Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №904/1008/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/1008/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Кучеренко О. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1008/26 (суддя Мілєва І. В., повне рішення складено 13.05.2026)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Суха Балка", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

про стягнення 39 015,00 грн,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариство "Суха Балка" про стягнення штрафу в розмірі 39 015,00 грн за невірно зазначену масу вантажу в залізничній накладній № 45177490.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправильно зазначено у накладній № 45177490 масу вантажу у вагоні № 62310669, про що було складено Комерційний акт № 410006/117 від 18.11.2025, наслідком чого є нарахування штрафу за невірно зазначену масу вантажу на підставі статті 118 Статуту залізниць України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі №904/1008/26 позов задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариство "Суха Балка" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 44 592,40 грн, а саме: 39 015,00 грн штрафу за невірно зазначену масу вантажу, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на здійснення перекладу покладаються на відповідача у розмірі 2915,00 грн, про що видано наказ.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами виникли договірні відносини з міжнародного залізничного перевезення вантажу, підтверджені накладною № 45177490, яка згідно зі статтею 14 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення є договором перевезення, відповідальність за правильність відомостей у накладній, зокрема щодо маси вантажу, покладається на відправника (§ 1 ст. 16 Угоди, ст. 37 Статуту залізниць України).

Суд встановив, що невідповідність фактичної маси вантажу у вагоні № 62310669 задекларованій у накладній була виявлена під час контрольного зважування на повірених вагах і належним чином зафіксована комерційним актом № 410006/117 від 18.11.2025, правильність складення якого відповідач не оспорював. Цей акт суд визнав належним і допустимим доказом порушення відправником порядку заповнення накладної в частині маси вантажу.

Оскільки перевищення маси на 4600 кг було підтверджено, суд визнав обґрунтованим нарахування позивачем неустойки на підставі § 3 ст. 16 та ст. 23, 31 Угоди у поєднанні зі ст. 118 та 122 Статуту залізниць України - у розмірі п`ятикратної провізної плати за перевезення виявленого надлишку вантажу. Здійснений позивачем розрахунок (7 803,00 грн провізної плати * 5 = 39 015,00 грн) перевірено судом і визнано арифметично й методологічно правильним, а відповідач цей розрахунок не спростував і контррозрахунку не надав.

На цій підставі суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 39 015,00 грн штрафу є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі, з покладенням на відповідача судового збору (2 662,40 грн) та витрат на переклад долучених до справи документів (2 915,00 грн).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1008/26, Приватне акціонерне товариство "Суха Балка" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права при оцінці доказів, наданих позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, а також на безпідставне покладення на відповідача витрат, понесених позивачем на переклад документів.

Основним доводом апелянта є те, що позивач разом із позовною заявою подав копії накладної СМГС № 45177490, актів загальної форми № 78857 від 15.11.2025, № 51861 від 18.11.2025, № 51894 від 25.11.2025 та комерційного акта № 410006/117 від 18.11.2025, складені російською мовою, без належним чином засвідченого перекладу українською мовою.

Посилаючись на приписи частин 1 статей 74, 76, 77, 78 та 80 ГПК України, відповідач зазначає, що саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, належними, допустимими та достовірними доказами, які повинні бути подані до суду у встановлений процесуальним законом строк, зокрема разом із позовною заявою.

На думку апелянта, подання письмових доказів іноземною мовою без перекладу українською мовою унеможливлює належне встановлення їх змісту та, відповідно, обставин, які вони покликані підтверджувати. Відповідач посилається на положення частини першої статті 10 Конституції України, частини першої статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", а також на правові позиції Конституційного Суду України щодо обов`язковості застосування державної мови у судочинстві та складанні судових документів.

Апелянт вважає, що письмові докази, викладені іноземною мовою, повинні подаватися до суду разом із належним чином засвідченим перекладом українською мовою, а у випадку документів юридичного характеру вірність перекладу має бути засвідчена у встановленому законом порядку, зокрема відповідно до статті 79 Закону України "Про нотаріат".

Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається також на правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 (910/19964/23) та від 03.03.2025 у справі № 910/628/20, які, на думку апелянта, підтверджують необхідність подання до суду належним чином засвідченого перекладу письмових доказів, складених іноземною мовою.

Відповідач наголошує, що на момент подання позовної заяви зазначені документи не були перекладені та належним чином засвідчені, а тому не могли використовуватися як належні та допустимі докази на підтвердження обставин, покладених позивачем в основу позову. На думку апелянта, подальше надання перекладу після відкриття провадження у справі не усуває порушення вимог процесуального закону щодо своєчасного подання доказів.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення накладну СМГС № 45177490, акти загальної форми та комерційний акт, оскільки на момент звернення позивача до суду вони не були подані у належній процесуальній формі. На думку апелянта, неврахування судом зазначених обставин призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи та необґрунтованого задоволення позовних вимог.

Окремо відповідач заперечує проти стягнення з нього витрат позивача на переклад зазначених документів. Апелянт зазначає, що позивач є резидентом України та мав можливість оформити відповідні документи державною мовою, а тому витрати на їх подальший переклад не повинні покладатися на відповідача. Крім того, відповідач вважає, що необхідність перекладу виникла внаслідок неналежного оформлення позивачем доказів при первісному зверненні до суду, оскільки переклад мав бути поданий одночасно з позовною заявою.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції, прийнявши та дослідивши документи, первісно подані без перекладу, та поклавши їх в основу рішення після подання перекладу вже під час розгляду справи, порушив вимоги статей 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 80, 236 ГПК України.

На переконання відповідача, зазначені порушення призвели до неправильного встановлення обставин справи, недоведеності позовних вимог та ухвалення необґрунтованого рішення. У зв`язку з цим апелянт просить скасувати оскаржуване рішення у відповідній частині та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, а також переглянути розподіл судових витрат, зокрема витрат на переклад документів.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує положеннями статей 275, 276 та 277 ГПК України, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм процесуального права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Приватного акціонерного товариство "Суха Балка" та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне.

Нотаріально засвідчений переклад доказів був наданий до ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому на момент розгляду справи суд мав у своєму розпорядженні належно оформлені документи та міг повноцінно дослідити їх зміст. Переклад накладної СМГС № 45177490, актів загальної форми № 78857, № 51861, № 51894 та комерційного акта № 410006/117 надано суду 07.05.2026, тоді як рішення ухвалено 13.05.2026.

Залишення позовної заяви без руху та подальше усунення її недоліків не свідчать про недопустимість доказів. Суд першої інстанції, встановивши недотримання вимог ч. 2 ст. 164 ГПК України, діяв відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України: надав позивачу строк для усунення недоліків, після чого прийняв документи та продовжив розгляд справи.

Доводи апелянта про недопустимість документів через їх складення російською мовою є необґрунтованими. Документи міжнародного залізничного перевезення оформлюються відповідно до правил СМГС, а накладна та відповідні залізничні акти можуть складатися однією з робочих мов ОСЗ, зокрема російською мовою. Отже, використання російської мови при оформленні документів саме по собі не позбавляє їх доказового значення.

Саме відповідач як відправник заповнював накладну та відповідав за правильність зазначених у ній відомостей. Відповідно до § 1 ст. 16 СМГС відправник несе відповідальність за неправильність, неточність або неповноту відомостей у накладній. Тому посилання відповідача на те, що документи могли бути оформлені українською мовою, не спростовує факту його відповідальності за зміст поданої ним накладної.

Комерційний акт та акти загальної форми складені у передбаченому СМГС порядку, тому вимога про їх обов`язкове складення українською мовою не ґрунтується на положеннях спеціального нормативного регулювання міжнародних залізничних перевезень.

Суд першої інстанції оцінював докази не в первісному вигляді, а з урахуванням наданого перекладу. Отже, твердження апелянта про те, що суд поклав в основу рішення документи, зміст яких не був зрозумілим суду, не відповідає матеріалам справи.

Надання перекладу після відкриття провадження не робить доказ недопустимим, якщо на момент ухвалення рішення недолік був усунутий, документ був долучений до матеріалів справи та досліджений судом. Відтак сам факт надання перекладу на виконання ухвали про залишення позову без руху не може бути самостійною підставою для скасування рішення.

Доводи щодо неправильного розподілу витрат на переклад також є безпідставними. Необхідність перекладу виникла у зв`язку з особливостями документів міжнародного залізничного перевезення, які оформлюються відповідно до СМГС. При цьому значення має не те, хто фізично здійснював переклад, а те, чи були відповідні витрати необхідними, документально підтвердженими та пов`язаними з розглядом справи.

Посилання відповідача на можливість оформлення документів українською мовою не спростовує необхідності понесених витрат, оскільки первинні документи міжнародного перевезення складалися відповідно до спеціальних правил СМГС, а переклад був необхідний для їх подання до господарського суду України.

Отже, апеляційна скарга не містить доводів, які б свідчили про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що могли б призвести до неправильного вирішення спору. На момент ухвалення рішення всі необхідні переклади були надані, докази досліджені судом, а їх оформлення відповідало спеціальним правилам міжнародного залізничного перевезення.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів оплати судового збору у розмірі 4992 грн.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1008/26. Розгляд справи призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

15.11.2025 за накладною № 45177490 зі станції Рокувата Придніпровської залізниці до станції ЖСР Чєрна-над-Тисою відправником Приватним акціонерним товариством "Суха Балка" відправлено вагон № 62310669 з вантажем руда залізна агломераційна, одержувач АТ Будамар Логістик (міжнародне перевезення).

Під час заповнення інформації у вказаній накладній відповідачем в графі 18 зазначено масу вантажу у вагоні № 62310669 - 70000 кг.

В процесі перевезення на станції Знам`янка Одеської залізниці виявлено підозру на перевантаження вантажу у вагоні № 62310669 вище маси, зазначеної у перевізному документі № 45177490, а також вказано, що глухі торцеві стінки люка щільно закриті, слідів викрадення, втрати вантажу немає, про що складено акт загальної форми від 15.11.2025 № 78857.

18.11.2025 на підставі акта загальної форми № 78857 вагон № 62310669 відчеплений для його митного огляду та перевірки маси. Під час перевантаження вагона на тензометричних статичних вагонних вагах СВ-150000В2 (державна перевірка 01.09.2025) ст. Знам`янка Од. виявлено: маса брутто - 97 900 кг, маса тари згідно документа - 23 300 кг, нетто - 74 600 кг, про що складений акт загальної форми № 51861 від 18.11.2025.

Складено комерційний акт № 410006/117 від 18.11.2025, відповідно до якого за документом навантаження було насипом, пакування відсутнє, розмір навантаження відносно висоти бортів не зазначено, тара вагона - 23 300 кг, нетто - 70 000 кг. Під час переважування вагону на тензометричних статичних вагонних вагах СВ-150000В2 ст. Знам`янка Од. працівниками станції виявлено брутто 97 900 кг, тара з документа - 23 300 кг, нетто - 74 600 кг, що склало різницю ваги порівняно з накладною та вантажністю вагона в сторону збільшення на 4 600 кг.

Згідно з листом ПрАТ "Суха Балка" від 20.11.2025 № 50.6/2450 надлишок вантажу вагою 4 600 кг було вивантажено вантажовідправником у вантажний автомобіль МАЗ АЕ 04 21 НК та вивезено зі станції, про що складений акт загальної форми № 51894 від 25.11.2025.

Таким чином, як зазначає позивач, при заповненні перевізного документу накладної № 45177490 відповідачем невірно зазначено масу вантажу, що було виявлено у процесі перевезення.

На підставі викладеного позивач відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення нарахував та просив стягнути з відповідача штраф за неправильно зазначену масу вантажу в накладній № 45177490 у розмірі 39 015,00 грн.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі про стягнення з Приватного акціонерного товариство "Суха Балка" 44 592,40 грн, а саме: 39 015,00 грн штрафу за невірно зазначену масу вантажу, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн та витрати на здійснення перекладу покладаються на відповідача у розмірі 2915,00 грн.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1008/26, яким з Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" стягнуто 39 015,00 грн штрафу за неправильно зазначену масу вантажу, 2 662,40 грн судового збору та 2 915,00 грн витрат на здійснення перекладу документів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення на них, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а наведені апелянтом доводи не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до частини першої статті 908 ЦК України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення, а згідно з частиною другою цієї статті умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за такі перевезення визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами, іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із здійсненням перевезення вантажу у міжнародному залізничному сполученні, а тому підлягають регулюванню спеціальними нормами Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), а в частині, не врегульованій цією Угодою, - відповідними нормами національного законодавства.

Згідно з § 3 статті 14 УМВС укладення договору перевезення підтверджується накладною. Відтак накладна № 45177490 є документом, що підтверджує укладення договору міжнародного залізничного перевезення та містить відомості, які мають юридичне значення для визначення прав та обов`язків його учасників.

Статтею 15 УМВС передбачено зазначення у накладній, зокрема, відомостей про масу вантажу. При цьому відповідно до § 1 статті 16 УМВС правильність відомостей і заяв у накладній забезпечує відправник, який несе відповідальність за всі наслідки неправильного, неточного або неповного зазначення таких відомостей.

Аналогічний обов`язок встановлений статтею 37 Статуту залізниць України, відповідно до якої під час здавання вантажу до перевезення відправник повинен зазначити в накладній його масу, яка визначається саме відправником. Частини перша та друга статті 24 Статуту залізниць України також покладають на вантажовідправника відповідальність за наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

Отже, саме відповідач, як вантажовідправник, був зобов`язаний правильно визначити та зазначити масу вантажу у накладній № 45177490.

Водночас відповідно до § 1 статті 23 УМВС перевізник має право перевіряти дотримання відправником умов перевезення та відповідність відправки відомостям, зазначеним у накладній. У разі встановлення невідповідності маси вантажу даним накладної перевізник складає комерційний акт, що прямо передбачено пунктом 1 § 1 статті 29 УМВС.

Зі свого боку, стаття 129 Статуту залізниць України визначає комерційний акт як спеціальний документ, яким засвідчуються, зокрема, обставини невідповідності найменування, маси та кількості місць вантажу даним, зазначеним у транспортних документах.

За результатами перевірки вантажу у вагоні № 62310669 було складено комерційний акт № 410006/117 від 18.11.2025, яким зафіксовано невідповідність фактичної маси вантажу відомостям, зазначеним відповідачем у накладній № 45177490.

При цьому правильність складення зазначеного комерційного акта відповідачем не спростована. Належних та допустимих доказів його недостовірності, порушення порядку його складення чи недостовірності зафіксованих у ньому обставин апелянтом не надано.

Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав комерційний акт № 410006/117 від 18.11.2025 належним, допустимим та достовірним доказом неправильного зазначення відповідачем маси вантажу у накладній.

За таких обставин доводи апелянта не спростовують встановленого судом факту порушення відповідачем обов`язку щодо правильного зазначення маси вантажу.

Відповідно до пункту 3 § 3 статті 16 УМВС у разі встановлення після укладення договору перевезення неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених відправником у накладній, якщо при цьому встановлено перевантаження вагона при завантаженні відправником, останній сплачує перевізнику відповідну неустойку.

Відповідно до § 2 статті 23 та § 5 статті 31 УМВС порядок стягнення неустойки визначається, зокрема, національним законодавством держави, в якій здійснюється її оплата.

У свою чергу, стаття 118 Статуту залізниць України передбачає стягнення з відправника штрафу за неправильно зазначені у накладній, зокрема, масу вантажу, а стаття 122 цього Статуту встановлює відповідальність відправника за наслідки, які виникли у зв`язку з неправильним зазначенням таких відомостей.

Отже, встановивши факт неправильного зазначення відповідачем маси вантажу та підтвердження цього факту належним доказом комерційним актом № 410006/117 від 18.11.2025, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача штрафу.

Розрахунок штрафу позивачем здійснено виходячи з провізної плати за перевезення надлишку вантажу у вагоні № 62310669 на відстань 169 км із застосуванням відповідного коефіцієнта для вантажів 1 класу. Провізна плата становить 7 803,00 грн, а п`ятикратний розмір штрафу - 39 015,00 грн.

Колегія суддів зауважує , що судом першої інстанції перевірено наведений розрахунок та не встановлено у ньому арифметичних чи інших помилок. Водночас відповідач не надав контррозрахунку та не навів конкретних доводів щодо неправильності визначення суми штрафу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 39 015,00 грн штрафу відповідає встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.

Щодо доводів апелянта про неналежність та недопустимість доказів у зв`язку з відсутністю перекладу на момент подання позову, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів оцінює критично твердження та доводи апелянта про те, що накладна № 45177490, акти загальної форми та комерційний акт не могли бути використані судом як докази виключно з тієї підстави, що на момент подання позовної заяви до них не було додано перекладу українською мовою.

Дійсно, відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова, а судочинство та діловодство в судах України здійснюються державною мовою. Водночас із цього не випливає, що сам факт складення первинного документа іноземною мовою автоматично позбавляє його доказового значення у господарському процесі.

У цій справі визначальним є те, що на момент ухвалення рішення суд першої інстанції мав у своєму розпорядженні належно оформлені переклади відповідних документів. Переклади накладної № 45177490, актів загальної форми № 78857, № 51861, № 51894 та комерційного акта № 410006/117 були надані суду 07.05.2026, тоді як рішення ухвалено 13.05.2026.

Таким чином, на момент вирішення спору суд мав можливість повністю встановити зміст зазначених документів, дослідити їх у сукупності з іншими доказами та надати їм відповідну правову оцінку.

При цьому залишення позовної заяви без руху та подальше усунення позивачем виявленого судом недоліку саме по собі не свідчить про недопустимість доказів. Навпаки, суд першої інстанції, встановивши недотримання вимог процесуального закону, надав позивачу можливість усунути відповідний недолік, після чого продовжив розгляд справи та ухвалив рішення вже за наявності перекладених документів.

Отже, апелянт фактично ототожнює недоліки первісного оформлення доказу з його неналежністю та недопустимістю як засобу доказування, хоча такі правові категорії не є тотожними.

Крім того, переклад у цій справі не створює нового доказу, а лише забезпечує можливість суду та учасникам справи зрозуміти зміст уже наявного документа. Тому надання перекладу до ухвалення рішення не змінює природи первинного доказу та не спростовує факту, що відповідні документи були подані до суду та знаходилися в матеріалах справи.

Посилання апелянта на практику Верховного Суду щодо необхідності перекладу документів іноземною мовою також не спростовують зазначеного висновку, оскільки в цій справі переклад був фактично наданий до ухвалення рішення та досліджений судом, а тому суд не був позбавлений можливості встановити зміст відповідних доказів.

Необґрунтованим є й твердження апелянта про те, що АТ "Українська залізниця" могло самостійно оформити спірні документи українською мовою.

Спірні документи виникли у процесі здійснення міжнародного залізничного перевезення, порядок документального оформлення якого визначається спеціальними правилами УМВС.

Більше того, накладна є документом, відомості в якому зазначаються відправником, і саме відправник відповідно до § 1 статті 16 УМВС відповідає за правильність таких відомостей. Тому переклад документа, який був складений у процесі міжнародного перевезення відповідно до спеціального порядку, не може бути підставою для перекладення на позивача відповідальності за мову первинного документа.

Доводи апелянта щодо безпідставності покладення на нього витрат на переклад документів також є необґрунтованими.

Відповідно до статті 123 ГПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, належать до судових витрат, а згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати розподіляються між сторонами з урахуванням результатів розгляду спору.

У цьому випадку необхідність перекладу документів була безпосередньо пов`язана з розглядом справи та необхідністю дослідження доказів, на яких ґрунтувалися позовні вимоги. Витрати на переклад були фактично понесені позивачем, пов`язані з розглядом цієї справи та, як встановлено судом, підлягали компенсації за рахунок відповідача як сторони, з якої стягнуто спірний штраф.

Посилання апелянта на те, що позивач нібито міг оформити документи українською мовою, не спростовує необхідності та обґрунтованості понесених витрат, оскільки такі документи складалися в межах міжнародного залізничного перевезення відповідно до спеціального порядку, а не створювалися позивачем виключно для цілей майбутнього судового спору.

Крім того, саме відповідач як відправник відповідав за відомості, зазначені у накладній, правильність яких стала предметом спору. Отже, причинного зв`язку між понесеними витратами на переклад та будь-якими неправомірними діями позивача апелянтом не доведено.

Таким чином, суд першої інстанції мав правові підстави для віднесення понесених позивачем витрат на переклад до судових витрат та покладення їх на відповідача відповідно до результатів розгляду спору.

Враховуючи все вищевикладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права, та з дотриманням норм процесуального права.

Судові витрати.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Суха Балка" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1008/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2026 у справі № 904/1008/26- залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА

Суддя О. І. КУЧЕРЕНКО