Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №911/1625/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1625/26

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., дослідивши в спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Київського квартирно-експлуатаційного управління

про стягнення 12 760, 43 грн

Без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення 12 760,43 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.5-14/1-685/60-2023005 від 20.02.2023 в частині здійснення оплати. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 6 444,64 грн основного боргу, 4 211, 24 грн пені, 1 670, 13 грн інфляційних втрат, 434, 42 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/1625/26 від 10.06.2026 позовну заяву Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» залишено без руху.

17.06.2026 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 10.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1625/26. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

20.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилається на те, що Київське квартирно-експлуатаційне управління включене до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, діяльність відповідача фінансується за рахунок видатків Державного бюджету України та на відповідача поширюються норми Бюджетного кодексу України, а тому сплата Київським КЕУ за зобов`язаннями, які виникли у 2023 році, спричинить порушення вимог ст. 116 Бюджетного кодексу України. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій у розмірі 6 315, 79 грн відповідач вказав, що сума спірної заборгованості та сума штрафних санкцій є майже рівнозначною (6444,64 грн – сума спірної заборгованості, 6315,79 грн – сума штрафних санкцій, різниця – 128,85 грн). Крім того, відповідач посилається на те, що всупереч п. 4.4 договору, позивачем не надано доказів надання відповідачу або до суду відповідного рахунку на оплату штрафних санкцій та підтвердження факту його направлення відповідачу. Відповідач посилається на те, що законодавством України передбачено право суду на зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків і за наявності інших обставин, які мають істотне значення, а також звернув увагу на особливості стягнення штрафних санкцій (неустойки) у період дії воєнного стану. З урахуванням зазначеного вище, відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Щодо строку на подання відзиву на позовну заяву суд зазначає наступне.

Строк для подання відзиву на позов у спрощеному провадженні встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України і становить 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як було зазначено судом вище, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК та те, що ухвала суду про відкриття провадження у справі була доставлена до електронного кабінету відповідача пізніше 17 години, днем вручення Київському квартирно-експлуатаційному управлінню ухвали суду про відкриття провадження у справі є 25.06.2026.

Водночас, ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2026 про відкриття провадження у справі № 911/1625/25 було надано відповідачу строк на подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, але не пізніше 25.07.2026.

З урахуванням строків, встановлених ухвалою суду від 25.06.2026, відповідач мав можливість подати до суду відзив на позовну заяву у строк не пізніше 27.07.2026 (враховуючи, що 25.07.2026 припадало на вихідний день, суботу).

Як вбачається з матеріалів справи, відзив Київського квартирно-експлуатаційного управління подано до суду через підсистему «Електронний суд» – 20.08.2026, тобто із порушення процесуального строку, встановленого судом.

Відповідно до ст. 113 ГПК України, строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, – встановлюються судом.

В силу ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як визначено ч. 4 ст. 119 ГПК України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Однак, відзив не містить обґрунтованого клопотання на поновлення процесуального строку на його подання.

Суд зазначає, що частинами 1-3, 5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 5 ст. 252 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 165 ГПК України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив, серед іншого, повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Враховуючи вимоги законодавства України щодо умов збору та дослідження доказів, ухвалення рішення по справі, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, рівності учасників судового процесу, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, господарський суд дійшов висновку про поновлення відповідачу з власної ініціативи строку для подачі відзиву на позов, прийняття вказаної заяви по суті спору до розгляду та долучення її до матеріалів справи.

25.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач вважає, що аналіз змісту наведених у відзиві обставин вказує на те, що відповідач визнав позовні вимоги в частині заявлених позивачем вимог, а саме стягнення основної заборгованості за договором в сумі 7 289, 20 грн у повному обсязі. Щодо заперечень відповідача проти вимог про стягнення пені у розмірі 4 211, 24 грн, 3 % річних, суми інфляційних втрат позивач вказав, що пункт 4.4 договору не передбачає виставлення окремого рахунку-фактури для оплати пені, натомість вказаним пунктом передбачено виставлення окремих рахунків-фактур застосовується при виставленні штрафу за пунктами 2.2.13, 2.3.4, 2.3.5 договору. Позивач вважає, що у даному випадку відсутні підстави для зменшення неустойки, оскільки відповідачем не доведено, що даний випадок є винятковим, зобов`язання залишається невиконаним, прострочення виконання зобов`язання має тривалий строк, неустойка нарахований відповідно до умов договору, відсутнє негайне добровільне усунення відповідачем порушення виконання зобов`язання. Крім того, позивач звернув увагу на майновий стан ДП «МА «Бориспіль», яке, за його доводами, перебуває у скрутному фінансовому становищі, оскільки діяльність позивача починаючи з 2022 року є збитковою. Враховуючи викладене вище, позивач вважає правомірним нарахування штрафних санкцій за невиконання умов договору, а відповідач безпідставно просить суд звільнити його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання.

Щодо строку подачі відповіді на відзив суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 ГПК України, позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 166 ГПК України, відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2026 про відкриття провадження у справі № 911/1625/26 було надано позивачу строк на подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов, але не пізніше 25.07.2026.

З урахуванням строків, встановлених ухвалою суду від 25.06.2026, позивач мав можливість подати до суду відповідь на відзив у строк не пізніше 27.07.2026 (враховуючи, що 25.07.2026 припадало на вихідний день, суботу).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач подав до суду відповідь на відзив через систему «Електронний суд» 25.08.2026, тобто із порушення процесуального строку, встановленого судом. При цьому, відповідь на відзив не містить обґрунтованого клопотання на поновлення процесуального строку на її подання.

Водночас, суд враховує, що відповідач подав до суду відзив на позовну заяву через систему «Електронний суд» 20.08.2026, у зв`язку із чим є очевидним той факт, що позивач не мав можливості подати до суду відповідь на відзив до початку розгляду справи по суті в спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 166 ГПК України, у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені ч. 3-6 ст. 165 цього Кодексу.

Враховуючи вимоги законодавства України щодо умов збору та дослідження доказів, ухвалення рішення по справі, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, рівності учасників судового процесу, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, господарський суд дійшов висновку про поновлення позивачу з власної ініціативи строку для подачі відповіді на відзив, прийняття вказаної заяви по суті спору до розгляду та долучення її до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Враховуючи те, що суддя Сокуренко Л.В. з 02.08.2026 до 28.08.2026 включно перебувала у відпустці, рішення у даній справі ухвалюється судом після виходу судді на роботу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

20.02.2023 між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі – балансоутримувач, позивач), Комендатурою військових сполучень аеропорту «Бориспіль» (далі – орендар) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (далі – платник, відповідач) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.5-14/1-685/60-2023005 (далі – договір).

У подальшому, до договору були внесені зміни та доповнення, викладені в додаткових угодах № 1 від 31.03.2023 та № 2 від 31.07.2023, які є невід`ємними частинами договору.

За змістом п. 1.1 договору у редакції додаткової угоди № 2 до договору, у зв`язку із строковим платним користування орендарем приміщеннями №№ 25, 26 та № 27, загальною площею 53,7 кв. м, на 2-му поверсі будівлі аеровокзалу терміналу «А», для розміщення офісних приміщень, балансоутримувач надає, орендар отримує, а платник оплачує наступні послуги за такими вартостями (цінами), а саме:

1. Виробництво, транспортування та постачання теплової енергії – за 1 Гкал; обсяг наданих послуг в місяць розрахунковим шляхом за 53,70 кв. м приблизно становить 4,30 Гкал; вартість станом на 24.02.2022 складає 4 139, 58 грн без ПДВ; з 12.04.2023 – 4 792, 57 грн;

2. Забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці одного працівника – за місяць; обсяг наданих послуг в місяць – 5 працівників; вартість з 12.04.2023 складає 149, 07 грн без ПДВ;

3. Вода, використана для прибирання приміщення 1 кв. м приміщення самостійно – за місяць; обсяг наданих послуг в місяць – 53,70 кв. м; вартість з 12.04.2023 складає 6, 83 грн без ПДВ;

4. Відшкодування витрат вартості послуги з поводженням з побутовими відходами; обсяг наданих послуг в місяць – 0, 20 кв. м; вартість відповідно до цін і тарифів, встановлених сторонньою організацією, що надає послугу балансоутримувачу;

5. Утримання контейнерів для побутових відходів та контроль за вивозом побутових відходів з території ДП МА «Бориспіль» – побутові відходи та великогабаритні відходи – за 1 куб. м; обсяг наданих послуг в місяць – 0, 20 кв. м; вартість складає 22,00 грн без ПДВ.

Відповідно до підп. 1.1.2 п. 1.1 договору, балансоутримувач забезпечує технічну можливість для під`єднання обладнання орендаря до електричних мереж балансоутримувача з метою передачі орендарю електричної енергії, а орендар відшкодовує витрати балансоутримувача за цінами (тарифами), встановленими уповноваженим органом державної влади (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, далі – НКРЕКП).

Таблицею № 2 договору передбачено відшкодування вартості спожитої електричної енергії; складові тарифу, передбачені діючим законодавством: електрична енергія – відповідно до цін (тарифів), придбаної електричної енергії ДП МА «Бориспіль»; послуги передачі електричної енергії – за цінами (тарифами), встановленими уповноваженим органом державної влади (НКРЕКП); розподіл електричної енергії – за цінами (тарифами), встановленими уповноваженим органом державної влади (НКРЕКП); обсяг електричної енергії в місяць згідно з показниками електролічильника, кВт/год. Надання послуг та забезпечення технічної можливості для під`єднання обладнання орендаря до електричних мереж балансоутримувача, з метою передачі орендарю електричної енергії.

Згідно з підп. 1.1.3 п. 1.1 договору у редакції додаткової угоди № 2 до договору, фінансування платника здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Загальна вартість договору на 2023 рік визначається в межах ліміту в розмірі оплати послуг, та складає 102 397, 67 грн з урахуванням ПДВ, з них: виробництво, транспортування та постачання теплової енергії (постачання теплової енергії) – 23 500, 00 грн; забезпечення санітарно-гігієнічних умов праці – 10 773, 05 грн; відшкодування витрат вартості послуги з поводження з побутовими відходами, утримання контейнерів для побутових відходів та контроль за вивозом побутових відходів з території ДП МА «Бориспіль» (прибирання та вивезення твердих побутових відходів) – 423, 36 грн; відшкодування вартості спожитої електричної енергії – 62 500, 00 грн. Вказана сума може змінюватися, відповідно до зміни вартості послуг та обсягів послуг, які надаються за договором. У випадку зміни вартості послуг та обсягів послуг або перевищення вищезазначеного ліміту, сторони складають відповідну додаткову угоду, а платник зобов`язується оплатити фактично отримані послуги в повному обсязі згідно з діючими вартостями.

Нарахування ПДВ здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (п. 1.2 договору).

Розмір оплати за послуги залежить від фактичного їх об`єму, тарифів та витрат балансоутримувача, пов`язаних з обсягом послуг в період їх надання, якості послуг та інших випадків, передбачених чинним законодавством України (п. 1.4 договору).

У пункті 1.8 договору передбачено, що вартість послуг може змінюватись у разі зміни витрат балансоутримувача, пов`язаних з наданням цих послуг, та інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Балансоутримувач зобов`язаний повідомити орендаря та платника у письмовій формі (рекомендованим листом з повідомленням, електронною поштою, або вручити уповноваженій особі під підпис) не пізніше, ніж за 15 календарних днів до введення їх в дію, а платник зобов`язаний прийняти їх для розрахунків. Даний лист буде вважатися невід`ємною частиною договору. При цьому сторони визнають юридичну чинність такого листа та не здійснюють жодних дій щодо внесення змін в договір. Якщо не пізніше ніж за 5 календарних днів до дня введення нової вартості в дію платник не повідомить письмово балансоутримувача про відмову прийняття до розрахунку нової вартості послуг, вона вважається прийнятою.

Згідно з підп. 2.1.2 п. 2.1 договору, балансоутримувач зобов`язується забезпечити технічну можливість для під`єднання обладнання орендаря до електричних мереж балансоутримувача та передачі орендарю електричної енергії в межах 2 кВт потужності по 1 класу напруги (ступінь напруги 0,4 кВ).

Відповідно до підп. 2.1.6 п. 2.1 договору, балансоутримувач зобов`язаний щомісяця, до 10 числа місяця, наступного за звітним, виставляти платнику рахунок-фактуру за надані послуги за звітний місяць та складати акт приймання-здачі виконаних послуг, який є контрольним та звітним документом сторін щодо надання-отримання послуг та їх якості.

Відповідно до підп. 2.2.12 п. 2.2 договору орендар взяв на себе зобов`язання щомісяця, з 10 (десятого) числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт. Орендар несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акта. Датою отримання рахунку та акта вважається 15 (п`ятнадцяте) число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Акт підписується платником або призначеними керівниками повноважними особами (за умови надання документів про надання таких повноважень). Підписаний акт орендар зобов`язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 7-ми робочих днів з дати його отримання. Якщо протягом 7-ми робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова платника від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Підписання акта платником є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг.

Згідно з підп. 2.3.1 п. 2.3 договору, платник зобов`язався здійснювати оплату до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним.

За умовами підп. 2.3.2 п. 2.3 договору, платник зобов`язався підписувати акт протягом 5-ти робочих днів з дати отримання його орендарем в бухгалтерії балансоутримувача. Акт підписується керівниками або призначеними керівниками повноважними особами. Якщо протягом 7-ми робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова платника від його підписання, він вважається підписаним сторонами.

Відповідно до п. 4.2 договору, платник зобов`язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг (пункт 2.3.1) та/або у разі порушення строків відшкодування витрат балансоутримувача по зберіганню окремого індивідуально визначеного майна орендаря (пункт 2.3.5) сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту укладення сторонами та діє до 31.12.2023 включно, а в частині оплати – до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач стверджує, що ДП «МА «Бориспіль», на виконання взятих на себе на умовах договору зобов`язань, надав орендарю у грудні 2023 року визначені умовами договору послуги з відшкодування вартості спожитої електричної енергії.

Як зазначив позивач, 01.12.2023 орендарю було виставлено рахунок-фактуру № 622/76 від 01.12.2023 та акт від 01.12.2023 на оплату очікуваного обсягу електричної енергії за грудень 2023 в обсязі 800 кВт на суму 4 591, 62 грн, який підписаний відповідачем та скріплений його печаткою без зауважень та заперечень.

27.12.2023 рахунок-фактура № 622/76 від 01.12.2023 був сплачений Київським квартирно-експлуатаційним управлінням у сумі 4 591, 62 грн.

29.01.2024 у зв`язку зі зміною тарифу за електроенергію, орендарю було проведено коригування (зменшення ціни) за електроенергію за грудень 2023 року по рахунку № 622/76 від 01.12.2023 на суму 326, 40 грн та складено акт приймання-здачі робіт від 29.01.2024 на суму -326, 40 грн. Вказаний акт було доставлено відповідачу 13.02.2024 засобами електронного зв`язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» «з використанням гарантованої доставки».

В матеріалах справи наявна відомість служби головного енергетика ДП МА «Бориспіль» № 63-11-1 від 03.01.2025 споживання електричної енергії сторонніми організаціями через мережі ДП МА «Бориспіль» за грудень місяць 2023 року, відповідно до якої орендарем за договором № 02.5-14/1-685/60-2023005 від 20.02.2023 за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 спожито електричної енергії в обсязі 2070 кВт*год, тариф 4,78294 грн без ПДВ (т-ф на постачання ел.енерг. – 4,41 грн + тариф на розподіл ел.енерг. – 0,37294 грн по 1 класу напруги).

Позивачем на підставі відомості служби головного енергетика ДП МА «Бориспіль» про фактично спожиту електроенергію у грудні 2023 року сторонніми організаціями, було виставлено орендарю рахунок-фактуру № 622/83 від 31.12.2023 та акт від 31.12.2023 на оплату різниці між фактично спожитим та очікуваним обсягом електричної енергії за грудень 2023 року в обсязі 1270 кВт (2070 - 800) на суму 7 289, 20 грн.

Вказаний рахунок було доставлено відповідачу 09.01.2024 засобами електронного зв`язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» «з використанням гарантованої доставки», а акт доставлено 22.01.2024. Також, зазначений рахунок-фактура та акт прийому-здачі від 31.12.2023 були отримані орендарем самостійно у позивача 11.01.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстром виданих/отриманих оригіналів документів за період надання послуг з 31.12.2023 по 31.12.2023.

Надалі, ДП МА «Бориспіль» листом № 04-22/2-16 від 01.02.2024 по зміну тарифу за електроенергію повідомило Київське квартирно-експлуатаційне управління, що тариф для відшкодування за спожиту електроенергію має наступні складові: тариф за розподіл електроенергії з 01.12.203 по 31.12.2023 для 1 класу напруги – 0,37294 грн без ПДВ, для 2 класу напруги – 1,45051 грн без ПДВ; тариф на постачання електроенергії (змінено постачальником). У зв`язку із цим позивач листом повідомив відповідача про зміну тарифу, який зазначено в таблиці, та відповідно до яких проведено коригування витрат за грудень 2023 року: з період з 01.12.2023 по 31.12.2023 включно тариф на постачання електроенергії становить 4,07 грн без ПДВ; тариф загальний для 1 класу напруги становить 4,44294 грн без ПДВ; тариф загальний для 2 класу напруги становить 5,52051 грн без ПДВ.

У зв`язку зі зміною тарифу за електроенергію орендарю було проведено коригування (зменшення ціни) за електроенергію за грудень 2023 року по рахунку № 622/83 від 31.12.2023 на суму 518, 16 грн та складено акт приймання-здачі робіт від 29.01.2024 на суму -518, 16 грн. Вказаний акт було доставлено відповідачу 13.02.2024 засобами електронного зв`язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» «з використанням гарантованої доставки». Також, зазначений акт приймання-здачі від 29.01.2024 був отриманий орендарем самостійно у позивача 11.03.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи реєстром виданих/отриманих оригіналів документів за період надання послуг з 01.02.2024 по 29.02.2024.

У подальшому Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулось до ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» із листом № 517/6197 від 06.12.2024 про зміну вартості послуг та зарахування коштів, в якому відповідач просив позивача, серед іншого, суму 326, 40 грн (рах. 622/76) по договору 60-2023005/02.5-14/1-685 від 20.02.2023 як оплату по договору 60-2023005/02.5-14/1-685 від 20.02.2023 (рах. 622/83).

Як зазначив позивач, 10.12.2024 на підставі листа Київського квартирно-експлуатаційного управління № 517/6197 від 06.12.2024 орендарю було проведено зарахування переплати по рахунку-фактурі № 622/76 від 01.12.2023 в сумі 326, 40 грн в рахунок погашення боргу по рахунку-фактурі № 622/83 від 31.12.2023 на суму 326, 40 грн.

Суд встановив, що усі зазначені вище акти приймання-здачі робіт виконаних послуг, окрім акта від 01.12.2023 на суму 4 591,62 грн, з боку відповідача не підписані.

Позивач звернув увагу, що представником орендаря було самостійно одержано 11.01.2024 в бухгалтерії балансоутримувача рахунок-фактуру 622/83 від 31.12.2023 та акт від 01.12.2023. Крім того, позивач зауважив, що рахунок для сплати вартості наданих/отриманих у грудні 2023 року на умовах договору послуг були направлені балансоутримувачем орендарю та платнику засобами електронного зв`язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» і отримані останніми, що підтверджується даними програмного забезпечення «M.E.Doc» – електронними примірниками універсальних документів до кожного з електронних відправлень окремо «з використанням гарантованої доставки».

З огляду на умови підп. 2.2.12 п. 2.2 договору, рахунки вважаються отриманими орендарем та платником, а акти відповідно до підп. 2.2.12, 2.3.2 договору вважаються підписаними сторонами.

Таким чином позивач стверджує, що на виконання умов договору та додаткових угод до нього, у грудні 2023 року належним чином виконав зобов`язання за договором та надав відповідачу послуги з відшкодування вартості спожитої електричної енергії (з урахуванням коригувань) на загальну суму 11 036, 26 грн, однак відповідач зобов`язання за договором в частині повного та своєчасного відшкодування позивачу вартості наданих послуг виконав лише частково, сплативши позивачу в рахунок оплати послуг 4 591, 62 грн, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем за надані у грудні 2023 року послуги виникла заборгованість в загальній сумі 6 444, 64 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язання за договором в частині відшкодування вартості спожитої електричної енергії у грудні 2023 року, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 6 444,64 грн основного боргу, а також за порушення грошового зобов`язання нараховано та заявлено до стягнення 4 211, 24 грн пені, 1670, 13 грн інфляційних втрат та 434, 42 грн 3 % річних.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю № 02.5-14/1-685/60-2023005 від 20.02.2023 та додаткові угоди до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 526, 527 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

В силу положень статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено судом раніше та передбачено підп. 2.2.12 п. 2.2 договору орендар взяв на себе зобов`язання щомісяця, з 10 (десятого) числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт. Орендар несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акта. Датою отримання рахунку та акта вважається 15 (п`ятнадцяте) число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Акт підписується платником або призначеними керівниками повноважними особами (за умови надання документів про надання таких повноважень). Підписаний акт орендар зобов`язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 7-ми робочих днів з дати його отримання. Якщо протягом 7-ми робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова платника від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Підписання акта платником є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг.

Крім того, за умовами підп. 2.3.2 п. 2.3 договору, платник зобов`язався підписувати акт протягом 5-ти робочих днів з дати отримання його орендарем в бухгалтерії балансоутримувача. Акт підписується керівниками або призначеними керівниками повноважними особами. Якщо протягом 7-ми робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова платника від його підписання, він вважається підписаним сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач, на виконання умов договору, для оплати наданих/отриманих у грудні 2023 року послуг з відшкодування вартості спожитої електричної енергії було виставлено орендарю рахунок-фактуру № 622/76 від 01.12.2023 та акт від 01.12.2023 на оплату очікуваного обсягу електричної енергії за грудень 2023 (800 кВт) на суму 4 591, 62 грн, який підписаний відповідачем та скріплений його печаткою без зауважень та заперечень.

Рахунок-фактура № 622/76 від 01.12.2023 був сплачений Київським квартирно-експлуатаційним управлінням 27.12.2023 в сумі 4 591, 62 грн, що не заперечується відповідачем.

29.01.2024 у зв`язку зі зміною тарифу за електроенергію, орендарю було проведено коригування (зменшення ціни) за електроенергію за грудень 2023 року по рахунку № 622/76 від 01.12.2023 на суму 326, 40 грн та складено акт приймання-здачі робіт від 29.01.2024 на суму -326,40 грн.

Надалі, позивачем на підставі відомості служби головного енергетика ДП МА «Бориспіль» № 63-11-1 від 03.01.2025 споживання електричної енергії сторонніми організаціями через мережі ДП МА «Бориспіль» за грудень місяць 2023 року було виставлено орендарю рахунок-фактуру № 622/83 від 31.12.2023 та акт від 31.12.2023 на оплату різниці між фактично спожитим та очікуваним обсягом електричної енергії за грудень 2023 року в обсязі 1270 кВт (2070 - 800) на суму 7 289, 20 грн.

У зв`язку зі зміною тарифу за електроенергію орендарю було проведено коригування (зменшення ціни) за електроенергію за грудень 2023 року по рахунку № 622/83 від 31.12.2023 на суму 518, 16 грн та складено акт приймання-здачі робіт від 29.01.2024 на суму -518,16 грн

Усі зазначені вище акти приймання-здачі робіт виконаних послуг, окрім акта від 01.12.2023 на суму 4 591,62 грн, з боку відповідача не підписані.

Судом було зазначено вище, що орендар, згідно з підп. 2.2.12 п. 2.2 договору орендар взяв на себе зобов`язання щомісяця, з 10 (десятого) числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержувати в бухгалтерії балансоутримувача рахунок та акт. Орендар несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та акта. Датою отримання рахунку та акта вважається 15 (п`ятнадцяте) число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Акт підписується платником або призначеними керівниками повноважними особами (за умови надання документів про надання таких повноважень). Підписаний акт орендар зобов`язаний повернути в бухгалтерію балансоутримувача протягом 7-ми робочих днів з дати його отримання. Якщо протягом 7-ми робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова платника від його підписання, він вважається підписаним сторонами. Підписання акта платником є підтвердженням відсутності претензій до якості наданих послуг.

Крім того, за умовами підп. 2.3.2 п. 2.3 договору, платник зобов`язався підписувати акт протягом 5-ти робочих днів з дати отримання його орендарем в бухгалтерії балансоутримувача. Акт підписується керівниками або призначеними керівниками повноважними особами. Якщо протягом 7-ми робочих днів акт не буде повернутий балансоутримувачу та не надана в цей строк вмотивована відмова платника від його підписання, він вважається підписаним сторонами.

Однак, у порушення встановленого умовами договору порядку, платником не було підписано та повернуто акти приймання-здачі виконаних послуг за спірний період або направлено балансоутримувачу вмотивовану відмову від підписання актів у визначений підп. 2.2.12 п. 2.2, підп. 2.3.2 п. 2.3 договору строк. Протилежного матеріали справи не містять.

Також, у матеріалах справи відсутні заперечення відповідача щодо якості та кількості наданих позивачем послуг, що зазначені у спірних актах та рахунках. Претензій відповідача щодо оформлення балансоутримувачем рахунків та актів приймання-здачі виконаних послуг матеріали справи не містять.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що зазначені вище акти приймання-здачі виконаних послуг за грудень 2023 року, в силу підп. 2.2.12 п. 2.2, підп. 2.3.2 п. 2.3 договору, вважаються підписаним сторонами та є підставою для відшкодування відповідачем вартості спожитої електричної енергії у спірному періоді.

Отже, матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем умов договору та надання відповідачу у грудні 2023 року послуг з відшкодування вартості спожитої електричної енергії (з урахуванням коригувань) на загальну суму 11 036, 26 грн. Вказані відомості відповідачем не заперечені та не спростовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За умовами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання – є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до підп. 2.3.1 п. 2.3 договору, платник зобов`язався здійснювати оплату до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, а також підп. 2.3.1 п. 2.3 договору, суд дійшов висновку, що строк здійснення відповідачем відшкодування вартості спожитої електричної енергії (з урахуванням коригувань) на загальну суму 11 036, 26 грн за грудень 2023 року є таким, що настав.

Суд встановив вище, що рахунок-фактура № 622/76 від 01.12.2023 був сплачений Київським квартирно-експлуатаційним управлінням 27.12.2023 в сумі 4 591, 62 грн, що не заперечується відповідачем.

У подальшому Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулось до ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» із листом № 517/6197 від 06.12.2024 про зміну вартості послуг та зарахування коштів, в якому відповідач просив позивача, серед іншого, суму 326, 40 грн (рах. 622/76) по договору 60-2023005/02.5-14/1-685 від 20.02.2023 як оплату по договору 60-2023005/02.5-14/1-685 від 20.02.2023 (рах. 622/83).

Як зазначив позивач, 10.12.2024 на підставі листа Київського квартирно-експлуатаційного управління № 517/6197 від 06.12.2024 орендарю було проведено зарахування переплати по рахунку-фактурі № 622/76 від 01.12.2023 в сумі 326, 40 грн в рахунок погашення боргу по рахунку-фактурі № 622/83 від 31.12.2023 на суму 326, 40 грн.

Суд зазначає, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17.

З урахуванням зазначеного вище, направлення позивачу листа № 517/6197 від 06.12.2024, яким відповідач просив оплату по рахунку-фактурі № 622/76 в сумі 326, 40 грн зарахувати в рахунок погашення боргу по рахунку-фактурі № 622/83 на суму 326, 40 грн, свідчить про визнання відповідачем боргу перед позивачем по рахунку-фактурі № 622/83 від 31.12.2023. Протилежного суду не доведено.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем шляхом подання до суду належних та допустимих доказів, відповідач зобов`язання за договором в частині повного та своєчасного відшкодування позивачу вартості наданих послуг виконав лише частково, сплативши позивачу в рахунок відшкодування вартості спожитої у грудні 2023 року електричної енергії грошові кошти в сумі 4 591, 62 грн, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем за надані у грудні 2023 року послуги виникла заборгованість в загальній сумі 6 444, 64 грн. Протилежного суду не доведено, доказів сплати вказаної суми заборгованості до суду не надано.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що сплата Київським КЕУ за зобов`язаннями, які виникли у 2023 році, спричинить порушення вимог ст. 116 Бюджетного кодексу України, оскільки відсутність грошей не звільняє від виконання грошового зобов`язання, яке належним чином виникло.

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з відшкодування балансоутримувачу вартості спожитої електричної енергії у грудні 2023 року в повному обсязі, що ним не спростовано шляхом подання доказів, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 6 444, 64 грн основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Крім того, враховуючи неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за рахунком-фактурою № 622/83 від 31.12.2023, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 4 211, 24 грн пені на підставі п. 4.2 договору, а також 1670, 13 грн інфляційних втрат та 434, 42 грн 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 549 ЦК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.2 договору, платник зобов`язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг (пункт 2.3.1) та/або у разі порушення строків відшкодування витрат балансоутримувача по зберіганню окремого індивідуально визначеного майна орендаря (пункт 2.3.5) сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

Позивач за прострочення строків оплати наданих послуг за рахунком-фактурою № 622/83 від 31.12.2023, керуючись п. 4.2 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 4 211, 24 грн, розраховану на суму заборгованості в розмірі 6 444, 64 грн за період прострочення з 21.02.2025 по 22.05.2026.

Суд зазначає, що позивачем вірно та з дотриманням підп. 2.3.1 п. 2.3 договору визначено період прострочення відповідачем грошового зобов`язання за рахунком-фактурою № 622/83 від 31.12.2023.

При дослідженні розрахунку позивача сум пені суд також встановив, що останнім здійснено нарахування пені на прострочену заборгованість із перевищенням шестимісячного терміну, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України (який був чинний на дату виникнення спірних правовідносин). З приводу цього суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України, неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день затримки оплати, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 925/1386/19, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17 та від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16.

Водночас ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

Таким чином, умови даної статті застосовуються, якщо, зокрема у договорі сторони не погодили та не встановили чіткі межі щодо строку нарахування штрафних санкцій.

Крім того, у пунктах 88-94 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, вказано, що період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до дати фактичного виконання», «до повної сплати заборгованості/погашення боргу», «протягом року/усього періоду існування заборгованості» тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування «за кожен день прострочення», тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до п. 4.2 договору, платник зобов`язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг (пункт 2.3.1) та/або у разі порушення строків відшкодування витрат балансоутримувача по зберіганню окремого індивідуально визначеного майна орендаря (пункт 2.3.5) сплачувати балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Пеня нараховується до моменту повного погашення заборгованості за цим договором.

Дослідивши пункт 4.2 укладеного між сторонами договору, судом встановлено, що сторони погодили інший строк щодо нарахування пені за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, відмінний від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки сторони узгодили як механізм нарахування пені «за кожний день прострочення виконання», так і граничні строки її нарахування «до моменту повного погашення заборгованості за цим договором».

У разі не застосування положень п. 4.2 договору відбудеться нівелювання волевиявлення сторін, що були викладені та погодженні у договорі, у зв`язку із чим суд вважає правомірним нарахуванням позивачем пені на підставі п. 4.2 договору за весь час прострочення відповідачем грошового зобов`язання.

З урахуванням зазначеного вище, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за рахунком-фактурою № 622/83 від 31.12.2023, з урахуванням умов договору та порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах сум та періодів розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю в сумі 4 211, 24 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця – інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця – інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за рахунком-фактурою № 622/83 від 31.12.2023, з урахуванням умов договору та порядку розрахунків, погодженого сторонами, в межах сум та періодів розрахунку позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню повністю в сумі 1 670, 13 грн та в сумі 434, 42 грн відповідно.

Щодо посилання відповідача на надмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій та право суду на зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків і за наявності інших обставин, які мають істотне значення, яке суд розцінює як клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судами в даній справі.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.

Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Наразі суд зазначає, що сума основного боргу у даній справі складає 6 444, 64 грн, а загальний розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій складає 6 315, 79 грн, що становить приблизно 98 % від усієї суми основного зобов`язання та свідчить про надмірний розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Також, суд враховує, що позивачем не доведено понесення збитків внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов`язання, не доведено невиконання позивачем своїх зобов`язань перед іншими контрагентами внаслідок порушення відповідачем строків оплати послуг, а також не доведено обставину того, що стягнення з відповідача пені є мірою покарання останнього за таке порушення, а не способом збагачення іншої сторони.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на перебування ДП «МА «Бориспіль» у скрутному фінансовому становищі та його збиткову діяльність, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивач до суду не надав.

Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із орендаря надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для орендаря і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

При цьому, зі змісту пункту п. 4.2 договору вбачається, що сторони домовились про здійснення нарахування пені до моменту повного погашення заборгованості за цим договором, що свідчить про можливість нараховування балансоутримувачем пені за весь час прострочення виконання зобов`язання, внаслідок чого загальна сума нарахованої пені з часом може перевищити суму невиконаного зобов`язання.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням того, що позивачем не понесено жодних матеріальних збитків у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору, враховуючи ступінь невиконання відповідачем зобов`язання, з урахуванням того, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, а також з огляду на те, що основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, суд приходить до висновку про можливість зменшення заявленої до стягнення пені та застосувати до спірних правовідносин приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та оптимальним для забезпечення балансу інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, є зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50 % та підлягає до стягнення з відповідача в сумі 2 105, 62 грн.

Разом з цим, щодо можливості зменшення 3 % річних, а також інфляційних втрат суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 уточнила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Таким чином, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Щодо зменшення інфляційних втрат суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.

З огляду на наведене, заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних зменшенню не підлягають.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу судом досліджені, однак залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують зазначених висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи суд зазначає, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16 наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Тобто, при розподілі судового збору в такому випадку враховується, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача повністю, оскільки, таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічний правовий висновок також викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, в ухвалі від 27.08.2024 у справі № 910/18480/23.

В частині сплати суми судового збору за подання позову суд враховує зазначені вище положення та практику Верховного Суду.

З огляду на наведене вище, оскільки суд вимоги позову визнав обґрунтованими повністю, а зменшуючи розмір пені суд використав власні дискреційні повноваження, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, витрати по сплаті судового збору покладаються повністю на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 – 240 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління (місцезнаходження: пр. Повітряних Сил, буд. 30, м. Київ, 03186; код ЄДРПОУ 22991617) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (місцезнаходження: вул. Френкеля Академіка, буд. 3, м. Бориспіль, Бориспільський р-н, Київська обл., 08303; код ЄДРПОУ 20572069) 6 444,64 грн основного боргу, 2 105, 62 грн пені, 1 670, 13 грн інфляційних втрат, 434, 42 грн 3% річних та 2 662, 40 грн судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 03.09.2026.

Суддя Л.В. Сокуренко