповіді на її звернення не приймаються судом, оскільки відповідачем надано повну, обґрунтовану відповідь, щодо порядку обчислення пенсії; дати її призначення; складових, з яких вона розрахована тощо.

Судом встановлено, що з 01.04.2024 позивачу було проведено перерахунок пенсії в автоматичному режимі з урахуванням страхового стажу, набутого після попереднього перерахунку, який враховано по 29.02.2024. Загальний страховий стаж позивача на цю дату становив 43 роки 8 місяців 2 дні, коефіцієнт стажу - 0,43667. При цьому заробітну плату для обчислення пенсії враховано за період з 01.07.2000 по 31.08.2013, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становить 1,39155, а середньомісячний заробіток для обчислення пенсії - 12 404,04 грн.

Досліджені судом індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) підтверджують, що за період з 2013 по 2023 роки заробіток позивача, врахований для нарахування пенсії, переважно становив від 2 000 до 9 000 грн на місяць, тобто був істотно нижчим за середньомісячний заробіток у розмірі 12 404,04 грн, який уже врахований відповідачем при обчисленні пенсії. Лише у 2024– 2025 роках та частково у 2026 році розмір щомісячного заробітку позивача, який за даними форми ОК-5 становив орієнтовно 7 300– 11 500 грн, наближався до раніше врахованого показника, однак його не перевищував.

За таких обставин суд погоджується з доводами відповідача про те, що включення до розрахунку пенсії заробітної плати за спірний період, зокрема за період після 31.08.2013, не призвело б до збільшення індивідуального коефіцієнта заробітної плати, а навпаки, могло б зумовити його зменшення та, відповідно, зменшення розміру пенсії. Отже, врахування зазначеного періоду не відповідало б принципу обчислення пенсії на найбільш вигідних для пенсіонера умовах.

Крім того, з матеріалів справи та наданої відповідачем інформації судом встановлено, що звернення позивача було розглянуто по суті, за результатами його розгляду надано мотивовану відповідь із зазначенням конкретних розрахункових показників, а перерахунок пенсії з урахуванням додаткового страхового стажу фактично проведено з 01.04.2024 в автоматичному режимі. При цьому наступне право на перерахунок пенсії, відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України № 1058-IV, виникло з 01.04.2026, з урахуванням мінімального строку у 24 місяці страхового стажу, набутого після попереднього перерахунку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, оскільки розглянув звернення позивача по суті, здійснив перерахунок пенсії з урахуванням набутого страхового стажу на найбільш вигідних для позивача умовах, а підстав для включення до розрахунку пенсії заробітної плати за спірний період, яке могло б призвести до зменшення її розміру, не встановлено.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за спірний період відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне відмовити у позові.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Варшавська, 3Б, смт. Макарів, 08500, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.