Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №904/379/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/379/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Стефанів Т. В.,

суддів: Демчини Т. Ю., Кошлі А. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі № 904/379/26 (суддя Горохов І. С., повне рішення складено 29.05.2026)

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б

до відповідача Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, 49005, м. Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, буд. 21А

про стягнення 63487,13 грн,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення заборгованості за договором № 4053/25 від 14.03.2025 в розмірі 63487,13 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 57 038,23 грн, пеня в розмірі 3002,74 грн, штраф у розмірі 3446,16 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 справу № 904/379/26 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до відповідача Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення заборгованості за договором № 4053/25 від 14.03.2025 в розмірі 63 487,13 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 57 038,23 грн, пеня в розмірі 3002,74 грн, штраф у розмірі 3446,16 грн, направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

Позов заявлено з наступних підстав: між сторонами у справі було укладено договір щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, переданого за договором оренди. За період часу з серпня по грудень 2025 року відповідачем не відшкодовано за весь комплекс послуг з обслуговування будинку, що призвело до утворення заборгованості. Відмову від оплати заборгованості, відповідач пояснює відсутністю точного розміру відшкодування витрат у договорі. Балансоутримувач щомісяця інформував орендаря про необхідність оплати поточних нарахувань та погашення заборгованості. Просить стягнути суму заборгованості та нараховані штрафні санкції.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі №904/379/26 позов задоволено частково.

Стягнуто з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заборгованість у сумі 57 038,23 грн (п`ятдесят сім тисяч тридцять вісім грн 23 коп.), пеню у сумі 2550,27 грн (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят гривень 00 коп.), штраф у сумі 3446,16 грн (три тисячі чотириста сорок шість грн 16 коп.).

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судовий збір у розмірі 2643,43 грн (дві тисячі шістсот сорок три гривні 43 коп.).

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 14.03.2025 між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області (балансоутримувач) та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса), яке з 31.12.2025 перейменоване у Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 №517, укладено договір №4053/25 щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, переданого за договором оренди, за умовами якого (п. 1.2, 2.2, 2.3) орендар зобов`язався відшкодовувати балансоутримувачу витрати на технічне обслуговування пожежної сигналізації, охорону будівлі, прибирання приміщень та прибудинкової території, відведення стічних вод, дезінфекцію і дератизацію, сплату земельного податку - пропорційно до займаної площі; витрати на постачання та розподіл електроенергії - виходячи з номінальної потужності встановлених електроприладів; витрати на водопостачання, водовідведення, збір і вивезення ТПВ - пропорційно до фактичної чисельності працівників. Договір застосовується до правовідносин, що виникли з 01.01.2025, а його ціна на 2025 рік згідно з п. 3.1, 8.1 становить 210 000,77 грн і складається з планового розрахунку витрат на обслуговування та утримання будівлі.

Підставою для розрахунків згідно з п. 2.1 договору є рахунки балансоутримувача та щомісячні акти приймання-передачі виконаних робіт, оплата за якими відповідно до п. 2.4 договору здійснюється орендарем не пізніше 28 числа місяця, наступного за розрахунковим, а балансоутримувач на виконання п. 4.1.1 договору забезпечує щомісячне виконання комплексу робіт та розраховує витрати на підставі рахунків постачальників комунальних послуг.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025 у справі №904/5617/25 з відповідача на користь позивача вже стягувалась заборгованість, пеня та штраф за частково не відшкодовані витрати за березень - липень 2025 року; вказане рішення набрало законної сили. Судом враховано, що 22.04.2025 та 19.08.2025 сторонами укладено додаткові угоди №1 та №2 до договору №4053/25, якими послідовно скориговано ціну договору (спочатку збільшено на 3346,21 грн без ПДВ до 213 346,98 грн, а згодом зменшено на 13 075,27 грн без ПДВ до 200 271,71 грн без ПДВ), викладено в новій редакції порядок визначення розміру відшкодування за напрямами послуг, а також установлено (п. 3.2 у редакції додаткової угоди №2), що рахунок-акт, щодо якого орендар протягом 10 робочих днів не надав вмотивованої письмової відмови, вважається підписаним, а послуги - спожитими орендарем у повному обсязі та такими, що підлягають відшкодуванню, зі сплатою штрафних санкцій з дня, наступного за останнім днем граничного строку оплати.

За період з серпня по грудень 2025 року відповідачем не відшкодовано витрати за комплекс послуг з обслуговування будівлі на загальну суму 49 230,92 грн, що підтверджується рахунками-актами №8-заг за серпень (8204,01 грн), №9-заг за вересень (5891,63 грн), №10-заг за жовтень (12 354,24 грн), №11-заг за листопад (22 781,04 грн) та №12-заг за грудень (7807,31 грн) 2025 року, які були надіслані на адресу відповідача листами від 15.09.2025, 13.10.2025, 10.11.2025 та 11.12.2025, проте відповідачем не підписані та вмотивованих заперечень щодо них у встановлений строк надано не було, у зв`язку з чим, відповідно до умов додаткової угоди №2, такі рахунки-акти вважаються підписаними, а послуги - спожитими в повному обсязі. Судом також враховано, що відповідно до п. 3.1, 3.3 договору його ціна є плановою, а відшкодуванню підлягають фактичні щомісячні витрати, розмір яких не перевищує узгодженої річної ціни договору, та що відмова Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області в реєстрації додаткової угоди №2 не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку відшкодовувати витрати балансоутримувача.

З огляду на часткову оплату, здійснену відповідачем, судом установлено, що на час вирішення спору сума заборгованості становить 57 038,23 грн, а відповідачем не надано доказів виконання умов договору в повному обсязі та доказів, що спростовують доводи позивача. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення основного боргу в зазначеному розмірі.

Стосовно нарахованих позивачем пені у розмірі 3002,74 грн та штрафу у розмірі 3446,16 грн за невиконання умов договору (п. 6.4 договору, яким передбачено пеню 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення та додатковий штраф 7% у разі прострочення понад 30 днів) суд, здійснивши перевірку розрахунку пені з урахуванням вимог ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 3 ст. 549 ЦК України щодо обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановив, що розрахунок позивача виконаний неправильно, та визначив, що фактичний розмір пені, який підлягає стягненню, становить 2550,27 грн, тоді як розмір штрафу (3446,16 грн) визначено позивачем правильно.

Отже, суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 11, 509, 525, 526, 528, 549, 550, 599, 610, 611, 612, 617, 629, 901, 903 ЦК України та оцінивши подані сторонами докази за правилами ст. 73, 74, 76 ГПК України, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 57 038,23 грн, пені у розмірі 2550,27 грн та штрафу у розмірі 3446,16 грн, відхиливши заперечення відповідача як безпідставні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі № 904/379/26, у якій просить дане рішення скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення коштів - відмовити. Розгляд справи проводити за участі уповноваженої особи Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення повністю та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, з огляду на такі доводи.

Щодо фактичних обставин справи апелянт зазначає, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна від 04.07.2024 №12/1-4053/д, а також договір №4053/25 від 14.03.2025 щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, до якого відповідно до п. 8.6 договору невід`ємною частиною додається плановий розрахунок витрат з визначенням вартості кожної послуги помісячно протягом 2025 року (Додаток №1). Апелянт вказує, що протягом січня - червня 2025 року здійснював оплату за договором сумлінно, однак при опрацюванні рахунків та актів за березень 2025 року виявив невідповідність застосованих тарифів умовам договору (Плановому розрахунку за Додатком №1), а надалі аналогічні невідповідності тарифів виявлялися й у наступних рахунках-актах, що, на думку апелянта, є порушенням бюджетного законодавства у випадку направлення відповідних платіжних доручень до органу Казначейства, а тому й спричинило неможливість подальшого належного виконання зобов`язань. Апелянт наголошує, що зміст норм ст. 526 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, на які послався суд першої інстанції, не може застосовуватися до спірних правовідносин з огляду на п. 8.6 договору, яким прямо погоджено плановий розрахунок вартості послуг помісячно, а позивачем, у свою чергу, не було дотримано п. 4.1.2 договору щодо обов`язку своєчасно інформувати орендаря про зміну тарифів. Апелянт зазначає, що з посиланням на ст. 632, п. 8.2 договору неодноразово звертався до позивача з пропозиціями підписати додаткову угоду для приведення тарифів і обсягів послуг у відповідність до фактичних показників, однак позивач відмовлявся від підписання або пропонував погашати заборгованість без внесення відповідних змін до договору.

Щодо обов`язковості дотримання вимог бюджетного законодавства апелянт, посилаючись на ст. 19 Конституції України, Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, ст. 43, 48, 116, 117, 118 Бюджетного кодексу України та Порядок казначейського обслуговування державного бюджету за витратами №1407, стверджує, що як бюджетна установа може здійснювати платежі лише за наявності зареєстрованих бюджетних зобов`язань, а надані позивачем рахунки-акти, тарифи в яких не відповідали умовам договору, не могли бути прийняті до оплати без внесення відповідних змін до бюджетних зобов`язань. З огляду на це, з посиланням також на ст. 638, ч. 1 ст. 653 ЦК України, апелянт вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо додаткової угоди №2 апелянт зазначає, що вона була підписана 19.08.2025, тобто після тривалого періоду безрезультатних спроб внести зміни до договору, зі зменшенням ціни договору на 13 075,27 грн, однак підготовлений на її підставі проєкт додаткової угоди, поданий на попередню реєстрацію до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, отримав відмову в реєстрації у зв`язку з невідповідністю вимогам Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань №309, а сам проєкт містив лише загальний плановий розмір витрат за липень - грудень 2025 року. З посиланням на ч. 1, 4 ст. 23, ч. 2, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відмова в реєстрації додаткової угоди №2 не звільняє відповідача від обов`язку відшкодування витрат, а також вважає помилковим застосування судом ст. 617 ЦК України, оскільки, на переконання апелянта, ним вжито всіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання, що відповідно до ст. 614 ЦК України є підставою для визнання його невинуватим у простроченні, а прострочення виникло виключно з незалежних від відповідача обставин - через відмову позивача належним чином оформити зміну тарифів. З цих підстав апелянт вважає позовні вимоги, зокрема в частині стягнення пені та штрафу, безпідставними.

Окремим доводом апелянт наводить обґрунтування повноважень підписанта апеляційної скарги, зазначаючи, що головний спеціаліст відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги у Запорізькій області Островська К. О., призначена наказом від 14.01.2026 №381к та внесена як підписант до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, відповідно до Положення про відділ та Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України наділена повноваженнями на самопредставництво інтересів управління в судах України у розумінні ст. 56 ГПК України, включаючи право на оскарження судових рішень.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи, а апеляційну скаргу відповідача - безпідставною, такою, що не відповідає нормам права та фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

По-перше, щодо наявності договірних відносин і підстав для стягнення заборгованості, позивач зазначає, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, балансоутримувачем та орендарем укладено договір оренди нерухомого майна від 04.07.2024 №12/1-4053/д, на виконання п. 6.5 якого між позивачем та відповідачем укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна від 14.03.2025 №4053/25. Позивач наголошує, що відповідно до п. 3.1, 3.3 договору №4053/25 його ціна є плановою і складається з планового розрахунку витрат, а відшкодуванню підлягають щомісячні фактичні витрати, а тому договір об`єктивно не міг і не може містити повного та вичерпного розрахунку сум витрат на 2025 рік наперед, оскільки такий розрахунок залежить від обсягів фактичного споживання комунальних послуг. З цією метою, за ініціативою самого відповідача (лист від 01.04.2025 №170/11), була підписана додаткова угода №1 від 22.04.2025, а надалі, з огляду на відмову відповідача оплачувати суми, що відрізняються від зазначених у договорі, та для уникнення фіксування в договорі точної щомісячної вартості комунальних послуг, які неможливо визначити наперед, за пропозицією самого відповідача (лист від 06.08.2025 №32661/15.3-08) сторонами укладено додаткову угоду №2 від 19.08.2025, дія якої відповідно до п. 13 поширена на період з 01.07.2025. Таким чином, на переконання позивача, договірні відносини між сторонами були належним чином врегульовані, однак за період з серпня по грудень 2025 року відповідачем не відшкодовано витрат на загальну суму 57 038,23 грн (за серпень - 8204,01 грн, вересень - 5891,63 грн, жовтень - 12 354,24 грн, листопад - 22 781,04 грн, грудень - 7807,31 грн), що, з посиланням на ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, і стало підставою звернення до суду, а оскільки відповідачем не доведено вжиття належних заходів щодо погашення заборгованості, позивачем правомірно нараховано пеню та штраф.

По-друге, щодо доводів апелянта про неповідомлення про зміну тарифів, позивач заперечує, що здійснював щомісячне інформування відповідача про розмір тарифів за спожиті послуги шляхом зазначення відповідних тарифів у рахунках-актах, які вручалися відповідачу щомісячно, отримання яких підтверджено долученими до позову поштовими повідомленнями. Позивач наголошує, що договором №4053/25 не передбачено конкретного строку такого інформування чи обов`язку надання окремих підтверджувальних документів, а тому вважає, що виконав свій обов`язок з повідомлення в момент виставлення щомісячного рахунку.

По-третє, щодо доводів апелянта про неможливість оплати рахунків-актів без реєстрації додаткової угоди №2 в органах Державної казначейської служби, позивач підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відмова Головного управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області в реєстрації додаткової угоди №2 не може бути належною підставою для звільнення відповідача від виконання зобов`язання за договором. З посиланням на ст. 638, 629 ЦК України позивач зазначає, що договір є обов`язковим для сторін з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов, а відповідно до ч. 1, 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються з моменту досягнення домовленості про таку зміну, тобто додаткова угода №2 стала обов`язковою для сторін з дня її підписання, а законодавство не містить застережень щодо реєстрації зобов`язання в органах Державної казначейської служби як передумови для виконання договірного зобов`язання. Позивач також зазначає, що підписанням додаткової угоди №2 сторони, навпаки, узгодили закріплення грошових зобов`язань у формі, що максимально відповідає вимогам Бюджетного кодексу України, Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Мінфіну №1407, та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань, затвердженого наказом Мінфіну №309, встановивши загальну ціну договору на період з 01.01.2025 по 31.12.2025 у розмірі 210 000,77 грн, яка складається із зафіксованого на підставі фактичного споживання розміру витрат за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 (Додаток №1 до угоди №2) та планового розрахунку комунальних послуг за період з 01.07.2025 по 31.12.2025 (Додаток №2 до угоди №2), при цьому сума виставлених протягом серпня - грудня 2025 року рахунків-актів перебуває в межах затвердженої ціни договору, що, на переконання позивача, підтверджує саму можливість проведення відповідних платежів через органи Державної казначейської служби. Позивач також звертає увагу, що факт неможливості реєстрації додаткової угоди №2 в органах Казначейства не підтверджений відповідачем документально, а попередній розгляд документів взагалі не передбачений наказами Мінфіну №309 та №1407, у зв`язку з чим відповідачем не надано доказів вжиття заходів для повного виконання зобов`язання за договором щодо оплати спожитих послуг з серпня по грудень 2025 року, а звільнення від взятих за договором зобов`язань з підстав відсутності реєстрації додаткової угоди в органах Державної казначейської служби чинним законодавством не передбачено.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Стефанів Т. В., судді: Демчина Т. Ю., Кошля А. О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду доказів оплати судового збору, у розмірі 3993,60 грн.

На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі № 904/379/26. Розгляд справи призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

14.03.2025 між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області (балансоутримувач) та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса), яке з 31.12.205 перейменоване в Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України на виконання постанови кабінету Міністрів України від 06.05.2025 № 517 "Деякі питання міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції" укладено договір № 4053/25 щодо відшкодування витрат балансотуримувача на утримання орендованого майна, переданого за договором оренди.

Сторонами у пунктах 1.2., 2.2., 2.3. договору № 4053/25 погоджено, що орендар зобов`язується відшкодувати балансоутримувачу:

- витрати, пов`язані з технічним обслуговуванням системи автоматичної пожежної сигналізації, охороною будівлі, прибиранням приміщень загального користування та прибудинкової території, відведенням стічних вод, дезінфекцією і дератизацією, сплатою земельного податку - пропорційно до займаної площі будівлі;

- витрати, пов`язані з постачанням електроенергії, реактивної електроенергії, розподілом електроенергії - виходячи з номінальної потужності встановлених електроприладів;

- витрати, пов`язані з водопостачанням та водовідведенням, витрати, пов`язані із збором, вивезенням та захороненням ТПВ - пропорційно до фактичної чисельності працівників.

Договір № 4053/25 застосовується до правовідносин що виникли з 01.01.2025, ціна договору № 4053/25 на 2025 рік становить 210 000,77 грн та складається з планового розрахунку витрат, пов`язаних з обслуговуванням: та утриманням будівлі (п. 3.1., п. 8.1. договору № 4053/25).

Відповідно до п. 2.1. договору № 4053/25 підставою для проведення розрахунків є рахунки балансоутримувача та акти приймання-передачі виконаних робіт з надання комплексу робіт (акти), які подаються орендарю щомісячно. Оплата за виконання всього комплексу витрат, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі здійснюється орендарем не пізніше 28-го числа кожного місяця, наступного за розрахунковим (п. 2.4. договору № 4053/25).

На виконання п. 4.1.1 договору № 4053/25 балансоутримувач забезпечує щомісячне виконання всього комплексу робіт, послуг пов`язаних з обслуговуванням та утриманням, розраховує витрати відшкодування на підставі відповідних рахунків водопостачальних, електропостачальних та інших організацій, з якими балансоутримувачем укладено договори.

Балансоутримувачем розраховану частину фактичних витрат, що підлягають відшкодуванню орендарем, надано рахунки та акти відшкодування витрат з надання комплексу послуг, пов`язаних з утриманням орендованого приміщення за адресою: смт Новомиколаївка, вул. Івана Клевчука, 95 за січень - листопад 2025 року.

Витрати за період березень - липень 2025 року відшкодовано орендарем частково, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2025 у справі № 904/5617/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Дніпропетровська область, м. Дніпро на користь Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області, Запорізька область, м. Запоріжжя 47 087,92 грн основна заборгованість, 4479,36 грн пеня, 3296,15 грн штраф, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2389,94 грн. Рішення набрало законної сили, видано відповідний наказ.

22.04.2025 між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору № 4053/25/41 від 24.02.2025 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Сторони домовилися про наступне:

- п. 1 у зв`язку із зміною тарифів на постачання комунальних послуг та коригування об`ємів наданих послуг у відповідності до фактичних величин. Сторони дійшли згоди збільшити ціну договору на 3346,21 грн без ПДВ.

- п. 2 викласти п. 3.1 Розділу 3 "Ціна договору" договору в новій редакції: ціна договору у 2025 році складається з планового розрахунку витрат пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі (додаток № 1) становить 213346,98 грн без ПДВ, з можливістю коригування у відповідності до фактично наданих послуг та складається за напрямами (було визначено вартість послуг з електропостачання, водопостачання, водовідведення, електроопалення, послуги з технічного обслуговування системи автоматичної пожежної сигналізації, послуги охорони приміщення, послуги прибирання приміщення, послуги прибирання прибудинкової території, послуги з абонентського обслуговування водопостачання та водовідведення, водовідведення стічних вод, що потрапляють у системи централізованого водовідведення у період дощів а сніготанення).

19.08.2025 між сторонами підписано додаткову угоду № 2 до договору № 4053/25 від 14.03.2025 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Сторони дійшли згоди про наступне:

- п. 1 у зв`язку із зміною тарифів на постачання комунальних послуг та коригування об`ємів надання послуг у відповідності до фактичних величин, сторони дійшли згоди зменшити ціну договору на 13 075,27 грн без ПДВ;

- п. 2 викласти п. 3.1 Розділу 3 "Ціна договору" договору у новій редакції: 3.1 ціна договору у 2025 році становить 200271,71 грн без ПДВ, з можливістю коригування у відповідності до фактично наданих послуг та складається за напрямками (сторонами погоджено ціну за наступні послуги: постачання електроенергії та послуги з розподілу електроенергії, послуги з водопостачання, послуги з електропостачання, послуги з електроопалення, послуги з технічного обслуговування системи автоматичної пожежної сигналізації, послуги охорони приміщення, послуги з управління побутовими відходами, послуги з прибирання приміщення, послуги прибирання прибудинкової території, послуги з абонентського обслуговування водопостачання та водовідведення, водовідведення стічних вод, що потрапляють у системи централізованого водовідведення у період дощів та сніготанення).

Розрахунок витрат, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі у січні - червні 2025 року визначаються на підставі розрахунку витрат пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі (додаток № 1).

Розрахунок витрат, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі у липні - грудні 2025 року визначається на підставі розрахунку про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна, надання комунальних послуг (додаток 2).

- п. 3. викласти пункт 3.2. Розділу 3 "Ціна договору" в наступній редакції: " 3.2. відшкодування за спожиті послуги проводиться на підставі наданого балансоутримувачем рахунка-акта про відшкодування витрат з надання комплексу послуг, пов`язаних з утриманням орендованого приміщення (рахунок - акт), який складається за зразком, наведеним у додатку 3 до цього договору.

Рахунок - акт надається щомісячно у двох примірниках. Рахунок - акт за грудень 2025 року надається орендарю не пізніше 19 грудня відповідно до фактичних обсягів споживання за грудень 2025 року.

Орендар зобов`язується впродовж 10 робочих днів (за грудень - до кінця грудня) з дати отримання рахунка-акта підписати та повернути один його примірник або надати вмотивовану письмову відмову. Датою отримання орендарем рахунка-акта є дата, зазначена орендаря на листі балансоутримувача (у випадку нарочного вручення) або дата, зазначена поштовому повідомленні або відбитку (у випадку поштового відправлення).

У разі надання орендарем вмотивованої письмової відмови від підписання рахунку - акта, балансоутримувач розглядає її у двадцятиденний строк із дня отримання такої відмови.

У разі відсутності вмотивованої письмової відмови орендаря від підписання рахунка-акта, після спливу строку, передбаченого цим пунктом, рахунок-акт вважається таким, що підписаний, послуги за договором спожиті орендарем в повному обсязі та підлягають відшкодуванню".

У такому випадку штрафні санкції нараховуються з дня, наступного за останнім днем, у якому мала бути внесена оплата на рахунок балансоутримувача відповідно до п. 2.4. договору".

- п. 4 доповнити Розділ 3 "Ціна договору" пунктом 3.4. наступного змісту: " 3.4. при зміні тарифів або збільшенні (зменшенні) обсягів фактично спожитих послуг, що призводить до збільшення (зменшення) суми, зазначеної у пункті 3.1. договору, по завершенню календарного року ця сума підлягає коригуванню шляхом укладання відповідної додаткової угоди".

- п. 5 внести зміни та викласти у новій редакції "Розрахунок відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна на 2025 рік (01.01,2025-30.06.2025)" (додаток № 1 до договору).

- п. 6 доповнити договір додатком 2 - "Розрахунок про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна, надання комунальних послуг у липні - грудні 2025 року", додатком 3 "Рахунок-Акт про відшкодування витрат з надання комплексу послуг, пов`язаних з утриманням орендованого приміщення", додатком 4 - "Обсяги споживання електроенергії (від заявленої потужності приладів)".

За період з серпня по грудень 2025 року відповідачем не відшкодовані витрати за весь комплекс послуг з обслуговування будинку, які складають 49 230,92 грн, у тому числі заборгованість: рахунок - акт № 8-заг за серпень 2025 року на суму 8204,01 грн; рахунок - акт № 9-заг за вересень 2025 року на суму 5891,63 грн; рахунок - акт за жовтень 2025 року № 10-заг на суму 12 354,24 грн; рахунок-акт № 11-заг за листопад 2025 року на суму 22 781,04 грн; рахунок-акт № 12-заг за грудень 2025 року на суму 7807,31 грн.

Вказані акти рахунки надіслані на адресу відповідача листами від 15.09.2025, від 13.10.2025, від 10.11.2025, від 11.12.2025.

Рахунки-акти не підписані відповідачем.

З урахуванням умов п. п. 3.1, 3.3 договору № 4053/25 ціна договору є плановою, а відшкодуванню підлягають щомісячні фактичні витрати.

Також, у п. 3.3. договору № 4053/25 сторони визначили, що фактичний обсяг витрат може відрізнятися від планового, відшкодуванню підлягають фактичні витрати, які визначаються відповідно до умов договору № 4053/25.

На момент укладання у договорі № 4053/25 узгоджено та підписано плановий розрахунок відшкодування витрат на оплату послуг за постачання електроенергії, послуг з розподілу електроенергії, електроопалення, водопостачання та водовідведення, оскільки відсутня можливість визначення цих витрат наперед. Розмір фактичних витрат, що підлягають відшкодуванню, не перевищують узгоджену річну ціну у п. 3.1. договору № 4053/25.

З урахуванням умов додаткової угоди № 2 до договору, оскільки відповідачем не надано вмотивованих заперечень щодо рахунків - актів протягом 10 робочих днів, виставлених позивачем, такі рахунки-акти вважаються такими, що підписані, послуги за договором спожиті орендарем в повному обсязі та підлягають відшкодуванню.

Відповідачем проведено часткову оплату за надані послуги.

На час вирішення спору в суді сума заборгованості становить 57 038,23 грн.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі про стягнення з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України заборгованості у сумі 57 038,23 грн, пеню у сумі 2550,27 грн, штраф у сумі 3446,16 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі №904/379/26, яким позов задоволено частково, стягнуто з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області заборгованість у сумі 57 038,23 грн, пеню у сумі 2550,27 грн, штраф у сумі 3446,16 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає оскаржуване рішення законним і обґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а саме з договорів та інших правочинів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами за нормами ст.629 Цивільного кодексу України. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України.

В силу положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 617 ЦК України передбачає що, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Внаслідок не виконання відповідачем умов договору № 4053/25 позивачем правомірно заявлено до стягнення суму боргу в розмірі 57 038,23 грн.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 3002,74 грн та штраф 3446,16 грн за невиконання умов договору.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Колегія суддів, констатує що доводи апелянта фактично зводяться до того, що невиконання ним грошового зобов`язання за договором № 4053/25 від 14.03.2025 було зумовлене невідповідністю виставлених балансоутримувачем рахунків-актів умовам договору, необхідністю внесення змін до договору та неможливістю проведення відповідних платежів органами Державної казначейської служби України.

Водночас такі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо наявності у відповідача обов`язку з відшкодування витрат балансоутримувача та факту його неналежного виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір № 4053/25 від 14.03.2025 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.

При цьому пунктом 8.6 договору № 4053/25 передбачено, що плановий розрахунок витрат, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі, є невід`ємною частиною договору.

Разом з тим сам договір передбачав можливість коригування вартості відповідних витрат залежно від фактично наданих послуг. Тому саме по собі перевищення або зміна фактичних показників порівняно з плановими не свідчить про припинення чи відсутність у відповідача обов`язку компенсувати фактично понесені та документально підтверджені балансоутримувачем витрати.

Більше того, апелянт не заперечує самого факту користування орендованим майном, отримання відповідних комунальних та інших послуг, пов`язаних з утриманням цього майна, а також не доводить, що відповідні послуги фактично не надавалися або що витрати балансоутримувача були понесені безпідставно.

Отже, посилання апелянта виключно на невідповідність окремих тарифів чи показників плановому розрахунку саме по собі не є підставою для повного звільнення його від виконання грошового зобов`язання.

Не може бути прийнятий і довід апелянта про те, що здійснення оплати було неможливим до внесення відповідних змін до договору.

Дійсно, відповідно до статті 632 ЦК України ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, а її зміна після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Водночас у цій справі судом встановлено, що сторони вже погодили порядок визначення та коригування витрат, пов`язаних з утриманням орендованого майна, а договір передбачав можливість коригування відповідних витрат відповідно до фактично наданих послуг.

Саме по собі неналежне або несвоєчасне оформлення сторонами додаткової угоди не припиняє основного зобов`язання відповідача компенсувати витрати, які виникли у зв`язку з користуванням ним орендованим майном та фактичним отриманням відповідних послуг.

При цьому апелянтом не доведено, що сторони погодили умову, відповідно до якої до моменту підписання додаткової угоди та її реєстрації в органах Казначейства обов`язок відповідача з оплати фактично наданих послуг не виникає.

Такої умови договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна № 4053/25 від 14.03.2025 не містить.

Тому наведене апелянтом тлумачення умов договору фактично означало б можливість однієї сторони уникнути виконання вже існуючого грошового зобов`язання шляхом посилання на необхідність подальшого документального оформлення його розміру, що суперечить принципам обов`язковості договору та належного виконання зобов`язань.

Особливої оцінки потребують доводи апелянта про те, що як бюджетна установа він може здійснювати платежі виключно в межах зареєстрованих бюджетних зобов`язань, а тому відмова органу Казначейства у реєстрації додаткової угоди № 2 унеможливлювала здійснення спірних платежів.

Колегія суддів зазначає, що наведені обставини можуть мати значення для внутрішніх бюджетних та казначейських правовідносин відповідача, однак не змінюють його цивільно-правових обов`язків перед контрагентом за укладеним договором.

Відповідач, вступаючи у договірні відносини, набув статусу сторони цивільно-правового зобов`язання та був зобов`язаний виконувати його належним чином.

При цьому норми Бюджетного кодексу України, на які посилається апелянт, регулюють порядок планування, взяття, реєстрації та виконання бюджетних зобов`язань, а також взаємовідносини розпорядника бюджетних коштів з органами Казначейства.

Вони не припиняють та не скасовують цивільно-правове зобов`язання, яке виникло у відповідача перед позивачем на підставі договору.

Інше тлумачення фактично призводило б до покладення на контрагента бюджетної установи ризику недотримання останньою бюджетних процедур.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів.

Проте наведена норма не встановлює, що таке зобов`язання припиняється у цивільно-правовому розумінні або що контрагент втрачає право вимагати його виконання.

Отже, посилання апелянта на приписи Бюджетного кодексу України не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості, яка виникла внаслідок фактичного виконання позивачем своїх договірних обов`язків.

Також безпідставним є посилання апелянта на відмову органу Казначейства у реєстрації додаткової угоди № 2 як на обставину, що звільняє його від виконання основного зобов`язання.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, така відмова сама по собі не свідчить про відсутність факту надання відповідних послуг, понесення балансоутримувачем витрат або припинення договірного зобов`язання відповідача.

Орган Казначейства при здійсненні своїх повноважень перевіряє бюджетні документи та відповідність платежів вимогам бюджетного законодавства. При цьому Казначейство не є стороною договору № 4053/25 і не вирішує питання щодо наявності чи відсутності цивільного зобов`язання між позивачем та відповідачем.

Тому відмова у реєстрації додаткової угоди № 2 не може автоматично означати, що відповідач не отримував послуг або не повинен відшкодовувати відповідні витрати.

Більше того, апелянт не довів, що саме позивач створив непереборні перешкоди для виконання договору або що відмова Казначейства була наслідком протиправних дій позивача.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно врахував додаткову угоду № 2, також не спростовує правильності висновків суду.

Відповідно до умов договору, якщо відповідач у встановлений договором строк не надав мотивованих заперечень щодо виставленого рахунку-акта, такий документ вважається погодженим.

Якщо суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав у визначений договором строк належних мотивованих заперечень щодо конкретних рахунків-актів, то подальше посилання на загальні зауваження щодо необхідності внесення змін до договору не спростовує факту ненадання конкретних заперечень у передбаченому договором порядку.

При цьому сам апелянт підтверджує, що ним фактично вчинялися дії щодо узгодження розміру відповідних витрат, що, навпаки, свідчить про визнання ним існування відповідних договірних правовідносин та необхідності врегулювання розміру платежів, а не про відсутність самого обов`язку з відшкодування витрат.

Посилання апелянта на статтю 617 ЦК України є юридично неспроможним.

Стаття 617 ЦК України регулює звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання у разі доведення випадку або непереборної сили.

Однак у цій справі питання про наявність основного грошового зобов`язання та його невиконання є первинним.

Наявність бюджетних процедур, необхідність реєстрації бюджетних зобов`язань, а також відмова Казначейства у реєстрації додаткової угоди не є обставинами непереборної сили у розумінні статті 617 ЦК України.

Більше того, апелянт сам зазначає, що ним здійснювалися переговори з позивачем щодо внесення змін до договору, тобто фактично визнає існування договірного зобов`язання та необхідність його виконання.

Необґрунтованим є і посилання на статтю 614 ЦК України.

За змістом цієї норми особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, саме на відповідача покладається обов`язок довести відсутність своєї вини.

Проте сам факт направлення листів з пропозиціями внести зміни до договору не свідчить про вжиття всіх необхідних заходів для виконання вже існуючого грошового зобов`язання.

Відповідач не позбавлявся можливості належним чином виконати свої договірні обов`язки, зокрема шляхом своєчасного врегулювання з позивачем спірних питань щодо розміру витрат та забезпечення належного документального оформлення відповідних платежів.

При цьому внутрішня організація діяльності бюджетної установи, порядок погодження документів та взаємодія з органами Казначейства перебувають у сфері контролю самого відповідача і не можуть автоматично перекладатися на контрагента.

З огляду на встановлений факт порушення відповідачем грошового зобов`язання правомірними є також висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для застосування передбаченої договором відповідальності.

Пунктом 6.4 договору № 4053/25 встановлено, що у разі несвоєчасного відшкодування або відшкодування не в повному обсязі витрат, передбачених договором, орендар сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % відповідної вартості.

Водночас суд першої інстанції не прийняв розрахунок пені позивача у повному обсязі, а самостійно перевірив його та застосував обмеження, встановлені статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", визначивши пеню у розмірі 2 550,27 грн.

Розмір штрафу 3 446,16 грн судом першої інстанції визначено правильно.

Таким чином, суд першої інстанції не лише встановив факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, а й належним чином перевірив розмір заявленої до стягнення неустойки.

При цьому відповідно до статей 73, 74 ГПК України саме відповідач повинен був довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Однак належних і допустимих доказів погашення спірної заборгованості або відсутності обов`язку щодо її сплати відповідачем не надано.

Натомість доводи апеляційної скарги переважно стосуються причин, з яких відповідач вважав неможливим здійснення відповідних платежів через орган Казначейства.

Такі доводи не спростовують факту укладення договору; факту користування орендованим майном; факту отримання відповідних послуг; факту виникнення витрат балансоутримувача; наявності у відповідача обов`язку їх відшкодувати; факту невиконання відповідачем цього обов`язку.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив юридично значимі обставини та надав їм належну правову оцінку.

Щодо доводів апелянта про повноваження Островської Катерини Олексіївни діяти від імені Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України слід зазначити таке.

Відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу або іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), у тому числі через особу, яка має право діяти від імені юридичної особи в порядку самопредставництва.

Сам по собі факт перебування особи на посаді головного спеціаліста та наявність її як підписанта у ЄДР не є безумовним підтвердженням наявності всього обсягу процесуальних повноважень, якщо такі повноваження мають бути підтверджені відповідними положеннями про орган, структурний підрозділ, наказом про призначення та іншими документами.

Разом з тим у цій справі зазначене питання не впливає на правильність вирішення спору по суті, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено належність поданої апеляційної скарги та наявність документів, які підтверджують повноваження її підписанта, якщо такі документи долучені до матеріалів справи.

Відповідач не довів ані відсутності факту надання відповідних послуг, ані необґрунтованості понесених балансоутримувачем витрат, ані припинення чи зміни свого грошового зобов`язання, ані наявності обставин непереборної сили, які об`єктивно унеможливлювали його виконання.

Відмова органу Казначейства у реєстрації додаткової угоди № 2 також не припиняє та не змінює договірного зобов`язання відповідача перед позивачем, оскільки стосується порядку виконання бюджетних операцій відповідача, а не цивільно-правових підстав виникнення та існування його обов`язку.

Підстав для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність його висновків встановленим обставинам справи чи неправильне застосування норм матеріального або процесуального права колегія суддів не вбачає, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2025 у справі № 904/379/26 слід залишити без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі № 904/379/26 ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 ГПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі № 904/379/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 27.05.2026 у справі № 904/379/26 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т. В. СТЕФАНІВ

Суддя А. О. КОШЛЯ

Суддя Т. Ю. ДЕМЧИНА