Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №913/30/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Харків Справа № 913/30/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.

за участю представника Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та представника Головного управління Держгеокадастру у Луганській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (вх. №1536 Л/1) на рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.2026 (повний текст складено 22.06.2026) у справі № 913/30/26

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (вул. Малопідвальна, буд. 8, м. Київ, 01001)

до відповідачів:

1. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (вул. Хрещатик, буд.32-А, м. Київ, 01601)

2. Краснолуцької міської ради Луганської області (вул. Комуністична, буд. 33, м. Хрустальний, Луганська область, 94500)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, вул.Академіка Сахарова (буд.34, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76014)

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – позивач, ПАТ «Промінвестбанк») звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі – відповідач-1, Департамент) та Краснолуцької міської ради Луганської області (далі – відповідач-2, Краснолуцька міська рада) про визнання права власності ПАТ «Промінвестбанк» на наступне нерухоме майно:

- будівлю, яка складається з будівлі загальною площею 1231,70 кв.м., гаража, воріт, паркану, розташовану за адресою: вул. Ялтинська, буд. 4а, м. Хрустальний, Луганська область;

- земельну ділянку площею 0,1837 га, кадастровий номер 4411600000:08:014:0001, за адресою: вул. Ялтинська, буд.4а, м. Хрустальний, Луганська область.

Позов поданий на підставі ст.392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та обґрунтований тим, що зазначене нерухоме майно належить позивачу на праві власності, що підтверджується наступними правовстановлюючими документами: на будівлю - 1) рішенням виконкому Краснолуцької ради народних депутатів №544 від 31.12.1993 про затвердження акту державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об`єкта; 2) реєстраційним посвідченням, виданим міським бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Краснолуцької міської ради 10.07.1997; на земельну ділянку - 1) державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ №691797, виданим 14.08.2006 головою Краснолуцької міської ради народних депутатів Луганської області, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020640500006; 2) договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним банком з територіальною громадою міста Красний Луч 13.06.2006, посвідченим державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори Рожко Л,М., зареєстрований в реєстрі за №1-1769.

Однак, право власності позивача на вказане майно фактично не визнається відповідачами, про що свідчать прийняті, зокрема, органом державної реєстрації рішень рішення №82106201 від 28.11.2025 (відносно вказаної будівлі) та №81074093 від 29.09.2025, №82274714 від 09.12.2025 (відносно земельної ділянки) про відмову в проведенні реєстраційних дій, що порушує права позивача.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 23.02.2026 у справі №913/299/25 було вирішено роз`єднати позовні вимоги; позовну вимогу ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) та Краснолуцької міської ради Луганської області про визнання права власності ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,1837 га, кадастровий номер 4411600000:08:014:0001, за адресою: вул.Ялтинська, буд.4а, м.Хрустальний, Луганська область - вирішено виділити у самостійне провадження.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 10.06.2026 у позові Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Краснолуцької міської ради Луганської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, про визнання права власності ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на земельну ділянку площею 0,1837 га, кадастровий номер 4411600000:08:014:0001, яка розташована за адресою: вул. Ялтинська, буд. 4а, м. Хрустальний, Луганська область - відмовлено повністю. Витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем наявності передбачених ст. 392 ЦК України підстав для визнання права власності на спірну земельну ділянку, оскільки матеріали справи не містять доказів невизнання, оспорювання чи заперечення відповідачами права власності позивача, а відмова державного реєстратора у проведенні реєстраційних дій, зумовлена відсутністю необхідних відомостей у Державному земельному кадастрі, сама по собі не свідчить про існування спору про право. Крім того, позивач не посилався на втрату правовстановлюючих документів, а використання позову про визнання права власності виключно з метою отримання судового рішення як підстави для подальшої державної реєстрації права суд визнав неналежним способом захисту.

ПАТ «Промінвестбанк» з рішенням суду першої інстанції не погодилось. Звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний скасувати рішення господарського суду Луганської області від 10.06.2026 у справі №913/30/25 та ухвалити нове, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово інвестиційний банк” про визнання права власності на нерухоме майно: земельну ділянку з кадастровим номером 4411600000:08:014:0001 площею 0,1837 га, за адресою вул. Ялтинська 4а, м. Хрустальний, Луганської області задовільнити повністю.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність невизнання права власності банку. На думку апелянта, рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності на земельну ділянку є доказом того, що право банку фактично не визнається державою. При цьому скаржник наголошує, що відсутність оскарження рішень реєстратора в адміністративному порядку не означає відсутності приватноправового спору;

- позасудова державна реєстрація права власності наразі об`єктивно неможлива. Апелянт посилається на те, що земельна ділянка розташована на тимчасово окупованій території Луганської області, де доступ до Державного земельного кадастру обмежений, а внесення відповідних відомостей наразі неможливе. Водночас у Національній кадастровій системі наявна інформація про належність спірної земельної ділянки банку;

- позов про визнання права власності є єдиним ефективним способом захисту. За твердженням скаржника, він не може здійснити державну реєстрацію права з причин, які від нього не залежать, і водночас не має підстав для адміністративного оскарження дій реєстратора, оскільки визнає їх такими, що відповідають закону. Тому іншого способу усунення правової невизначеності, крім позову за ст. 392 ЦК України, банк не вбачає;

- у справі наявна перша передбачена ст. 392 ЦК України підстава - невизнання права власності іншою особою. Банк трактує відмову державного органу зареєструвати його право як фактичне невизнання права державою, хоча причина такої відмови є об`єктивною і не пов`язана з протиправною поведінкою реєстратора;

- неможливість підтвердження права державними органами через відсутність можливості внесення відомостей до ДЗК в умовах окупації можна прирівняти до ситуації втрати правовстановлюючих документів. При цьому сам скаржник визнає, що оригінал державного акта у банку фактично наявний;

- територіальна громада в особі Краснолуцької міської ради має власний інтерес у спірних правовідносинах, оскільки у випадку невизнання права банку саме територіальна громада потенційно може претендувати на це майно як на безхазяйне. Апелянт також посилається на практику, відповідно до якої відповідачем у справах про визнання права власності може бути особа, яка має власний інтерес щодо спірного майна;

- суд проігнорував такий стандарт доказування як «вірогідність доказів». На його думку, подані ним докази у сукупності є достатніми для висновку про існування права власності банку на земельну ділянку, а суд не надав їм належної оцінки відповідно до ст.79 ГПК України;

- відмова в позові є формальною та залишає банк у стані правової невизначеності. Суд констатував відсутність порушення чи невизнання права, однак фактично банк не може зареєструвати це право та реалізувати земельну ділянку у процедурі ліквідації. Саме тому скаржник вважає, що рішення не забезпечує ефективного захисту його права.

31.07.2026 від Головного управління Держгеокадастру у Луганській області надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останнє зазначає таке:

- відповідно до ч. 9 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про речові права на земельні ділянки, які виникли до 01.01.2013, вносяться до ДЗК із Державного реєстру земель, правовстановлюючих документів та книг їх реєстрації. Також наводиться порядок державної реєстрації земельної ділянки та документи, необхідні для її проведення;

- за відомостями Національної кадастрової системи за ПАТ «Промінвестбанк» враховується спірна земельна ділянка площею 0,1837 га, кадастровий номер 4411600000:08:014:0001, розташована у м. Хрустальному по вул. Ялтинській, 4-а. У системі зазначено, що вона належить банку на праві приватної власності, яке посвідчується державним актом серії ЯБ №691797 від 14.08.2006. Водночас відомості про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно відсутні;

- ГУ Держгеокадастру пояснює, що в умовах воєнного стану ведення ДЗК здійснюється з урахуванням спеціальних обмежень, установлених постановою КМУ №564 від 07.05.2022. Повноваження кадастрових реєстраторів щодо внесення та надання відомостей обмежені стосовно тимчасово окупованих територій. Уся територія Луганської області включена до переліку територій, на яких припинено доступ користувачів до Державного земельного кадастру. Саме ГУ Держгеокадастру користується відомостями ДЗК лише в режимі читання.

Тобто позиція ГУ Держгеокадастру по суті зводиться до того, що у Національній кадастровій системі є відомості, що спірна земельна ділянка належить ПАТ «Промінвестбанк» на праві приватної власності на підставі державного акта 2006 року, однак відомості про державну реєстрацію речового права відсутні, а внести необхідні відомості до ДЗК зараз неможливо через правовий режим тимчасово окупованої території.

Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.

У судове засідання від 24.08.2026 з`явився представник Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та представник Головного управління Держгеокадастру у Луганській області. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

Відповідно до даних статуту Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (в новій редакції) банк створений рішенням установчих зборів засновників від 28.04.1992 та зареєстрований Національним банком України 26.08.1992 за реєстраційним №125 із найменуванням «Український акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», скорочене найменування «Промінвестбанк України».

Відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів банку від 21.05.2009 (протокол №25) статут банку затверджено в новій редакції, розробленій згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства», найменування банку змінене на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (п.1 статуту банку).

Як свідчать матеріали справи, триває процедура ліквідації ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

25.02.2022 правління Національного банку України прийняло рішення №90-рш/БТ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», а Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - рішення №130 від 25.02.2022 про початок процедури ліквідації Банку строком з 25.02.2022 до 24.02.2025 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.11.2024 №1162 «Про деякі питання здійснення ліквідації ПАТ «Промінвестбанк» строк управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів продовжено на строк дії воєнного стану та 6 місяців з дати припинення чи скасування дії воєнного стану в Україні, повноваження ліквідатора ПАТ «Промінвестбанк» продовжено до моменту внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У звіті про оцінку активів ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», що включають 519 од. нерухомого майна, том 1 у зведеній таблиці документу зазначено майно:

- з інвентарним номером 86463 – земельна ділянка площею 0,1837 га за адресою: м.Красний Луч, вул.Ялтинська, буд.4а; площа ділянки – 0,1837 га; цільове призначення земельної ділянки – для комерційного використання; кадастровий номер земельної ділянки – 4411600000:08:014:0001; ринкова вартість, без ПДВ – 206'300 грн 00 коп. (на стор.27 документу);

- з інвентарним номером 86457 - будівля (будівля, гараж) за адресою: м.Красний Луч, вул.Ялтинська, буд.4а, дата вводу в експлуатацію – 17.05.1994, загальна площа – 1231,7 м.кв., ринкова вартість станом на дату оцінки 01.04.2022 без ПДВ – 2'866'120 грн (на стор.22 документу).

У відповідності до постанови Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей» від 12.05.2016 №1351-VIII місто Красний Луч Луганської області було перейменовано на місто Хрустальний.

Позивач зазначає, що він є власником вказаної земельної ділянки кадастровий номер 4411600000:08:014:0001, площею 0,1837 га, яка знаходиться за адресою: вул.Ялтинська, буд.4а, м.Хрустальний, Луганська область, та належить, як вказує позивач, йому на праві власності, та на якій розташовується будівля загальною площею 1231,70 кв.м., гараж, ворота, паркан, які також належать позивачу на праві власності згідно рішення виконкому Краснолуцької міської ради народних депутатів №544 від 31.12.1993 «Про затвердження акту державної комісії про приймання в експлуатацію будівлі Промінвестбанку на 50 співробітників по вул.Ялтинській» та реєстраційного посвідчення на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, виданого міським бюро технічної інвентаризації виконавчого комітету Краснолуцької міської ради від 10.07.1997, записано в реєстрову книгу №1 за реєстровим №93.

Право власності позивача на вказану земельну ділянку підтверджується наступними правовстановлюючими документами, копії яких додано до позовної заяви:

1) договором купівлі-продажу земельної ділянки, укладеним банком з територіальною громадою міста Красний Луч від 30.06.2006, посвідченим державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори Рожко Л,М., зареєстрований в реєстрі за №1-1769;

2) державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ №691797, виданим 14.08.2006 головою Краснолуцької міської ради народних депутатів Луганської області, зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020640500006.

Також позивачем долучено копію балансової довідки від 24.12.2025 №2110/08, згідно якої на балансі банку станом на 23.12.2025 обліковується будівля (будівля, гараж), адреса місцезнаходження - Луганська область, місто Хрустальний (Красний Луч), вулиця Ялтинська, будинок 4а, загальна площа 1231,70 кв.м. (інвентарний номер 86457), балансова вартість якої становить 53'400 грн 00 коп.; а також земельна ділянка, загальною площею 0,1837 га, адреса місцезнаходження - Луганська область, місто Хрустальний (Красний Луч), вулиця Ялтинська, будинок 4а, (інвентарний номер 86463), балансова вартість якої становить 2'203 грн 95 коп.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відмову в проведенні реєстраційних дій №81074093 від 29.09.2025 розглянувши заяву позивача від 23.09.2025 за реєстраційним №69036600, було відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою, оскільки подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом.

Зокрема, в рішенні державний реєстратор послався на положення ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру. Однак, під час розгляду заяви відомості з Державного земельного кадастру на заявлену земельну ділянку - відсутні.

З долученого позивачем листа за вих.№1852/08 від 23.10.2025 “Про внесення (актуалізацію) відомостей в ДЗК” вбачається, що у зв`язку із отриманою 29.09.2025 відмовою державного реєстратора в проведенні реєстрації права власності банку на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно через відсутність відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК), ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» зверталося до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та просило внести до ДЗК інформацію про земельну ділянку з кадастровим номером 4411600000:08:014:0001.

Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, розглянувши звернення банку надало відповідь від 14.11.2025 за вих№28-12-0.31-2930/2-25, в якій роз`яснило наступне.

Відповідно до частини дев`ятої статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (зі змінами) (далі - Закон) відомості про речові права на земельні ділянки, що виникли до 01.01.2013, вносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до Державного земельного кадастру із Державного реєстру земель та документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 01.01.2013, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Положеннями ст. 24 Закону встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку в Державному земельному кадастрі.

Для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява встановленого зразка; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.

Згідно з п. 115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 зі змінами (далі - Порядок), державна реєстрація земельних ділянок, переданих у власність (користування) без проведення їх державної реєстрації (в тому числі у разі, коли відомості про земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, не внесені до державного реєстру земель), здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельних ділянок державної чи комунальної власності) або їх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або особи, якій надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що розробляється для внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку з метою передачі її в оренду в порядку управління спадщиною, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території, або іншої визначеної законом особи в порядку, визначеному для державної реєстрації земельної ділянки.

Пунктом 115-2 Порядку визначено, що у разі коли до 01.01.2013 була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність, або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою згідно з пунктами 107-111 і 113 Порядку .

Відповідно до відомостей Національної кадастрової системи за Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово – інвестиційний банк» (код ЄДРПОУ 00039002) враховується земельна ділянка з кадастровим номером 4411600000:08:014:0001, загальною площею 0,1837 га, з цільовим призначенням код 1.11.6 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташована за адресою: Луганська область, м.Хрустальний, вул.Ялтинська, буд.4-а, яка належить ПАТ «Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку» на праві приватної власності, що посвідчується державним актом серія ЯБ №691797 від 14.08.2006.

Відомості про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно відсутні.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №564 «Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану» внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру та надання відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру здійснюються виключно державними кадастровими реєстраторами Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів (далі державні кадастрові реєстратори), включеними до переліку державних кадастрових реєстраторів, які в умовах воєнного стану здійснюють визначені Законом України «Про Державний земельний кадастр» повноваження, який затверджується Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру за погодженням з Міністерством аграрної політики та продовольства (далі перелік). Перелік може передбачати обмеження (умови) прийняття включеними до нього державними кадастровими реєстраторами рішень про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей, здійснення інших повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідні повноваження можуть здійснюватися державними кадастровими реєстраторами у межах адміністративно-територіальних одиниць, що не належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації.

У зв`язку з прийняттям Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (зі змінами), відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 12.03.2022 №263 «Деякі питання забезпечення функціонування інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів в умовах воєнного стану» (зі змінами), від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (зі змінами), уся територія Луганської області включена до Переліку територій, на яких припиняється доступ користувачів до Державного земельного кадастру. Головне управління здійснює користування відомостями з ДЗК у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Враховуючи, що територія Луганської області, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 (зі змінами) «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за №380/43786, відноситься до території України, що тимчасово окупована, а тому на даний час відсутня можливість надання та внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, розташовані, на території Луганської області.

З урахуванням отриманої відповіді від Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, позивач повторно звернувся із відповідною заявою від 03.12.2025 за реєстровим №70320642 до державного реєстратора прав на нерухоме Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для здійснення державної реєстрації речового права на вказану земельну ділянку.

Рішенням №82274714 від 09.12.2025 відповідач-1 повторно відмовив позивачу у проведенні реєстраційних дій з тих же підстав.

За вказаних обставин позивач посилається на порушення його прав власника вказаного майна, у зв`язку із чим останній звернувся до суду із позовом до відповідачів-1, 2, - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Краснолуцької міської ради Луганської області, про визнання права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна (земельну ділянку) в порядку ст.392 ЦК України.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до апеляційного суду зі скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.

Предметом розгляду у цій справі є вимога ПАТ «Промінвестбанк» про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1837 га, кадастровий номер 4411600000:08:014:0001, розташовану за адресою: вул. Ялтинська, 4-а, м. Хрустальний, Луганська область.

Позивач обґрунтовує вимогу положеннями ст. 392 ЦК України та зазначає, що право власності на земельну ділянку було набуте ним раніше на підставі договору купівлі-продажу та посвідчене державним актом, однак зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав неможливо через відсутність необхідних відомостей у Державному земельному кадастрі та неможливість їх внесення щодо земельної ділянки, розташованої на тимчасово окупованій території.

Натомість предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.2026, яким у задоволенні зазначеного позову відмовлено повністю.

Апеляційний суд має дослідити питання наявності правових підстав для захисту заявленого позивачем права власності на спірну земельну ділянку шляхом його визнання в судовому порядку на підставі ст. 392 ЦК України за обставин неможливості здійснення державної реєстрації такого права з причин, пов`язаних із відсутністю необхідних відомостей у Державному земельному кадастрі та розташуванням земельної ділянки на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Частиною 1 ст.41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частина 1 статті 316 ЦК України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається із матеріалів справи, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у своєму позові вказує на те, що він є власником об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим №4411600000:08:014:0001, площею 0,1837 га, яка розташована за адресою: вул.Ялтинська, буд.4а, м.Красний Луч, наразі м.Хрустальний Луганської області.

Право власності позивача на вказану земельну ділянку підтверджується наступними правовстановлюючими документами:

- договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2006;

- державним актом на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ №691797 від 14.08.2006).

Означені документи долучені позивачем до позову та свідчать про здійснення дій в 2006 році щодо оформлення права власності на вказану земельну ділянку.

З долученої позивачем копії договору вбачається, що 30.06.2006 між Територіальною громадою міста Красний Луч в особі міського голови Антощенка М.І. та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого банк придбав земельну ділянку, площею 0,1837 кв.м., яка розташована за адресою: вул.Ялтинська, буд.4а,м.Красний Луч Луганської області.

Цільове призначення земельної ділянки - для комерційного використання (розміщення та обслуговування будівлі філії “Відділення Промінвестбанку в м.Красний Луч Луганської області.

Вказаний договір посвідчено 30.06.2006 державним нотаріусом Краснолуцької державної нотаріальної контори Рожко Л,М., зареєстрований в реєстрі за №1-1769.

На підставі вказаного договору 14.08.2006 головою Краснолуцької міської Ради народних депутатів Луганської області видано позивачу державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ №691797, кадастровий номер земельної ділянки 4411600000:08:014:0001, площа 0,1837 га, за адресою: вул.Ялтинська, буд.4а, м.Красний Луч, Луганська область. Цільове призначення - для комерційного використання та обслуговування будівлі філії “Відділення Промінвестбанку в м.Красний Луч Луганської області”.

Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №020640500006 14.08.2006.

Окремо, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі не посилається на відсутність в нього оригіналів вказаних вище правовстановлюючих документів, а також не зазначає про їх втрату як не в суді першої інстанції, як не на стадії апеляційного перегляду справи.

Положеннями ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції чинній на час оформлення позивачем права власності на вказану земельну ділянку передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Матеріали справи свідчать про те, що з метою внесення відповідних відомостей про право власності банку на вказану земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що необхідно для подальшої реалізації майна у ліквідаційній процедурі, банк двічі звертався до відповідача-1 - Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який рішеннями №81074093 від 29.09.2025, №82274714 від 09.12.2025, відмовив у проведенні реєстраційних дій за заявами, оскільки подані документи не відповідають вимогам, встановленим законом.

У рішеннях державний реєстратор послався на положення ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру. Однак, під час розгляду заяви відомості з Державного земельного кадастру на заявлену земельну ділянку - відсутні.

Зазначене також підтверджується відповіддю, наданою позивачу за його зверненням Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області, а також роз`яснено, що з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 №564 «Деякі питання ведення та функціонування Державного земельного кадастру в умовах воєнного стану», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2022 №263 «Деякі питання забезпечення функціонування інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних систем, публічних електронних реєстрів в умовах воєнного стану» (зі змінами), від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» (зі змінами), оскільки уся територія Луганської області включена до Переліку територій, на яких припиняється доступ користувачів до Державного земельного кадастру і на даний час відсутня можливість як надання, так і внесення, відомостей до Державного земельного кадастру про земельні ділянки, розташовані, на території Луганської області.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, було введено в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022, який триває й до теперішнього часу.

Так, у відповідності до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28.02.2025 Ровеньківський район Луганської області (територія місцезнаходження спірного об`єкту нерухомого майна) є тимчасово окупованою російською федерацією територією України з 07.04.2014.

За вказаних обставин позивач посилається на порушення його прав, оскільки за обставин «неможливості підтвердження органом державної реєстрації його права власності на земельну ділянку, що викликано неможливістю отримання інформації про підтвердження державної реєстрації органом ДЗК, який залишився на тимчасово окуповані території України, право власності банку наразі не може бути вільно реалізовано та не визнається органом державної реєстрації речових прав» (арк.6 позовної заяви).

Позивач стверджує про наявність в даному випадку підстав для застосування ст.392 ЦК України, адже, на переконання позивача, його право власності на земельну ділянку фактично не визнається, зокрема, відповідачем-1 - Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що свідчать відмови у проведенні реєстрації права власності банку на вказане майно, викладені в рішеннях.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідності до вимог ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

У відповідності до п.3 ч.3 ст.10 вказаного Закону під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Згідно з п.4 ч.3 ст.10 вказаного Закону під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, державний реєстратор під час здійснення державної реєстрації речових прав не вирішує спір про належність права власності, а перевіряє наявність передбачених законом підстав та умов для проведення відповідної реєстраційної дії, у тому числі з обов`язковим використанням відомостей Державного земельного кадастру.

Як встановлено у цій справі, підставою для прийняття державним реєстратором рішень про відмову у проведенні державної реєстрації права власності позивача була відсутність у Державному земельному кадастрі необхідних відомостей щодо спірної земельної ділянки, використання яких під час проведення реєстраційних дій є обов`язковим відповідно до п.4 ч.3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому зі змісту таких рішень не вбачається, що державним реєстратором заперечувалося набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку, ставилася під сумнів дійсність правовстановлюючих документів позивача або заявлялося про належність такого майна іншій особі.

Більше того, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області зазначило, що за відомостями Національної кадастрової системи спірна земельна ділянка враховується за ПАТ «Промінвестбанк» на праві приватної власності, яке посвідчується державним актом серії ЯБ №691797 від 14.08.2006, тоді як відомості про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно відсутні.

Водночас Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повідомило, що у зв`язку з віднесенням території Луганської області до тимчасово окупованих територій на даний час відсутня можливість надання та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про розташовані на цій території земельні ділянки.

Таким чином, неможливість проведення державної реєстрації права власності позивача зумовлена не невизнанням чи оспорюванням такого права відповідачем-1, а відсутністю необхідних для проведення реєстраційної дії відомостей у Державному земельному кадастрі та існуючими нормативними обмеженнями щодо їх внесення стосовно земельних ділянок, розташованих на тимчасово окупованій території.

За таких обставин сама по собі відмова у проведенні державної реєстрації права власності, прийнята з наведених підстав, не є свідченням невизнання або оспорювання відповідачем-1 права власності позивача у розумінні статті 392 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 зауважено, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18(914/608/20) дійшла висновку, що сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (схожий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18, у постанові Великої Палати Верховного Суд від 17.12.2025 у справі №908/2388/21.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності з метою отримання рішення суду як правовстановлюючого документа (крім випадків, передбачених ст. 344, ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України) та подальшої державної реєстрації права власності на підставі такого рішення не є законним (правомірним) способом захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №914/904/17, від 27.06.2018 у справі №904/8186/17 та від 11.04.2019 у справі №910/8880/18.

Отже, звернення з позовом про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України передбачає наявність спору щодо вже набутого позивачем права власності, яке не визнається, заперечується або оспорюється іншою особою, та не може використовуватися виключно як засіб отримання судового рішення для подальшої державної реєстрації такого права.

Як встановлено у цій справі, наявність у позивача права власності на спірну земельну ділянку відповідачами не заперечується та не оспорюється. Відмова державного реєстратора у проведенні державної реєстрації зумовлена не запереченням належності цього права позивачу, а відсутністю необхідних для вчинення реєстраційної дії відомостей у Державному земельному кадастрі.

При цьому відповідно до відомостей Національної кадастрової системи спірна земельна ділянка враховується за ПАТ «Промінвестбанк» на праві приватної власності, що посвідчується державним актом серії ЯБ №691797 від 14.08.2006.

Таким чином, неможливість здійснення державної реєстрації вже набутого позивачем права власності за встановлених у цій справі обставин не є тотожною невизнанню чи оспорюванню такого права іншою особою у розумінні ст. 392 ЦК України.

Визнання права власності судом у такому випадку фактично мало б наслідком отримання позивачем судового рішення з метою використання його як підстави для подальшої державної реєстрації права, що не відповідає правовій природі передбаченого ст. 392 ЦК України способу захисту.

Колегія суддів також враховує, що, як пояснив представник позивача під час розгляду справи у суді першої інстанції, рішення державного реєстратора про відмову у проведенні реєстраційних дій позивачем не оскаржувалися, оскільки підстав для такого оскарження він не вбачав. При цьому позивач не заперечував, що, приймаючи відповідні рішення, державний реєстратор діяв у спосіб, визначений законом, та в межах наданих йому повноважень.

Наведене додатково свідчить про те, що причиною відмови у проведенні державної реєстрації було не заперечення державним реєстратором належності позивачу права власності на спірну земельну ділянку, а відсутність передбачених законом умов для вчинення відповідної реєстраційної дії.

Щодо позовних вимог, заявлених до відповідача-2 - Краснолуцької міської ради Луганської області, колегія суддів зазначає таке.

Позивач ані у позовній заяві, ані під час розгляду справи не навів обставин, які б свідчили про оспорювання чи невизнання Краснолуцькою міською радою Луганської області його права власності на спірну земельну ділянку.

Матеріали справи також не містять доказів наявності між позивачем та відповідачем-2 спору щодо належності права власності на цю земельну ділянку, зокрема вчинення міською радою дій, спрямованих на заперечення чи оспорювання такого права.

Отже, позивачем не доведено наявності з боку відповідача-2 невизнання або оспорювання його права власності на спірну земельну ділянку, а відтак - існування передбачених ст. 392 ЦК України підстав для пред`явлення відповідної вимоги до Краснолуцької міської ради Луганської області.

Окремо колегія суддів зазначає про відсутність у спірних правовідносинах й іншої передбаченої ст. 392 ЦК України підстави для визнання права власності - втрати власником документа, який засвідчує його право.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується самим позивачем, оригінали правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2006 та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №691797 від 14.08.2006, у позивача наявні. На їх втрату позивач не посилається.

Таким чином, у цій справі не встановлено жодної з передбачених ст. 392 ЦК України підстав для захисту права власності шляхом його визнання: матеріали справи не свідчать про оспорювання чи невизнання відповідачами права власності позивача на спірну земельну ділянку, а правовстановлюючі документи, які посвідчують таке право, позивачем не втрачені.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання права власності на спірну земельну ділянку на підставі ст. 392 ЦК України.

Разом з тим, скаржник зауважує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність невизнання права власності банку. На думку апелянта, рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності на земельну ділянку є доказом того, що право банку фактично не визнається державою. При цьому скаржник наголошує, що відсутність оскарження рішень реєстратора в адміністративному порядку не означає відсутності приватноправового спору.

Колегія суддів зазначає, що прийняття державним реєстратором рішення про відмову у проведенні державної реєстрації права власності не свідчить про невизнання державою такого права у розумінні ст. 392 ЦК України. Для застосування зазначеної норми визначальним є встановлення обставин, які свідчать про оспорювання або невизнання іншою особою належного позивачу права власності, а не факт неможливості проведення реєстраційної дії.

Як убачається з матеріалів справи, відмова у проведенні державної реєстрації права власності позивача була зумовлена відсутністю необхідних відомостей про спірну земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, використання яких державним реєстратором під час проведення реєстраційних дій є обов`язковим відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Зі змісту відповідних рішень державного реєстратора не вбачається заперечення належності земельної ділянки позивачу чи поставлення під сумнів правових підстав набуття ним права власності.

Навпаки, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повідомило, що відповідно до відомостей Національної кадастрової системи спірна земельна ділянка враховується за ПАТ «Промінвестбанк» на праві приватної власності, яке посвідчується державним актом серії ЯБ №691797 від 14.08.2006.

Водночас неможливість внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру обумовлена розташуванням земельної ділянки на тимчасово окупованій території Луганської області та встановленими у зв`язку із цим нормативними обмеженнями. Головне управління Держгеокадастру у Луганській області прямо зазначило про відсутність на даний час можливості внесення до Державного земельного кадастру відомостей щодо земельних ділянок, розташованих на території Луганської області.

Таким чином, встановлені у справі обставини свідчать не про наявність спору щодо належності позивачу права власності, а про об`єктивну неможливість здійснення його державної реєстрації внаслідок відсутності необхідних відомостей у Державному земельному кадастрі та неможливості їх внесення за існуючих умов. Такі обставини не є тотожними невизнанню чи оспорюванню права власності іншою особою у розумінні ст.392 ЦК України.

Посилання скаржника на те, що відсутність адміністративного оскарження рішень державного реєстратора не виключає існування приватноправового спору, наведеного висновку не спростовує. Суд першої інстанції виходив не із факту неоскарження позивачем рішень державного реєстратора, а з відсутності доказів того, що відповідачі оспорюють або не визнають належність позивачу спірної земельної ділянки. Більше того, сам позивач не заперечував, що державний реєстратор, приймаючи рішення про відмову, діяв у спосіб, визначений законом, та в межах наданих йому повноважень.

Отже, відсутність адміністративного спору дійсно не виключає можливості існування приватноправового спору, однак у цій справі позивачем не доведено самого факту невизнання чи оспорювання його права власності, що є необхідною передумовою застосування ст. 392 ЦК України за обраною позивачем підставою.

Апелянт вказує, що позасудова державна реєстрація права власності наразі об`єктивно неможлива. Апелянт посилається на те, що земельна ділянка розташована на тимчасово окупованій території Луганської області, де доступ до Державного земельного кадастру обмежений, а внесення відповідних відомостей наразі неможливе. Водночас у Національній кадастровій системі наявна інформація про належність спірної земельної ділянки банку.

Колегія суддів враховує наведені доводи апелянта, однак зазначає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції.

Дійсно, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повідомило, що у зв`язку з віднесенням території Луганської області до тимчасово окупованих територій на цей час відсутня можливість внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, розташовані на відповідній території.

Водночас зазначена обставина свідчить про наявність об`єктивних перешкод для проведення державної реєстрації, проте вона не свідчить про невизнання чи оспорювання права власності позивача у розумінні ст. 392 ЦК України.

Отже, неможливість внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру з причин, пов`язаних із тимчасовою окупацією території, не ставить під сумнів належність позивачу права власності на земельну ділянку та не свідчить про існування між сторонами спору щодо такого права.

За таких обставин об`єктивна неможливість здійснення державної реєстрації права власності не може бути ототожнена з його невизнанням іншою особою, а тому сама по собі не утворює передбаченої ст. 392 ЦК України підстави для визнання права власності в судовому порядку.

Скаржник стверджує, що позов про визнання права власності є єдиним ефективним способом захисту. За твердженням скаржника, він не може здійснити державну реєстрацію права з причин, які від нього не залежать, і водночас не має підстав для адміністративного оскарження дій реєстратора, оскільки визнає їх такими, що відповідають закону. Тому іншого способу усунення правової невизначеності, крім позову за ст. 392 ЦК України, банк не вбачає.

Обрання способу судового захисту залежить не лише від його здатності забезпечити бажаний для позивача результат, а насамперед від характеру порушеного, невизнаного чи оспорюваного права та наявності передбачених законом підстав для застосування відповідного способу захисту.

Як установлено у цій справі, право власності позивача на спірну земельну ділянку відповідачами не оспорюється та не заперечується, а правовстановлюючі документи на неї позивачем не втрачені. Неможливість здійснення державної реєстрації зумовлена відсутністю необхідних відомостей у Державному земельному кадастрі та об`єктивною неможливістю їх внесення щодо земельної ділянки, розташованої на тимчасово окупованій території. При цьому за відомостями Національної кадастрової системи земельна ділянка враховується за позивачем на праві приватної власності.

Отже, наведені скаржником обставини характеризують неможливість державної реєстрації вже набутого права, проте не свідчать про його невизнання чи оспорювання іншою особою та не утворюють самостійної підстави для застосування ст. 392 ЦК України.

Твердження позивача про відсутність іншого доступного на цей час способу усунення перешкод у державній реєстрації не може підміняти встановлені законом умови застосування обраного ним способу захисту та не наділяє суд повноваженнями визнавати право власності за відсутності передбачених ст. 392 ЦК України підстав.

Крім того, як зазначалося вище, звернення з позовом про визнання права власності виключно з метою отримання судового рішення, яке надалі використовуватиметься як підстава для державної реєстрації вже набутого права, не відповідає правовій природі способу захисту, передбаченого ст. 392 ЦК України.

Скаржник підкреслює, що у справі наявна перша передбачена ст.392 ЦК України підстава - невизнання права власності іншою особою. Банк трактує відмову державного органу зареєструвати його право як фактичне невизнання права державою, хоча причина такої відмови є об`єктивною і не пов`язана з протиправною поведінкою реєстратора.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника.

Невизнання права власності у розумінні ст. 392 ЦК України передбачає наявність обставин, за яких інша особа заперечує належність позивачу відповідного права або ставить його під сумнів.

Натомість встановлені у цій справі обставини не свідчать про наявність такого невизнання.

Як уже зазначалося, відмова державного реєстратора у проведенні державної реєстрації була зумовлена не запереченням належності позивачу права власності на спірну земельну ділянку, а відсутністю необхідних для вчинення реєстраційної дії відомостей у Державному земельному кадастрі. Сам позивач не заперечує правомірності дій державного реєстратора та визнає, що останній діяв у межах наданих законом повноважень.

Більше того, за відомостями Національної кадастрової системи спірна земельна ділянка враховується за ПАТ «Промінвестбанк» саме на праві приватної власності, яке посвідчується державним актом серії ЯБ №691797 від 14.08.2006.

Отже, відмова у вчиненні реєстраційної дії за відсутності передбачених законом умов для її проведення не є тотожною невизнанню державою самого права власності. Фактична неможливість державної реєстрації права не змінює характеру відповідних правовідносин та за відсутності заперечення чи оспорювання належності такого права позивачу не утворює передбаченої статтею 392 ЦК України підстави для його визнання судом.

На переконання апелянта, неможливість підтвердження права державними органами через відсутність можливості внесення відомостей до ДЗК в умовах окупації можна прирівняти до ситуації втрати правовстановлюючих документів. При цьому сам скаржник визнає, що оригінал державного акта у банку фактично наявний.

Положення ст. 392 ЦК України передбачають право власника на пред`явлення позову про визнання права власності у разі втрати ним документа, який засвідчує таке право.

Водночас установлені у цій справі обставини не свідчать про втрату позивачем відповідних правовстановлюючих документів.

Навпаки, як зазначає сам позивач, у нього наявний оригінал державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №691797 від 14.08.2006, а також договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.06.2006. В апеляційній скарзі банк також посилається на наявність у нього оригіналу державного акта.

При цьому неможливість внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, розташованої на тимчасово окупованій території, характеризує можливість здійснення відповідної реєстраційної процедури, однак не свідчить про втрату документа, який засвідчує право власності позивача.

Отже, відсутність на цей час можливості внесення відомостей до Державного земельного кадастру та пов`язана із цим неможливість здійснення державної реєстрації права власності не є тотожними втраті правовстановлюючого документа та не утворюють передбаченої ст.392 ЦК України підстави для визнання права власності.

Апелянт переконаний, що територіальна громада в особі Краснолуцької міської ради має власний інтерес у спірних правовідносинах, оскільки у випадку невизнання права банку саме територіальна громада потенційно може претендувати на це майно як на безхазяйне. Апелянт також посилається на практику, відповідно до якої відповідачем у справах про визнання права власності може бути особа, яка має власний інтерес щодо спірного майна.

Припущення про те, що територіальна громада потенційно могла б претендувати на спірне майно у разі невизнання права власності позивача, не свідчить про наявність між позивачем та відповідачем-2 спору щодо належності права власності на це майно.

Матеріали справи не містять доказів того, що Краснолуцька міська рада Луганської області заявляла будь-які права на спірну земельну ділянку, вважала її комунальною власністю, вчиняла дії щодо набуття такого майна або в інший спосіб оспорювала чи не визнавала право власності ПАТ «Промінвестбанк». В апеляційній скарзі таких конкретних обставин також не наведено; позиція скаржника ґрунтується на можливості виникнення відповідного інтересу територіальної громади у майбутньому.

Водночас для застосування ст.392 ЦК України значення має не абстрактна чи потенційна можливість виникнення у іншої особи інтересу щодо майна, а наявність обставин, які свідчать про невизнання або оспорювання нею права власності позивача.

Посилання апелянта на правові висновки щодо можливості пред`явлення позову про визнання права власності до особи, яка має власний інтерес щодо спірного майна, наведеного висновку не спростовує, оскільки наявність такого інтересу має випливати з конкретних обставин відповідних правовідносин, тоді як у цій справі доказів існування у Краснолуцької міської ради будь-яких претензій щодо спірної земельної ділянки матеріали справи не містять.

Отже, припущення скаржника про можливість набуття територіальною громадою спірного майна не підтверджує наявності у відповідача-2 власного інтересу, який би свідчив про існування спору щодо права власності позивача.

Скаржник зазначає, що суд проігнорував такий стандарт доказування як «вірогідність доказів». На його думку, подані ним докази у сукупності є достатніми для висновку про існування права власності банку на земельну ділянку, а суд не надав їм належної оцінки відповідно до ст. 79 ГПК України.

Посилаючись на зазначений стандарт доказування, скаржник фактично обґрунтовує достатність поданих ним доказів для підтвердження належності йому права власності на спірну земельну ділянку.

Разом з тим, підставою для відмови у задоволенні позову було не встановлення судом відсутності у позивача права власності чи недоведеність його набуття, а відсутність передбачених ст. 392 ЦК України умов для захисту такого права шляхом його визнання судом.

Як уже зазначалося, матеріали справи не містять доказів оспорювання або невизнання відповідачами права власності позивача на спірну земельну ділянку, а правовстановлюючі документи, якими позивач підтверджує набуття цього права, ним не втрачені.

Отже, навіть підтвердження поданими позивачем доказами факту набуття та належності йому права власності на спірну земельну ділянку не доводить наявності іншого юридичного факту - невизнання чи оспорювання цього права відповідачами, з яким ст. 392 ЦК України пов`язує можливість його захисту шляхом визнання.

За таких обставин посилання апелянта на ст. 79 ГПК України та достатність сукупності поданих ним доказів для підтвердження права власності не спростовує висновку суду першої інстанції про відсутність передбачених ст. 392 ЦК України підстав для задоволення заявленого позову.

Апелянт стверджує, що відмова в позові є формальною та залишає банк у стані правової невизначеності. Суд констатував відсутність порушення чи невизнання права, однак фактично банк не може зареєструвати це право та реалізувати земельну ділянку у процедурі ліквідації. Саме тому скаржник вважає, що рішення не забезпечує ефективного захисту його права.

Колегія суддів враховує, що за існуючих обставин позивач об`єктивно позбавлений можливості внести необхідні відомості щодо спірної земельної ділянки до Державного земельного кадастру та, як наслідок, здійснити державну реєстрацію права власності. Зазначене підтверджується і поясненнями Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, відповідно до яких на цей час відсутня можливість внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, розташовані на території Луганської області.

Стаття 392 ЦК України пов`язує можливість визнання права власності судом з його оспорюванням або невизнанням іншою особою чи з втратою власником документа, який засвідчує його право власності. Як установлено вище, жодної із зазначених обставин у цій справі не встановлено.

Отже, відмова у задоволенні позову зумовлена не формальним підходом до захисту права позивача, а невідповідністю встановлених у справі обставин юридичним підставам застосування обраного ним способу захисту. Наявність правової невизначеності, спричиненої об`єктивною неможливістю здійснення реєстраційних дій на тимчасово окупованій території, сама по собі не може бути усунута шляхом застосування ст. 392 ЦК України за відсутності передбачених цією нормою підстав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у разі незгоди з рішеннями державного реєстратора, їх підставами чи порядком прийняття позивач не позбавлений права на оскарження таких рішень у встановленому законом порядку. Разом з тим, як пояснив сам позивач, відповідні рішення ним не оскаржувалися, оскільки він не заперечує правомірності дій державного реєстратора та визнає, що останній діяв у межах наданих законом повноважень.

За таких обставин наявність у позивача об`єктивних перешкод для здійснення державної реєстрації не може бути усунута шляхом визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України за відсутності встановлених цією нормою умов для застосування такого способу захисту.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що встановлені у справі обставини не свідчать про наявність передбачених ст. 392 ЦК України підстав для визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку.

Право власності позивача, набуте на підставі договору купівлі-продажу та посвідчене державним актом, відповідачами не оспорюється та не заперечується, а правовстановлюючі документи позивачем не втрачені.

Неможливість здійснення державної реєстрації такого права зумовлена об`єктивними перешкодами, пов`язаними з відсутністю необхідних відомостей у Державному земельному кадастрі та неможливістю їх внесення щодо земельної ділянки, розташованої на тимчасово окупованій території, однак такі обставини не є тотожними невизнанню чи оспорюванню права власності у розумінні ст. 392 ЦК України.

Відтак, наявність у позивача практичної потреби у державній реєстрації вже набутого права та пов`язані з неможливістю її проведення обмеження у реалізації правомочностей власника не можуть створювати відсутні законодавчо визначені підстави для застосування обраного способу захисту. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.2026 у справі № 913/30/26 має бути залишене без змін.

Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 269, п.1 ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 10.06.2026 у справі № 913/30/26 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 03.09.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян