Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №280/5950/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 вересня 2026 року (12:00)Справа № 280/5950/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати дію відповідача у формі відмови від задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби від 20.02.2026, оформлену листом т.в.о. командира в/ч НОМЕР_1 НГУ полковника ОСОБА_2 від 20.05.2026 за №3/33/12-5502-2026;

зобов`язати відповідача задовольнити заявлене у рапорті позивача клопотання про звільнення з військової служби від 20.02.2026 та звільнити позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст.26, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», згідно яких: «4. Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); 12. Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи» та з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі №280/2234/26 від 04.05.2026 (головуючий - суддя Лазаренко М.С.), яке набрало законної сили 04.06.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач 20.02.2026 направив відповідачу рапорт про звільнення з військової служби, проте відповідач протиправно відмовив у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Позивач зазначає, що підставою для звільнення є необхідність здійснення постійного догляду за хворою матір`ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Також зазначає, що батько позивача також є особою з інвалідністю ІІ групи та йому також встановлено потребу в постійному сторонньому догляді. Членом сім`ї позивача також є його рідний брат ОСОБА_3 , який перебуває на окупованій території. Відтак, інших осіб, окрім позивача, які мають можливість здійснювати догляд за ОСОБА_4 не має. Просить позовні вимоги задовольнити.

22.06.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідачем позов не визнано та 08.07.2026 надано відзив на позовну заяву. Зазначає, що рапорт позивача поданий із порушенням вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ. Також зазначає, що у позивача є рідний брат, ОСОБА_3 , щодо якого відсутня інформація (відомості) про те, що він не може здійснювати догляд за своїми батьками за станом здоров`я або з інших поважних причин в розумінні Закону. Також у відзиві зазначає, що є підстави вважати про наявність інших членів родини позивача, які можуть здійснювати сторонній догляд за його матір`ю.

Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

У період часу з 27.07.2026 по 28.08.2026 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2026, яка міститься в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази у справі, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

Судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 27.08.2025 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у складі військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

20.02.2026 позивачем подано рапорт на ім`я командира ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме через сімейні обставини - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків (матір`ю), яка є особою з інвалідністю I групи та потребує постійного догляду

Підставою для звільнення позивачем визначено пп. "г" п. 2 другого ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме необхідність постійного догляд за своєю матір`ю, ОСОБА_1 , яка є інвалідом І групи та потребує постійного догляду.

Відповідно до матеріалів справи, мати позивача - ОСОБА_1 , 1937 р.н., є інвалідом І групи безстроково, відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10/25/2468/В від 02.10.2025 щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку ЛКК №412 від 09.12.2025 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду, визначено потребу ОСОБА_1 в постійному сторонньому догляді.

Також, на підтвердження неможливості здійснювати постійний догляд іншими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а саме батьком позивача - ОСОБА_5 надано: витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 259/25/1939/В від 07.10.2025 щодо ОСОБА_5 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України № 259/25/1939/ВП від 07.10.2025 щодо ОСОБА_5 ; рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_5 № 259/25/1939/І від 07.10.2025; висновок ЛКК №413 від 09.12.2025 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговування і потребує постійного стороннього догляду стосовно ОСОБА_5 ; висновок ЛКК за протоколом №413/1 від 08.12.2025 щодо ОСОБА_5 .

На підтвердження неможливості здійснювати постійний догляд іншими членами сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а саме братом позивача - ОСОБА_3 , надано: довідку про місце проживання ОСОБА_3 у с. Маячка Василівського району Запорізької області від 28.06.2023; паспорт громадянина РФ ОСОБА_3 ; акт про фактичне місце проживання ОСОБА_3 від 16.10.2025; скріншотом з пошукової системи Гугл із геолокацією місця знаходження ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території від 16.10.2025.

ІНФОРМАЦІЯ_1 складено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 від 14.02.2026 №ВП/1599, відповідно до якого мати позивача - ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду. Інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд не виявлено. Батько позивача - ОСОБА_5 , є особою з інвалідністю ІІ групи. Брат позивача - ОСОБА_3 , перебуває на окупованій території. Інші члени сім`ї першого, або другого ступеня споріднення - відсутні.

За наслідками розгляду рапорту позивача від 20.02.2026, на зворотній стороні рапорту посадовими особами військової частини НОМЕР_1 НГУ не було погоджено рапорт. Зокрема, зазначено: "Не має права на звільнення" (помічник начальника медичної служби); "Згідно наданих документів не має права на звільнення" (начальник відділення кадрової роботи); "Згідно ЗУ «Про військовий обов`язок і військової служби» не має підстав для звільнення" (начальник юридичної служби).

Позивач оскаржив таку відмову до Запорізького окружного адміністративного суду та рішенням від 04.05.2026 у справі №280/2234/26, яке набрало законної сили 04.06.2026, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України були задоволені частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови від задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 20.02.2026 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

На виконання рішення від 04.05.2026 у справі №280/2234/26 відповідач листом від 20.05.2026 №3/33/12-5502 повідомив позивача, що посадовими особами ВЧ НОМЕР_1 НГУ, з урахуванням висновків суду рапорт позивача розглянутий повторно та не встановлено підстав для звільнення зі служби, оскільки надані документи не містять підтвердження відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За правилами ч. 1-4 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Частинами 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 5 зазначеної норми від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

У ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Згідно з ч. 3 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII, а у ч.4 цієї норми наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

З огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби (під час дії воєнного стану) визначені у п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.

Зокрема, за правилами пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на день звернення позивача з рапортом до відповідача) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема під час дії воєнного стану, у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За правилами ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - положення №1153/2008), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - інструкція №170 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 12.11 розділу XII інструкції №170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Пунктом 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби додатку 19 до інструкції №170 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

- один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Таким чином, законодавцем визначено вичерпний перелік документів, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення військовослужбовця з військової служби у період військового стану.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв`язку з чим скерував рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є інвалідом та потребує постійного стороннього догляду.

Верховний Суд в постанові від 07 травня 2025 року в справі №420/30227/24 вказав, що "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Матеріалами справи підтверджено, що мати та батько позивача є інвалідами І та ІІ групи, відповідно, та обоє потребують постійного стороннього догляду. Отже, батько позивача є також особою, яка потребує постійного стороннього догляду, відтак не може здійснювати догляд за своєю дружиною.

Рідний брат позивача перебуває на тимчасово окупованій території та має паспорт громадянина рф. Вказане свідчить про відсутність фактичної можливості рідного брата позивача здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_1 .

Відомості про інших членів сім`ї позивача першого чи другого ступеня споріднення осіб, які б могли здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю позивача відповідачем суду не надані.

З урахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, можна дійти висновку, що відмова у звільненні військовослужбовця за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю, буде суперечити принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що позивач надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері, які б могли здійснювати такий догляд, тобто підтвердив право на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.

Крім того суд вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04.05.2026 у справі №280/2234/26, яке набрало законної сили 04.06.2026, позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України були задоволені частково; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови від задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 20.02.2026 та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У мотивувальній частині цього рішення судом зроблений висновок, що «…позивач надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю І групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його матері, які б могли здійснювати такий догляд, тобто підтвердив право на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII…».

Відтак, у рішенні №280/2234/26 вже встановлено право позивача на звільнення на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням викладеного вище, суд вважає позовні вимоги доведеними, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про спосіб захисту порушеного права позивача, суд зауважує таке.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII.

Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються ІНФОРМАЦІЯ_3.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_4.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється ІНФОРМАЦІЯ_3.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення №1153/2008).

Застосовуючи вищевказані положення законодавства до обставин справи, суд зазначає, що рапорт як офіційна форма звернення військовослужбовця до вищої посадової особи передбачає його опрацювання та надання відповіді по суті порушених в ньому питань.

Водночас, суд зазначає, що дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження у більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може. При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Прийняття рішень по суті рапорту є виключним повноваженням посадової особи, яка уповноважена на розгляд такого рапорту, в той час як суд уповноважений на перевірку дотримання законодавства під час реалізації відповідної владної компетенції відповідачем.

Проте, оскільки відповідачем всупереч ст. 14 КАС України не виконане рішення у справі №280/2234/26 з урахуванням висновків суду про наявність у позивача права на звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII, яке встановлене вказаним судовим рішенням, то, відповідно, з метою повного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби.

Щодо посилань відповідача на той факт, що рапорт позивача поданий із порушенням вимог Статуту внутрішньої служби ЗСУ, то суд зазначає таке.

Як вбачається із рапорту, на ньому містяться візування командира ІНФОРМАЦІЯ_2 військової частини НОМЕР_1 , т.в.о. командира 4 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 та т.в.о. командира вч НОМЕР_1 . Вказане свідчить про те, що рапорт був прийнятий для розгляду. Посилання на порушення подачі рапорту - відсутні.

Твердження про те, що позивач порушив порядок подання рапорту зазначені у відзиві. Під час розгляду рапорту позивача відповідач на це не посилався.

Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлену листом від 20.05.2026 за №3/33/12-5502-2026 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 20.02.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст.26, п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 03.09.2026.

Суддя Ю.В. Калашник