Вирок від 27 серпня 2026 р. у справі №132/1172/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1172/26

Провадження №1-кп/132/332/26

Вирок

Іменем України

28 серпня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши під час судового засідання, у закритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження №132/1172/26, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026020220000041 від 03 лютого 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Глинськ Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із загальною середньою освітою, випускника Ліцею села Глинськ Калинівської міської ради Вінницької області, непрацевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурорів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представника органу Національної поліції - ОСОБА_6 ,

законного представника неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

захисника неповнолітнього обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,

неповнолітнього обвинуваченого - ОСОБА_9 ,

ВСТАНОВИВ:

Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_10 - 09 січня 2026 року разом із своєю матір`ю ОСОБА_11 приїхав до ОСОБА_12 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , з метою надання допомоги в організації поховання її покійного брата. Близько 11год.00хв. ОСОБА_10 вийшов із кухні в коридор зазначеної квартири, де побачив на вішалці сумку, та у нього виник умисел на крадіжку з неї чужого майна. Реалізуючи зазначений умисел, ОСОБА_10 будучи обізнаним у тому, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05год.30хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який вподальшому неодноразово продовжувався, востаннє - Указом Президента України від 20.10.2025 року № 793/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 21.10.2025 року № 4643-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05год.30хв. 05.11.2025 року строком на 90 діб, переслідуючи корисливий мотив, з метою особистого збагачення, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, таємно, шляхом вільного доступу, викрав із сумки мобільний телефон марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору, вартість якого відповідно до висновку експерта №185/26-21 від 09.02.2026 року становить 3401грн.00коп. Викраденим майном ОСОБА_10 розпорядився на власний розсуд, спричинивши своїми умисними протиправними діями потерпілій ОСОБА_12 матеріальну шкоду на загальну суму 3401грн.00коп.

Неповнолітній обвинувачений ОСОБА_10 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, та пояснив, що дійсно 09.01.2026 року перебуваючи в квартирі ОСОБА_12 , в коридорі, на вішалці побачив сумку, з якої викрав мобільний телефон, в чому щиро розкаються.

Потерпіла ОСОБА_12 в судове засідання не з`явилася, надала письмову заяву, в якій просить кримінальне провадження розглянути за її відсутності, обвинуваченому визначити покарання згідно вимог діючого законодавства.

Винуватість неповнолітнього ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, підтверджується наступними доказами:

протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, складеним 02.02.2026 року слідчим СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції ОСОБА_13 , згідно якого, ОСОБА_12 звернулась до органу Національної поліції із заявою про прийняття мір до невідомої особи, яка 09.01.2026 року в селі Уладівське вчинила крадіжку належного їй мобільного телефону марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору;

письмовою заявою від 03.02.2026 року, відібраною у присутності законного представника - матері ОСОБА_11 , згідно якої, ОСОБА_10 видав працівникам органу Національної поліції викрадений ним у ОСОБА_12 мобільний телефон марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору. Даний телефон відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_14 від 03.02.2026 року, визнаний речовим доказом у кримінальному провадженню, на який ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_15 від 05.02.2026 року у справі № 132/376/26 (номер 1-кс/132/88/26), був накладений арешт;

протоколом огляду речей, складеним 03.02.2026 року слідчим СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_14 , згідно якого був оглянутий мобільний телефон марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору, який був добровільно виданий ОСОБА_10 , встановлені його ідентифікуючі ознаки;

висновком експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 185/26-21, складеним 09.02.2026 року провідним судовим експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_16 , згідно якого, ринкова вартість наданого на дослідження телефону мобільного зв`язку торгової марки «Realme» моделі «С53», з об`ємом пам`яті 6/128 Gb., в корпусі чорного кольору, бувшого у використанні, з врахуванням товарного стану, при умові робочого стану та збереженню всіх функцій, що відповідні даній моделі, станом на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме станом на 09.01.2026 року склала 3401грн.00коп.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що дійсно 09.01.2026 року її син ОСОБА_10 , під час перебування в квартирі ОСОБА_12 , викрав з її сумки мобільний телефон, який в подальшому добровільно передав працівникам органу Національної поліції.

Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_10 отримано в порядку, визначеному процесуальним законом (КПК України), вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення, а тому ці дані в силу статті 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Цей стандарт у кримінальному провадженні, на думку суду було дотримано.

Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.

Сторона обвинувачення змогла довести в суді встановлені під час досудового розслідування обставини, які підлягають доказуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.4 ст.185 КК України, а саме в таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану, правильно кваліфіковані органом досудового розслідування.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

За пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», при призначенні покарання неповнолітнім повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація. При призначенні неповнолітньому покарання крім передбачених у статтях 65-67 КК України обставин суди відповідно до частини 1 статті 103 КК України мають враховувати також умови його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до тяжкого злочину.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження № 12026020220000041 від 03.02.2026 року, обвинувачений ОСОБА_10 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Глинськ Калинівського району Вінницької області, є громадянином України, має загальну середню освіту, закінчив Ліцей села Глинськ Калинівської міської ради Вінницької області, непрацевлаштований, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 10.02.2026 року, ОСОБА_10 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, судимостей не має.

Відповідно до довідки Ліцею села Глинськ Калинівської міської ради Вінницької області від 09.02.2026 року № 1-22/16, та довідки-характеристики Глинського старостинського округу Калинівської міської ради Вінницької області від 09.02.2026 року №10-02-12/12, матеріали компрометуючого характеру відносно ОСОБА_10 , відсутні.

Як слідує з консультативних висновків спеціалістів Комунального підприємства «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради від 09.02.2026 року, ОСОБА_10 на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває.

Згідно досудової доповіді, складеної 29.07.2026 року провідним інспектором Хмільницького районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області ОСОБА_17 , беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість неповнолітнього ОСОБА_10 та його спосіб життя, історію правопорушень, криміногенні фактори, які впливають на поведінку, середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що його виправлення без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе.

Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: 1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (провадження № 51-9408км18), наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці; навчання чи проживання; стан її здоров`я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні та інше.

За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

З урахуванням вищезазначених вимог закону та роз`яснень щодо застосування його норм, суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_10 : вчинення кримінального правопорушення вперше; визнання вини особою, що вчинила кримінальне правопорушення; щире каяття; вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_10 , судом не встановлено.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання неповнолітньому ОСОБА_10 , суд виходить із положень статей 50, 65-67, 69, 101, 103 КК України, відповідно до яких покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, а при його призначенні суд зобов`язаний врахувати, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а щодо неповнолітнього також умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості його особи.

При цьому щодо неповнолітнього законодавець установлює спеціальні правила призначення покарання, які обумовлені необхідністю врахування його віку, незавершеності фізичного, психічного та соціального розвитку, підвищеної здатності до позитивних змін, а також пріоритетності його ресоціалізації.

Суд бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 103 КК України, при призначенні покарання неповнолітньому, крім обставин, передбачених статтями 65-67 цього Кодексу, суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. Отже, закон прямо зобов`язує суд при визначенні виду та міри покарання оцінювати не лише факт та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а й перспективи виправлення неповнолітнього без його ізоляції від суспільства.

Як встановлено судом, ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, судимостей не має, за місцем проживання та навчання характеризується задовільно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, проживає у повній сім`ї, умови його проживання є задовільними, закінчив ліцей, планує продовжити навчання з метою здобуття професійної освіти.

Зазначені обставини в сукупності свідчать про наявність у неповнолітнього належного соціального середовища, сімейних зв`язків, можливості продовження навчання та позитивної соціальної перспективи, а тому не дають підстав вважати, що його виправлення обов`язково потребує ізоляції від суспільства.

Суд також враховує ставлення ОСОБА_10 до вчиненого. Неповнолітній повністю визнав свою вину, не заперечував фактичних обставин кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, надав суду показання, які узгоджуються з установленими у кримінальному провадженні обставинами та іншими доказами, щиро розкаявся у вчиненому.

При визначенні покарання судом установлено не одну, а сукупність обставин, що пом`якшують покарання, які у поєднанні з даними про особу неповнолітнього мають істотне значення для вирішення питання про можливість його виправлення без застосування покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

Водночас суд не залишає поза увагою, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 КК України, відповідно до статті 12 КК України є тяжким злочином. Сам по собі цей факт вимагає від суду призначення справедливого та співмірного покарання, здатного забезпечити як належну реакцію держави на вчинене діяння, так і досягнення цілей кримінальної відповідальності.

Однак тяжкість кримінального правопорушення не може розглядатися ізольовано від інших обставин справи та не означає автоматичної необхідності призначення неповнолітньому покарання у виді позбавлення волі. Навпаки, законодавство України передбачає спеціальний підхід до кримінальної відповідальності неповнолітніх, за якого покарання має бути максимально індивідуалізованим та орієнтованим на виправлення і ресоціалізацію.

Згідно з частиною 1 статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної статті.

Отже, застосування статті 69 КК України передбачає оцінку не окремої пом`якшуючої обставини, а їх сукупності, яка у конкретній справі повинна істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винного.

У даному кримінальному провадженні така сукупність обставин наявна.

Зокрема, суд бере до уваги неповнолітній вік ОСОБА_10 , його характеризуючі дані, відсутність судимостей та попереднього притягнення до кримінальної відповідальності, позитивне сімейне та соціальне оточення, планування подальшого навчання, відсутність обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога, повне визнання вини, щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також його поведінку після вчинення кримінального правопорушення.

Суд оцінює зазначені обставини не формально, а в їх сукупності та взаємозв`язку. Саме сукупний характер наведених обставин дозволяє дійти висновку, що ступінь суспільної небезпечності особи неповнолітнього та конкретної ситуації, у якій було вчинено кримінальне правопорушення, є істотно нижчим порівняно з випадками, коли аналогічний тяжкий злочин вчиняється особою, яка має негативні характеризуючі дані, попередні судимості, стійку антисоціальну поведінку або не демонструє готовності до виправлення.

При цьому стаття 69 КК України прямо передбачає можливість переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції відповідної статті Особливої частини КК України. Тому застосування цієї норми не обмежується лише можливістю зменшення строку покарання, передбаченого санкцією, а дозволяє за наявності встановлених законом умов обрати інший, менш суворий вид основного покарання.

Саме таким іншим видом покарання у цьому випадку є пробаційний нагляд, передбачений статтею 59-1 КК України.

Суд звертає увагу, що законодавець спеціально передбачив можливість застосування пробаційного нагляду до неповнолітніх.

Відповідно до частини 1 статті 101 КК України, пробаційний нагляд застосовується до неповнолітніх відповідно до статті 59-1 цього Кодексу, а згідно з частиною другою цієї статті щодо неповнолітніх він призначається на строк від одного до двох років.

Таким чином, призначення ОСОБА_10 пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців відповідає встановленим законом межам та є можливим саме як спеціальний вид покарання щодо неповнолітньої особи.

Зміст пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом та встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових і соціально-виховних заходів без ізоляції особи від суспільства.

Отже, законодавець фактично передбачає можливість досягнення цілей покарання щодо неповнолітнього шляхом поєднання контролю за його поведінкою із соціально-виховним впливом, не перериваючи при цьому його навчання, сімейні зв`язки та позитивну соціальну адаптацію.

З огляду на встановлені судом дані про особу ОСОБА_10 суд вважає, що саме такий підхід найбільшою мірою відповідає меті покарання та принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Строк пробаційного нагляду у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців суд вважає достатнім для здійснення необхідного наглядового та соціально-виховного впливу на неповнолітнього, водночас таким, що перебуває у межах, установлених частиною другою статті 101 КК України.

Такий висновок суду відповідає не лише національному законодавству, а й міжнародним стандартам у сфері ювенальної юстиції, які відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» є складовою правової системи України у відповідній частині.

Україна є державою-учасницею Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року. Конвенція закріплює спеціальний підхід до дітей, які перебувають у конфлікті із законом, та виходить із необхідності забезпечення їхнього розвитку, гідності та подальшої соціальної реінтеграції.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага повинна приділятися найкращим інтересам дитини. Комітет ООН з прав дитини у Загальному коментарі № 14 роз`яснив, що найкращі інтереси дитини є одночасно матеріальним правом, основоположним принципом тлумачення та процесуальною гарантією, яка має застосовуватися судами при ухваленні рішень, що стосуються дитини.

При цьому врахування найкращих інтересів дитини не означає ігнорування суспільного інтересу чи інтересів потерпілої особи. Воно передбачає пошук такого правового рішення, яке, з одного боку, забезпечує належну реакцію держави на вчинене кримінальне правопорушення, а з іншого не створює без необхідності надмірного втручання у розвиток дитини та її подальшу соціальну інтеграцію.

Особливо важливе значення для вирішення цього питання має стаття 37 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до якої позбавлення волі дитини повинно застосовуватися лише як крайній захід і протягом найкоротшого відповідного періоду.

Вказаний принцип конкретизовано у статті 40 Конвенції, яка вимагає забезпечення такого поводження з дитиною, яка підозрюється, обвинувачується або визнається винною у порушенні кримінального закону, яке сприяє розвитку в неї почуття гідності та значущості, поваги до прав людини, враховує її вік і бажаність сприяння її реінтеграції та виконанню нею конструктивної ролі у суспільстві.

Таким чином, міжнародне право не виключає кримінальної відповідальності неповнолітніх, однак вимагає, щоб відповідна реакція держави була спрямована насамперед на їх виправлення, виховання та реінтеграцію, а не на ізоляцію як самоціль.

Цей підхід послідовно розвивається Комітетом ООН з прав дитини у Загальному коментарі № 24 (2019) щодо прав дітей у системі правосуддя щодо дітей. Комітет наголошує на необхідності використання альтернатив позбавленню волі, а позбавлення волі рекомендує розглядати лише як крайній захід і на найкоротший відповідний період, з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Важливе значення мають також Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила).

Правило 5.1 Пекінських правил передбачає, що система правосуддя щодо неповнолітніх повинна зосереджуватися на добробуті неповнолітнього та забезпечувати, щоб реакція на правопорушення була завжди пропорційною як обставинам правопорушення, так і обставинам самого правопорушника.

Отже, міжнародний стандарт пропорційності у справах щодо неповнолітніх має подвійний вимір: суд повинен оцінювати не лише тяжкість кримінального правопорушення, а й вік, особистість, соціальне становище, потреби та перспективи виправлення неповнолітнього.

Також суд враховує Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, схвалені у 2010 році. Ці принципи ґрунтуються, зокрема, на Конвенції ООН про права дитини та Європейській конвенції з прав людини й спрямовані на забезпечення ефективного доступу дітей до правосуддя та належного поводження з ними в усіх випадках контакту із системою правосуддя.

Зміст зазначених Керівних принципів передбачає необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, її гідності, права бути почутою, а також застосування заходів, які відповідають її віку, рівню розвитку та індивідуальним потребам.

Окремо суд бере до уваги Рекомендацію CM/Rec(2008)11 Комітету міністрів Ради Європи щодо Європейських правил стосовно неповнолітніх правопорушників, до яких застосовуються санкції або заходи. Відповідно до цих Правил застосування санкцій щодо неповнолітніх повинно ґрунтуватися на найкращих інтересах неповнолітнього, принципах пропорційності та індивідуалізації, враховувати його вік, фізичне та психічне благополуччя, розвиток, здібності та особисті обставини. При цьому позбавлення волі неповнолітнього має бути крайнім заходом і застосовуватися протягом найкоротшого можливого строку.

Таким чином, застосування до ОСОБА_10 пробаційного нагляду відповідає не лише положенням КК України, а й загальновизнаному європейському та міжнародному підходу, відповідно до якого щодо неповнолітніх перевага, за можливості, надається санкціям і заходам, що не пов`язані з ізоляцією від суспільства, але водночас забезпечують необхідний контроль, виховний вплив та ресоціалізацію.

Враховуючи характер пробаційного нагляду, суд вважає необхідним покласти на ОСОБА_10 передбачені п.п.1, 2, 3 ч.2, п.4 ч.3 ст.59-1 КК України, обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду необхідно обчислювати з дня постановки ОСОБА_10 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Зазначені обов`язки не мають карального характеру самі по собі, а спрямовані на забезпечення необхідного контролю та соціально-виховного впливу, що відповідає сутності пробаційного нагляду.

Визначене судом покарання забезпечить необхідний баланс між суспільним інтересом у належній реакції держави на вчинене тяжке кримінальне правопорушення, правами та інтересами потерпілої особи та особливими вимогами щодо захисту прав неповнолітнього, його розвитку, виховання та ресоціалізації.

Відповідно до частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору /постанова слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_14 від 03.02.2026 року/, після набуття вироком законної сили, необхідно повернути власнику (законному володільцю).

Згідно частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучене в ході досудового розслідування кримінального провадження майно, а саме на мобільний телефон марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору, на підставі ухвали слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_15 від 05.02.2026 року у справі № 132/376/26 (номер провадження 1-кс/132/88/26), накладено арешт.

З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_15 від 05.02.2026 року у справі № 132/376/26 (номер провадження 1-кс/132/88/26).

За частиною 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.

Згідно статті 1179 ЦК України, неповнолітня особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

Водночас майнова відповідальність неповнолітніх має свої специфічні риси, обумовлені суб`єктом такої відповідальності - особа, яка не досягла 18 років. Така специфіка передбачена у частині 2 статті 1179 ЦК України, відповідно до якої, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником. За своїм характером відповідальність батьків та піклувальників неповнолітнього є додатковою, або субсидіарною. Її суть полягає в тому, що вищевказані особи відповідають перед потерпілим у тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Разом з цим, частиною 3 статті 1179 ЦК України передбачено, що обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функцію піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» від 07.07.1995 року № 11, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. У справі, в якій засуджено декілька осіб, судові витрати мають визначатися в певних частках з урахуванням ступеня вини та майнового стану кожного із засуджених.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході досудового розслідування призначалося та проводилося товарознавче дослідження, вартість якого згідно акту здачі-приймання висновку експерта № 185/26-21 від 09.02.2026 року становить 2120грн.40коп.

Виходячи із зазначених вимог закону, встановлених судом обставин, судові витрати у розмірі 2120грн.40коп. підлягають стягненню з ОСОБА_10 , а у разі відсутності у нього майна, достатнього для відшкодування судових витрат, судові витрати необхідно стягнути в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі з його батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого в рамках даного кримінального провадження, як в ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, не застосовувався.

Цивільний позов потерпілою особою не заявлявся.

Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01 серпня 2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 28 серпня 2026 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Відповідно до положень частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та із застосуванням вимог ст.ст.69, 59-1, 101 КК України, призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі п.п.1, 2, 3 ч.2, п.4 ч.3 ст.59-1 КК України, покласти на ОСОБА_10 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислювати з дня постановки ОСОБА_10 на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору /постанова слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_14 від 03.02.2026 року/, після набуття вироком законної сили, повернути власнику (законному володільцю).

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_15 від 05.02.2026 року у справі № 132/376/26 (номер провадження 1-кс/132/88/26), мобільний телефон марки «Realme» моделі «С53», у корпусі чорного кольору - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_10 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта відповідно до висновку товарознавчої експертизи від 09.02.2026 року № 185/26-21, у розмірі 2120грн.40коп., а за наявності підстав, передбачених в ч.2 ст.1179 ЦК України, а саме у разі відсутності у неповнолітнього ОСОБА_10 майна, достатнього для відшкодування ним шкоди, в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі з його батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя