Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №160/14809/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокуСправа №160/14809/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

01.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу », у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу », у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу у відповідача. 23.04.2026 він подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч. 4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю – особою з інвалідністю ІІ групи. Проте відповіді від відповідача не отримав. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві просить позов задовольнити.

Ухвалою від 02 червня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/14809/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 09.06.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що рапорт позивач направив не до ВЧ НОМЕР_2 , а до Генерального штабу Збройних Сил України. Позивач повинен був звернутись із рапортом про звільнення до безпосереднього командира своєї військової частини. Тобто позивач порушив порядок подачі рапорту про звільнення. У зв`язку з чим відсутня протиправна бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 .

.

Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .

23.04.2026 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» п.2 ч. 4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю постійного догляду за матір`ю – особою з інвалідністю ІІ групи з пакетом документів. Проте рішення щодо поданого рапорту не отримав.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача у звільненні з військової служби, з посиланням на вимоги Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», позивач, через свого представника, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи військового управління, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; своєчасно; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін, а згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом з тим у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень частиною другою статті 77 КАС України встановлено спеціальне правило, відповідно до якого обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, для встановлення протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень необхідним є встановлення, зокрема, наявності у такого суб`єкта визначеного законом обов`язку вчинити певні дії, факту звернення особи у встановленому законом порядку, невчинення відповідних дій та порушення внаслідок цього прав, свобод чи законних інтересів особи.

Спеціальні правовідносини щодо проходження військової служби врегульовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі – Закон №2232-XII).

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Таким чином, законодавець визначив передбачену законом підставу для звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами у разі необхідності здійснення постійного догляду за одним із батьків, якщо така необхідність підтверджена відповідним медичним висновком.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 29 січня 2025 року у справі №580/4512/23, в якій Суд зазначив, що підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII визначає обставини, за яких військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, має право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Разом з тим існування передбаченої законом підстави для звільнення не означає автоматичного припинення військової служби без прийняття відповідного рішення уповноваженим командуванням. Реалізація такого права передбачає звернення військовослужбовця з рапортом та його розгляд у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року №531, з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушене у рапорті питання – до наступного прямого командира (начальника).

При цьому пунктом 3 розділу III зазначеного Порядку передбачено, що непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Крім того, пунктом 8 розділу III Порядку №531 визначено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається з часу його подання, а не з часу реєстрації у службі діловодства.

Отже, наведені положення нормативного регулювання покладають на військовослужбовця обов`язок подати рапорт у встановленому порядку, а на відповідного командира (начальника) – обов`язок забезпечити його розгляд та прийняття рішення по суті порушеного питання.

З огляду на предмет спору суд вважає необхідним розмежувати дві обставини: наявність у позивача права порушувати перед командуванням питання про звільнення з військової служби та наявність у конкретного відповідача обов`язку розглянути поданий позивачем рапорт.

Встановлення першої обставини саме по собі не є достатнім для задоволення позову до Військової частини НОМЕР_2 , якщо не встановлено, що саме на цю військову частину було належним чином подано рапорт та що на момент звернення до суду на ній лежав обов`язок щодо його розгляду.

Як убачається з матеріалів справи, 23 квітня 2026 року позивачем складено рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Водночас відповідач заперечує факт належного подання зазначеного рапорту до Військової частини НОМЕР_2 та зазначає, що рапорт було направлено до Генерального штабу Збройних Сил України.

За таких обставин визначальним для вирішення спору є не лише факт складення позивачем рапорту, а й встановлення факту його належного подання саме тому командиру (начальнику), який відповідно до встановленого порядку мав його розглянути, або факту його подальшого направлення до Військової частини НОМЕР_2 для розгляду.

Суд зауважує, що відповідно до Порядку №531 військовослужбовець не наділений правом довільно визначати орган чи посадову особу, яка повинна розглядати його рапорт. Такий рапорт має подаватися за встановленою процедурою – безпосередньому командиру, а у відповідних випадках наступному прямому командиру.

Разом з тим недотримання військовослужбовцем порядку подання рапорту не може розглядатися як безумовна підстава для ігнорування звернення, якщо воно фактично надійшло до компетентного органу військового управління та з його змісту однозначно вбачається волевиявлення військовослужбовця щодо реалізації права на звільнення з військової служби.

Проте у цій справі позивачем не надано доказів того, що рапорт від 23 квітня 2026 року після його направлення до Генерального штабу Збройних Сил України був переданий або направлений до Військової частини НОМЕР_2 для розгляду, а відповідач, у свою чергу, заперечує факт отримання такого рапорту.

За таких обставин суд не може ототожнювати факт звернення позивача до Генерального штабу Збройних Сил України з фактом подання рапорту командиру Військової частини НОМЕР_2 .

Такий висновок узгоджується із загальним підходом Верховного Суду до розгляду спорів щодо реалізації права військовослужбовця на звільнення: предметом судової перевірки є не лише наявність у військовослужбовця відповідних сімейних обставин, але й дотримання встановленої процедури реалізації такого права та наявність у відповідача відповідного обов`язку вчинити певні дії.

При цьому Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 наголосив, що для реалізації підстави звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII необхідним є підтвердження саме необхідності постійного догляду, а не лише обставини, що особа є інвалідом або потребує певної форми допомоги.

У вказаній справі Верховний Суд також звернув увагу на необхідність належного документального підтвердження обставин, які зумовлюють право на звільнення, та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено.

Водночас у цій справі суд не вирішує питання про те, чи має позивач право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами по суті, оскільки відповідачем відповідного рішення за його рапортом не приймалося, а предметом заявленого позову є саме бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту.

Такий підхід відповідає завданню адміністративного судочинства та принципу розподілу владних повноважень, оскільки суд не може підміняти собою військове командування та вперше вирішувати питання, яке законом віднесено до компетенції уповноваженого командира.

Разом з тим постановою КАС ВС від 27 лютого 2025 року у справі №380/16966/24 підтверджено, що у разі належного звернення військовослужбовця з рапортом та встановлення відповідних сімейних обставин суд може надати ефективний захист порушеному праву. У цій справі Верховний Суд визнав, що проходження військової служби іншим членом сім`ї може об`єктивно свідчити про відсутність особи, здатної фактично здійснювати необхідний догляд.

Отже, наведена судова практика підтверджує, що право військовослужбовця на звільнення за сімейними обставинами підлягає реальному та ефективному забезпеченню, однак реалізація такого права повинна відбуватися у встановленому законом порядку та через компетентного суб`єкта владних повноважень.

Оцінюючи доводи відповідача про те, що рапорт був адресований Генеральному штабу Збройних Сил України, суд зазначає, що такий довід за встановлених у справі обставин є обґрунтованим.

Матеріалами справи не підтверджено, що рапорт від 23 квітня 2026 року був поданий безпосередньому командиру позивача, наступному прямому командиру або командиру Військової частини НОМЕР_2 у порядку, визначеному Порядком №531.

Так само відсутні докази того, що Генеральний штаб Збройних Сил України направив зазначений рапорт до Військової частини НОМЕР_2 для розгляду, а відповідач отримав його та був зобов`язаний прийняти за ним рішення.

За таких обставин відсутні достатні правові підстави вважати, що саме Військова частина НОМЕР_2 допустила протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту позивача.

Факт відсутності відповіді позивачу не може автоматично свідчити про протиправну бездіяльність відповідача, якщо не встановлено, що саме на відповідача законом покладався обов`язок розглянути відповідне звернення та що таке звернення ним було отримано.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності щодо нерозгляду рапорту від 23 квітня 2026 року та зобов`язання відповідача розглянути цей рапорт є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

При цьому суд звертає увагу, що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача права повторно звернутися з рапортом про звільнення з військової служби у встановленому порядку до безпосереднього або відповідного прямого командира, додавши документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звільнення, після чого такий рапорт підлягає розгляду компетентним командуванням з прийняттям мотивованого рішення по суті.

Саме такий спосіб забезпечує дотримання балансу між правом військовослужбовця на реалізацію передбаченої законом підстави для звільнення та необхідністю дотримання встановленої законом процедури проходження військової служби.

Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук